АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Метод економічної теорії і його складові

Читайте также:
  1. A. Учебно-методическое обеспечение самостоятельной работы студентов
  2. B) должен хорошо знать только физико-химические методы анализа
  3. B. метода разделения смеси веществ, основанный на различных дистрибутивных свойствах различных веществ между двумя фазами — твердой и газовой
  4. D. аналитический метод.
  5. I. Естественные методы
  6. I.Организационно – методический раздел
  7. II Методика виконання курсової роботи.
  8. II. ПОРЯДОК И МЕТОДИКА ПРОВЕДЕНИЯ ЭКЗАМЕНА
  9. II. Учебно-методический блок
  10. II. Учебно-методический блок
  11. III Барьерный метод
  12. III. Методика расчета эффективности электрофильтра.

Сутність і структура методу економічної теорії. Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), «вчення», «теорія». У найзагальнішому філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій для мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії.

 

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності. Тому цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія. Назва «методологія» походить від грецьких слів «метод» і «логос» — «слово», «поняття», «вчення». Об'єктивними законами розвитку дійсності є, насамперед, закони діалектики, які відображають закони розвитку природи, суспільства і мислення.

 

До складу цього методу належить і суб'єктивний підхід, за якого об'єктом економічного аналізу стає, наприклад, поведінка людини в ролі споживача, а отже, людська діяльність. Найважливішими категоріями такого підходу є потреби, інтереси, цілі людини, корисність, споживча вартість.

Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

 

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, формується з різних елементів, головними з яких є філософські та загальнонаукові принципи, закони діалектики, категорії філософії, закони і категорії економічної теорії, раціональні засоби й методи економічного аналізу, які використовують західні науковці.

 

До філософських принципів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів відносять принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами діалектики є: закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Інструментом економічного дослідження слугують такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

 

Три перших групи структурних елементів діалектичного методу (філософські та загальнонаукові принципи, закони діалектики, категорії філософії) не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та з раціональними засобами і методами економічного аналізу, які використовують західні науковці, утворюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Кожен із цих структурних елементів діалектичного методу відіграє неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва чи окремих його стадій, етапів.

 

Елементарною, найпростішою клітиною в системі теоретичного знання і водночас вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху.

 

Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обґрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, закладений у речах.

 

Для пізнання економічних явищ і процесів використовують абстракції першого, другого і наступних рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції вибудовує економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

 

Визначення абстракції як процесу мисленого виокремлення істотних ознак й ігнорування неістотних є лише одним з аспектів цього методу пізнання. Другий важливий аспект — необхідність розгляду економічних явищ або процесів під певним кутом зору за одночасного ігнорування всіх інших властивостей. Так, з погляду суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносини, або відносини економічної власності, — до суспільної форми, отже, суспільно-економічна складова продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядають структуру й систему самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяють природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому разі продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому — сили природи залучаються у виробництво у формі машин, споруд тощо. Соціально-економічний аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда із засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з погляду речового змісту, споживчої вартості, тобто йдеться про суспільні продуктивні сили.

 

Щоб абстракція була науковою, слід визначити межі абстрагування, довести, що певний аспект економічного явища або процесу не впливає на їх внутрішню сутність, закони розвитку й функціонування.

 

Метод абстракції органічно пов'язаний із поняттям конкретного, оскільки абстракція — це щабель до з'ясування сутності конкретного. Вона є однією зі сторін, граней, ланок, частин конкретного і тому становить його протилежність.

Конкретне (лат. concretio — уточнення) — цілісний об'єкт в єдності його різноманітних складових, сторін, властивостей, ознак.

 

Кожна з цих складових сторін після її виокремлення за допомогою методу аналізу, з'ясування сутності через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Наприклад, суспільний спосіб виробництва у діалектичній взаємодії двох його сторін є об'єктом дослідження. Окремо з'ясовують сутність продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин економічної власності. Продуктивні сили утворюють декілька елементів, кожний з яких спершу розглядають окремо. Відтак вивчають їх взаємодію. Тому конкретне є синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного.

 

Водночас в уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретне. Перш ніж аналізувати продуктивні сили й виробничі відносини, слід усвідомити, що вони є складовими суспільного способу виробництва, що відносини власності на засоби виробництва — частина всієї системи відносин власності тощо. Однак у процесі мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне постає як процес синтезу, як результат, а не вихідний продукт. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його складових повинен увесь час перебувати в уяві дослідника як передумова. Загалом процес пізнання (з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного) — це рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

Метод сходження від абстрактного до конкретного — перехід від загальних і збіднених за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом.

 

При переході від абстрактного до конкретного слід пам'ятати про їх відносну самостійність, про неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою низкою проміжних ланок, форм. Так, для пізнання життя як однієї з форм матерії необхідно проаналізувати розвиток матерії від нижчих форм до вищих, низку проміжних форм. Для з'ясування сутності капіталу слід попередньо вивчити такі проміжні категорії, як товар, гроші, перетворення грошей на капітал та ін. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму і схоластики.

 

Важливим засобом пізнання економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу й синтезу.

Аналіз (грец. analisis — розкладання) — розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

 

Так, систему виробничих відносин розчленовують на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в системі продуктивних сил виокремлюють елементи, які підлягають самостійному розгляду. У такий спосіб відбувається обґрунтування окремих економічних категорій.

Синтез (грец. synthesis — складання) — поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними.

 

Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.

 

Принцип матеріалізму і суперечності в економічній теорії. Після того, як з допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу — окремі його складові, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму.

Принцип матеріалізму (щодо пізнання суспільного способу виробництва) — принцип, який передбачає необхідність з'ясування причин виникнення й розвитку виробничих відносин, виокремлення в способі виробництва його первісних рушійних сил — продуктивних сил.

 

Конкретизація цього принципу здійснюється окремо стосовно виробничих відносин і продуктивних сил. Щодо суспільної форми (тобто виробничих відносин) такий підхід передбачає виокремлення як основоположних відносин безпосереднього виробництва, що виражається у формуванні принципу примату виробництва — виробничі відносини між людьми у процесі безпосереднього виробництва детермінують економічні зв'язки й відносини в інших сферах суспільного відтворення (у розподілі, обміні, споживанні).

 

Застосування принципу матеріалізму до аналізу речових елементів системи продуктивних сил передбачає виокремлення визначального елемента цілої системи, яким є засоби праці. Поділ продуктивних сил на особисті й речові, матеріальні й духовні та наголошення на особистісних, духовних моментах виробництва означає виокремлення як основоположного елемента людини, зокрема людини-працівника, робочої сили.

 

При дослідженні певного економічного явища або процесу слід керуватися принципом матеріалізму. Так, вивчаючи товар, спершу аналізують його речовий зміст — споживчу вартість; з'ясовуючи подвійний характер капіталістичного виробництва, попередньо характеризують процес праці тощо.

 

Головним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром, є закон єдності й боротьби протилежностей (закон суперечності) у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.

Принцип суперечності — закон, який означає необхідність роздвоєння цілого на протилежні сторони, комплексний аналіз кожної з них, а відтак їх взаємодії (а отже, взаємообумовленості, взаємозаперечення, взаємопроникнення тощо) та конструктивний синтез у новій економічній категорії.

 

Найважливішою специфічною формою конкретизації цього закону є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.

Речовий зміст способу виробництва — процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

 

Такий зміст є вирішальною складовою суспільного способу виробництва.

Суспільна форма — виробничі відносини, або відносини економічної власності, соціально-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, об'єктів інтелектуальної власності й послуг тощо у всіх сферах суспільного відтворення.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)