АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. СВЯЩЕННА ІСТОРІЯ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТУ

Читайте также:
  1. I. Анализ конечных результатов нового учебного года
  2. I. Вивчення нового матеріалу
  3. I. Вивчення нового матеріалу
  4. I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
  5. I. Історія становлення Європейського Союзу
  6. I. Сприйняття нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу
  8. II. ОСНОВНА ЧАСТИНА
  9. II. ОСНОВНА ЧАСТИНА УРОКУ (25 хв)
  10. II. ОСНОВНА ЧАСТИНА УРОКУ (30 хв)
  11. II. ОСНОВНА ЧАСТИНА УРОКУ (30 хв)
  12. II. ОСНОВНА ЧАСТИНА УРОКУ (33 хв)
ВСТУП У СВЯЩЕННУ ІСТОРІЮ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТУ

Бог завжди живе в любові. Як Бог Отець любить Бога Сина і Бога Духа Святого, так Бог Син любить Бога Отця і Бога Духа Святого, так і Бог Дух Святий любить Бога Отця і Бога Сина.

Бог є любов (Див.: 1 Ін 4, 8).

Життя в любові є велика радість, найвище щастя. І Бог забажав, щоб і інші істоти отримали цю радість.

Для цього Він створив світ.

Спочатку Бог створив ангелів, а потім наш земний світ.

Нам, людям, Господь дав розум і безсмертну душу і дав нам призначення: пізнавати Бога і ставати усе кращими, добрішими, тобто удосконалюватися в любові до Бога й одне до одного й отримувати від цього дедалі більшу радість у житті.

Та люди порушили волю Божу – вчинили гріх; своїм гріхом затьмарили розум, волю, а в тіло внесли хвороби й смерть; стали страждати й умирати. Люди самі, своїми силами вже не могли перемогти в собі гріх та його наслідки: виправити розум, волю, серце і знищити смерть.

Це міг зробити тільки один Всемогутній Бог.

Господь Всевідець знав усе це ще до створення світу.

Коли перші люди вчинили гріх, Він сказав їм, що прийде у світ Спаситель – Син Божий, Ісус Христос, Який переможе гріх, спасе людей від вічної смерті і поверне їх до любові, до вічного життя – до блаженства.

Увесь період від створення світу до пришестя Спасителя на землю називається Старим (Ветхим) Завітом, тобто давнім договором, угодою Бога з людьми, за якою Бог підготував людей до прийняття обіцяного Спасителя. Люди мусили пам`ятати обіцянку (обітницю) Божу, вірувати й чекати на пришестя Христа.

Виконання цієї обіцянки – пришестя на землю Спасителя, єдиносущного Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, називається Новим Завітом, оскільки Ісус Христос, з`явившись на землю, подолав гріх і смерть, уклав з людьми новий союз чи угоду, за якою усі знову можуть досягти втраченого блаженства – вічного життя з Богом через засновану Ним на землі святу Церкву.

СТАРИЙ ЗАВІТ

СТВОРЕННЯ НЕБА – НЕВИДИМОГО СВІТУ

На початку, раніше усього видимого світу і людини,Бог з нічого створив небо, тобто духовний, невидимий світ, та ангелів. Ангели – це безтілесні і безсмертні духи, обдаровані розумом, волею і могутністю. Бог створив безліч їх. Вони відрізняються один від одного і за рівнем досконалості, і за родом свого служіння, і поділяються на декілька чинів. Вищі з них називаються серафимами, херувимами й архангелами.

Усі ангели були створені добрими, щоб вони любили Бога й один одного і від цього життя в любові мали постійну велику радість. Але Бог не бажав примушувати любити, тому Він дозволив ангелам зробити вільний вибір – чи бажають вони самі любити Його – жити в Богові чи ні.

Один, найвищий і наймогутніший ангел на ім`я Денниця, загордився своєю могутністю і силою, не захотів любити Бога та виконувати волю Божу, а волів сам стати, як Бог. Він почав зводити наклепи на Бога, в усьому чинити спротив і все заперечувати, і став темним, злим духомдияволом, сатаною. Слово "диявол" означає "наклепник", а слово "сатана" – "противник" Бога і всього доброго. Цей злий дух спокусив і потяг за собою багатьох інших ангелів, які також зробилися злими духами і називаються бісами.

Тоді виступив проти сатани один з найвищих ангелів Божих, архангел Михаїл, і сказав: "Хто рівний Богу? Ніхто, крім Бога!" І сталася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали з сатаною, а сатана і біси воювали супроти них.

Та не змогла зла сила втриматися проти ангелів Божих, і впав сатана разом з бісами, як блискавка, униз – у пекло. "Пекло" – так називається місце далеко від Бога, де і перебувають тепер злі духи. Там вони мучаться у своїй злобі, бачачи свою безсилість перед Богом. Усі вони через своє некаяття так утвердились у злобі, злі, що вже не можуть бути добрими. Вони намагаються підступністю і хитрощами спокусити кожну людину, навіюючи їй облудні думки і злі бажання, аби погубити.

Так виникло зло в Божому творінні. Злом називається усе, що робиться проти Бога, усе, що порушує волю Божу.

А всі ангели, які залишилися вірними Богу, живуть з Богом у повсякчасній любові та радості, виконуючи завжди волю Божу. І тепер вони так утвердилися в добрі та любові Божій, що вже ніколи не можуть творити зла – не можуть грішити, тому і називаються святими ангелами. Слово "ангел" українською означає "вісник". Бог посилає їх сповіщати людям Свою волю, для цього ангели приймають на себе видимий, людський образ.

Кожному християнинові Бог дає при хрещенні ангела-охоронителя, який невидимо охороняє людину впродовж усього її земного життя, не залишає її душі і після смерті.

СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ – ВИДИМОГО СВІТУ

Після створення неба – невидимого,ангельського світу, Бог створив з нічого, одним Своїм словом, землю, тобто речовину (матерію), з якої поступово створив увесь наш видимий (матеріальний) світ: видиме небо, землю і все, що на них.

Бог міг би створити увесь світ в одну мить, та оскільки Він із самого початку хотів, щоб цей світ жив і розвивався поступово, то і створив його не відразу, а протягом певних періодів часу, які в Біблії названі "днями".

Але ці "дні" творіння не були нашими звичайними днями, коли доба містить у собі 24 години. Адже наш день залежить від руху Землі навколо Сонця, а в перші три дні творіння не було ще і самого Сонця, отже, не могло бути і теперішніх днів. Перші п`ять книг Біблії (так зване п`ятикнижжя Мойсеєве) написані пророком Мойсеєм давньоєврейською мовою, а цією мовою і день, і період часу називались одним словом "іом". Але знати достеменно, які це були "дні", ми не можемо, тим більше, що нам відомо, що "У Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день" (2 Пет. 3, 8; Див. також Пс. 89, 5).

Святі отці Церкви вважають сьомий "день" світу таким, що триває і дотепер, а потім, після воскресіння мертвих, настане вічний восьмий день, тобто вічне майбутнє життя. Як і пише про те, приміром, св. Іоан Дамаскин (VIII ст.): "Вважається сім віків цього світу, від сотворення неба і землі до загального кінця і воскресіння людей. Бо хоч є одиничний кінець – смерть кожного, але є й загальний завершений кінець, коли настане загальне воскресіння людей. А восьмий вік – майбутній".

Св. Василій Великий ще у IV ст. писав у своїй книзі "Бесіди про Шестидення": "Отож чи назвеш його днем, чи віком, висловлюватимеш одне і те саме поняття".

Отже, спочатку створена Богом земля (матерія) не містила в собі нічого визначеного, не мала ніякої форми (як туман чи вода) й була огорнена темрявою, і Дух Божий носився над нею, даючи їй життєдайну силу.

"На початку створив Бог небо та землю" (Бут. 1,1).

"На початку" – по-єврейськи "берешит", означає "спочатку", або "на початку часу", бо до цього була вічність.

"Створив" – тут вжите єврейське слово "барa", яке означає "зробив із нічого"; на відміну від іншого єврейського слова "ассa", яке означає "споруджувати, створювати, утворювати, робити з наявного матеріалу". Слово "барa" (створив із нічого) вживається всього три рази при описі творення світу:

1. На початку – перший творчий акт.

2. При створенні "душі живої" – перших тварин.

3. При створенні людини.

Про небо, у духовному розумінні цього слова, далі нічого не говориться, бо воно було закінчене, остаточно упорядковане. Як уже сказано, це був світ духовний, ангельський. Далі в Біблії буде розповідатися про твердь небесну, яка названа Богом "небом", так само, як і вище духовне небо.

"Земля ж була безвидна і порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий носився над водою" (Бут. 1, 2).

Під "землею" тут розуміють первісну ще невпорядковану речовину – матерію, з якої Господь Бог за шість днів упорядкував чи утворив потім видимий світ – Всесвіт. Ця неупорядкована речовина – матерія чи хаос – називається безоднею, як неозорий і нічим не обмежений простір, і водою, як водоподібна чи пароподібна речовина.

Темрява була над безоднею, тобто вся ця хаотична маса була занурена у морок через цілковиту відсутність світла.

І Дух Божий носився над водою: тут вже початок творчої дії Божої. Сам вираз "носився" (єврейське слово, ужите тут, має таке значення: обіймав собою усю речовину, немов птах розпростертими крилами обіймає і зігріває пташенят своїх) означає дію Духа Божого на первісну речовину – матерію; це слід розуміти як надання їй життєвої сили, необхідної для її утворення та розвитку. У творенні світу однаковою мірою брали участь усі три Лиця Пресвятої Тройці: Отець, Син і Святий Дух як Триєдиний Бог, Єдиносущний і Нероздільний. Слово "Бог" у цьому місці в оригіналі поставлено у множині – "Елогім", тобто Боги (однина Елоах чи Ел – Бог); а слово "сотворив" – "бара" поставлено в однині. Таким чином, первісний текст Біблії з перших своїх рядків вказує на єдиносутність Лиць Св. Тройці, кажучи: "На початку сотворив Боги (Три Лиця Св. Тройці) небо і землю".

Про це так само ясно сказано й у Псалмах: "Словом Господнім сотворені небеса, і Духом уст Його – вся сила їх" (Пс. 32, 6). Тут під "Словом" розуміють Бог Син, під "Господом" – Бог Отець і під "Духом уст Його" – Бог Дух Святий. Син Божий, Ісус Христос, в Євангелії прямо іменується "Словом": "Споконвіку було Слово, і Слово було Бог... Все через нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що сталося" (Ін. 1, 1–3).

Це особливо важливо знати, тому що було б неможливе і сотворення самого світу, якби спочатку не було добровільного бажання Сина Божого принести хресну жертву для спасіння світу: " Ним (Сином Божим) і для Нього створено все... і Він є раніше усього, і все Ним стоїть. І Він є глава тіла Церкви; Він – початок, первісток із мертвих, щоб мати Йому у всьому першість, бо благоугодно було Отцю, щоб у Ньому була вся повнота і щоб через Нього примирити з Собою все, умиротворивши через Нього, Кров`ю хреста Його, і земне і небесне" (Колос. 1, 16–20).

І сказав Бог: "Нехай буде світло!" І сталося світло. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок. Це і був перший "день" світу.

БЕСІДА ПРО ПЕРШИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

Першою дією світобудови Божої було сотворення світла: "І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день один" (Бут. 1, 3–5).

Може видатися дивним, як могло стати світло і чергуватися день та ніч з першого "дня" творення, коли ще не було сонця та інших світил небесних. Це давало привід атеїстам XVIII ст. (Вольтер, енциклопедисти та ін.) глузувати зі Св. Біблії. Однак вони не підозрювали, що таке їхнє зневажливе ставлення завдасть шкоди їм самим.

Світло за своєю природою цілком незалежне від сонця (вогонь, електричний струм). Світло лише згодом, з волі Божої, зосередилось, і то не все, в небесних світилах.

Джерелом світла для нашого світу є передусім Сонце, але воно може виникати й по-іншому. Якщо первісне світло могло з`явитися раніше за сонце і могло бути, наприклад, таким, як світло нинішнього північного сяйва, результатом взаємодії двох протилежних електричних зарядів, то, вочевидь, мали бути і моменти, коли це світло починалося, досягало найвищого блиску і потім знову послаблювалось і майже згасало. Таким чином, за біблійним виразом, були дні і ночі, могли бути вечір і ранок, перш ніж виникло сонце, яке і стало мірилом для визначення пір доби.

 

Деякі дослідники вказують, що давньоєврейські слова "єрев" і "вокер" – вечір і ранок – означають також "безладдя" і "порядок". Св. Іоан Золотоустий каже: "Кінець дня і кінець ночі (Мойсей) ясно назвав одним днем, щоб установити якийсь лад і послідовність у видимому (світі) і щоб не було ніякої плутанини".

Слід завжди пам`ятати, що в науці немає межі пізнання: чим більше наука осягає, тим більше неосяжного розкривається перед нею. Тому наука ніколи не може сказати свого останнього слова. Що й підтверджувалось уже безліч разів у минулому і ще більше підтверджується тепер.

Усього лише кілька десятків років тому наука, здавалося б, сказала своє "останнє слово". Наукою було встановлено те, що було лише філософською гіпотезою давньогрецької думки. Було відкрито атом, так звану першооснову матерії, найдрібнішу мертву матеріальну точку, ніяк і ні під яким виглядом неподільну. Тому й було дано наукову назву цій частці, як основі матерії, "атом", що означає грецькою мовою "неподільний".

Однак пізніші наукові відкриття дозволили вченим дослідити і цю, до цих пір "неподільну", здавалося б, частку матерії.

Незважаючи на свою крихітність, атом виявився не найменшою часткою матерії, а являє собою цілу "планетну систему" в мініатюрі. Всередині кожного атома знаходиться немовби його "серце" чи "сонце"атомне ядро. Атомне "сонце"ядро оточене "планетами"електронами. Планети – електрони – обертаються навколо свого "сонця" з величезною швидкістю – 1000 більйонів обертів на секунду. Кожне атомне ядро – "сонце" – заряджене позитивно. Атомні "планети" – електрони – заряджені негативно. Тому атомне ядро притягує до себе електрони й утримує їх на орбітах обертання за законами обертання планет навколо Сонця в космосі. До того ж у навколишньому світі є стільки різноманітних видів атомних "планетних" систем, скільки існує різних речовин – за таблицею елементів Менделєєва.

Більше того, сучасна електронна фізика встановила, що атомні ядра, незважаючи на їх важкоуявлювану крихітність, є також складними тілами. Атомні ядра складаються з протонів та нейтронів, сполучених між собою певним чином. Якась же невідома сила з`єднує їх і скріплює!

Так відкриття наукою будови атома перетворюється на відкриття досконалості у творенні світу премудрим Творцем і цілковито змінює поняття про матерію. Такої матерії, як розуміють її войовничі матеріалісти, не існує.

Наукою встановлено, що первинною основою матерії є енергія, а первинним видом енергії є світлова енергія. Отже, стає зрозуміло, чому на початку формування матерії Бог створив світло.

Таким чином, перші рядки Біблії для нас є найкращим свідченням Богонатхненності Св. Біблії. Бо звідки міг знати Мойсей, що творення світу мало починатися зі світла, коли це стало надбанням науки тільки в XX столітті?

Так біблійний Мойсей, за Божественним Одкровенням, розкрив таємницю будови речовини – матерії, яку не могла знати жодна людина в ті далекі часи.

Отже, відкриття атомної енергії, "життя атома" є лише новим доказом Божественної істини.

"Дивні діла Твої, Господи, усе премудрістю сотворив єси!"

БЕСІДА ПРО ДРУГИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

На другий "день" світу Бог створив твердь – той неосяжний простір, який простягається над нами й оточує землю, тобто видиме нами небо.

Друге творче повеління утворює твердь (небесне склепіння. – Ред.). "І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремить вона воду від води. І сталося так. І створив Бог твердь, і відокремив Бог воду, яка під твердю, від води, яка над твердю. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день другий" (Бут.1, 6–8). Твердь – повітряний простір, чи видиме небо.

Походження тверді можна уявити так. Невимірно величезна маса первісної водянистої речовини розпалася, за волею Божою, на безліч окремих куль, які почали обертатися на своїх осях і понеслися кожна по своїй окремій орбіті. Простір, що утворився між цими кулями, став твердю, бо в цім просторі рух новостворених світів стверджено Богом визначеними і незмінними законами тяжіння, так що вони не стикаються один з одним і зовсім не заважають один одному у своєму русі. Вода над твердю – це новостворені водянисті кулі, які потім зміцніли, і з четвертого дня творення засяяли та заіскрились угорі, на небі; а вода під твердю – це наша планета – Земля. Все це тоді називалося водою тому, що на другий день творення ще не набуло міцності у будові і формі.

Гідна уваги вказівка великого вчителя Церкви св. Іоана Дамаскина, який жив у VIII ст. В ірмосі 3-ї пісні 5-го гласу він каже: "На нічому поставив Ти землю повелінням Своїм і повісив її, щоб непорушно стояла на непорушному, Христе, камені заповідей Твоїх..." Так св. Іоан Дамаскин розкрив наукову істину за багато століть до того, коли вона стала надбанням науки.

БЕСІДА ПРО ТРЕТІЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

На третій "день" світу Бог зібрав воду, яка під небом, в одне місце, й утворилася суша. І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод морями. І повелів землі проростити зелень, траву і дерева. І вкрилася земля травою й усілякими рослинами та деревами.

Далі земля набуває такого упорядкування, що на ній виникає вже життя, хоча ще тільки нижче, а саме: життя рослинне. "І сказав Бог: нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так. І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій" (Бут. 1, 9–13). Відділення води від суші на третій день не слід уявляти просто, так би мовити, як відцідження готової води від твердих землистих частинок. Води ще не було в тім вигляді й хімічному складі, як ми тепер її знаємо. Отже, по-перше, творчим словом Господнім безформна та невпорядкована речовина нашої планети була перетворена у третій день світу на два види: було створено воду і сушу, й остання одразу ж утворила на своїй поверхні різні водойми: річки, озера, моря тощо. По-друге, планета наша одяглась прозорим шаром атмосферного повітря, і з`явились гази з їх численними сполуками. По-третє, і на самій землі предметом творчих дій стала не тільки поверхня суші з горами, долинами тощо, але й у надрах її – різні шари ґрунту, метали, мінерали тощо. По-четверте, особливим повелінням Творця на землі з`явилась усіляка рослинність. Нарешті, слід вважати, що на третій день світу й інші темні та хаотичні маси небесних тіл набули остаточного впорядкування, відповідного до своєї мети, хоча Мойсей і каже лише про одну землю. Такі міркування ґрунтуються хоча б на тім, що другого і четвертого дня Господь діє в усій світобудові, отже ж, – бути того не може, щоб увесь третій день було присвячено тільки одній землі, яка є нікчемною піщинкою у Всесвіті. Творчу дію третього дня можна уявити собі ось так. Земля все ще була суцільною водною поверхнею. Тоді сказав Бог: "Нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так". Речовина, згущуючись і охолоджуючись, в одних місцях піднімалася, в інших опускалася; узвишшя оголювалися від води, робилися сушею, а заглибини та западини заповнювалися водою й утворювали море. "І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями: і побачив Бог, що це добре" (Бут. 1, 10). Але земля не мала ще того, що являло собою мету її створення: на ній не було ще ніякого життя, тільки голі мертві скелі похмуро дивилися на водойми. Та ось, коли відбулося відокремлення суходолу від води та утворилися необхідні умови для життя, то, за словом Божим, не загаялися з`явитись і перші початки її – у вигляді рослинності: "І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так... І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій" (Бут. 1, 11, 13).

Науці відомі залишки тієї рослинності, і вона вражає незвичайними розмірами. Те, що тепер є невеличкою билинкою, як, приміром, наша папороть, у первісні часи було велетенським деревом. Ниточки теперішнього моху тоді сягали значної товщини. Але як могла вирости ця потужна рослинність без сонячного проміння, що осяяло землю лише наступного, четвертого дня? Та наукові дослідження тут, як і в багатьох інших випадках, з усією незаперечністю непохитної істини підтверджують буттєпис. Проводилися досліди щодо впливу електричного світла на розвиток зелені. Один учений (Фамінцин) досяг істотних результатів у цій царині навіть з допомогою світла гасової лампи. Отже, поставлене питання, з огляду на наукові дослідження, втратило будь-який сенс. Серйознішим у даному випадку виглядає інше зауваження, а саме: в тому самому пласті Землі, в якому вперше з`являються сліди органічного життя і в якім, за Біблією, земля родила тільки зелень і взагалі рослинність, разом з рослинами зустрічаються вже й тваринні організми: корали, слимаки найпростіших форм тощо. Але й це можна пояснити: шари землі не відділяються один від одного якимось непроникним муром; навпаки, протягом безлічі століть, пережитих Землею, відбувалися найрізноманітніші коливання і зміни в їх заляганні, від чого вони змішувалися і часто переходили один в інший.

Хоча рослинність і розвивалася під впливом первісного світла, але її розвиток за таких умов не міг відбуватися з такою правильністю й доцільністю, яка спостерігається в ній тепер. Велика за розмірами, вона була бідною за формами й барвами. Буяла лише зелень: ані квіточки, ані бодай якогось плоду не зустрічається у пластах кам`яновугільного періоду. Вона, вочевидь, потребувала доцільно розподіленого світла теперішніх світил.

БЕСІДА ПРО ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

На четвертий "день" світу, за велінням Божим, засяяли над нашою землею світила небесні: сонце, місяць і зірки. З тих пір і стали визначатися проміжки часу – наші теперішні дні, місяці і роки.

Після утворення землі йде впорядкування світил небесних. "І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб світити на землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше, для керування днем, і світило менше, для керування ніччю, і зірки; і поставив їх Бог на тверді небесній [...] І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий" (Бут. 1, 14–19).

Творче повеління: нехай будуть світила рівнозначні попереднім повелінням Творця: нехай буде, нехай станеться... нехай збереться вода; і, як там мається на увазі не первісне творення, а творче утворення предметів, так і тут слід розуміти не нове витворення, а тільки повне утворення й упорядкування тіл небесних.

Як можна уявити походження світил небесних? За своєю внутрішньою й основною матерією світила небесні існували вже й до четвертого дня: це була саме та вода над твердю, з якої утворилося безліч кулястих тіл на другий день творення. На четвертий же день деякі з цих тіл були так збудовані, що первісне світло зосередилося в них найвищою мірою і почало діяти з величезною потужністю – самоосвітлювані тіла, чи світила, такі, як сонце та інші зірки. Інші ж кулясті тіла так і залишилися темними, але пристосованими Творцем відбивати світло, яке ллється на них від зірок, світил, що випромінюють світло, – це планети, які на нічному небі блимають, відбиваючи світло; наприклад, Місяць, Венера, Юпітер, Сатурн та інші

БЕСІДА ПРО П`ЯТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

На п`ятий "день" світу, за словом Божим, вода породила душу живу, тобто у воді з`явились слимаки, комахи, плазуни та риба, а над землею, по тверді небесній, полетіли птахи.

На п`ятий день створені тварини, що живуть у воді, і пернаті у повітрі. "І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю. [І сталося так]. І створив Бог риб великих [...] І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п`ятий" (Бут. 1, 20–23).

Творче веління Боже, звичайно, творить усіх тварин із стихій земних; але як раніше, так і тут, навіть тут більше, ніж у попередніх випадках, Йому, а не стихіям природним, притаманна утворювальна сила: адже з появою тварин у природу вводиться нове, вище начало життя – з`являються істоти, які вільно рухаються.

Даруючи новоствореним тваринам можливість розмножуватися, Бог дає їм здатність відтворювати нові особини, кожну за родом своїм.

Детальніше творчу дію п`ятого дня можна уявити собі так.

Небо прикрашалося світилами, на землі розвивалися велетенські рослини, але не було ще на землі живих істот, які могли б насолоджуватися дарами природи. Для їх існування не було ще належних умов, бо повітря було насичене шкідливими випаровуваннями, які могли сприяти лише рослинності. Атмосфера містила в собі ще стільки побічних домішок, переважно вуглекислого газу, що це унеможливлювало життя тварин. Потрібно було очистити атмосферу від шкідливих для життя речовин. Це завдання виконала гігантська рослинність під впливом Сонця, яке засяяло на четвертий день. Вуглекислий газ є одним з найсуттєвіших елементів рослинного життя, і, оскільки ним було перенасичено атмосферу, то створена рослинність почала швидко розвиватися, поглинаючи вуглекислий газ і очищаючи від нього атмосферу. Найбільші кам`яновугільні поклади – не що інше, як той самий атмосферний вуглекислий газ, перетворений рослинністю на тверде тіло. Так відбулося очищення атмосфери, і, коли з`явилися умови для існування тваринного життя, воно не забарилося постати в силу нового творчого акту.

"І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю". В силу цього Божественного повеління відбувся новий творчий акт, не просто утворювальний, як у попередні дні, а в повному розумінні творчий, яким був і перший акт творення первісної речовини, – з нічого.

Тут створювалася "душа жива", вводилося щось таке, чого не було до того в первісній речовині. І дійсно, Мойсей тут удруге вживає дієслово "бара" – творити з нічого. "І створив Бог риб великих і всяку живу душу тварин, плазунів, яких породила вода, за їх родом, і всяких птахів крилатих за родом їх".

Наукові дослідження пояснюють і доповнюють цю коротку розповідь. Спускаючись у глибини земних нашарувань, палеонтологи досягають того шару, в якому вперше з`являється "душа жива". Цей шар ґрунту – колиска тваринного життя, і в ньому зустрічаються найпростіші тваринні організми.

Найдавніша "душа жива", відома науці, – це так званий Еозоон канадський, знайдений у найнижчих нашаруваннях так званого Лаврентійського періоду. Згодом з`являються корали й інфузорії, а також ракоподібні організми різних видів, а ще вище – велетенські плазуни та ящери. З них найбільш відомі іхтіозавр, диплодок, тиранозавр, плезіозавр, птеродактиль тощо. Всі ці види вражають своїми велетенськими розмірами.

"І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п`ятий".

БЕСІДА ПРО ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ

На шостий, останній, день творення було створено тварин, які живуть на землі, і людину.

Як для створення риб і плазунів Господь звертався до води, саме так і для створення четвероногих Він звертається тепер до землі, подібно до того, як до неї звертався для створення рослинності. Це слід розуміти так, що Господь дав землі силу, яка живить, а не так, як вважають деякі природознавці, нібито земля, що зігрівалася теплом сонячного проміння, сама породила тварин. У різноманітному світі природи нема ані найменшого натяку на те, що якийсь вид тварин міг перейти в інший, наприклад, травоїдна тварина – в хижу; тим більше протиприродно уявляти походження самого тваринного життя з неорганічних речовин (газів, мінералів тощо). "Коли сказав Бог: нехай виростить земля, – писав Василій Великий, – це не означає, що земля вже носить те, що знаходиться в ній; але Той, що дав повеління, дарував землі і силу" ("Бесіди про Шестидення").

Згідно з природничо-науковими дослідженнями можна уявити собі історію шостого дня творення ось так. Вода і повітря наповнювалися життям, але без живих істот залишалася ще третина нашої планети – суходіл, що має найліпші умови для існування. Та ось настав період і його заселення. "І сказав Бог: нехай виростить земля живу душу за родом її, тварин і плазунів, і земних звірів за родом їх. І стало так. І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре" (Бут. 1, 24–25).

Якщо уявно підніматися все вище по сходинках земних нашарувань, від шару, що містить описаних динозаврів, риб та птахів, далі натрапляємо на шар, у якому з`являються нові організми – ссавці. Спочатку з`явилися на землі тварини великих видів, які нині вже не існують, – динотерій, мастодонт і мамонт (прадавні слони з величезними незграбними формами), згодом – більш досконалі тварини і, насамкінець, їх теперішні види – леви, тигри, ведмеді, олені, велика рогата худоба тощо.

Розглядаючи цю поступову появу і зміну видів, наука мимоволі ставить питання: як утворилися ці види? Чи вони являють собою незмінювані форми, що отримали свій початок у творчо-утворювальному акті, чи утворювалися поступово один з іншого, і всі – з одного первинного виду?

У ХІХ столітті, як відомо, великого поширення набула теорія Дарвіна – теорія так званого трансформізму або повільного розвитку (еволюції). Як же вона співвідноситься з біблійною історією творення?

Біблія каже, що рослини і тварини створені "за родом своїм", тобто не одна рослинна чи тваринна форма, а багато рослин і тварин. Та це не означає, що всі існуючі тепер види зобов`язані своїм походженням первісному творчому акту. Єврейське слово "мін", тобто "рід", має дуже широке значення, що не вкладається в наукове значення слова "вид". Воно ширше за нього; в усякому випадку, не охоплюючи собою теперішні види й різновиди тварин і рослин, не заперечує можливості поступового вдосконалення форм.

А що справді зміна у формах можлива – це доводиться незаперечними фактами. Багато сортів троянд, гвоздик та жоржин, багато порід курей та голубів, різних свійських тварин виведено не більше століття тому. Зміни також відбуваються під впливом різноманітних кліматичних умов, різноманітності ґрунтів, їжі тощо. На основі цього можна припустити, що кількість тваринних і рослинних форм у первісному світі була не такою великою й різноманітною, як тепер.

Біблія, розповідаючи, що власне творення (барa) було тільки при створенні первісного тваринно-органічного життя, а згодом відбувалося просте утворення, однак не заперечує категорично можливості розвитку видів одного з іншого; вона ясно і чітко твердить, що тваринні і рослинні організми були створені "за родом своїм", тобто в різноманітних визначених формах.

Теорія Дарвіна не має міцного підґрунтя в науці, і в нинішній час їй завдано жорстокої поразки. Не будемо наводити усіх наукових доказів, а згадаємо хоча б один. Відомий американський учений Кресм Морісон (колишній голова Нью-Йоркської академії наук) писав:

"Диво генів – явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвінові, – свідчить про те, що про все живе було виявлено турботу.

Величина генів така неймовірно крихітна, що якби всі їх (гени), завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, зібрати докупи, то вони вмістилися б у наперстку. Однак ці ультрамікроскопічні гени та супутні їм хромосоми містяться в усіх клітинках усього живого і є абсолютним ключем до тлумачення всіх ознак людини, тварини і рослини. Наперсток! У ньому можуть вміститися усі індивідуальні ознаки всіх (двох мільярдів) людських істот. Не може бути й мови, щоб сумніватися в цьому. Якщо це так, то як же виходить, що ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщаючи усе це в такому малому обсязі!

Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронницею і носійкою генів. І ось той факт, що декілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитися абсолютним ключем, що скеровує життя на Землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що за них хтось наперед передбачив, і що передбачення походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти бодай розгадати цю загадку буття".

На шостий день творення землю вже скрізь заселили живі істоти. Світ живих істот мав вигляд розлогого дерева, коріння якого являли собою найпростіші, а верхні гілки – вищі тварини. Але це дерево було не повне, не викінчене, бракувало ще квітки, яка б вивершувала і прикрашала його верхівку, не було ще людини – вінця творіння.

Та ось з`явилась і вона. "І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і хай панують вони над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірями,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І Бог створив людину за образом Своїм, за образом Божим Він її створив; чоловіка та жінку створив їх".

Тут утретє відбувся в повному розумінні творчий акт (бара), оскільки людина у своїй сутності має дещо таке, чого не було у створеній до неї природі, а саме: духу, що відрізняє її від усіх інших істот.

Так закінчилась історія творення та утворення світу. "І побачив Бог усе, що створив. І ось, дуже добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий" (Бут. 1, 31).

"І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він творив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які творив. І благословив Бог день сьомий, і освятив його" (Бут. 2, 2–3).

На шостий "день" світу, за словом Божим, земля породила душу живу, і з`явилися на землі тварини, тобто худоба, плазуни і звірі; насамкінець сотворив Бог людину – чоловіка і жінку, за образом і подобою Своєю, тобто за духом схожими на Себе.

Закінчивши створенням людини створення всього видимого світу, Бог побачив, що все, що Він створив, – дуже добре.

У наступний після того період, тобто на сьомий "день" світу, який, як навчають св. отці, триває й нині, Бог перестав творити. Він благословив і освятив цей "день" і назвав його суботою, тобто "спокоєм"; і заповів, щоб і люди спочивали у кожен 7-й день від своїх справ і присвятили його служінню Богу і ближнім, тобто зробив цей день вільним від життєвих справ – святом.

По закінченні творення Бог дозволив світу жити та розвиватися за встановленим Ним планом і законами (чи, як заведено казати, за "законами природи"), але в той же час Він безперестанно турбується про все створене, подаючи кожному творінню те, що йому необхідно для життя. Така турбота Божа про світ називається " Провидінням Божим ".

ЯК БОГ СТВОРИВ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ

Бог створив людину інакше,ніж тварин. Перед творенням людини Бог, у Пресвятій Тройці, підтвердив своє бажання. Він сказав: "Створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою".

І створив Бог людину з праху земного, тобто з речовини, з якої було створено увесь матеріальний земний світ, і вдихнув у лице її дихання життя, тобто дав їй дух вільний, розумний, живий і безсмертний, за образом та подобою Своєю; і стала людина з безсмертною душею. Цим "подихом Божим", або безсмертною душею, і відрізняється людина від усіх інших живих творінь.

Таким чином, ми належимо до двох світів: тілом – до світу видимого, матеріального, речовинного, земного, а душею – до світу невидимого, духовного, небесного.

І дав Бог першій людині ім`я Адам, що означає "взятий із землі". Для неї створив Бог на землі рай, тобто чудовий сад, і поселив у ньому Адама, щоб він обробляв його та доглядав за ним.

У раю росли всілякі дерева з чудовими плодами, серед яких було два особливі дерева: одне називалося деревом життя, інше – деревом пізнання добра і зла. Плоди дерева життя мали силу оберігати людину від хвороб та смерті. Про дерево ж пізнання добра і зла Бог заповідав, тобто повелів людині: "Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж, бо в день, у який ти скуштуєш від нього, смертю помреш".

За велінням Божим Адам дав імена усім звірам і птахам небесним, та не знайшов серед них собі друга й помічника, подібного собі. Тоді Бог навів на Адама міцний сон і, коли він заснув, узяв одне з ребер його і закрив те місце плоттю (тілом). І створив Бог з ребра, взятого в людини, жінку. Адам назвав її Євою, тобто матір`ю людей.

Бог благословив перших людей у раю і сказав їм: "Плодіться і розмножуйтеся, наповнюйте землю і володійте нею".

Створивши жінку з ребра першої людини, Бог указав нам, що всі люди походять від одного тіла і душі, повинні бути єдиними – любити і берегти одне одного.

(Див.: Бут. 2, 7–9; 2, 15–25; 1, 27–29; 5; 1–2).

ЖИТТЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ У РАЮ

Рай,або прекрасний сад,в якому Бог оселив перших людей, Адама і Єву, знаходився в Азії, між річками Тигром та Євфратом.

Життя людей у раю було сповнене радощів і щастя. Совість їхня була спокійна, серце було чисте, розум – світлий. Не боялися вони ні хвороб, ні смерті, не мали потреби в одязі. Нічого їм не бракувало. Їжею для них були плоди райських дерев.

Між тваринами не було ворожнечі – сильні не чіпали слабших, жили разом і споживали траву і рослини. Ніхто з них не боявся людей, і всі любили і слухались їх.

Та найвище блаженство Адама і Єви було в молитві, тобто в бесіді з Богом. Бог являвся їм у раю видимим чином, як батько до дітей, і повідомляв їм усе необхідне.

Бог створив людей, як і ангелів, для того, щоб вони любили Бога й одне одного і насолоджувалися великою радістю в любові Божій, бо, як і ангелам, Він дав їм повну свободу: любити Його чи не любити. Без свободи не може бути любові. А любов засвід чується радісним виконанням бажань того, кого любиш.

Та оскільки люди були менш досконалі, ніж ангели, то Господь і не дав їм одразу і назавжди зробити вибір: прийняти чи відкинути цю любов, як то було з ангелами.

Бог став навчати людей любові. Для цього Він і дав людям цю невеличку, здавалося б, нескладну заповідь – не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла. Виконуючи це веління, бажання Боже, вони могли так засвідчити свою любов до Нього. Поступово, переходячи від легкого до більш складного, вони дедалі більше стверджували б себе в любові й удосконалювалися б у ній. Адам і Єва з любов`ю і радістю слухали Бога. І були в раю в усьому воля Божа і Божий лад.

(Див.: Бут. 2, 10–14; 2, 25).

БЕСІДА ПРО ЛЮДИНУ

Коли ми кажемо, що людина складається з душі і тіла, то маємо на увазі, що людина складається не тільки з органічної речовини – матерії, але й з вищого начала, яке оживляє цю матерію, животворить. Насправді ж людина трискладова і складається з тіла, душі і духу. Ап. Павло каже: "Слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні" (Євр. 4, 12).

I. Тіло. Тіло людини створене Богом з праху земного (Див.: Бут. 2, 7), і тому воно належить землі. "Земля єси і в землю відійдеш" (Див.: Бут. 3, 19), – сказано першій людині після її гріхопадіння. Своїм тілесним життям людина нічим не відрізняється від інших живих істот (тварин), і полягає воно у задоволенні тілесних потреб. Вони різноманітні, та в цілому зводяться до задоволення двох основних інстинктів: 1) інстинкту самозбереження і 2) інстинкту продовження роду.

Обидва ці інстинкти вкладені Творцем у тілесну природу будь-якої живої істоти з цілком зрозумілою та розумною метою – аби ця істота не гинула і не нищилася безслідно.

Для спілкування із зовнішнім світом людина наділена п`ятьма органами чуттів: зором, слухом, нюхом, смаком та дотиком, без яких вона була б у цім світі цілком безпомічною. Увесь цей апарат людського тіла надзвичайно складний і премудро збудований, але сам собою він був би лише мертвою машиною без руху, якби його не оживотворювала душа.

II. Душа. Душа дана Богом, як животворче начало, для того, щоб управляти тілом. Іншими словами, душа – це життєва сила людини; вчені так її і називають: віталістична (життєва) сила.

Душа є й у тварин, але вона разом з тілом була вирощена землею. "І сказав Бог: нехай вода породить душу живу... І сказав Бог: нехай породить земля душу живу за родом її, худобу, і плазунів, і звірів земних за родом їх. І сталося так" (Бут. 1, 20–24).

І тільки про людину сказано, що після створення тіла її з праху земного Господь Бог "вдихнув в лице її дихання життя, і стала людина душею живою" (Бут. 2, 7). Це "дихання життя" і є вище начало в людині, тобто її дух, яким вона незмірно підноситься над усіма іншими живими істотами. Тому, хоча душа людська багато в чому і подібна до душі тварин, але у вищій своїй частині вона незрівнянно перевищує душу тварин саме завдяки поєднанню її з духом, який від Бога. Душа людини є наче сполучна ланка між тілом і духом, являючи собою немовби міст від тіла до духу.

Усі дії чи, вірніше, порухи душі настільки різноманітні і складні, так переплітаються між собою, так блискавично мінливі і часто-густо важковловимі, що їх, аби зручніше розрізняти, прийнято ділити на три розряди, три види: думки, почуття і бажання. Ці порухи душі являють собою предмет вивчення науки – психології.

1. Органом тіла, за допомогою якого душа здійснює свою розумову роботу, є мозок.

2. Центральним органом почуттів вважається серце. Воно є мірилом того, що нам приємно чи неприємно... Серце природно розглядається як центр життя людини, центр, в якому вміщується усе, що входить в душу ззовні, з якого виходить усе, що розкривається душею усередині.

3. Бажаннями людини керує воля, яка не має для себе матеріального органа в нашому тілі, а знаряддя для виконання її приписів – наші члени, що приводяться в рух за допомогою м`язів та нервів.

Результати діяльності нашого розуму і почуття, породжені серцем, чинять той чи інший тиск на волю, і наше тіло виконує ту чи іншу дію або рух.

Таким чином, душа і тіло тісно пов`язані одне з одним. Тіло за допомогою органів зовнішніх почуттів дає ті чи інші враження душі, а душа, в залежності від цього, так чи інакше керує тілом, його діяльністю. З огляду на такий зв`язок душі з тілом це життя нерідко визначають загальним терміном: "життя душевно-тілесне". Однак усе ж необхідно розрізняти: життя тілесне – як задоволення потреб тіла, і життя душевне – як задоволення потреб душі.

У чому полягає життя тілесне, ми вже казали. Воно полягає в задоволенні вимог двох головних інстинктів: інстинкту самозбереження та інстинкту продовження роду. Життя душевне полягає в задоволенні потреб розуму, почуттів і волі: душа хоче набувати знань і зазнавати тих чи інших почуттів.

III. Дух. Душа людська не вичерпується задоволенням одних лише перелічених вище потреб тіла і душі. Тіло і душа – це ще не вся людина, вірніше сказати – не повна людина. Над тілом і душею стоїть ще дещо вище, а саме – дух, який часто виступає в ролі судді і душі, і тіла і дає усьому оцінку з особливої, вищої точки зору. "Дух, – каже єп. Феофан, – як сила, що вийшла від Бога, знає Бога, шукає Бога, і в Ньому Одному знаходить спокій. Якимось духовним потаємним чуттям доповнюючись у своїм походженні від Бога, він відчуває свою повну залежність від Нього й усвідомлює себе зобов`язаним усіляко догоджати Йому і жити тільки для Нього та Ним". Це саме те, про що казав ще блаженний Августин: "Ти, Боже, створив нас з прагненням до Тебе, і неспокійне наше серце, поки не заспокоїться в Тобі".

Дух в людині проявляється в трьох видах: 1) страх Божий, 2) совість, 3) прагнення Бога.

1. "Страх Божий" – це, звичайно, не страх у нашому звичайному людському розумінні цього слова: це благоговійне тремтіння перед величчю Божою, нерозривно пов`язане з незмінною вірою в істину буття Божого, в істинність існування Бога як нашого Творця, Промислителя, Спасителя і Винагороджувача. Усі народи, на якому б ступені розвитку вони не знаходились, мають віру в Бога. Ще стародавній письменник Цицерон дві тисячі років тому сказав: "Немає жодного народу, навіть найдикішого, щоб не було в ньому віри в Бога, хай навіть він не знає Його сутності". З тих пір, зазначає вчений Гітенгер, відкриті і досліджені Америка й Австралія і в історію увійшло безліч нових народів, а Його слова і досі залишаються непохитними, хіба що зробилися ще більш безсумнівними й очевидними. Отже, скільки минуло століть в історії, стільки і доказів цієї істини.

2. Друге, чим виявляє себе дух у людині, це – совість. Совість вказує людині, що угодне Богу і що невгодне, що потрібно і чого не можна робити. Але не тільки вказує, а й спонукає людину виконувати вказуване, причому за виконання винагороджує втіхою, а за невиконання карає докорами совісті. Совість – це наш внутрішній суддя, охоронець закону Божого. Недарма народ називає совість "голосом Божим" у душі людини.

3. Третій вияв духу в людині єп. Феофан влучно назвав "прагненням Бога". І справді, нашому духу від природи властиво шукати Бога, прагнути до єднання з Богом, прагнути Бога. Нічим тваринним і земним наш дух задовольнитися не може. Хто б з нас не володів усілякими благами, йому все одно хочеться чогось більшого. Ця вічна людська невдоволеність, ці повсякчасні пошуки, ця воістину невситима жадоба свідчать, що у нашого духу є прагнення до чогось вищого, ніж усе те, що його в земному житті оточує, до чогось ідеального, й оскільки ніщо земне цього прагнення втамувати не може, дух людини не знаходить для себе спокою, доки не здобуде задоволення в Богові, до живого спілкування з Яким дух людський завжди свідомо чи несвідомо прагне.

Такі прояви духу в людині і повинні бути керівним началом у житті кожної людини, тобто слід жити, спілкуючись з Богом, жити за волею Божою і перебувати в любові Божій, а це означає – виконувати своє призначення на землі й успадкувати вічне життя.

(За статтею архимандрита Аверкія "Душевность и духовность", Мюнхен, 1949).

ГРІХОПАДІННЯ

Диявол заздрив райському щастю перших людей і пройнявся наміром позбавити їх райського життя. Задля цього він увійшов у змія і сховався у гіллі дерева пізнання добра і зла. І коли Єва проходила повз нього, диявол почав нашіптувати їй, щоб вона скуштувала плодів від забороненого дерева. Він лукаво запитав у Єви: "Чи правда, що Бог не дозволив вам куштувати плоди з жодного дерева у раю?"

"Ні, – відповіла змієві Єва, – плоди з усіх дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте і не доторкайтесь до них, щоб вам не вмерти".

Та диявол почав брехати, щоб спокусити Єву. Він сказав: "Ні, ви не помрете; але знає Бог, що коли ви скуштуєте, то самі будете, мов боги, і будете знати добро і зло". Спокусливі диявольські слова змія подіяли на Єву. Вона подивилася на дерево і побачила, що воно приємне для очей, гарне для їжі і жадане, бо дає знання; і закортіло їй пізнати добро і зло. Вона зірвала плоди із забороненого дерева і стала їсти; потім дала своєму чоловікові, і він теж їв.

Люди піддалися спокусі диявола, порушили заповідь, або волю Божу, – згрішили, впали у гріх. Так сталося гріхопадіння людей.

Цей перший гріх Адама і Єви, чи гріхопадіння людей, називається первородним гріхом, бо саме цей гріх згодом став початком для всіх наступних гріхів у людях.

(Див.: Бут. 3, 1–6).

НАСЛІДКИ ГРІХОПАДІННЯ Й ЗАВІТ СПАСИТЕЛЯ

Коли перші люди вчинили гріх,їм стало соромно і страшно, як це буває з усіма, хто чинить зле. Вони миттю помітили, що голі. Аби приховати свою наготу, зшили собі одяг з листя смоковниці, у вигляді широких поясів. Замість того, щоб Адам і Єва набули досконалості, рівної Божій, як вони цього хотіли, вийшло навпаки: розум їхній потьмарився, їх стало гризти сумління, і вони позбавилися душевного спокою. Усе це сталося тому, що вони пізнали добро і зло супроти волі Божої, тобто через гріх.

Гріх настільки змінив людей, що коли вони почули голос Бога в раю, то від страху та сорому сховались між деревами, одразу забувши, що від усюдисущого і всевідаючого Бога неможливо щось і десь сховати. Так будь-який гріх віддаляє людей від Бога.

Але Бог, з милосердя Свого, став закликати їх до каяття, тобто щоб люди зрозуміли свій гріх, признались у нім перед Господом і попросили прощення.

Господь запитав: "Адаме, де ти?"

Адам відповів: "Голос Твій я почув у раю, і злякався, бо я голий, і сховався".

Бог знову запитав: "Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти плодів з дерева, з якого я заборонив тобі їсти?" Адам сказав: "Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені плід від дерева, і я їв". Так Адам став перекладати провину на Єву і навіть на самого Бога, що дав йому жінку.

І сказав Господь Єві: "Що ти зробила?"

Та Єва замість каяття відповіла: "Змій спокусив мене, і я їла".

Тоді Господь сповістив про наслідки вчиненого ними гріха. Єві Бог сказав: "У муках народжуватимеш дітей і повинна підкорюватися своєму чоловікові".

Адамові сказав: "За твій гріх земля не буде плодючою, як раніше. Терня й осот вона буде родити тобі. У поті чола твого ти їстимеш хліб (тобто здобуватимеш їжу важкою працею), доки не повернешся у землю, з якої тебе взято", тобто поки не помреш. "Бо прах ти і в прах повернешся".

А дияволові, який ховався у змієві, головному винуватцеві людського гріха, сказав: "За те, що ти зробив це, проклятий ти!" І сказав, що між ним і людьми буде боротьба, а саме: "Сім`я жінки зітре тобі голову, а ти будеш жалити його у п`яту", тобто від жінки вийде Нащадок – Спаситель світу, який народиться від Діви, переможе диявола і спасе людей, та для цього Сам повинен постраждати.

Цей завіт, або обітницю Божу, про пришестя Спасителя люди сприйняли з вірою та радістю, бо це давало велику втіху. А щоб люди не забули цієї обітниці Божої, Бог навчив людей приносити жертви. Для цього Він повелів заколювати теля, ягня чи цапа і спалювати їх з молитвою про прощення гріхів і з вірою в прийдешнього Спасителя. Така жертва мала приноситися перед зображенням чи прообразом Спасителя, Який мав постраждати і пролити Свою кров за наші гріхи, тобто Своєю пречистою кров`ю омити душі наші від гріха і зробити їх чистими, святими, знову гідними раю.

Тут же, в раю, і було принесено першу жертву за гріх людей. І зробив Бог Адамові і Єві одежу зі шкур тварин та одягнув їх.

Але оскільки люди стали грішними, то не могли вже більше жити в раю, і Господь вигнав їх звідти. І поставив Господь при вході у рай херувима з вогненним мечем, щоб охороняти шлях до дерева життя.

Первородний гріх Адама і Єви з усіма його наслідками перейшов на всі покоління людей, які народилися від них і після них, тобто на все людство, – на всіх нас. Ось чому ми народжуємося грішними і підлягаємо всім наслідкам гріха: скорботам, хворобам і смерті.

Отже, наслідки гріхопадіння виявилися величезними і тяжкими. Люди позбавилися райського блаженного життя. Світ, затьмарений гріхом, змінився: земля з того часу стала з потугою давати врожай, на полях разом з добрими плодами стали рости бур`яни; тварини стали боятися людей, стали дикими і хижими. З`явилися хвороби, страждання і смерть. Але, найголовніше, люди через свою гріховність втратили найближче і безпосереднє спілкування з Богом, Він уже не являвся їм видимим чином, як у раю, тобто молитва людей стала недосконалою.

(Див.: Бут. 3, 7–24).

БЕСІДА ПРО ГРІХОПАДІННЯ

Коли Бог створив перших людей, то побачив, що дуже добрі вони є, що у створеній людині немає ніяких суперечностей, тобто людина своєю любов`ю тягнулася до Бога. Людина являла собою повну єдність духа, душі й тіла – єдине гармонійне ціле, а саме: дух людини був спрямований до Бога, душа – сполучена або вільно підпорядкована духові, а тілодуші; єдність мети, прагнення і волі. Людина була святою, обоженою.

Воля Божа полягає саме в тому, щоб людина вільно, тобто з любов`ю прагнула до Бога – джерела вічного життя і щастя, і цим самим незмінно перебувала у єднанні з Богом, у блаженстві вічного життя. Такими були спочатку Адам і Єва. Тому в них був просвітлений розум і "знав Адам кожну тварину на ім`я", тобто йому були відкриті фізичні закони світобудови і тваринного світу, які ми тепер частково осягаємо й осягатимемо в майбутньому. Але гріхопадінням своїм люди порушили в собі гармонію – єдність духу, душі й тіла, – і розладнали своє єство. Не стало єдності мети, прагнення і волі.

Даремно дехто намагається тлумачити гріхопадіння в прямому значенні, тобто що гріхопадіння полягало у фізичному коханні між Адамом та Євою, забуваючи про те, що Сам Господь їм заповідав: "Плодіться і розмножуйтеся..." Мойсей чітко каже, що "Єва згрішила раніше одна, а не разом з чоловіком. Тому як міг написати таке Мойсей, якби він написав переносне, як дехто намагається тут відшукати це?" – говорить митрополит Філарет (Дроздов).

Суть гріхопадіння полягала в тім, що праотці, піддавшись спокусі, перестали сприймати заборонений плід як предмет заповіді Божої, а почали розглядати його стосовно себе, своєї чуттєвості і свого серця, свого розуміння, ухиляючись від єдності істини Божої; власні помисли, власні бажання, не зосереджені у волі Божій, схиляли їх до похоті. Похіть, зачавши гріх, породжує дійсний гріх (Див.: Як. 1, 14–15). Єва, спокушувана дияволом, побачила у забороненому дереві не те, чим воно є, а те, що вона сама бажає, з відомих видів похоті (Див.: 1 Ін 2, 16; Бут. 3, 6). Які ж похоті відкрились у душі Єви перед куштуванням забороненого плоду?

"І побачила жінка, що дерево гарне для їжі", тобто вона припустила якийсь особливий, надзвичайно приємний смак у забороненому плоді, – це похіть тіла. "І що воно приємне для очей", тобто жінці заборонений плід здався кращим за усі плоди, – це похіть очей, чи бажання насолоди. "І жадане, тому що дає знання", тобто жінці забажалося пізнати те вище і божественне пізнання, яке обіцяв їй спокусник, – це гординя житейська.

Перший гріх народжується в чуттєвості – прагненням до приємних відчуттів, до розкошів, у серці – прагненням насолоджуватися безрозсудно, в розумі – мріянням пихатого всезнайства, й, отже, проникає в усі сили єства людського.

Розлад єства людського і полягає у тому, що гріх відхилив або відірвав душу від духу, і душа внаслідок цього відчула потяг до тіла, до плоті і почала спиратися на нього, а тіло втратило цю піднесену силу душі і як таке, що створене з "хаосу", відчуло потяг до чуттєвості, до "хаосу", до смерті. Тому і результатами гріха є хвороби, руйнування і смерть. Розум людський затьмарився, воля ослабла, почуття спотворилися, виникли протиріччя, і душа людини втратила спрямованість до Бога.

Таким чином, переступивши межу, покладену заповіддю Божою, людина відійшла своєю душею від Бога, істинного всеосяжного зосередження і повноти, утворила для себе оманливе зосередження в собі самій, замкнула себе в пітьмі чуттєвості, в грубості матерії. Розум, воля і діяльність людини відвернулися, відхилилися, відпали від Бога до тварі, від небесного до земного, від невидимого до видимого (Див.: Бут. 3, 6). Улещена спокусником, людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм" (Пс. 48, 13).

Розлад людського єства первородним гріхом, відірваність душі від духу в людині, яка і тепер має потяг до чуттєвості, до похоті, ясно виражені у словах ап. Павла: "Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, а гріх, що живе в мені" (Рим. 7, 19–20). Людина постійно має в собі "докори совісті", усвідомлюючи власну гріховність, злочинність. Іншими словами: пошкоджене і розладнане гріхом єство власними силами, без втручання чи допомоги Божої людині відновити неможливо. Тому стало необхідним сходження, або пришестя, Самого Бога на землю, – втілення Сина Божого (прийняття на Себе плоті) – для відтворення упалого і розтлінного єства людського, для спасіння людини від загибелі та вічної смерті.

ЧОМУ ГОСПОДЬ ДОПУСТИВ ГРІХОПАДІННЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ? А ЯКЩО ДОПУСТИВ, ТО ЧОМУ ГОСПОДЬ НЕ ПОВЕРНУВ ЇХ ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ В ПОПЕРЕДНІЙ СТАН РАЙСЬКОГО ЖИТТЯ?

Всемогутній Бог,безсумнівно,міг би не допустити падіння перших людей, та Він не захотів придушувати їхньої свободи, тому що не Йому ж було спотворювати в людях Свій власний образ. Образ же і подоба Божа найперш засвідчується у свободі волі людини.

Добре пояснює це питання проф. Несмєлов: "З уваги на те, що багато хто досить невиразно уявляє і навіть зовсім не розуміє неможливості механічного спасіння Богом людей, ми вважаємо не зайвим більш детально пояснити цю неможливість. Спасти перших людей шляхом збереження для них тих умов життя, в яких вони знаходилися до свого падіння, було неможливим тому, що їхня загибель полягала не в тім, що вони виявились смертними, а в тім, що вони виявились злочинними. Отже, доки вони усвідомлювали свій злочин, для них, безсумнівно, був неможливим рай саме в силу усвідомлення ними своєї злочинності. А якби трапилося так, що вони забули б про свій злочин, то цим вони лише підтвердили б свою гріховність, а отже, для них знову-таки був би неможливим рай у силу їхньої моральної нездатності наблизитися до того стану, яким засвідчувалось їхнє первісне життя в раю. Внаслідок цього повернути собі втрачений рай перші люди не могли – не тому, що цього не хотів Бог, а тому, що цього не допускав і не міг допустити їхній власний моральний стан. Але діти Адама і Єви не були винними в їхньому злочині і не могли усвідомлювати за собою злочин на тій основі, що їхні батьки були злочинці. Тому, безперечно, що, спроможний створити людину і виростити немовля, Бог міг би забрати Адамових дітей зі стану гріховності і поставити їх у нормальні умови морального розвитку. Однак для цього, зрозуміло, необхідно:

а) згода Бога на загибель перших людей;

б) згода перших людей передати Богові свої права на дітей і назавжди відмовитися від надії на спасіння;

в) згода дітей залишити своїх батьків у стані загибелі.

Якщо ми припустимо, що перші дві з цих умов можуть хоч якось вважатися можливими, то здійснити третю необхідну умову усе-таки ніяким чином неможливо. Бо якби діти Адама і Єви насправді вирішили, що нехай, мовляв, їхні батько і мати гинуть за вчинений ними злочин, то цим вони, мабуть, показали б тільки, що вони зовсім не гідні раю, а отже, вони, безсумнівно, втратили б його".

Можна було б знищити людей, що згрішили, і створити нових, але хіба не стали б грішити новостворені люди, маючи вільну волю? Але Бог не захотів допустити, щоб створена ним людина справді була створена даремно; була надія, що хоча б віддалений нащадок її у віддаленому майбутньому переможе зло, якому вона дозволила торжествувати над собою.

Бо Всевідець Бог нічого не робить даремно. Господь Бог Своєю превічною думкою оголосив увесь план світотворіння; і в Його превічний план входило і втілення Його Єдинородного Сина для спасіння людства, яке згрішило.

Власне, необхідно було відтворити впале людство співстражданням, любов`ю, щоб не порушити вільну волю людини; але треба було, щоб людина сама зі своєї волі захотіла повернутися до Бога, та не з примусу чи з необхідності, бо в такому випадку люди не могли б стати достойними дітьми Божими. А за превічною радою Божою люди повинні стати подібними Йому Самому причасниками вічного блаженного життя з Ним.

Так, премудрий і благий Всемогутній Бог не погребував зійти на грішну землю, прийняти на Себе нашу пошкоджену гріхом плоть, аби спасти нас і повернути до райського блаженного вічного життя.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.041 сек.)