Педагогічні вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів

1. Об'єктивність оцінювання. Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю й об'єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. З цією метою необхідно вилу­чити випадки суб'єктивних помилкових суджень, які перекручують

Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М., 1971. — С. 83.

дійсну успішність учня і тим самим знижують виховне значення оці­нювання. Суб'єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмір­ній суворості або лібералізмі, симпатії чи антипатії до учня (не мож­на мати «улюбленців», слід бути об'єктивним до відмінника і не-встигаючого). Ось деякі приклади необ'єктивності оцінювання: Ю.Азаров¹ розповідає про ефект Розенталя. Експеримент зводився до того, що психологи обманули вчителя, коли сказали, що п'ятеро його невстигаючих учнів володіють видатними математичними здіб­ностями. Учитель почав по-іншому ставитися до цих дітей, і через деякий час ці учні стали вчитися набагато краще. Що сталося? Дітей позбавили страху, недовіри.

Таким чином, визначення рівня навчальних досягнень не може бути випадковим, його треба забезпечити даними для оцінюван­ня. Об'єктивність якого міститься у науково обґрунтованому змі­сті питань, завдань, вимог, неупередженому ставленні вчителя до учнів, додержанні критеріїв оцінювання навчальних досягнень з конкретного предмета.

2. Індивідуальний характер оцінювання. Необхідно враховува­ти рівень знань кожного окремого учня, його досягнення й труд­нощі роботи, що дозволяє виявляти фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

3. Гласність контролю. Учню необхідно повідомляти результати оцінювання, пояснювати ту чи іншу оцінку, вказуючи на сильні й слабкі боки в його роботі з тим, щоб школяр міг сам аналізувати свої знання, тобто оцінку необхідно мотивувати. Ця вимога спону­кає до виховання у школярів навичок самоконтролю й самооцінки. «Розуміння дитиною оцінки, — зазначає Д.Б. Ельконін, — вистав­леної учителем, потребує досить високого рівня самооцінки, а це відбувається не одразу. Без цього діалог учителя з учнем шляхом оцінок схожий на розмову двох глухих». Ш.О. Амонашвілі закликає вчителів націлювати учня на те, яким він може стати при витраті певних зусиль, ніж повідомляти, яким він не став. Більш важливо навести як приклад не стільки встигаючого у навчанні товариша, скільки його ж особисті поки що окремі досягнення. Така стратегія в найбільшій мірі відповідає до теорії перспективних ліній розвит­ку дитини (А.С. Макаренко), досвіду В.О. Сухомлинського про за­лучення дитини до радості пізнання світу.

Шаталов В.Ф. для реалізації принципу гласності використовує метод відкритого обліку знань².

4. Всебічність оцінювання, тобто воно повинно охоплювати всі розділи програми, щоб не перекривати позитивною оцінкою з од-І

¹ Азаров Ю. Новий мир. — 1977. — № 2. — С. 134

² Шаталов В.Ф. Куда й как исчезли тройки. — С. 119—126.

2. 7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 367

ного розділу програми незадовільну — з іншого, що, зрештою, по­роджує прогалини в знаннях учнів. Важливо оцінювати всебічно знання, вміння школярів з різних розділів програми як у теоретич­ному плані, так і в плані застосування набутих знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи, що знайшло відбиття в документі «Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів».

6. Диференційованість оцінювання, котре передбачає врахування специфіки програмового матеріалу, предмета, індивідуальних особли­востей учнів (боязкість, заїкання). Залежно від особливості школярів, їх нервової системи, стану здоров'я під час контролю можна дати уч­ням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатися наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове питання. Інколи можна відкласти виставляння певного балу, якщо вчитель бачить бажання учня покращити своє навчання, тобто вчитель повинен враховувати, що перед ним особистість з її особли­востями, які треба враховувати, але при цьому дотримуватися об'єк­тивності, вимогливості, яка стимулює активність учнів. Учні повинні знати, що для всіх них завжди відкрита дорога до успіху.

6. Різноманітність форм, методів контролю, що створює умови для реалізації функцій контролю, підвищення інтересу учнів до його проведення і результатів.

7. Етичність ставлення до школяра, повага до нього. Сутність вимоги розкрита в роботах Ш.О. Амонашвілі, німецького дидакта X. Века, в працях В.О. Сухомлинського.

Реалізація вимоги передбачає:

1) віру в можливості й перспективи кожного школяра, що може виявлятися в тому, щоб:

— переконувати клас у цілому і кожного учня окремо, що всі вони здібні і можуть подолати складності навчання;

— перед поясненням нового матеріалу попереджувати школя­рів про можливі прийдешні труднощі й висловлювати надію, що всі вони зможуть їх подолати, але одночасно показати, як діяти, на що особливо звернути увагу, як упоратися з труднощами, що виникли;

— оптимістично ставитися до навчальних успіхів і невдач¹;

2) педагогічний такт, делікатність учителя, що виключає із прак­тики вчителя крик, лайку, неувагу, зарозумілість, гордовитість, погрозу, приниження гідності учня. Про характер цих стосунків писав ще Я.А. Коменський: «Якщо вчителі будуть привітними, ласкавими, не будуть відштовхувати від себе дітей своїм суворим зверненням, а будуть привертати їх своєю батьківською прихиль-

Амонашвили Ш.А. Воспитательная й образовательная функции оценки учення школьников. — М., 1984. — С. 178.

368 Розділ 2. Дидактика

ністю, манерами та словами,... якщо вчителі будуть ставитися до учнів з любов'ю, тоді вони легко завоюють їх серця так, що дітям буде приємніше бути в школі, ніж вдома...»¹. Етичність педагога впливає на загальну атмосферу взаємоповаги, на виховання мораль­ної поведінки учнів у суспільстві, сприяє підвищенню авторитету школяра серед товаришів, у сім'ї.

8. Важливою вимогою є підготовка школярів до здійснення контролю і самоконтролю знань, що передбачає навчання учнів при­йомам роботи з підручниками, посібниками під час повторення, узагальнення навчального матеріалу (визначення головного; ве­дення записів: опор, цифр, схем, графіків; підбір аргументів та ін.). Щоб навчати школярів таким прийомам, Д. Хамблін² дає, наприклад, такі рекомендації:

— вчитель протягом 10 хвилин говорить на вільну тему, а учні записують конспект. У кінці заняття школярі порівнюють свої конспекти і в парах обговорюють їх;

— учні слухають протягом 10 хвилин магнітофонний запис на певну тему. Вчитель ставить питання, на яке учні відповідають письмово, але не розгорнуто. Вони фіксують лише головні думки та порядок їх викладу.

У книзі В.О. Сухомлинського «Сто порад учителю» наведені інші прийоми ведення записів школярами: всі учні III—X класів використовують зошити-чернетки...» Досвід доводить, що така перевірка привчає до стислого, економного відбиття думки, за­стерігає від зубріння...»³

Велике значення для підвищення якості перевірки знань шко­лярів має їх уміння запам'ятовувати. Важливо, щоб учні самі зами­слилися над тим, які мають труднощі запам'ятовування:

— швидко читають, але не запам'ятовують прочитане;

— читають уважно, добре пам'ятають, але не вистачає часу читати до кінця;

— під час читання, як правило, важко визначити, що важливо, а що — ні;

— читають, складають конспект, але через деякий час не мо­жуть відтворити навіть за допомогою конспекта прочитане тощо.

Виявлення індивідуальних особливостей сприяє оптимально­му вибору прийомів запам'ятовування. Загальні рекомендації мо­жуть включати такі поради школярам:

— записувати коротко все, що згадають з конкретного питання;

— уважно читати навчальний матеріал з теми, визначити голо­вні думки;

¹ Хрестоматия по истории зарубежной литературьі. — С. 142—143.

² Хамблин Д. Формирование учебньїх навьїков. — М., 1986. — С. 78.

³ Сухомлинський В.О. — Київ, 1979. — Т. 2. — С. 495.

2.7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 369

— виділяти декілька хвилин для самоперевірки того, що за­своєно шляхом переказу, складання плану, конспекту, схеми, таб­лиці або запису своєї відповіді на магнітофон та ін.

Щоб навчати молодших школярів слухати і відтворювати, що почули, можна проводити деякі вправи:

а) клас розбивається на пари. Один учень розповідає, а інший — уважно слухає. Через 3 хвилини вчитель зупиняє тих, хто розпові­дав, а тих, хто слухав, просить розказати, яке було повідомлення. Ті, хто говорив, доповнюють переказ, виправляють помилки;

б) підліткам можна запропонувати послухати магнітофонний запис цікавої розповіді, яка переривається паузами для фіксації того, що почули. Потім вчитель коротенько перераховує основні моменти розповіді, щоб учні перевірили свої записи;

в) для старшокласників необхідно ускладнювати завдання, поєднуючи прослухування з розвитком логічного мислення, фор­муванням умінь питати про прочитане. Цьому можуть сприяти такі завдання вчителя: коли будете слухати, вирішіть, що могло відбутися, якщо б..., сформулюйте питання, які б спонукали до дискусії, висунення контраргументів.

У педагогічних дослідженнях, шкільній практиці не вирішу­ється таке важливе для індивіда питання, як запобігання страху, тривоги перед контролем, екзаменом, заліком тощо, що приво­дить до зниження результатів навчання.

Як свідчать опитування учнів, перед екзаменом вони відчува­ють занепокоєння, яке не можуть подолати; невпевненість у своїх силах, їм здається, що вони нічого не пам'ятають, у них немає своїх думок у голові; що нічого за відведений термін до екзамену не встигнуть підготувати; не можуть визначити головне і другорядне тощо. Такий стан учнів може відбиватися на рівні знань, а також сприяти негативній реакції, що може знайти відбиття в байдужо­сті до наслідків контролю, в імітації відповідального ставлення до підготовки, щоб батьки співчували їм. Можна спостерігати в цей час і агресивну поведінку дітей, коли почуття незадоволення, об­рази переноситься на вчителів, батьків, і вони звертаються до ін­ших осіб у пошуках співчуття, щоб перекласти відповідальність і провину на інших тощо.

Все це вимагає від учителів конкретної допомоги учням, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей, позитивних і негативних боків підготовки школярів до контролю.

З цією метою можна проводити опитування учнів за допомо­гою анкет, бесіди, творів-діалогів. (Наприклад, твір на тему «Під­готовка до екзаменів». Ведуть діалог П — педагог, У — учень (умовні скорочення).

П: Чому ти відчуваєш страх перед екзаменами?

У: Мабуть, тому, що не встигаю підготуватися як слід, а та­кож...

На основі аналізу діалогу вчитель робить висновки про про­блеми, які хвилюють школярів.

Виявлення факторів, що зумовлюють успішність учіння шко­лярів, позбавляє їх від почуття страху, тривоги, сприяє об'єк­тивності виявлення навчання, успіхів навчання¹.

Знання особливостей учнів допомагає вчителю оптимально вибирати способи впливу на них, серед яких — проведення так званих «пробних екзаменів», які дозволяють учням побачити недо­ліки своєї підготовки, з'ясувати, з чим вони пов'язані, і внести відповідні корективи. Аналіз відповідей учнів на запропоновані вчителем запитання може дати можливість педагогу провести не­обхідну роботу з учнями. Запитання:

І.Як ви готувались до пробного екзамену? Відомо, що одні учні працюють за раніш складеним планом, інші сподіваються на інтуїцію, «везіння». Як дієте ви?

2. Чи задоволені ви своїми результатами? Наскільки? Щоб ви змінили в методах підготовки, коли б екзамени можна було по­вторити?

3. Як ви готувались до екзамену (розподіл часу, підготовка від­повідей на запитання, складання плану та ін.)?

4. Почуття хвилювання перед екзаменами — природне, але необхідно навчитися його долати для досягнення високих резуль­татів. Як ви реагували на почуття тривоги, пригнічення, невпев­неності перед екзаменами? Чи могла бути, на вашу думку, реакція більш конструктивною? Якщо так, у чому саме?

5. У деяких школах однокласники збираються невеликими гру­пами, щоб разом готуватися до екзамену. Якщо б ви були в такій групі, яку б конкретну допомогу могли надати один одному?

Справлятися з хвилюванням може допомагати створення груп взаємодопомоги при підготовці до екзаменів, коли учень не зали­шається один на один із своїми сумнівами, невпевненістю.

Велике значення має спонукання особистості до самонавіювання. Для цього необхідно не лише пояснювати причини, закономірності стану тривоги, а і дати можливість учням самим шукати шляхи по­долання напруження (тут може мати місце і групова робота, і скла­дання гумористичних оповідань, малюнків), обирати самостійно спо­соби підготовки (час, тривалість занять, форми підготовки).

Ці способи спрямовані на спонукання школярів до самоконт­ролю, що дозволить їм аналізувати причини своїх успіхів або не­вдач. В.О. Сухомлинський зазначав, що саме поняття «успіхи в на-

Хомблчн Д. Формирование учебньгх навьїков: Пер. с англ. — М., 1986. — С. 131— 132

2. 7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів 371

вчанні» — річ відносна: в одного показником успіхів є «п'ятірки», для іншого й «трійка» — велике досягнення. Уміння правильно визначити, на що здатний кожен учень у даний момент, як розви­вати його розумові здібності, в подальшому — це надзвичайно важлива частина педагогічної мудрості...

Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй ра­дість успіху в розумовій праці.

Успіх у навчанні — це, образно кажучи, стежка, що веде до того куточка дитячого серця, в якому горить вогник бажання бути гарним. Бережіть цю стежку й цей вогник»¹.

Реалізація визначених вимог сприяє гуманізації оцінювання навчальних досягнень школярів, яка передбачає:

1. Встановлення гуманних взаємовідносин між педагогом і уч­нем та між школярами, що вимагає:

— об'єктивності оцінювання, але одночасно врахування реаль­них навчальних можливостей учнів, вивчення причин невиконан­ня завдань, запобігання негативних оцінок;

— віри у можливості кожного школяра засвоїти необхідний зміст освіти на більш високому рівні;

— допомоги окремим учням у досягненні поставленої ними мети;

— формування норм і правил моральних взаємовідносин шко­лярів у процесі спілкування.

2. Здійснення взаємозв'язку: вчитель—діти—батьки, спрямованого на створення доброзичливої атмосфери життєдіяльності школяра;

3. Підготовку школярів до контролю, самоконтролю;

4. Оптимальний вибір засобів здійснення контролю, які б відпові­дали потребам дитини, сприяли формуванню позитивної мотивації.

5. Єдність у вимогах учителів.

Поиск по сайту: