АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття Конституційного Суду України

Читайте также:
  1. III. ДЕКЛЯРАЦІЯ ПРАВ І ОБОВ'ЯЗКІВ ПРАЦЮЮЧОГО І ЕКСПЛЬОАТУЄМОГО НАРОДУ УКРАЇНИ
  2. а) З основ законодавства України про культуру.
  3. Авдання та методи контролю органів державної фінансової інспекції України?
  4. Автономна Республіка Крим — територіальна автономія у складі України
  5. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  6. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  7. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  8. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  9. Актуальні проблеми економічної безпеки України
  10. Акціонерне товариство: поняття і види.
  11. Аналіз Закону України « Про державну службу»
  12. Аналіз навчально-методичного комплексу для учнів 7-го класу з історії України

 

Проблема правового захисту конституції набула актуальнос­ті з часу появи перших конституційних актів. Так, достовірно ві­домим є судовий прецедент у справі Холмса проти Уолтона, що мав місце у 1780 р. у північноамериканському штаті Нью-Джер-сі, коли закон штату було визнано таким, що не відповідає конс­титуції штату, а в 1803 р. Верховний Суд США вперше прийняв рішення у справі Мербері щодо неконституційності загального федерального закону.

На кінець XIX ст. у ряді європейських країн (Данія, Норвегія, Франція, Швейцарія та ін.) утверджується практика судового і парламентського контролю за дотриманням конституції, а вже на початку XX ст., після Першої світової війни з'являються пер­ші спеціалізовані органи правової охорони конституції — конс­титуційні суди.

На сьогодні у світі сформувалося кілька основних моделей спеціального правового захисту конституцій:

американська модель (СІЛА, Бразилія, Аргентина та ін.) пе­редбачає здійснення конституційної юрисдикції судами загальної юрисдикції, як правило, верховними судами держави;

романо-германська модель (Австрія, Німеччина, Польща та ін.) грунтується на формуванні спеціальних органів конститу­ційної юстиції — конституційних судів, конституційних рад тощо;

мусульманська та традиційна моделі (Мавританія, Лесото та ін.) передбачає здійснення конституційної юстиції вищими ре­лігійними або традиційними органами (ради духовенства, ради вождів тощо).

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціаль­ні органи захисту конституції були практично невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конститу­цій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції — контрсль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР.

Спробу формування постійно діючого державного органу пра­вового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язува­ти з прийняттям 1 грудня 1988 р. Закону СРСР «Про змита і допов­нення Конституції (Основного закону) СРСР», який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу право­вого захисту радянської конституції' закріїїлювалися в Законі СРСР «Про консптггуціїший нагляд в СРСР». Але цей Комітет навряд чи можна вважати органом конституційної юстиції, оскільки він існував як своєрідний «додаток» до 3 їзду народних депутатів СРСР, який і виріїпував основні питання конституївиного нагляду і контролю в СРСР. До того ж, розпад колишнього СРСР не дав можливості ево­люціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцін­ний самостійний постійно діючий орган конституційної юстиції.

В Україні ж радянської доби Комітет конституційного нагля­ду УРСР, передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 р., після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р., взагалі не був сформова­ний. Натомість, після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 р., передбачалося формування більш прогресивного орга­ну правового захисту конституції — Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР, але цей орган так і не був сформований.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 р. вдало­ся розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України — Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України», який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юсти­ції незалежної України.

Утім, діяльність Конституційного Суду України в період 1992-1996 рр. була малоефективною тому, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови Конс­титуційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Вер­ховною Радою України заступника Голови та суддів Конститу­ційного Суду України виявилися безуспішними.

У зазначений період основні функції щодо правового захис­ту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 черв­ня 1996 р., що чітко визначила систему правового захисту Основ­ного Закону, було ухвалено новий Закон України «Про Консти­туційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України, у його вузькому розумінні, слід вести з 1996 р., коли бу­ло сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

За десятирічний період діяльності (1996-2006 рр.) Конститу­ційний Суд України став одним із найважливіших інститутів пра­вової держави, формування якої проголошує Конституція Укра­їни. Його рішення і висновки сприяли ефективному правовому захисту Основного Закону, вдосконаленню правових механізмів реалізації та гарантування основних конституційних прав і сво­бод людини і громадянина, упередженню і вирішенню конститу­ційних конфліктів у державі, формуванню позитивного політич­ного іміджу України як правової держави.

Водночас, в 2005 р., після того як закінчився дев'ятирічний тер-мш повноважень більшості суддів Конституціїшого Суду України, Верховна Рада України станом на лютий 2006 р. не призначила суд-дш Конституційного Суду України від парламенту і не привела до присяги суддів Конституційного Суду України, призначених Пре­зидентом України та з'їздом суддів. Тим самим фактично було при­зупинено діяльність Конституційного Суду України.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним колегіальним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офі­ційне тлумачення Конституції України та законів України.

За своєю суттю, Конституційний Суд України є юрисдикцій-ним судовим органом. Він має правосудну природу і правосудний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне судочинство в Україні. Не випадково саме у розд. VIII «Право­суддя» Конституції України зазначено, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про пріоритетність Конституційного Су­ду України в системі судової влади України.

Конституційний Суд України також посилює юридичний за­хист прав і свобод людини і громадянина і виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, тим самим сприяючи розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

За формою своєї діяльності Конституційний Суд України є єдиним колегіальним органом конституційної юрисдикції, рішен­ня і висновки якого є результатом професійної колективної ро­боти суддів Конституційного Суду України, делегованих від різ­них гілок влади.

За період 1996-2005 рр. Конституційний Суд України набув значного авторитету в суспільстві та державі. Слід сподіватися, що після формування оновленого складу Конституційного Суду України в 2006 р. цей орган конституційної юрисдикції й надалі буде ефективно здійснювати завдання і функції, визначені для нього Конституцією та законами України.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)