Поняття та склад конституційно-правових відносин

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці конституційно-правові відносини розглядаються як нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конс­титуційно-правових відносин і породжують конституційні права й обов'язки учасників цих відносин.

Але, звичайно, конституційно-правові відносини не завжди є результатом цілеспрямованої вольової діяльності їхніх суб'єктів. В окремих випадках причиною або наслідком виникнення, зміни або припинення конституційно-правових відносин, що об’єктивізується в юридичному факті, є об'єктивні явища, які не залежать від волі суб'єктів, але їх настання передбачає певні юридичні ста­ни учасників конституційних правовідносин. Ці нормативно пе­редбачені об'єктивні явища — стихійні лиха, аварії і катастрофи,

епідемії, епізоотії, що створюють загрозу життю і здоров'ю насе­лення, масові порушення правопорядку тощо — виникають і припиняються незалежно від волі суб'єктів.

Виходячи з основних положень про причинно-наслідкову сутність правових явищ, їх багатовимірність та діяльносний ха­рактер, конституційно-правові відносини слід оцінювати не тіль­ки як перманентні суспільні відносини, що виникають, зміню­ються та припиняються на підставі норм конституційного права і є як результатом вольової діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, так і результатом впливу на цих суб'єктів об'єктивних явищ.

Отже, конституційно-правові відносини — це нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, зміню­ються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або ж незалежно від їх волі, як результат певного стану чи статусу і породжу­ють конституційні права й обов'язки учасників цих відносин.

Конституційно-правові відносини мають певні кваліфікую­чі ознаки, що дозволяють відрізняти їх від інших видів право­відносин.

По-перше, конституційно-правові відносини — це вид сус­пільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припи­няються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутніс­тю і змістом вони пов'язані переважно з реалізацією владних, політичних інтересів суб'єктів конституційного права.

По-друге, ці відносини мають динамічний характер. Вони ви­никають, змінюються (доповнюються) та припиняються (призу­пиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб'єктів конститу­ційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі.

По-третє, виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин породжують конституційні права й обов'язки учасників цих відносин. Тобто, конституційні права й обов'язки виникають, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин в цілому.

По-четверте, усі елементи конституційно-правових відно­син — об'єкти, суб'єкти, зміст, юридичний факт — мають свої особливі ознаки, що відрізняють ці елементи від елементів інших галузевих правовідносин.

По-п'яте, конституційно-правові відносини досить багатома­нітні, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і держав­ного життя в Україні.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати за змістом, суб'єктами, формою, умовами дії (територією та ча­сом дії). Утім, номенклатура наведених критеріїв класифікації конституційно-правових норм не є вичерпною.

Що стосується змісту, то О. О. Кутафін пропонує поділяти всі конституційно-правові відносини на матеріальні та процесу­альні, залежно від того, який вид конституційно-правових норм реалізується в конкретному виді правовідносин¹. Тобто до мате­ріальних конституційно-правових відносин можна віднести пра­вовідносини між вищими органами державної влади, а до проце­суальних — правовідносини, що виникають на основі дії Регламенту Верховної Ради України.

Конституційно-правові відносини можна класифікувати й за змістом окремих груп конституційно-правових норм, на основі яких виникають, змінюються та припиняються конституційно-правові відносини. Відповідно до існуючої системи інститутів конституційного права (системи конституційного права) можна виділити такі основні види конституційно-правових відносин:

• правовідносини, пов'язані з основами суспільного і держав­ного ладу;

• правовідносини, що виникають у зв'язку з реалізацією прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

• правовідносини, пов'язані зі здійсненням безпосередньої де­мократії; правовідносини у сфері здійснення державної влади (законодавчої, виконавчої, судової);

• правовідносини у сфері адміністративно-територіального устрою;

• правовідносини у сфері місцевого самоврядування.

За суб'єктами конституційно-правові відносини можна поді­лити на три основні групи, залежно від домінування в конкретно­му виді інтересів того чи іншого суб'єкта конституційно-правових відносин. Це правовідносини, пов'язані з інтересами українського народу; правовідносини, пов'язані з реалізацією інтересів держа­ви та її органів; правовідносини, пов'язані з реалізацією інтересів територіальних громад і органів місцевого самоврядування.

За формою конституційно-правові відносини можуть бути фор­малізованими та неформалізованими. Формалізовані відносини чіт­ко визначаються нормами Конституції України та законів, наприк­лад, процедура прийому в громадянство. Неформалізовані характеризуються відсутністю чітко визначеного порядку реалізації конкретних конституційно-правових норм за наявності нормативних застережень щодо часу, місця та кола суб'єктів, на яких поширюєть­ся дія цих норм. Наприклад, реалізація активного виборчого права.

За територією дії конституційно-правові відносини можуть бути загальнодержавними та місцевими (локальними). До пер­шого виду правовідносин можна віднести вибори Президента України, до другого — проведення місцевого референдуму.

За часом, тобто дією у часі конституційно-правові відносини є постійними і тимчасовими. Переважна більшість конституцій­но-правових відносин є постійними і не обмежуються в часі. Хоча вони можуть припинитися і за настання певних умов (юридично­го факту), як правило юридичної події. Наприклад, смерть грома­дянина України веде до припинення правовідносин, пов'язаних із його конституційними правами чи обов'язками. Тимчасові конс­титуційно-правові відносини виникають і припиняються за на­стання юридичного факту, пов'язаного, як правило, з введенням особливого правового режиму, наприклад, надзвичайного стану.

Конституційно-правові відносини також можна класифіку­вати і за характером участі суб'єктів у цих правовідносинах — діяльність, поведінка та перебування в певному правовому стані, що не залежить від волі суб'єкта. Утім, ця класифікація потребує подальших досліджень.

Конституційно-правові відносини мають свій юридичний склад, тобто внутрішню взаємоузгоджену структуру діалектично пов'язаних основних складових елементів: суб'єктів, об'єктів, суб'­єктивних прав і юридичних обов'язків та юридичних фактів. Хоча вчені тоді відносять до кола елементів конституційно-правових відносин й інші елементи, зокрема, форми правовідносин тощо.

¹ Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М, 2001. — С. 314.

Поиск по сайту: