АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття та загальна характеристика договору факторингу

Читайте также:
  1. A. Характеристика нагрузки на организм при работе, которая требует мышечных усилий и энергетического обеспечения
  2. I. Общая характеристика договора продажи недвижимости
  3. II. Загальна характеристика ХНАДУ
  4. S: Установить соответствие между типами общества и их характеристиками.
  5. А. Общая характеристика вены
  6. Аварии на химически опасных объектах, их медико-тактическая характеристика.
  7. Агальна характеристика конституційного права України.
  8. Адаптація. Характеристика адаптацій. Основні концепції адаптаційних пристосувань
  9. Административное правонарушение и преступление: сравнительная характеристика.
  10. Адміністративна відповід-ть: поняття та підстави.
  11. Адміністративне стягнення: поняття та види.
  12. Адміністративні стягнення: поняття і види

Становлення в Україні сучасного демократичного суспільства з розвинутою ринковою економікою потребує належних змін у право­вому регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з майновим обігом. Проявом таких змін у вітчизняній юриспруденції послугува­ло значне коло новел цивільного законодавства, серед яких можливо


       
 
 
   

 

Розділ ХПІ

відзначити і договір факторингу1. Зарахований ЦК до кола поймено­ваних, договір факторингу, тим не менше, виник не на порожньому місці, а є результатом тривалого розвитку, з одного боку, відомого ще староримському праву інституту цесії, а, з іншого боку, особливого різновиду представницьких (агентських) відносин з надання фінансо­вих послуг, що існують вже більше ста років.

Складність походження договору факторингу обумовило, у свою чергу, виникнення наукової дискусії стосовно його юридичної при­роди. Головне протиріччя пов'язане з включенням договору факто­рингу або до договорів з надання послуг, або до одного з проявів до­говору купівлі-продажу, згідно з яким відбувається купівля-продаж майнового права (права грошової вимоги). Розглядається договір факторингу і в якості змішаного, тобто договору, що поєднує у собі елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК), у даному випадку догово­ру кредиту та цесії. Кредитом у договорі факторингу є кошти, що на­даються однією стороною за відчуження на її користь грошової вимо­ги, а остання, при цьому, визнається всього лише специфічним засо­бом повернення наданого кредиту2. У той же час набула поширення думка про те, що договір факторингу може існувати як у формі купів­лі-продажу (факторинг-купівля-продаж), так і як договір з надання послуг (факторинг-комісія). Критерієм розмежування цих різнови­дів факторингу слугує предмет домовленості сторін договору, мета та зміст дій, що вчинюються фактором під час виконання своїх договір­них обов'язків. У випадку, коли дії фактора обмежуються винятково купівлею майнового права, має місце купівля-продаж. Коли ж оплат-не набуття майнового права поєднується з наданням фактором клієн­ту різноманітних фінансових послуг, пов'язаних з обслуговуванням існуючого права вимоги, має місце факторинг-комісія3.

Передумовою для підтримки однієї з вище наведених точок зору в розумінні сутності договору факторингу має послугувати з'ясування змісту факторингових відносин та сутності самого факторингу як різ­новиду підприємницької діяльності. Сутність ж його полягає у тому, що суб'єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, тим не менш, ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої осо­би, шляхом укладання з нею договору факторингу. Отримавши таким чином гроші, особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, має можливість спрямувати їх на забезпечення своєї ділової активності. Зрозуміло, що в переважній частині випадків, особа, яка укладає до­говір факторингу, у якості оплати за цим договором отримує суму,

1 Термін «факторинг» є транскрипцісю англійського factoring, що означає здійсню­
вану в інтересах певної особи діяльність фінансового агента (представника).

2 Агафонова Н. Финансирование под уступку денежного требования // Хозяйство и
право.-2000.-№6.-С. 112.

3 ІСпасько І. Є. Договор факторингу // Предпринимательство, хозяйство и право. -
1996.-№6.-С.З-^..


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО НОВ 'Я МНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ391

що буде менше розміру заборгованості перед нею боржішка. Проте ринковий сенс в укладенні договорів факторингу все ж існує, хоча б з тієї причини, що повернені за допомогою цього договору гроші бу­дуть залучені до обороту та нададуть змогу отримати прибуток, що компенсує певні втрати від їх повернення у меншому розмірі. Окрім того, не слід ігнорувати того, шо за договором факторингу, особа, яка відступає наявне у неї право грошової вимоги, може отримати від контрагента послуги, які можливо взагалі будуть одним з вирішаль­них чинників можливості повернення чи відчуження існуючої забор­гованості боржника. Нарешті, важливим, у повному з'ясуванні цього питання, є те, що для контрагента особи, яка відчужує наявне у неї право грошової вимоги, оплатне набуття подібних майнових прав є підприємницькою діяльністю з очевидними проявами ризику не от­римання чи отримання у значно меншому розмірі грошей за цією ви­могою. Тому цілком обгрунтованим виглядає існування різниці між розмірами грошового вираження майнового права, що відступається, та розміром оплати за це право.

Необхідно зазначити, що у країнах з розвинутою ринковою еконо­мікою стосунки факторингових компаній (банку чи іншої спеціалізо­ваної організації) зі своїми клієнтами, які мають права грошових ви­мог до третіх осіб, у більшості випадків не обмежуються одномо-ментним актом купівлі-продажу (фінансування) права майнової (гро­шової) вимоги. Нерідко між такими суб'єктами складаються тривалі договірні відносини, впродовж яких факторингова компанія скупо­вує у свого клієнта не одне, а значну кількість наявних у нього прав грошових вимог, надаючи при цьому широкий спектр різноманітних насамперед фінансових послуг з обслуговування цих вимог. Тобто, стає зрозумілим, що сутність укладеного між сторонами договору факторингу значною мірою залежить від визначеного сторонами предмета та змісту договору.

Легальне визначення договору факторингу міститься у ч. 1 ст. 1077 ЦК, згідно з яким: одна сторона (фактор) передає або зобов'язуєть­ся передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відсту­пити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Аналіз цієї дефініції дозволяє дійти висновку, що у вітчизняному цивільному законодавстві у загальному вигляді закріплено погляд на договір факторингу як договір купівлі-продажу майнового права (на­явної у клієнта права грошової вимоги). Проте сторони, керуючись ч. 2 ст. 1077 ЦК, мають можливість додати до зобов'язань фактора та­кож дії щодо надання клієнтові послуг сутнісно пов'язаних із грошо­вою вимогою, право на яку він відступає.

Договір факторингу є двостороннім, відплатним та реальним або нонсенсуальним.

Договір факторингу належить до двосторонніх договорів, з огляду


392 Розділ ХІП

на ту обставину, що у обох сторін цього зобов'язання є права та обо­в'язки (ч. З ст. 626 ЦК). Конкретний перелік таких прав та обов'язків може варіюватися залежно від змісту укладеного між сторонами до­говору. Проте у будь-якому випадку маємо можливість констатувати наявність у фактора обов'язку з передачі коштів клієнту, а, в свою чергу, у клієнта - обов'язку з відступлення (відчуження) фактору на­лежного першому права грошової вимоги до третьої особи. Корес­пондують вищезазначеним обов'язкам сторін відповідні права. Так, клієнт має право вимагати від фактора передання обумовленої плати, а фактор - визначеного договором та належного клієнту права грошо­вої вимоги до третьої особи (боржника).

За своєю сутністю факторинг є різновидом підприємницької діяль­ності, що своїм логічним наслідком має відплатність договору фак­торингу відповідно до положень ч. 5 ст. 626 та ч. 1 ст. 1077 ЦК. Отри­муючи право грошової вимоги, фактор передає клієнту визначену в договорі суму коштів, тобто, одна сторона договору - фактор - за гроші набуває належне контрагенту - клієнту - майнове право: право вимоги певної грошової суми.

Притаманна договору факторингу риса відплатності, не може бути змінена сторонами й у випадку, коли вони, керуючись ч. З ст. 6 та ч. 5 ст. 626 ЦК, встановили в укладеному ними договорі його безоплат­ність, тобто положення, згідно з яким відступлення (відчуження) клієнтом наявного у нього права грошової вимоги до третьої особи на користь фактора не буде компенсуватися зустрічною оплатою зі сто­рони останнього. Вважаємо, що реалізація сторонами договору по­дібної можливості, матиме своїм наслідком укладення не договору факторингу, а іншого двостороннього правочину, наприклад, дару­вання майнового права (ч. 2 ст. 718 ЦК) тощо.

Принципово іншим буде правовий результат дій сторін договору у випадку, коли вони, не встановивши безоплатність укладеного між ними договору, тим не менш не домовилися і про його оплатність та (або) розмір такої оплати, тобто не визначили ціну договору. У подіб­них ситуаціях, згідно з ч. 5 ст. 626 ЦК, що встановлює презумпцію відплатності договору, договір факторингу буде вважатися відплат-ним. У свою чергу, відсутність у договорі домовленості щодо ціни, надає можливість застосувати ч. 4 ст. 632 ЦК, що регулює випадки визначення ціни договору, коли така не встановлена домовленістю сторін. Ціна договору у подібних випадках, якщо вона не може бути визначена виходячи з йего умов, у тому числі шляхом тлумачення його змісту (ст. 213 ЦК), визначається на підставі звичайних цін, що застосовувалися в аналогічних договорах на момент укладення цього договору факторингу.

Легальне визначення договору факторингу свідчить про те, що за бажанням сторін та, виходячи з фактично існуючих відносин, цей до­говір може бути сконструйовано у якості як реального, так і консенсу-ального договору. У випадку, коли момент укладення договору сто-


з0БОВ ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 393

ронами пов'язується хоча б з одним із таких фактів, як передання фактором коштів, або відступлення (відчуження) клієнтом права гро­шової вимоги, договір факторингу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Нап­роти, якщо згідно з договором сторони беруть на себе обов'язки здійснити вищезазначені дії на виконання своїх договірних обов'яз­ків лише у майбутньому, договір факторингу є консенсуальним (ч. 1 ст. 640 ЦК).

Розмежування договорів факторингу на реальні та консенсуальні є найбільш простішим їх поділом на види. Окрім цього, договори фак­торингу можуть бути диференційовані на: а) факторинг з оплатою та факторинг з оплатою та фінансуванням; б) факторинг розкритий та нерозкритий; в) договір факторингу як основне та акцесорне зобов'я­зання.

Критерієм поділу факторингових операцій на оплатні та оплатні з фінансуванням слугує передбачений у договорі факторингу порядок перерахування коштів від фактора до клієнта. При оплатному факто­рингу фактор бере на себе обов'язки з отримання коштів від третьої особи, несе ризик невиконання грошового зобов'язання, тощо, однак перераховує кошти клієнту переважно лише після їх надходження від зазначеної третьої особи (боржника), що звісно у більшості випадків невигідно для клієнта. Більш вдалим для останнього виглядає факто­ринг з оплатою та фінансуванням, оскільки відповідно до такого різ­новиду факторингу фактор одразу після укладення договору факто­рингу перераховує клієнту більшу частину або всю суму належних йому коштів. Конкретний розмір подібного роду перерахування зале­жить від багатьох обставин, зокрема, того: є предметом договору на­явна чи майбутня вимога, який характер та тривалість мають договір­ні стосунки фактора та клієнта, наскільки боржник є платоспромож­ним тощо.

Залежно від наявності у сторін можливості щодо повідомлення боржника клієнта стосовно укладення договору факторингу, розріз­няють розкритий та нерозкритий факторинг. При розкритому факто­рингу боржнику клієнта направляється чи може направлятися по­відомлення стосовно укладення між його колишнім та новим кредиторами договору факторингу. Таке повідомлення може надісла­ти боржнику як фактор, так і клієнт. Напроти, при нерозкритому фак­торингу обидві сторони цих договірних правовідносин зобов'язані не розголошувати факт укладення договору з причин конфіденційності цієї інформації.

Договір факторингу як зобов'язання може бути основним або ак­цесорним, забезпечуючи виконання іншого, існуючого між фактором та клієнтом зобов'язання, у якому останній є боржником (абз. 2 ч. 1. ст. 1077 ЦК). Разом з тим, гл. 49 ЦК «Забезпечення виконання зобо­в'язання» не містить вказівки на такий зобов'язально-правовий спо­сіб забезпечення виконання зобов'язань як договір факторингу. Од­нак відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК договором та законом можуть бути


           
   
   
 
 
 

394

Розділ XIII

встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань, що і має місце у даному випадку в зв язку з прямою вказівкою ст.1077 ЦК на договір факторингу як можливий спосіб забезпечення виконання зобов'язань. На підставі цього є достатні підстави стверджувати про необхідність застосування норм ЦК щодо загальних положень про за­безпечення виконання зобов'язань у випадках, коли договір факто­рингу укладено між сторонами безпосередньо з цією метою. Це за­уваження стосується насамперед вимог ЦК стосовно обов язкової письмової форми укладення правочину про забезпечення виконання зобов'язань та неможливості забезпечення недійсного зобов'язання. У міжнародній торгівлі існує також поділ факторингу на прямий та непрямий. Критерієм поділу є наявність факторингової компанії у од­нієї чи у обох сторін договору кушвлі-продажу. При прямому факто­рингу є лише один фактор (так званий фактор з експорту), з яким про-давець-експортер уклав договір факторингу щодо обслуговування грошової вимоги. Це свого роду класична схема факторингових від­носин, однак з врахуванням тієї обставини, що боржник перебуває за межами країни знаходження фактора та його клієнта. Більш складна ситуація при непрямому факторингу, оскільки у цьому випадку існує також фактор з імпорту, тобто факторингова компанія країни покуп­ця, з якою останній уклав факторингову угоду, щодо обслуговування своїх зобов'язань1.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)