АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Трагічне і комічне

Читайте также:
  1. Комічне

Трагічне і комічне як категорії естетики мають свою специфіку. Вона полягає в тому, що по-перше, в них закріплюється, оцінюється, осмислюється естетичне відношення людини до явищ і подій суспільного життя. Трагічне і комічне визначають ціннісні якості не окремих предметів, а процесів. Трагічний чи комічний характер може носити тільки та чи інша дія. Ця дія народжується й розвивається в зіткненні та протиборстві тих чи інших життєвих сил, розкриває конфліктні відносини між реальністю і людськими ідеалами. В цьому аспекті категорії трагічне і комічне вужчі, ніж категорія прекрасного. Природа може бути прекрасною, але не може бути ні трагічною, ні комічною. Трагізм і комізм притаманний тільки суспільним відносинам, і почуття трагічного і комічного притаманні тільки людині.

По-друге,що стосується саме категорії трагічного.Необхідно розрізняти трагічне як категорію естетики та трагізм реального людського життя. До естетики має відношення виключно трагічне в мистецтві, яке максимально повно реалізується в конкретному жанрі драматичного мистецтва – трагедії. На відміну від прекрасного, потворного, комічного, які мають свій предмет і в житті, і в мистецтві – трагічне має відношення тільки до мистецтва. Трагічне в реальному житті не має ніякого відношення до естетики, бо участь людини в трагічній ситуації, чи навіть просто споглядання її не можуть викликати у нормальної людини естетичної насолоди, не говорячи вже про почуття катарсису.

Трагічна колізія життя може стати предметом естетики, якщо попередньо вона пройшла художнє осмислення й відображення та стала фактом мистецтва. Друга Світова війна, загибель мільйонів людей, чоловіків, жінок, дітей не має відношення до естетики, а кінофільм О.Довженка „Україна в огні”, чи кінофільм А.Тарковського „Іванове дитинство” несе і передає живе переживання трагізму війни не тільки для людей, які пережили лихоліття війни, але й для тих хто народився вже після цих страшних подій.

Трагізм реального життя є предметом осмислення філософії, історії, соціології, політології та інш наук, а не естетики.

Концепція трагічного в естетиці сформувалася в процесі теоретичного аналізу трагедії як жанру драматичного мистецтва.

Трагедія народилася в Античній Греції з культових свят на честь бога Діоніса, пов’язаних з його смертю та воскресінням. Скорбота з приводу смерті і радість з приводу воскресіння, перехід емоційних станів від горя, жаху і жалю до радості передували виникненню трагедії як жанру драматичного мистецтва.

Щодо джерела трагічного, то сучасна естетична думка визначає його як специфічне суспільне протиріччя – колізію між суспільно необхідною,сформованною вимогою та практичною неможливістю її здійснення тут і тепер.

Змістовний аналіз трагедії дав Арістотель. Мислитель підкреслив значення і цінність трагічного, які полягали в здатності трагедії за допомогою художнього зображення викликати у гядача естетичне задоволення, яке виникає як наслідок співчуття й страху. Цей стан задаволення і є станом трагічного катарсису, притаманний тільки цьому жанру драматичного мистецтва. Важливою є думка Арістотеля про те, що афективний вплив трагедії пов’язаний з духовною близкістю глядача і трагічного героя.

Трагедія завжди пов’язана з тяжкими стражданнями героя, проблемами його життєвого вибору, його загибелі. Парадокс полягає в тому, що трагедія пробуджує у глядача, читача не тугу і смуток, а почуття гордості за людину, яка в нестерпних умовах, усвідомлюючи свою загибель, залишається людиною, відстоюючи своє право на свободу.

Свобода дії героя долає невідворотню необхідність, яка нищить його як людину, яка наздогоняє його саме тоді, коли він намагається подолати чи уникнути її.

Історичні форми трагічних конфліктів, які знайшли своє втілення у творах мистецтва, свідчать про глибинне, нарастаюче розуміння людством протиріччя між свободою людської діяльності та об’єктивною дійсністю, що протистоїть волі людини.

Трагічне актуалізується, в часи суспільних змін, коли руйнуються старі суспільні зв’язки і відносини, коли відбувається переоцінка старих політичних концепцій, моральних, релігійних, естетичних, правових та інших духовних норм і принципів.

Історично першою формою трагедії є антична трагедія. Антична трагедія складалася в часи руйнування старих патриархальних підвалин та болісного формування класового суспільства. Головний конфлікт античної трагедії – це зіткнення людини і долі (Мойри). Доля трактувалася як безособова сила, яка панує в природі і суспільстві. Трагічне світосприйняття виникає тоді, коли людство приходить до думки, що людина в цілому може бути порядною, але помилки чи хибні думки, просто незнання можуть підштовхнути людину на вчинки, які приносять зло не тільки їй самій але й іншим людям. Греки мужньо покладали відповідальність за страждання людини на саму людину, хоча і відчували, що субстанційні причини цих страждань за межею, яка недоступна людині. Стверджуючи, що доля, рок сильніші за людину, антична трагедія вчила не примиренню з ними, а боротьбі. В поетичному ствердженні цієї боротьби розкривається основний пафос, ідея античної трагедії. Герой античної трагедії діє в контексті необхідності. Він безсилий подолати незворотнє, але не неохідність підштовхує його до розв’язки, а він своїми діями сам здійснює свою трагічну долю. Таким є Едіп у трагедії Софокла „Едіп – цар”.

В середні віки домінувала тема підкорення волі людини волі Бога і як винагорода, обіцянка відновлення справедливості в іншому світі, в Царстві Божому. Головне протиріччя середньовічної трагедії – колізія між земним і небесним началом.

Епоха Відродження і Новий час визначалися всебічним развитком особистісного начала. Джерелом трагедії стає сам суб’єкт, його внутрішній світ, його життєвий діяльний прояв. Трагедії Шекспіра – це художній всесвіт, в якому відзеркалюється протиріччя соціального світу, де знімються маски, а сутність світу являється в своєму істинному прояві. Шекспір закладає основи сучасної трагедії.

Теоретичне обгрунтування трагедії Нового часу надали романтики і Гегель. Гегель бачив джерело трагедії в самороздвоєнні моральнісної субстанції як сфери волі та звершення.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)