АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Відповідальність за порушення правил ліцензування

Читайте также:
  1. B3.4. Правила оформления графиков
  2. I. Правила терминов
  3. А) увеличивается Б) уменьшается В) не изменяется Г) нет правильного ответа
  4. Адміністративна відповідальність
  5. Адміністративна відповідальність за порушення
  6. Адміністративна відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці
  7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я.
  8. Але монетарне правило не враховує мінливості швидкості обігу грошей та чутливості попиту до зміни процентної ставки.
  9. Алекс резко передумал подходить, но, будто не заметив их, направился к плакату, который висел на стене у гардероба.
  10. Альный ущерб, возникший вследствие его неправильных действий
  11. Анализ случаев нарушения безопасности движения с установлением виновных и конкретных нарушений правил и порядка работы
  12. Астма как условнорефлекторное явление и неправильное дыхательное поведение

Законодавством передбачений ряд заходів відповідальності за здійснення ліцензованих видів діяльності без спеціального на це дозволу: від можливості ліквідації суб'єкта господарювання до кримінальної відповідальності для керівника юридичної особи або приватного підприємця.

При цьому правопорушенням є не тільки діяльність без ліцензії, але і діяльність по простроченій ліцензії, діяльність по занулюваній ліцензії, здійснення діяльності, яка не передбачена в ліцензії, що є у підприємства, діяльність по ліцензії, виданій на іншій території.

Відповідно до ст. 20 Закону про ліцензування контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють Держпідприємництво територіальні органи, а також інші органи виконавчої влади в рамках повноважень (в т.ч. і податкові органи) шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Фінансова відповідальність

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування» від 14.10.94 р. № 208/94-ВР, із змінами і доповненнями, до підприємств, які здійснюють будівельну діяльність без ліцензії, передбачено застосування штрафу.

До таких підприємств відносяться наступні категорії господарської діяльності: «підприємства, їх об'єднання, установи і організації, незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції і капітальний ремонт, виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а також підприємства, які є замовниками в будівництві або суміщають функції замовника і підрядника».

Розмір штрафу встановлений у розмірі плати за видачу ліцензії:

255 грн., якщо діяльність без ліцензії здійснювалася в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;

340 грн., якщо діяльність без ліцензії здійснювалася на території два або більш адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративна відповідальність

Згідно ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КАП) здійснення господарської діяльності без ліцензії спричиняє за собою накладення штрафу від 3 до 8 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (тобто від 51 грн. до 136 грн.) з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без такого.

Суб'єктом відповідальності за здійснення адміністративного правопорушення є тільки фізична особа. Юридичні особи до адміністративної відповідальності не притягуються. Тому до відповідальності по ст. 164 КАП може притягуватися фізична особа – суб'єкт господарської діяльності або посадова особа суб'єкта господарювання – юридичної особи.

Відповідати при цьому буде саме та посадова особа, за рішенням (розпорядженню) якої здійснювалася діяльність, що вимагає ліцензії, і яке наділене організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями. Тому притягуватися до адміністративної відповідальності може як керівник юридичної особи, так і інша посадова особа (наприклад, керівник відділу, ділянки, інженер і т.п.).

Що ж до такого стягнення, як конфіскація виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини, то воно може застосовуватися тільки щодо предметів, що знаходяться в приватній власності порушника. Дана норма закріплена ст. 29 КАП. Отже, речі, які знаходяться у власності юридичної особи, не можуть бути конфісковані.

Розглядаючи питання щодо застосування адміністративної відповідальності, передбаченої в ст. 164 КАП, відзначимо, що протоколи про такі правопорушення мають право складати посадові особи органів податкової служби і органів внутрішніх справ, а рішення про накладення штрафу ухвалюють судді районних, районних в місті, міських і районних судів.

Застосування адміністративного штрафу за діяльність без ліцензії передбачено ще одним нормативним актом – Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII, із змінами і доповненнями (далі – Закон про податкову службу).

Відповідно до абз. 6 п. 11 ст. 11 Закону про податкову службу, розділи державних податкових інспекцій і їх заступники мають право накладати адміністративні штрафи на громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без ліцензії, в такому ж розмірі, як і згідно ст. 164 КАП, т.е.от 3 до 8 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (від 51 грн. до 136 грн.).

Таким чином, за одне і те ж правопорушення до особи може бути застосований штраф або на підставі ст. 164 КАП, або на підставі абз. 6 п. 11 ст. 11 Закону про податкову службу.

Якщо підприємство, що здійснює будівельну діяльність без ліцензії, отримало дохід у розмірі 1000 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (17000 грн.) і більш, то винні особи притягуватимуться не до адміністративної, а до кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність

Згідно ч. 1 ст. 202 Кримінального кодексу України (далі - КК) здійснення діяльності без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, яке містить ознаки підприємства і підлягає ліцензуванню або здійснення без отримання ліцензії видів господарської діяльності тих, що підлягають ліцензуванню, або здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу розмірі що перевищує 1000 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (17000 грн.) більш, карається штрафом від 100 до 250 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (1700 грн. до 4250 грн.) або виправними роботами строком до двох років, або обмеженням свободи на такий же термін.

При цьому «порушення умов ліцензування» вважатиметься здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням як порядку отримання ліцензії, так і ліцензійних умов (зокрема, кваліфікаційні, організаційні, технологічні вимоги здійснення будівельної діяльності).

Суб'єктом кримінальної відповідальності, як і адміністративною, є тільки фізична особа. Тому до відповідальності по ст. 202 КК можуть притягуватися фізична особа суб'єкта господарювання – юридичної особи, наділеної організаційно–розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями.

До кримінальної відповідальності по ст. 202 КК не притягується особа в тому випадку, якщо з дня здійснення ним злочини або до вступу вироку до законної сили закінчується 3 року.

Адміністративний арешт

У відповідності Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181 – III із змінами і доповненнями (Закон № 2181), за відсутність у суб'єктів господарювання ліцензії на здійснювану ним діяльність, що підлягає ліцензуванню, податковим органом може бути застосований арешт активів такого суб'єкта господарювання.

Процедура, пов'язана з арештом активів полягає в наступному: підприємству (в т.ч. приватному підприємцеві) забороняється які-небудь дії по відношенню до своїх активів, які підлягають такому арешту. В даному випадку арешт розповсюджується на такі дії з боку підприємства, як охорона активів, зберігання і підтримка їх в належному функціональному і якісному стані (п.п. 9.1.3 Закону № 2181).

Рішення про ухвалення арешту активів приймає керівник податкового органу, а вже на підставі рішення застосовуються наступні заходи щодо арешту активів підприємства-порушника:

1) пред'являється вимога про тимчасову заборону на відчуження його активів;

2) в банк, в якому обслуговується «порушник», подається вимога про тимчасове припинення розрахункових операцій на всіх рахунках такого підприємства;

3) вимога надається всім іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких знаходяться активи підприємства-порушника, про тимчасову заборону на їх відчуження.

Крім того, арешт активів може також застосовуватися до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщаються або реалізуються з порушенням правив, що певних діють законодавством, в т.ч. і щодо порядку ліцензування.

Як визначено в п.п. 9.3.3 Закону № 2181, арешт повинен бути накладений на активи строком до 96 годин від години підписанні рішення про такий арешт керівником податкового органу (його заступником). Відмітимо, що в строк, протягом якого може бути накладений арешт (96 годин), не включають час, який доводиться на вихідні і святкові дні.

Примітне те, що зазначений термін не може бути продовжений в адміністративному порядку, зокрема за рішенням інших державних органів. Виключенням в даному випадку є ситуація, при якій власник арештованих активів не встановлений, а такі активи знаходяться в режимі адміністративного арешту впродовж терміну, визначеного законодавством для визнання їх безгоспними.

Керівник податкового органу (його заступник) має право звернутися до суду з вимогою про продовження терміну арешту активів підприємства за наявності у нього достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням. У свою чергу, суд зобов'язаний ухвалити відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання такого звернення.

Проте рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо арешту активів може бути оскаржене з боку підприємства в адміністративному або судовому порядку. Як вказано в п.п. 9.3.4 Закону № 2181, у всіх випадках, коли з боку податкових органів відміняється рішення про арешт активів, податковий орган вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів видання керівником податкового органу (його заступником) рішення про арешт активів. А після цього, про необхідність притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.

Якщо активи платника податків звільняються з-під адміністративного арешту унаслідок закінчення граничного терміну його застосування (тобто після закінчення 96 годин), то повторне накладення адміністративного арешту на підставах, відповідних першому адміністративному арешту, не вирішується.

Визнання операції недійсної

Операція юридичної особи, здійснена їм без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнана судом недійсної. Так вказано в ст. 227 ГК. У коментарі до ГК щодо операцій, які визнані недійсними, сказано, що здатність юридичної особи здійснювати операції (укладати договори) обмежується не змістом статуту або положеннями законодавчого акту щодо дієздатності юридичних осіб певного вигляду, а визначається наявністю у нього дозволу (ліцензії) на здійснення певної операції або операцій певного типу. Суб'єктивний склад такої операції специфічний, тобто хоч би однієї її стороною є юридична особа, що діє без відповідного дозволу (ліцензії). Хто є другою стороною такої операції, правового значення не має, як випливає із ст. 227 ГК, контрагентом особи тут може бути будь-який суб'єкт цивільного права.

Наслідки визнання операції недійсною визначаються загальними правилами, встановленими ст. 216 ГК, а саме:

«.у випадку недійсності операції кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона отримала у виконанні цієї операції, а у разі неможливості такого повернення, зокрема якщо отримане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовують вартість отриманого по цінах, які існують на момент відшкодування.».

В той же час слід звернути увагу на норми, вказані статтями 207 і 208 ЦК «господарське зобов'язання, що здійснене з метою, свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково».

Наслідки ж такої недійсності передбачені ст. 208 ЦК, а саме:

а) за наявності тієї, що суперечить інтересам держави і суспільства мети у обох сторін в дохід держави стягується все отримане ними за зобов'язанням;

б) за наявності тих, що суперечать інтересам держави і суспільства мети тільки у однієї сторони все отримане повернене другій стороні, а отримане останньою або такою, що належить її на повернення виконаного стягується в дохід держави.

Як бачимо, норми, вказані в ГК і ЦК в частині наслідків, що виникають у суб'єктів господарювання при визнанні операцій недійсними, мають істотну відмінність.

Річ у тому, що ГК регулює питання цивільно-правового характеру. І в статтях 216 і 217 ГК мова йде про операції, визнаній недійсній, і правових наслідках такої операції, здійсненої юридичною особою. Поняття «операція» включає дію фізичних осіб, суб'єктів цивільного права, направлене на виникнення, припинення, придбання, зміну, відновлення і т.д. цивільних прав і обов'язків. Так свідчить ст. 202 ГК. При цьому воля в операціях завжди направлена саме на усунення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (див. ст. 202 Коментарі до ГК).

Що ж до ЦК, то його норми встановлюють основи господарської діяльності суб'єктів господарювання в Україні. У ст. 207 ЦК мова йде про господарські зобов'язання, визнані недійсними. У свою чергу, господарське зобов'язання, «яке виникає між суб'єктом господарювання і іншими учасниками відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний здійснити певну дію господарського або управлінський-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно.), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати виконання його зобов'язання» (ст. 173 ЦК). Таким чином, господарське зобов'язання може виникати тільки між суб'єктами господарювання, в число яких включаються: всі юридичні особи (в т.ч. філії, представництва і відособлені підрозділи юридичних осіб) фізичні особи-підприємці, за винятком фізичних осіб-громадян (ст. 55 ЦК).

Як бачимо, положення статей ЦК стосуються зобов'язань саме між суб'єктами господарювання і не стосуються зобов'язань, що виникають між такими суб'єктами і фізичними особами-громадянами, оскільки такі зобов'язання не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (а саме нормами ГК) (ст. 175 ЦК).

В той же час слід зазначити, що згідно п. 11 ст. 10 Закону про податкову службу, податковим органам надано право пред'являти позови про визнання недійсними саме угод, а не господарських зобов'язань. Термін «угода» фігурував раніше в старому ГК, який діяв до вступу в силу нового ГК (до 1 січня 2004 року), і включав наступне поняття «дії громадян організацій, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або зобов'язань». Таке формулювання є і в новому ГК, проте має пряме відношення до «операцій». Таким чином витікає, що поняття «операція» і «угода» мають ідентичне поняття, оскільки застосовуються або застосовувалися в частині цивільного права. Проте таке поняття хай і не діаметрально, але протилежно поняттю «Господарське зобов'язання», бо не всі господарські зобов'язання можуть бути визнані операціями і угодами. Це можливо тільки у разі укладення одностороннього договору. Проте це вже сфера юридичного права.

Відшкодування морального збитку

Відповідно до ст. 227 ГК, якщо юридична особа, не має ліцензії, ввела іншу сторону в оману щодо свого права на здійснення такої операції, воно зобов'язане відшкодувати їй моральний збиток, згідно ст. 1167 ГК, може відшкодовуватися як фізичній особі, так і юридичній особі.

Як вказано в ст. 23 ГК, моральний збиток відшкодовується незалежно від майнового збитку, підмета відшкодуванню, і не пов'язаний з розміром такого відшкодування.

Розмір грошового відшкодування морального збитку визначається судом залежно від характеру правопорушення і з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Анулювання ліцензії

Анулювання ліцензії – це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на здійснення певного виду господарської діяльності (ст. 1 Закону про ліцензування).

Підставам для анулювання ліцензії, відповідно до ст. 21 Закону про ліцензування, зокрема, є:

- акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умові, складений органом ліцензування за результатами перевірки;

- акт про виявлення недостовірних відомостей в документах, поданих суб'єктом господарювання для отримання ліцензії;

- акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній особі або фізичній особі для здійсненню господарської діяльності;

- акт про встановлення факту неподання у встановлений термін даних, вказаних в документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії;

- акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

- неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлені для певного виду господарської діяльності;

- акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим по питаннях ліцензування.

Розгляд питань про анулювання ліцензії здійснюється органом ліцензування з обов'язковим запрошенням ліцензіата або його представників.

Рішення про анулювання ліцензії вступає в силу через 10 днів з дня його ухвалення. Якщо ліцензіат протягом цього часу подає скаргу в експертно-аппеляційну раду, дія такого рішення органу ліцензування припиняється до ухвалення відповідного рішення спеціально уповноваженого органу по питаннях ліцензування.

Ліквідація підприємства. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII, із змінами і доповненнями (далі – Закон про Товариства), господарське суспільство може бути ліквідоване на підставі рішення суду за уявленням органів, контролюючих діяльність суспільства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. Чіткого визначення поняття «Грубе порушення» і «систематичне порушення» в Законі про ліцензування немає. Відсутні визначення і в інших нормативних документах, які регулюють порядок виконання ліцензії підприємству при здійсненні ним будівельній діяльності. В той же час визначення терміну «грубе порушення» знайшло своє віддзеркалення в інших нормативних актах, що прямо не відносяться до будівельної діяльності, але регулюючих порядок здійснення ліцензійних умов у сфері електроенергетики. До них відносяться:

- рішення Національної комісії регулювання електроенергетики «Про затвердженні Умов і Правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійних умов) по транспортуванню нафтопродуктів магістральними трубопроводами» від 08.06.2000 р. № 632, із змінами і доповненнями;

- рішення Національної комісії регулювання електроенергетики «Про затвердження Інструкції про порядок видачі ліцензії Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності» від 06.10.1999 р. № 1305, із змінами і доповненнями;

- рішення Національної комісії регулювання електроенергетики «Про затвердження Умов і Правил здійснення підприємницької діяльності (ліцензійних умов) по транспортуванню нафти магістральними трубопроводами» від 25.04.2000 р. № 434.

Все три приведені вище документи трактують ідентично, а саме:

«істотне порушення (ліцензійних умов) – це одноразове порушення ліцензійних умов, яке свідчить про явну умисну зневагу з боку ліцензіата і спричинило за собою значну шкоду, заподіяну державному навколишньому природному середовищу, юридичними або фізичними особами.».

Можливість ліквідації підприємства передбачена і нормами ЦК. Так, відповідно до ст. 247 ЦК, у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону, до нього може бути застосована адміністративно-господарська санкція у вигляді відміни державної реєстрації цього суб'єкта господарювання і його ліквідації. Застосування такої адміністративно-господарської санкції здійснюється на підставі рішення суду за уявленням, зокрема, органів державної податкової служби що мають таке має рацію відповідно до п.п. ч. Ст. 11 Закону про податкову службу.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)