АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Школи» створення СППР

Читайте также:
  1. CASE-технологія створення інформаційних систем
  2. Автоматичне створення форм
  3. Банківська система. Процес «створення» банківських грошей.
  4. Будівельна продукція, процеси її створення та реалізації.
  5. Вивчення обсягів та причин створення наднормативних товарних запасів
  6. Види нового товару. Процес створення нового товару
  7. Використання клаузури для створення банку ідей і пропозицій
  8. Вставка або створення звичайних і кінцевих зносок
  9. Глава 16. Створення комітетів ВРУ
  10. Глава 2 СТВОРЕННЯ БАНКІВ
  11. Джерела створення.
  12. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності

Як уже зазначалося, СППР являють собою системи, розроблені для підтримки процесів прийняття рішень менедже­рами в складних і слабоструктурованих ситуаціях, пов'язаних із створенням і прийняттям рішень. Оскільки існує цілий ряд різ­них напрямів менеджменту і потенційної ролі нових технологій у ньому, то має місце відповідно і кілька різних видів СППР. У них мають знайти відображення основні аспекти процесу прийняття рішень, зокрема: ситуації, пов'язані з прийняттям рішень; фази процесу прийняття рішення; попередні цілі за спроби створення СППР; мета навчання, яка має бути досягну­тою; фази процесу створення СППР тощо. Виходячи з цих по­зицій, для аналізу проблеми класифікації СППР потрібно виді­лити відповідні типи систем. Найвідомішими є такі чотири «школи» (види) СППР:

— аналіз рішень (Decision Analysis);

— числення рішень (Decision Calculus)

— дослідження рішень (Decision Research);

— процес упровадження (Implementation Process).

Кожна з них являє собою окремий напрям щодо перспекти­ви створення СППР, хоча в «чистому вигляді» застосовується рідко.

Аналіз рішень

Школа аналізу рішень (АР), в основу якої покладені су­часні мікроекономічні і статистичні теорії прийняття рішень за умов невизначеності з багатьма цілями, є найавторитетнішою і найпоширенішою школою СППР. Метод АР сфокусований на фазі вибору в процесі прийняття рішень, його застосовують для роз­в'язування вже існуючих проблем. Він незначною мірою забез­печує підтримку як фази початкового виявлення та описання проблеми, так і фази реалізації прийнятого рішення. Проте сто­совно процедури вибору рішення АР забезпечує методологію структуризації ситуацій, пов'язаних з прийняттям рішення, а та­кож прийняття раціональних варіантів вибору найкращої альтер­нативи.

Метод аналізу рішень є загальним; його застосування не зале­жить від змісту (суті) ситуацій, у межах яких приймається рішен-


ня. Тому він часто застосовується в ситуаціях з неповторювани­ми рішеннями, включаючи як стратегічні рішення організа­ційного плану (наприклад, розміщення нового аеропорту чи реа­лізацію комерційного проекту), так і рішення в неорганізаційно-му контексті (наприклад, вибір місця навчання чи роботи тощо).

Суть використання методу АР полягає у зведенні складних проблем до простіших з керованими компонентами задач. При цьому основне питання полягає в тому, як здійснити декомпози-цію проблеми, тобто поділити її на складові частини. З цією ме­тою всі ситуації, пов'язані з прийняттям рішень, мають бути ви­значені з урахуванням чотирьох елементів:

1) варіанти вибору (альтернативи);

2) події (стани системи з відповідними ймовірностями);

3) наслідки (результати з відповідними ймовірностями);

4) цілі (їх переваги, пріоритети).

Рішення являють собою послідовність виборів, які зумовлені наслідками раніше прийнятих рішень і дією некерованих зава­жаючих чинників. Процес прийняття рішень полягає в ідентифі­кації всіх подій і відповідних їм наслідків, які можуть бути до­речними для реалізації цілей, поставлених ОПР. Зокрема, ОПР визначаються пріоритети стосовно альтернативних наслідків і оцінки ймовірностей для різних подій і наслідків, а самі ситуації, пов'язані з прийняттям рішень, часто подаються у вигляді дерев рішень чи діаграм рішень.

Головним критерієм для визначення якості рішення є узго­дженість: вибір має бути узгодженим з погляду всієї доступної інформації, яка стосується альтернативних подій, міркувань від­носно невпевненості (сумнівів) ОПР і пріоритетів ОПР.

Особа, яка приймає рішення, є основним джерелом введення інформації. Тому метод аналізу рішень реалізується через призму суб'єктивних оцінок і пріоритетів ОПР. Підхід не зводить аналіз до того, який із більш формалізованих джерел даних є наявним, а базується на тому, як ОПР визначає ситуацію, пов'язану з необхід­ністю прийняття рішень, включаючи ситуації з багатьма критерія­ми, що не зводяться до єдиного показника.

Варіанти реалізації на практиці методу АР у СППР з викори­станням персональних комп'ютерів призначені, головно, для на­дання допомоги ОПР у кількісному визначенні власних (суб'єк­тивних) пріоритетів і оцінок імовірностей. Розподіл функцій між ОПР і технічними засобами полягає в тому, що ОПР забезпечує всі виходи (входи), а система потім інтегрує ці дані шляхом об­числення імплікацій, тобто логічних висловлювань типу «якщо...,


то...», з погляду ранжування різних ідентифікованих альтернатив вибору. Діалог між користувачем і СППР створений для того, щоб допомогти ОПР формулювати оцінки доречних входів і ви­ключати спотворення інформації, зумовлені спрощенням чи не-об'єктивністю.

Числення рішень

Числення рішень (ЧР) — це низка процедур, що ґрун­туються на моделях для оброблення як даних, так і суджень (мір­кувань). Модель являє собою організуючий засіб і розроблю­ється для підтримки використання менеджером досвіду і влас­них міркувань у процесі розв'язання проблеми. Ці цілі досяга­ються шляхом створення орієнтованої на моделі системи під­тримки, яка має бути простою, легкою в керуванні та з погляду встановлення з нею зв'язку, повною і адаптивною. Реалізація ЧР проводиться шляхом виділення характерної для даної конкрет­ної ситуації і для даної ОПР моделі. Для цього спочатку ство­рюється виражена словами версія інтуїтивної моделі ОПР, яка потім перетворюється у формалізовану версію в математичній (аналітичній) формі. Під час наступного кроку всі дані, які є в наявності, включаючи оцінки, одержані на основі попередніх даних, і власні міркування ОПР використовуються для калібру­вання (градуювання) і нормування параметрів та змінних моде­лі. Система підтримки, базована на моделях, потім повторно за­стосовується через кілька циклів прийняття рішень, завдяки чому користувач може послідовно покращувати як саму модель, так і оцінки її параметрів.

Наприклад, для підтримки прийняття рішень у галузі марке­тингу за допомогою ЧР використовувались два типи моделей по­ведінки споживачів: моделі потоків і агрегатні моделі. МетодЧР сфокусований на ситуації, пов'язаній з прийняттям рішення. Йо­го суть полягає в тому, що рішення будуть тим кращими, чим кращими будуть моделі ситуацій.

За використання методу ЧР основна увага приділяється фазі розв'язання проблем і вибору процесів прийняття рішень. Цей метод традиційно значно меншою мірою стосується підтримки фази виявлення самої проблеми. Контроль і оцінювання на­слідків (результатів) прийняття рішень здійснюється шляхом відповідної доводки й узгодження структури моделі та її пара­метрів.


7.3.3. Дослідження рішень

На противагу школі ЧР, де головна увага приділялась моде­лям ситуацій, що пов'язані з рішенням, центральними моментами ме­тоду дослідження рішень (ДР) є процес розроблення рішень і особа, що приймає рішення. У рамках цього напряму процедура створення СППР може розглядатися як спроба покращити процес розроблення рішень менеджерами, тобто підвищити ефективність створення рі­шень. Тому конструювання СППР має базуватися на відображенні і точній оцінці (діагностиці) існуючого процесу підготовки рішень.

Діагностика являє собою процес ідентифікації проблем (або можливостей їх усунення) в реальному режимі прийняття рішень і включає визначення того, як насправді розробляються рішення в даний момент, та вказівку стосовно того, як вони мають розроб­лятися. Крім того, необхідно проаналізувати причини, через які рішення не розробляються так, як це має бути. Тому в разі ство­рення СППР на основі методу ДР виникає потреба у використан­ні складних моделей з метою відображення реального режиму розроблення рішень. Ці моделі, а також методи для їх реалізації мають бути орієнтованими на дослідження поведінки людини під час прийняття рішень. Крім того, важливою особливістю методу ДР є умова, що система підтримки має розроблятися саме для іс­нуючого процесу прийняття рішень, у той час як використання даної системи мусить стимулювати і відтворювати режим роботи (поведінки) в напрямку бажаного процесу.

За використання методу ДР головним є те, як створити СППР (а не яка система має бути створена). Це пояснюється тим фактом, що метод, який розглядається, в контексті надання підтримки рі­шень на персональних комп'ютерах є лише одним із кількох мож­ливих засобів поліпшення процесу розроблення рішень. Другим аргументом у цьому плані може служити те, що в рамках школи ДР не була прийнята яка-небудь специфічна архітектура створення систем підтримки процесу прийняття рішень, оскільки конструк­ція системи має випливати з діагностики реальних обставин.

7.3.4. Процес впровадження (реалізації)

Школа, в основу якої покладений процес впроваджен­ня (ПВ), має багато назв і існує в цілому ряді варіантів: вихідне розроблення, адаптивне проектування, еволюційне створення тощо. Спільним у цих концепціях є те, що головна увага зосере-


джується на фазі реалізації процесу створення СППР. Головна мета цього методу — задоволення вимог користувачів. Викорис­тання системи найчастіше є головним критерієм успішної реалі­зації.

За дослідження методу ПВ необхідно чітко розрізняти устано­вку системи і її реалізацію (впровадження). Установка системи пов'язана з фізичним розподілом обладнання і підготовкою кори­стувачів до роботи з ним. За реалізації (впровадження) потрібне активне використання системи підтримки менеджерами.

Центральна ідея методу ПВ полягає в тому, що реалізація сис­теми не є тим моментом, який виникає одразу ж після створення СППР. Для успішної реалізації системи необхідно врахувати і контролювати всі стадії процесу побудови системи з самого по­чатку. Директиви для успішного впровадження СППР передба­чають швидке і просте отримання початкового контуру системи (наприклад, шляхом макетування), а потім послідовне покра­щання і розширення створеної системи, маючи на увазі, що необ­хідний досвід накопичується в результаті взаємодії користувача, системи і розробника. В рамках школи ПВ розрізняють три адап­тивні ланки: пізнавальну петлю, петлю еволюції і петлю впрова­дження, які утворюють замкнутий контур між названими голов­ними учасниками процесу створення СППР (рис. 7.7).

Пізнавальна петля інтегрує дії користувача і системи (СППР). Перша частина цієї петлі «система—користувач» означає, що ви­користання СППР потребує навчання користувача, тобто стиму­лює зміни в процесах прийняття рішень (якщо система не зумов-


лює мотивацію навчання ОПР, то вона зайва). Зворотний напря­мок петлі «користувач-система» викликає вдосконалення систе­ми з тим, щоб вона відповідала новим (персональним) вимогам користувача. У свою чергу, нові можливості СППР зумовлюють появу нових змін у користувачів. У такий спосіб сам користувач створює нові і персоналізовані зразки застосовуваної системи.

У петлі еволюції системи розглядаються як потреби в навчан­ні розробника з погляду еволюції системи (постійний контроль за її використанням), так і еволюція самої системи через активну адаптацію розробника і розширення її функцій та можливостей.

Взаємодія між користувачем і розробником визначає петлю впровадження (реалізації). У цьому циклі увага зосереджується на ролі розробника як на факторі, який вносить зміни в систему, і тим самим спричинює дії користувача стосовно чіткого уявлення про те, як має бути організована підтримка і, отже, як повинна ви­користовуватись СППР.

За побудови конкретної системи потрібно перевірити, чи буде відповідно діяти кожна з адаптаційних петель. Зокрема, для пі­знавальної петлі слід упевнитися в тому: чи буде зв'язок корис­тувача з комп'ютером, а також діалог зрозумілим і легким у ви­користанні (чи створюються інструкції безпосередньо для існуючих процесів у такий спосіб, щоб вони могли полегшити використання і навчання); чи дасть змогу система користуватися нею ОПР, виходячи зі створеного керівництва.

Стосовно петлі впровадження необхідно переконатися: чи буде процес проектування чутливим до реакцій користувача; чи буде гарантований тісний контакт розробника або члена ко­лективу розробників із посередниками, які мають необхідні знан­ня щодо фінансової проблематики організації чи підприємства.

Для еволюційної петлі слід перевірити: чи надають можли­вість дані, генеровані системою, контролювати роботу користу­вача з СППР; чи добавлені нові інструкції, які задовольняють ви­моги користувача.

За своєю суттю ПВ — це метод, орієнтований на процес ство­рення системи. Тут мало йдеться про саму систему, яка має бути реалізована. Звідси випливає, що процес розроблення відповідає багатьом властивостям ненаправленого процесу змін, за якого розглядається лише загальна мета: створювана система має бути використана. У той же час у цьому методі частково реалізується ідея гнучкого процесу створення системи, що дає змогу здійсню­вати адаптацію можливих дій СППР.


7.3.5. Порівняння альтернативних шкіл СППР

Узагальнення й аналіз альтернативних шкіл СППР можна проводити шляхом виділення їх однакових та відмінних характерис­тик. Усі школи фокусуються на прийнятті управлінських рішень; для реалізації системи вибрані персональні комп'ютери; в явній формі немає відмінностей між операційними, тактичними і стратегічними рішеннями — це загальні для них характеристики і властивості.

Відмінності в методах можуть бути виявлені щодо розгляду і оцінювання ключових аспектів, ролі і впливу системи підтримки. До таких аспектів належать:

— тип ситуації, пов'язаної з прийняттям рішень (далі — тип ситуації);

— фаза процесу, на якій фокусується увага щодо прийняття рішення;

— основні цілі;

— цілі навчання, які мають бути досягнуті;

— складність ситуації (оброблення за відсутності структури);

— головна увага щодо розвитку (еволюції) систем;

— базова наукова дисципліна (предмет).

Тип ситуації може визначатися тим, для підтримки яких рі­шень розробляється система: одноразових (що рідко зустріча­ються) чи повторюваних. Методи числення і дослідження рішень використовуються, як правило, для підтримки відносно повторю­ваних рішень, зокрема, у сфері реклами, фінансів, закупівель чи продажу. Метод аналізу рішень, навпаки, найчастіше застосову­ється для підтримки рідко спостережуваних рішень, тобто в разі нових або невідомих ситуацій, в яких самостійне пізнання обме­жене і які характеризуються незворотними (остаточними) вибо­рами. З іншого боку, метод дослідження рішень передбачає наяв­ність установлених процедур розроблення рішень і режимів, які можна відобразити і продіагностувати. Аналогічно для застосу­вання методу числення рішень вимагається відносно конкретний цикл прийняття рішень, що дає змогу шляхом зворотного зв'язку і спостережень за наслідками прийнятих рішень удосконалити структуру моделі та її параметри.

Застосування методу ПВ меншою мірою чутливе до типу си­туації. Але слід зауважити, що цей метод дуже часто використо­вують розробники і консультанти, які мають обмежений у часі зв'язок із ситуацією і ОПР. Тому зв'язок між зусиллями зі ство­рення СППР і ситуацією, що пов'язана з рішенням, у багатьох випадках нагадує одноразову подію.


Від застосовуваного методу залежить та фаза або крок у про­цесі прийняття рішення, на якому зосереджується увага. Цикл із прийняття рішень складається з таких фаз: виявлення проблеми; процедура розроблення альтернативних варіантів рішення; вибір оптимального рішення; реалізація; спостереження і контроль. Вибір є цільовою фазою методів аналізу і числення рішень. Для методу дослідження рішень характерний підхід, в якому розгля­дається весь цикл із прийняття рішення. Аналогічно можна ска­зати і про особливість процесу впровадження, але тут менше ус­відомленої уваги приділяється тому факту, що процес прийняття рішення якраз є тим, що потребує підтримки.

Основні цілі — у рамках кожної зі шкіл можна виявити більш чи менш явні ознаки стосовно загальної мети зусиль зі створення СППР. Спрощуючи певною мірою суть проблеми, можна сказа­ти, що метод аналізу рішень, головно, призначений для пошуку ефективних, узгоджених рішень, у той час як числення рішень орієнтоване на створення кращої моделі ситуації, пов'язаної з рішенням, і ця модель має першорядне значення. Об'єктом зу­силь зі створення СППР за допомогою методу дослідження рі­шень є ефективність самого процесу прийняття рішень, тобто по­ліпшення того, як розробляються рішення. Кінцевою метою методу процесу впровадження є використання створеної СППР.

Аспект навчання відображає обставини, за яких має здійсню­ватися навчання особою, що приймає рішення, в процесі при­йняття реальних рішень чи в системі підтримки. Ці обставини найчіткіше виражені в методі дослідження рішень, де навчання здійснюється в процесі прийняття рішення ОПР; у трьох інших школах навчання матеріалізується в системі підтримки або в мо­делі системи. Парадоксальним на перший погляд є той факт, що метод аналізу рішень як одноразове зусилля може мати також орієнтацію на навчання. Ця тенденція проявляється в ітераційно-сті розроблювання рішень, тобто процес прийняття рішення роз­глядається як послідовність виборів, де кожний крок ґрунтується на значеннях імовірностей, які можуть змінюватися із-за понов­лення інформації.

Оброблення за відсутності структури проблеми може здій­снюватися на підставі двох зовсім різних підходів до підтримки прийняття рішень: або підтримки шляхом переносу певної струк­тури на ситуацію з неструктурованими рішеннями, або шляхом надання спеціальної допомоги ОПР, щоб справитися з невизна-ченим станом ситуації, яка потребує прийняття рішення. Метод АР передбачає часткову структуризацію ситуації, пов'язаної з


рішенням (визначення альтернатив, подій, наслідків, пріорите­тів). Метод числення рішень уможливлює структуризацію ситуа­ції, в якій потрібно прийняти рішення, за допомогою моделей, характерних для ситуацій, що розглядаються. У методі дослі­дження рішень сама система підтримки розробляється з орієнта­цією на те, щоб сприяти ОПР досліджувати і явно розпізнавати невизначеність і складність проблемної ситуації. Процес упрова­дження можна розглядати як підхід, за допомогою якого тесту­ється структура ситуації (тобто вивчається можливість адаптації до неї і використання її в процесі застосування СППР).

Головна увага щодо розвитку (еволюції) систем — у цьому контексті зосереджується увага на процесі створення СППР, зок­рема, можна виділити: активні дії з аналізу проблеми, які закін­чуються створенням специфічних вимог до системи; активні дії (діяльність) з розроблення системи, які приводять до створення як функціональної розробки (конструкції), так і версії системи на базі персональних комп'ютерів; реалізацію (впровадження), суть якої полягає у використанні системи. Методи аналізу рішень і дослідження рішень сфокусовані, головно, на фазі аналізу, хоч і мають місце певні відмінності: у рамках методу АР як розроб­лення, так і реалізація стандартизовані й потребують відносно простих дій, у той час як у методі ДР аналіз являє собою найваж­ливіший вид діяльності, а про розроблення СППР ідеться досить мало, розроблення і оцінювання моделі — головні операції в рам­ках використання методу числення рішень. У разі застосування методу процесу впровадження головна увага приділяється діям щодо реалізації системи.

Базовими науковими дисциплінами для розглянутих методів можна вважати: для методу аналізу рішень — мікроекономіку; для методу числення рішень — дослідження операцій; для мето­ду дослідження рішень — прийняття рішень в організаціях; для методу процесу впровадження — «консультуючі» методи розроб­лення операцій.

У табл. 7.9 узагальнені основні відмінності шкіл СППР. У той же час вони можуть розглядатися як ключові елементи створення СППР. Оскільки жодна із шкіл не може вважатися найпридатні-шою для створення СППР, заслуговує на увагу шлях виділення окремих комбінацій із цих чотирьох шкіл з метою подальшого застосування.

Методи аналізу і числення рішень мають багато спільного: обидва фокусуються на фазі вибору оптимальної альтернативи в процесі прийняття рішень; певною мірою робиться спроба струк-


турувати, а отже, спростити ситуацію, пов'язану з рішенням. Ос­новна відмінність між ними полягає в тому, що метод АР у бага­тьох відношеннях є загальним і може використовуватися для роз­гляду будь-якої ситуації, в той час як у методі ЧР головна увага зосереджується на «захваті» і кодуванні специфічних особливос­тей ситуації і унікальних аспектів контексту рішень. Метод АР ба­зується на моделі загальних елементів в усіх ситуаціях, а метод ЧР — на моделях кінцевих співвідношень.

Таблиця 7.9


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)