АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціологія М.Вебера

Читайте также:
  1. Етносоціологія і соціологія нації
  2. Етносоціологія та предмет її дослідження
  3. Загалом, у західній і вітчизняній соціології виділилось три основних напрямки, в яких проводить свої дослідження соціологія міста.
  4. Загальна характеристика класичної соціології. Протосоціологія
  5. ЗАХІДНА СОЦІОЛОГІЯ другої половини ХХ ст.
  6. Концепції ідеальних типів М.Вебера та Дж.Фейблмана.
  7. Лекція 7 СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ
  8. Німецька формальна соціологія (Ґ.Зіммель та Ф.Тьонніс)
  9. НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА СОЦІОЛОГІЯ
  10. Розкрийте зміст положення «Соціологія молоді: предмет і об’єкт дослідження» – 15 б.
  11. Соціологія
  12. Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

Предмет і методи соціології М.Вебера


Німецький соціолог Макс Вебер (1864—1920) вважається заснов-ником розуміючої соціології і теорії соціальної дії. В основі його соціо-логічної системи лежить ідея якісної відмінності соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає, по-перше, у предметі дослідження (природознавство досліджує живу і неживу природу, соціо-гуманітарні науки — людину й створене нею суспільство); по-друге -- у методі дослідження (якщо у природознавстві використовується метод опису й пояснення, то у соціогуманітарних науках — метод розуміння діючих у суспільстві людей).


Тема 3. Класична соціологія

Соціальна дія Вебер наголошує, що не можна вивчати людську діяльність так само,

як астроном досліджує рух небесних тіл. Людина є істота свідома, тому слід намагатися зрозуміти її дії як осмислені, спрямовані на певну мету та засоби її досягнення. Соціолога при цьому цікавить не те, що індивіди роблять, а те, чому вони щось роблять. Тому з принципом розуміння пов'язана у Вебера категорія соціальної дії. Соціологія досліджує поведінку, дії, вчинки індивіда чи групи індивідів. Соціальна дія передбачає два моменти: суб'єктивну мотивацію індивіда чи групи й орієнтацію на іншого (інших), яку Вебер ще називає «очікуванням». Не всі дії людей мають соціальний характер: зіткнення двох велосипедистів, наприклад, — це просто випадок. Якщо ж хтось із них захоче уникнути цього зіткнення, тоді ця подія стане соціальною дією, бо велосипедисту своїй поведінці орієнтується на поведінку іншого. Вебер вирізняє чотири типи соціальної дії:

92 традиційну (визначається звичкою);

93 афективну (визначається емоціями і почуттями);

94 ціннісно-раціональну (визначається свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну тощо цінність поведінки незалежно від її успіху);

95 цілераціональну (визначається очікуванням певної поведінки інших людей і використанням цього очікування як засобу для досягнення раціонально регульованих цілей з метою досягнення успіху).

Співвідношення Із цих чотирьох типів соціальної дії лише два останні є суто соціаль—
типів соціальної ними та раціональними, характерними для сучасного індустріального
діїсуспільства, тоді як перші два — суб'єктивно-ірраціональні й тому

практично незбагненні, — вони існують у традиційних суспільствах
минулого. Зрозуміти можна лише цілераціональну соціальну дію,
оскільки в ній збігаються сенс людської діяльності та суть особистості
діючої людини. У міру зменшення раціональності соціальна дія стає
менш зрозумілою і недоступною для соціології.
Суб'єкт Суб'єктом соціальної дії у М.Вебера є індивід (у кращому разі група

соціальної дії індивідів). Вводячи поняття соціальної дії та індивідів як її суб'єктів, Вебер по суті дає своє тлумачення соціального факту, протилежне розумінню його Е.Дюркгаймом. На відміну від останнього М.Вебер вважає, що ні суспільство в цілому, ні різні форми колективності не можуть виступати в ролі суб'єктів соціальної дії: вони радше є засобами організації дій окремих індивідів. Отже, якщо у Е.Дюркгайма людина є повністю узалежненою від суспільства-Бога чи колективних уявлень,то у М. Вебера саме людина перебуває в центрі суспільного життя, яке можна зрозуміти лише через індивідуальну свідомість та індивідуальну дію.


Розділ І. Загальна теорія та історія соціології


Принцип

зростаючої

раціональності

Поняття ідеального типу

Завдання соціології

Принцип віднесення до цінностей

Принцип

свободи

від оціночних

суджень


Тому, прагнучи зрозуміти суспільство, соціології слід насамперед вивчати людську поведінку. Суспільні ж інститути й соціальні спільноти (право, держава, релігія нація тощо) повинні вивчатися соціологією лише у тій формі, в якій вони є значущими для окремих індивідів, і лише тією мірою, якою індивіди на ці інститути і спільноти скеровані. Якщо ж між індивідом, з одного боку, та соціальними інститутами і спільно-тами, з другого, немає зв'зку і порозуміння — то ці інститути і спільноти приречені на відмирання занепад як такі, що стали зайвими для людини.

Таким чином, для розуміючої соціології М.Вебера характерна орієнтація виключно на індивіда з його зростаючою раціональністю. Найвище досягнення людини, яка раціональна в своїх діях, — це капі-талізм з його раціональними релігією (протестантизмом), бюрократією, раціональним способом ведення господарства. Але навіть таке суспіль-ство ще не є ідеальним з погляду раціональності. М.Вебер вводить в обіг поняття ідеального типу — зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але до якої слід прагнути. Такими ідеальними типами для М.Вебера є «економічна людина», «церква», «християнство» та, зрештою, і сам «капіталізм», який ніде не існує реально: конкретні країни мають конкретні різновиди цього ладу, наближені чи віддалені від ідеалу,

Завданням соціології саме і є з'ясовувати відповідність реальності до ідеальних типів, які є втіленням «інтересів епохи», проявом пануючих у цей час цінностей. Кожна епоха має свою систему цінностей, тому вони як сукупність основних установок та інтересів конкретної епохи і конкретного суспільства є історичними і відносними, тобто з'являються у певний історичний час і зникають чи видозмінюються з розвитком суспільства.

У своїй професійній діяльності соціолог повинен виходити з домі-нуючих у нинішній час цінностей епохи, обираючи предмет і об'єкт дослідження. Але в такому разі він не буде об'єктивним неупередженим дослідником, а керуватиметься існуючою системою суспільних цін-ностей. Звідси у творчості М.Вебера з'являється проблема об'єктив-ності соціології як науки. Вирішує він її шляхом розрізнення двох актів: ставлення до цінності й оцінки. Безумовно, соціолог у своїй професійній діяльності виходить із наявних у суспільстві цінностей, інакше його праця не будеприносити користі людям, котрі живуть у ньому. Однак власні пристрасті та уподобання вченого не повинні впливати на наукові дослідження. Соціологія має бути наукою, вільною від суб'єктивних оціночних суджень, і давати достовірні знання з досліджуваних проблем.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)