АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТЕМА 5. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Читайте также:
  1. I. Формирование глобального инновационного общества
  2. I. Формирование системы военной психологии в России.
  3. IV этап – формирование галактик
  4. VIII. Формирование и структура характера
  5. X. Реформирование Петром I хозяйственной жизни страны и характерные черты социально-экономического развития России в первой четверти XVIII в.
  6. Авторитетні міжнародні організації
  7. Аграрная политика царизма в Казахстане в конце XIX-начале ХХ вв. Переселение русских, украинских крестьян. Начало формирования многонационального состава населения Казахстана.
  8. Аграрне виробництво в національній економіці. Форми господарювання і земельні відносини
  9. Активні форми навчання під час занять із гуманітарної підготовки
  10. Алгоритм формирования стека
  11. Анализ наличия, состава и динамики источников формирования капитала предприятия
  12. Анализ равновесия между активами предприятия и источниками их формирования. Оценка финансовой устойчивости предприятия

 

Розглядаючи в попередніх темах курсу процес суспільного виробництва ми з’ясували що його розвиток пов’язаний із існуванням різних його форм і в першу чергу натурального та товарного виробництва. Поступове вдосконалення товарного виробництва привело до його всезагального характеру, коли і людина із її фізичними, розумовими та духовними здібностями стає товаром. Ці загальні економічні процеси з часом змінюються, що викликає еволюцію господарювання, зміну їх історичних різновидів, але відбувається це більш повільно і за іншими законами, ніж зміни способів виробництва. Так товарна форма виробництва, що виникла ще в умовах розпаду первіснообщинного ладу, поступово розвивається протягом декількох століть, переходячи із одного способу виробництва в інше. На шляху до ринкової економіки саме товарне виробництво послужило фундаментом для нових Економічна відносин.

Сам товар розглядається різними економічними теоріями під різним кутом зору: як первинна клітина товарного виробництва в якій закладені цінність, вартість і ціна товару (прибічниками трудової теорії вартості товару є А.Сміт, Д.Рікардо, К,Маркс). Варто опираючись на погляди прибічників та послідовників даної теорії виділити просту і складну працю, абстрактну і конкретну працю за для визначення величини вартості товару.

Особливе місце при розгляді даної теми посідають так звані граничні теорії і серед них гранична продуктивність /Дж.Кларка/ та гранична корисність /К.Менгера, Ф.Візера, Є. Бем-Баверка/ та їх еволюція на сучасному етапі.

Якщо проаналізувати процес виникнення, походження (генезис), основні риси та застосування конкретних форм господарювання, то можна дійти ви­сновку, що протягом тривалого часу існування людської цивілізації використо­вуються дві основні форми суспільного виробництва - натуральна та товарна. Кожна з них має свої особливості і загальні риси. Не випадково ці форми і досі співіснують, але їх питома вага та роль у процесі суспільного відтворення нео­днакові: в розвинутих країнах світу абсолютно домінуючою є товарна форма організації (її частіше називають “ринковою”), тоді як у країнах, що розвиваються, а також в тих, які відносно недавно стали на шлях розбудови економіки

Натуральна форма господарства базується на нерозви­нутому поділі суспільної праці (такий поділ, як правило, має місце в межах пер­винної господарської одиниці і залежить від статі працівника та його віку), а також на низькому рівні розвитку продуктивних сил.

Мета натурального господарства - задоволення власних потреб виробни­ка та членів його родини. Тут виробник безпосередньо володіє засобами виробництва, які йому потрібні для здійснення процесу праці та виробництва за­собів існування. Засоби виробництва - примітивні (в сільському господарстві це - заступ, мотика, граблі, зроблений власними силами плуг тощо, в сфері ремісництва - найпростіший інструмент, як правило, власного виробництва). В основі такого виробництва - ручна праця, праця малопродуктивна, однома­нітна, виснажлива, а результати праці - продукти які не набувають суспільної форми, вони створюють фонд життєвих засобів для самого виробника, членів його родини і споживаються не після обміну, а після розподілу. Тобто в умовах натурального господарства обмін результатами праці, як правило, відсутній, рух продуктів здійснюється за схемою виробництво - розподіл - споживання. Поодинокі, спорадичні випадки прямого обміну продуктів виробництва однієї господарської ланки на продукти виробництва іншої господарської ланки не можуть змінити зазначеної схеми по суті.

Не випадково натуральне господарство виникає і набуває найбільшого поширення в сфері сільського господарства, яке забезпечує людство основною масою продуктів, потрібних для його існування. При цьому виробництво сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, фруктів, соняшникового насіння, винограду, м'яса тощо) поєднується з її домашньою переробкою (примітивна домашня промисловість). Інакше кажучи, окреме натуральне госпо­дарство являє собою уособлений, замкнений, самозабезпечуючий гурт людей, а саме натуральне господарство в цілому складається з маси роздрібнених, відок­ремлених і однорідних господарських одиниць - окремих родин, сільських общин, маєтків.

У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки в первісному суспільстві, яке ще не знало суспільного поділу праці, обміну і при­ватної власності і було найбільш поширеним в державах Давнього Сходу.

Натуральному господарству притаманні традиційність виробництва, пост­ійний асортимент продукції, незмінні галузеві пропорції. Сам процес відтво­рення здійснювався без істотних змін на існуючих засадах протягом століть і виступав для виробників як обов'язкова, освячена звичаєм господарська нор­ма.

Відокремлення ремесла від землеробства не підірвало і не могло підірвати панування натурального господарства, бо воно здебільшого також мало нату­ральний характер.

Отже, аналіз основних рис натуральної форми господарювання дає змогу характеризувати цю формуяк:

1) замкнену, консервативну, примітивну систему Економічна відносин,
в якій були відсутні змагальність між виробниками, стимули до

удосконалення знарядь праці і підвищення її продуктивності;

2) таку, джерелом функціонування якої є ручна праця, її матеріальною
основою - найпростіші знаряддя праці та рутинна техніка;

3) форму, для якої притаманний прямий економічний зв’язок (обмина­
ючи обмін, через розподіл) між виробництвом і споживанням, що не спонука­ло виробників окремих господарств до обміну досвідом, до зниження витрат виробництва (обмін, якщо і мав тут місце, то він мав випадковий, спорадич­ ний характер і не відігравав істотної ролі);

4) таку, що гальмувала становлення та розвиток різних форм власності
(зокрема, такої ключової як приватна), що, в свою чергу, позбавляло людину
можливості реалізувати власний інтерес, реалізувати себе як особистість;

5) форму, яка не сприяла подальшому розвитку, поглибленню суспільно­
го поділу праці, підвищенню її продуктивності, не створювала умов до задово­лення постійно зростаючих потреб людини.

Ось чому закономірно, що на зміну натуральній формі господарювання приходить товарна, яку слід розглядати за своїм змістом як протилежну натуральній. Умови для такого переходу поступово виникають в надрах самого на­турального господарства Проте натуральна форма господарювання не зникає повністю, а тривалий час співіснує поряд з товарною.

Перший етап руху до товарного виробництва мав місце тоді, коли від землеробства відокремлюється тваринництво (скотарство). Цей момент слід розглядати як визначну подію в історії розвитку людської цивілізації, що відбиває наслідки дії загального економіч­ного закону - закону економії робочого часу.

Пізніше (у рабовласницькому суспільстві) відбувається другий значний поділ праці - від землеробства і тваринництва відокремлюється ремісництво, яке (знову ж таки шляхом обміну продуктами - результатами праці землероба і скотаря) поглиблює розвиток товарного господарства, зміцнює його позиції. Правда, обмін здебільшого має прямий характер (продукту на продукт), тобто відбувається шляхом так званого бартеру.

І, нарешті, під час третього значного суспільного поділу праці виділяється прошарок людей (купці), які безпосередньо вже не займаються виробництвом, їх пряма функція - здійснення обміну результатами праці між різними підроз­ділами (сферами) суспільного виробництва.

Оскільки суспільний поділ праці - явище об'єктивне, постійне, неперер­вне (перманентне), бо воно обумовлене, як уже зазначалось, дією загального економічного закону економії робочого часу, то, як наслідок, в суспільному виробництві крім загального типу поділу праці, про який уже йшла мова вище, відбувається частковий (виділяються окремі галузі, підгалузі і т. д.), а в межах окремої виробничої одиниці (майстерні, фабрики, заводи) - одиничний поділ праці, коли виробництво застосовує предметну, подетальну, агрегатну, технологічну спеціалізацію.

Безперечно, що безпосередньою матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий поділ праці, що обумов­лює єдино можливий шлях взаємозв'язку окремих сфер виробництва, перетво­рення їх у сукупний відтворювальний комплекс - обмін продуктів праці як то­варів.

Необхідно, щоб виробник був економічно незалежним, економічно уособленим (відокремленим), щоб він мав змогу самостійно вирішувати, яку саме про­дукцію йому виробляти, які засоби виробництва і ресурси використовувати, як виробляти, а також привласнювати результати виробництва.

Така економічна уособленість (відокремленість) виробників можлива лише за наявності приватної власності, насамперед, приватної власності на засоби виробництва. Саме ця форма власності дозволяє людині самостійно, на власний ризик вирішувати всі питання, пов’язані з організацією та здійсненням виробництва конкретного товару (групи товарів), найбільш повно реалізувати свої здібності, проявити ініціативу і як наслідок - відчути себе справжнім гос­подарем.

Отже, товарне виробництво являє собою таку суспільну форму господарства, в умовах якої продукти виготовляються не для власного споживання ви­робником та членами його родини, а для споживання іншими виробниками, тобто воно спрямоване на задоволення суспільних потреб, і реалізація цих про­дуктів відбувається на ринку шляхом купівлі-продажу.

Воно докорінно відрізняється від натурального господарства, є його антиподом і характеризується такими рисами як:

1) товарне господарство - господарство відкритого типу: виробники постійно прагнуть збільшити обсяги своєї діяльності, розширити кордони обміну результатами своєї праці (товарами);

2) оскільки межі товарного виробництва і обміну неухильно розширю­ються, то воно поступово охоплює всі сфери життєдіяльності людини, товара­ми стають всі продукти праці, товаром стає навіть сама здатність людини до праці - робоча сила;

3) товарне виробництво сприяє реалізації власного інтересу кожної людини, яка бере участь у ньому; більш того воно стає передумовою реалізації здібностей людини, дозволяє їй відчути себе особистістю;

4) змагальність (конкуренція) виробників в умовах товарного виробництва постійно вимагає від них удосконалювати знаряддя праці, використовува­ти нові предмети праці, накопичувати передовий досвід та обмінюватись ним, здійснювати пошук нових форм організації виробництва і все вищезазначене підпорядкувати єдиній меті - меншенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці з метою збільшення прибутку (доходу);

5) товарне виробництво - виробництво динамічне, воно створює найбільш сприятливі умови для використання досягнень НТП, новітніх технологій, а це - неодмінна гарантія його подальшого розвитку, історичної пер­спективи;

6) нарешті, не можна не відзначити, що товарна форма організації суспільного виробництва не тільки сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, а й закладає матеріальні основи для прогресивних змін у надбудові сусп­ільства, бо ця система за своєю суттю демократична і вимагає, щоб її обслуго­вували також демократичні інститути державного управління, в тому числі ті, які спрямовані на захист прав і свобод людини.

І товар, і продукт, вироблений в умовах натурального госпо­дарства, мають деякі спільні риси: по-перше, вони є результатом праці ви­робника, а по-друге мають корисність, тобто здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини - їх споживача.

Перехід товару від виробника до споживача має здійснитися в процесі обміну на ринку шляхом купівлі-продажу. Інакше кажучи, товарне виробництво - це виробництво продуктів для обміну на ринку шляхом продажу: товар тут ви­ступає провідним елементом даної, товарної форми суспільного вироб­ництва. Звідси можна зробити висновок, що товару притаманні дві власти­вості: по-перше, задовольняти будь-яку суспільну потребу людей - бути сус­пільною споживчою вартістю (інакше його ніхто не купить), а по-друге, бути річчю, яка здатна обмінюватись на іншу річ. При цьому не має значення, які саме суспільні потреби людини задовольняє та чи інша суспільна спо­живча вартість товару, особисті (фізіологічні, духовні, етичні тощо) чи в як засіб виробництва (верстати, сировина, паливо, інструменти тощо), які ви­користовуються людиною не прямо, а опосередковано, в процесі виготов­лення ним інших товарів.

При цьому слід мати на увазі, що категорія "споживча вартість" може роз­глядатись з різних сторін.

По-перше, як складова частина, носій матеріального багатства людства не залежить від того чи іншого суспільного ладу. Справді, існування людства не­можливе без наявності корисних речей, споживчих вартостей, які йому вкрай необхідні для задоволення різноманітних потреб. Деяку частину цих речей люди отримують безпосередньо від природи в готовому вигляді, проте основна їх маса є результатом суспільного виробництва і в міру його вдосконалення одні споживчі вартості зникають, з’являються інші.

По-друге, споживча вартість може розглядатись як річ, що має певні фізико-хімічні властивості. У цьому випадку разі - об'єкт вивчення спеціальної на­уки - товарознавства, науки, що з’ясовує певні корисні якості речей, які здатні задовольнити потреби людей.

По-третє, споживча вартість може розглядатись як категорія економічна, як носій певних суспільних відносин, що виникають між людьми в процесі ви­робництва, обміну та споживання цих споживчих вартостей. В даному разі спо­живча вартість - предмет вивчення економічної теорії. Виявляється, що спо­живча вартість як економічна категорія є носієм мінової вартості, а саме здат­ності одних товарів обмінюватись у певних кількісних пропорціях на інші товари. Звичайно, як споживчі вартості товари не можуть бути об'єктом для порівняння (не можна, наприклад, порівняти шкарпетки та черевики), бо вони мають задовольняти різні потреби людей, проте завжди їх можна обміняти в певному кількісному співвідношенні.

Це кількісне співвідношення - про­порція, в якій одна споживча вартість обмінюється на іншу, розглядається еко­номічною теорією як окрема економічна категорія - мінова вартість товару.Ос­кільки один і той же товар може обмінюватись в різних пропорціях на інші то­вари, це доводить ту обставину, що даний товар має не одну, а багато мінових вартостей, і при цьому мінові вартості можуть заміщувати одна одну, що свідчить про те, що вони рівновеликі. Ось чому вартість товару - це уречевлена в ньому певна кількість (з урахуванням якості) суспільної праці товаровиробників. Саме втілена в товарах праця визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються між собою, і тому мінова вартість розглядається як форма прояву вартості і, хоч би якою була

Вартість - економічна категорія, притаманна тільки товарному виробництву, вона є властивістю лише продуктів, що вироблені для обміну шляхом купівлі-продажу і внаслідок цього продукти виступають уже як товари. Ця ка­тегорія відбиває суспільні відносини між виробниками, що відбуваються в про­цесі обміну вироблених ними товарів.

Таким чином, товар виступає як єдність споживчої вартості та вартості. Ця єдність полягає в тому, що товаром не може бути річ, яка не має вартості (повітря, вода та ін.), а також річ яка не є споживчою вартістю (не має користі, не придатна задовольнити якісь потреби людей).

Вищезазначена двоїста природа товару (єдність споживчої вартості та вар­тості) визначається двоїстим характером праці виробників, які створюють товари.Якщо проаналізувати працю будь-якого товаровиробника з точки зору її змісту та форми, в якій вона здійснюється, то, спраді, ця праця, з одного боку, - це витрати людської робочої сили (витрати фізичної та розумової енергії), праця взагалі, незалежно від її конкретних форм; такі витрати лежать в основі самої праці, є її змістом, а з другого - це праця корисна, що створює певні споживчі вартості; така праця має певні, тільки їй притаманні риси, тобто здійснюється в конкретній, специфічній формі Працю, що створює споживчу вартість товару, прийнято називати конк­ретною працею.Характерними ознаками конкретної праці є те, що ця праця: 1) цілеспрямована, має певну мету - виробництво конкретної споживчої вартості; 2) той чи інший її вид передбачає використання в процесі функціонування пев­них знарядь праці, предметів праці та технологій; 3) має бути належним чином організована; 4) потребує від працівника певних знань, професійних навичок та досвіду їх використання; 5) повинна бути втілена в конкретному результаті - виготовленні споживчої вартості належної якості. Зазначені риси, взяті разом, визначають, ідентифікують той чи інший вид конкретної праці.

Перед економічною наукою постало завдання дати відповідь на це запи­тання. На жаль, ні епоха рабовласництва, ні середньовіччя майже нічого не до­дали в цьому відношенні, і це цілком зрозуміло, бо то були часи повного пану­вання натурального господарства, коли обмін продуктів як товарів мав спора­дичний характер. Наприклад, школа меркантилістів (Антуан де Монкретьєн, Томас Мен та ін.) виходила з того, що мірилом багатства є золото, і це багатство виникає і примножується в сфері торгівлі. В свою чергу, школа фізіократів (зас­новник - Франсуа Кене) доводила, що джерелом зростання багатства суспіль­ства є природа, земля, а звідси єдиною продуктивною галуззю є сільське госпо­дарство, а промисловість розглядалась як галузь "безплідна".

Засновником першої, справді наукової теорії - трудової теорії вартості -став англійський економісту. Петті (1623-1687 рр.), який довів, що в основі вартості товару - витрати людської праці. Подальший внесок в розвиток цієї теорії зробили також англійські економісти А.Сміт(1723-1790рр.) та Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Так, А.Сміт уже не задовольнився загальним поняттям, що джерелом вартості є витрати праці працівника, що створює товар, а вва­жав, що вартість товару складається з доходів, які приносять капітал (прибу­ток), земля (ренту) і праця (зарплату). Довершив розробку трудової теорії вар­тості К. Маркс (1818-1883рр.), який в І томі основної праці свого життя "Ка­піталі" (1867 р.) дав глибокий аналіз праці, що створює товар, і її двоїстого характеру.

Основні положення трудової теорії вартості вже викладені нами вище. Нагадаємо, що вони зводяться до такого:

1) товари можуть прирівнюватись один до одного, тому вони створюються суспільною (абстрактною за своїм змістом) працею; 2) мірилом абстрактної праці є вартість; 3) вартість праці взагалі, праці як витрат енергії - фізичної, розумової є робочий час працівника; 4) праця, що створює товар, розрізняєть­ся залежно від її якості та складності (проста - некваліфікована і складна - кваліфікована), складна праця - це зведена в певну ступінь проста праця і вона створює більшу вартість; 5) вартість товару визначається не індивідуальним робочим часом працівника, а суспільне необхідним, який складається в сус­пільне нормальних умовах виробництва.

Наступні теорії вартості - теорії трьох факторів виробництва та витрат виробництва- слід розглядати не як самостійні, а як похідні від трудової теорії вартості, бо, якщо в основі першої - вже згадані три фактори (капі­тал, земля і праця), то друга являє собою синтезуючий різновид: тут вели­чина витрат, що мали місце в процесі виробництва товару, пов'язується з окремими елементами витрат (матеріальними, трудовими, фінансовими ресурсами).

Теорія попиту і пропозиції т акож тісно пов'язана з попередніми тому, що її прихильники не відкидаючи трудову теорію вартості, прагнуть з'ясувати вплив на величину вартості товару (а через вартість і на ціну) таких провідних фак­торів ринкового механізму як попит і пропозиція. Тим самим формування вар­тості товару не обмежується сферою виробництва, а доповнюється сферою обігу, що дозволяє розширити коло чинників, які впливають на цей процес.

Такою теорією, яка кинула "виклик" трудовій теорії вартості, стала теорія граничної корисності, або маржиналізм ("маржиналізм" у перекладі з французь­кої означає "граничний"). її засновники - вчені Віденського університету (Ав­стрія) К. Менгер(1840 - 1921рр.), Є. Бем-Баверк (1851- 1914рр.)таФ. Візер (1851 - 1926 рр.), не погоджуючись з основними постулатами трудової теорії вартості, висунули свою, суб'єктивно-психологічну концепцію вартості і ціни товару, а саме з позиції ставлення споживача до тієї чи іншої корисної речі. В основу цієї теорії були покладені такі положення: 1) крім категорії "споживча вартість" а "благо", яка відбиває здатність тієї чи іншої речі задовольняти конк­ретну потребу людини (споживача), вживається категорія "Корисність", під якою розуміють суб'єктивне сприйняття споживчої вартості, а саме, якою мірою вона може задовольнити потреби людини і скільки її є для задоволення такої потреби; 2) корисні блага поділяються на два види: по-перше, такі, які є в безмежній кількості і які люди не вважають корисними для себе, по-друге, ті, що існують в обмеженій кількості, їх недостатньо для задоволення наявних потреб в них (саме ці блага з точки зору споживачів мають цінність); 3) людина, як споживач, розта­шовує свої потреби в послідовності від більш до менш важливих і намагається їх задовольнити тими благами, які є в її розпорядженні; 4) в процесі особистого споживання треба виходити з дії закону спадної корисності, який стверджує, що ступінь задоволення одним і тим же продуктом поступово зменшується аж доки не прийде насичення (Ф. Візер стверджував, що цей закон - закон загальної дії і поширюється на всі процеси - від голоду до кохання); 5) цінність благ визна­чається граничною корисністю, під якою розуміютьсуб'єктивну корисність "гра­ничного примірника", що має задовольнити найменш нагальну потребу в конк­ретній споживчій вартості.

Метою розгляду теми - є визначення розвитку процесу виробництва та формування товарних відносин в суспільстві, з’ясування поглядів різних Економічна шкіл на продуктивність, інтенсивність та ефективність праці.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)