АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Головні тенденції. Провідні театри. Перша світова війна зруйнувала сформовану XIX ст

Читайте также:
  1. Бальнеологія як розділ курортології. Головні бальнеологічні групи мінеральних вод.
  2. Головні напрями впливу соціалізму на долю людства
  3. Головні напрями реформування політичної системи
  4. Головні ринкові характеристики товару
  5. Головні розпорядники бюджетних коштів та їх основні функції
  6. Головні складові правової культури юриста
  7. Головні тенденції розвитку і регіональні особливості функціонування світової транспортної системи .
  8. Головні тенденції розвитку інформаційних систем
  9. Головні тенденції. Провідні театри
  10. Головні тенденції. Провідні театри
  11. Головні тенденції. Провідні театри

Перша світова війна зруйнувала сформовану XIX ст. систему театральних антреприз, на чолі яких стояли актори Г.Б.Трі, Г.Ірвінг, Дж.Александер. На перший план у театральному житті Англії вийшов комерційний театр Вест-Енуа, який пропонував людям, стомленим од війни, веселі й ефектні видовища. Значною популярністю користувалися фарси, мелодрами, легкі комедії, а також музичні шоу. Ситуація в театрі не змінилася і в повоєнні роки. На сцені як і раніше панували легкі жанри, а серйозні п’єси Стріндберга, Ібсена, Чехова можна було побачити лише на сценах малих лондонських театрів («Еврімен», «Барнз») і театральних клубів. У 1920-і роки театр Великобританії виявився здебільшого нездатним відгукнутися на глибокі імпульси, які керували театром на континенті. Англійській молоді, яка заперечувала традиції вікторіанської епохи і тяжіла до американізованого образу життя, був нудний Шекспір, драми якого пішли зі сцени Вест-Енду. Справжніми пародіями на великого Шекспіра стали вистави Кембриджського фестивального театру, очолюваного в 1926-1933 рр. Теренсом Греєм. Так, у «Венеціанському купці» Порція виголошувала свій знаменитий монолог про милосердя з нудьгуючим виглядом, невиразним голосом, а судді, які сиділи перед нею, позіхали. Вельможі в «Генріху VIII», поставленому Греєм, були одягнені в костюми карткових валетів і дам, а замість окремих персонажів глядачі бачили макети гральних карт.

Наприкінці 1920-х років в театральних колах з’явилася ідея проводити щорічні фестивалі п’єс Бернарда Шоу в невеликому містечку Малверні. Перший малвернський фестиваль відбувся на початку 1929 року і відкрився п’єсою Шоу «Візок з яблуками». Роль головною героїни у цій виставі зіграла актриса Едіт Еванс. Фестиваль проіснував до початку другої світової війни. Велику роль в організації малвернського фестивалю відіграв Баррі Джексон (1879—1961), який очолював Бірмінгемський репертуарний театр. Він був відкритий у 1913 році, майже одночасно з репертуарними театрами Брістоля, Манчестера, Ліверпуля. На відміну від комерційних вони мали постійну трупу і ставили проблемні п’єси. На сцені Бірмінгемського репертуарного театру йшли вистави за творами Д.Голсуорсі, А.Стріндберга, Б.Франка, Г.Кайзера і Б.Шоу. у 1923 році Баррі Джексон поставив його пенталогію «Назад до Мафусаїла», в якій разом із представниками трупи Бірмінгемського театру грали знамениті лондонські актори, серед яких була й Едіт Еванс. У 1925 році в Лондоні трупа Баррі Джексона показала «Гамлета» (режисер – Г.Ейліф). ще ніколи лондонські глядачі так не дивувалися: Гамлет був одягнений у спортивний костюм, Лаерт в оксфордських брюках вийшов на сцену з валізою з яскравою наклейкою: «Пасажирський на Париж». Полоній був у фраку, а Клавдій – у халаті з червоного шовку. Придворні короля грали в бридж і пили віскі. Датське королівство перетворилося на сучасну Англію. У цей старий лицемірний світ увійшов Гамлет із своєю правдою, винесеною з окопів Першої світової війни.

У середині 1930-х років у країні поширився рух робітничих театрів. Невеликі трупи давали агітаційні вистави і політичні скетчі на міських площах, на заводах, у клубах. У 1937 році в Англії було 80 таких труп. Із трупи «Актори-бунтарі» у 1936 р. виник перший постійний робітничий театр «Юніті». Його очолив Герберт Маршалл. На його сцені грали непрофесійні актори, здебільшого лондонські робітники. У театрі ставилися п’єси західних і російських драматургів: Ф.Вольфа, А.Мальца, М.Погодіна. А коли почалася Друга світова війна і німці стали бомбити англійську столицю, трупа «Юніті» подготувала політичний огляд «Дурні мішки з піском».

Наприкінці другої світової війни англійський театр переживав глибоку кризу. У комерційних театрах Вест-Енду панували розважальні вистави: легкі комедії, сентиментальні мелодрами й детективи. Сучасних постановок практично не було, тому серйозні театральні трупи, як і раніше, зверталися до творчості Шекспіра. У Шекспірівських п’єсах грали такі знамениті актори, як Джон Гілгуд, Лоуренс Олів’є, Вівьєн Лі, Ральф Річардсон, Пеггі Ешкрофт, Алек Гіннесс. Але прекрасна гра акторів не рятувала вистави, поставлені в традиціях старого театру, які сприймалися як щось застаріле, що не відповідало запитам сучасної епохи.

Оновлення англійського театрального мистецтва почалося через певний час після появи статті Прістлі, його рушієм став театр «Ройял Корт», на сцені якого вперше прозвучали сердиті промови Джиммі Портера, головного героя п’єси Джона Осборна «Озирнись у гніві». З цього часу театр Англії перестав вважатися театром «одиноких зірок», які демонстрували глядачу роками відточену майстерність, а перетворився на театр режисерський. У другій половині 1950-х років публіка узнала імена молодих режисерів, які шанували нового кумира – Бертольда Брехта.

У 1960-е роки англійський театр все більш демократизується. З’являється ціла низка пересувних театрів, які показували вистави робітникам, рибакам, шахтарям, селянам. Починає працювати лондонський театр «Уоркшоп», відкритий у 1945 році режисером Джоан Літлвуд і драматургом Юеном Макколом. Маккол вважав, що головна мета театру – «нести мистецтво широким масам глядачів, грати для людей, які часто не мають навіть грошей, аби купити квиток на виставу». В репертуарі «Уоркшопа» були п’єси Брехта, Ділені, Бієна. Улюбленим жанром Джоан Літтлвуд став політичний огляд. Режисер використовувала прийоми майданного театру, включала у свої постановки пантоміму, пісні, музику. Вона говорила: «Стиль нашої гри протистоїть „елегантності“, він сміливий і динамічний».

На хвилі молодіжного руху в 1960-і роки в Англії з’явилась велика кількість напівлюбительських труп, які звалися «фриндж» («кайма»). Вони влаштовували вистави в кафе, гаражах, сараях, на підприємствах, на міських майданах і вулицях. Одні групи ставили вистави в дусі модернізму, інші пропонували глядачу шокуючі еротичні видовища, але більшість віддавала перевагу «політичному театру». Кілька таких труп, які об’єдналися навколо лондонського «Емблем тіетра», давали вистави в робітничих районах англійської столиці, на фабриках і заводах. На початку 1970-х років рух «фринджа» набув значного розмаху. У сезон 1972-1973 року вони здійснили майже 300 із 480 постановок, показаних у країні. Політизація театру не могла не впливати і на класичну драматургію. У 1972 році Тревор Нанн, який очолював Королівський Шекспірівський театр, поставив чотири Шекспірівські трагедії з давньоримської історії («Коріолан», «Юлій Цезар», «Антоній і Клеопатра», «Тит Андронік»). Усі чотири п’єси режисер обֹ’єднав у цикл «Римляні» із підзаголовком «Народження, розквіт і розпад цивілізації». Шекспірівські трагедії були показані публіці не в порядку їх створення драматургом, а в хронологічній послідовності.

Наприкінці 1970 – на початку 1980-х років ліворадикальні настрої в суспільстві стихли, і «політичний театр» зменшив свою активність. Театр публіцистичний зближався з психологічним. Прикладом такого синтезу стала постановка в Королівському Шекспірівському театрі п’єси С.П.Тейлора «Хороший» (1981). У цей час у театральному світі зринув інтерес до культури XIX століття. У 1981 році в Королівському Шекспірівському театрі були поставлені дві Шекспірівські п’єси («Сон в літню ніч» і «Венеціанський купець»), у яких дія була перенесена у вікторіанську епоху.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)