АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Конструкція випарних апаратів

Читайте также:
  1. II. КОНСТРУКЦІЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
  2. Вибирання гідроапаратів
  3. Графік виходу на роботу.Ознайомлення з приміщенням бару.Організація робочого місця бармена.Особиста підготовка бармена.Конструкція барної стійки базового підприємства.
  4. Класифікація електричних апаратів
  5. КОНСТРУКЦІЯ І ПРИНЦИП ДІЇ ЛАБОРАТОРНОЇ УСТАНОВКИ автоматизованого приводу компресора
  6. Конструкція і принцип роботи компресора 2ФУБС9
  7. Конструкція і принцип роботи компресора К2-150
  8. Конструкція поршневого компресора.
  9. Основні вимоги до електричних апаратів
  10. Принципові схемі багатокорпусних випарних установок безперервної дії
  11. ТА ЗВУКОСПРИЙМАЛЬНОГО АПАРАТІВ

Найбільше поширення одержали вертикальні випарні апарати з паровим обігрівом трубчастими поверхнями нагрівання, які добре компонуються й займають маленьку площу.

Пара подається в між трубний простір для полегшення очищення поверхні нагрівання від утворення накипу, розчин підігрівається й кипить у трубах.

При роботі випарного апарата в трубах паро рідинна емульсія, що утворюється, надходить у сепаратор, де відбувається сепарація, - пара йде в паропровід вторинної пари, а рідина надходить у циркуляційну трубу й при безперервному випарюванні змішується з розчином, що надходить на випарку, і знову надходить у трубки, що гріють.

Апарати з паровим обігрівом можна розділити на 3 групи: із природною циркуляцією розчину, із примусовою циркуляцією розчину й плівкові апарати. Розглянемо схему апарату на рис 2.3

 

Рисунок 4 - Схема вертикального випарного апарата із центральною циркуляційною трубою.

1. трубки, що гріють;

2. центральна циркуляційна труба;

3. камера, що гріє;

4. сепаратор пари

Апарати паровим обігрівом можна розбити на 3 групи:

- с природною циркуляцією розчину;

- с примусовою циркуляцією розчину;

- плівкові апарати.

Рушійною силою природної циркуляції розчину є різниця між масами стовпа рідини (розчину) в опускним трубах і парорідинної емульсії.; у піднімальні за рахунок різниці щільностей.

і , щільності рідини й емульсії. Напір, що рухається ΔP = H ( - ) витрачається на подолання тертя, місцевих опорів і на створення динамічного напору потоку, що визначає швидкість циркуляції:

Природна циркуляція розчину створюється за рахунок пристрою однієї або декількох опускних праця (що не обігрівають, циркуляційних), і при різниці температур пари, що гріє, і розчину досягається досить висока швидкість і кратність циркуляції. Так, при висоті кип'ятильних трубок ~5м и t= 20°С при природній циркуляції можна одержати швидкості до 2-3 м/с. Кратністю циркуляції До називають відношення кількості розчину G кг/з, що циркулює в контурі випарного апарата W, кг/з: К = , G = 0,785nd2 wy ρp , де d – внутрішній d кип'ятильної трубки; n – число трубок; Wy - швидкість циркуляції м/с; ρp – щільність розчину, кг/м3. У випарних апаратах із природною циркуляцією, кратність циркуляції К =20-30.

Апарати із примусовою циркуляцією застосовують для випарки грузлих розчинів, коли виходить мала різниця t пари, що гріє, і розчину (3-4°С); циркуляція рідини в них забезпечує пропелерним або відцентровим насосом, що перекачує розчин із сепаратора в камеру, що гріє. Кількість розчину, що прокачують, при змушеній циркуляції в багато разів перевищує кількість випаровує води. Тому вихідна з кип'ятильних трубок парорідинна емульсія майже повністю складається з рідини. Закипання відбувається тільки на невеликій ділянці верхньої частини кип'ятильних трубок, відсутність закипання усередині трубок зменшує утворення накипу й у сполученні з більшими швидкостями рідини в трубках (до 3,5 м/с) забезпечує більше високий коефіцієнт теплопередачі, чим при природній циркуляції - це перевага. Недолік полягає в наступному: на перекачування витрачається значна кількість електроенергії. Тому вибір природної або змушеної циркуляції повинен зважаться тільки виходячи з техніко-економічних розрахунків.

Плівкові апарати застосовують для випарки розчинів, що не кристалізуються, розчинів, чутливі до високих температур і розчинів, схильних до піноутворення невисокою температурою кипіння. Кип'ятильні трубки заповнюються розчином тільки на 1/4-1/5 їх висоти. При досягненні t кипіння в розчині утворяться пухирці пари, які рухаючись нагору, захоплюють за собою розчин, розподіляючи його тонким шаром по внутрішній поверхні трубки.

Випар рідини відбувається при цьому в тонкому шарі, що рухається з великою швидкістю (до 20м/с), веде до росту коефіцієнта тепловіддачі (у порівнянні із циркуляційним апаратом). Трубки в таких апаратах мають довжину 6-8 м, що приводить до їхніх температурних деформацій вигину, тому область застосування таких апаратів обмежена.

3 .4. Сепарація вторинної пари у випарних установках

Чистота вторинної пари паро перетворювачів і випарних апаратів визначається кількістю рідини (води), що уноситься з паром у паропровід. Явище віднесення полягає в тому, що пара, що виділяється з киплячої рідини, захоплює із собою часточки рідини у вигляді тумана, окремих крапель або піни й несе в паропровід, а потім до споживачів, у конденсатор або у включений апарат, для якого вторинна пара попереднього контуру є гріючим. Солі, що втримуються в крапельках вологи, осаджуються на поверхні, що гріє, апарата, знижують коефіцієнт тепловіддачі, а отже, і теплопродуктивність апарата, вимагають зупинок його для очищення й прискорюють зношування.

Для осадження вологи у всіх пристроях, що сепарують, звичайно використають три фактори: дія сили ваги, під впливом якої крапельки води випадають із потоку пари; силу контактної взаємодії, тобто прилипання водяних краплі до поверхні сепаратора; відцентровий ефект, у результаті якого при русі вологої пари по кривої траєкторії крапельки рідини відкидаються до периферії, тобто до стінок сепаратора, і стікають униз. У більшості випадків ці три способи механічного впливу на вологу пару використаються одночасно або сполучаються в різноманітній послідовності й у різному ступені

Однак механічні способи сепарації пари недостатньо ефективні при кипінні сильно пінливих розчинів, тому в цей час для усунення піноутворення й викиду піни з апарата в припустимих випадках до розчину додають мікродози (1/104—1/10е вагарень часток) антипенітелей, наприклад КЭ-10-12, АМ-3 й ін., які забезпечують нормальну роботу випарних апаратів навіть при підвищених теплових навантаженнях.

Звичайно висоту парового простору над поверхнею киплячого розчину приймають не менш 1,5 м, а при випарюванні сильно пінливих розчинів 2,5-3м.

Необхідний об'єм парового простору над поверхнею киплячого розчину визначають по формулі

де W - кількість води, що випарюється, (вторинної пари), кг/г;

Rv-припустима масова напруга парового простору (кількість випарює води, що, на 1 м3 об'єму парового простору в годину), кг/(м3г).

Значення Rv приблизно можна визначити по формулі:

Значення при р=0,98-105, Па, приймається для чистої води 2000 кг/м3г, а для розчинів 1000 кг/м3г. При розпарюванні пінливих розчинів зменшують ще в 2 рази. Для пінливих розчинів Rv = 500 кг/м3г.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)