Системи виробничого освітлення й вимоги до них

У виробничих приміщеннях передбачається природне, штучне й змішане (сполучене) освітлення. Приміщення з постійним перебуванням персоналу повинні мати природне освітлення. При роботі в темний час у виробничих приміщеннях використовують штучне освітлення. У випадках виконання робіт найвищої точності застосовують сполучене освітлення. Штучне освітлення буває загальним (при рівномірному освітленні приміщення), локалізованим (при розташуванні джерел світла з урахуванням розміщення робочих місць), комбінованим (сполучення загального й місцевого освітлення). Крім цього, виділяють аварійне освітлення (яке ключається при раптовому відключенні робочого освітлення). Аварійне освітлення повинне бути не менше 2 лк усередині приміщення.

У відповідності ДБН В.2.5-28-2006 «Природне й штучне освітлення» освітлення повинне забезпечити: санітарні норми освітленості на робочих місцях, рівномірну яскравість у полі зору, відсутність різких тіней і блисткості, сталість освітленості за часом і правильність напрямку світлового потоку. Освітленість на робочих місцях і у виробничих приміщеннях повинна контролюватися не рідше одного разу в рік. Фактична освітленість у виробничому приміщенні повинна бути більше або дорівнювати нормованій освітленості. Призначення приміщення, його розміри, характер освітлення диктують вибір типу світильників та джерел освітлення.

Для освітлення виробничих приміщень використовуються світильники. Світильник складається із джерела штучного освітлення (лампи) і освітлювальної арматури. Арматура захищає джерело світла від механічних ушкоджень, пилу, кіптяви, вологи, а також забезпечує кріплення світильника й підключення до джерела струму.

Світильники призначені для правильного розподілу світлового потоку й захисту очей від надмірної яскравості джерела світла. Основними характеристиками світильників є:

- крива розподілу сили світла;

- захисний кут;

- коефіцієнт корисної дії.

За формою кривої розподілу сили світла у вертикальній площині світильники розділяють на сім класів Д, Л, Ш, М, С, Г, К. Вигляд типових кривих розподілу сили світла світильників показано на мал. 2.1., а розподіл зон напрямків максимальної сили світла – в табл. 2.2.

Мал. 2.1. Вигляд типових кривих розподілу сили світла світильників:

К – концентрована; Г – глибока; Д - косинусна, Л – напівширока;

М – рівномірна; Ш – широка; С – синусна.

Таблиця 2.2.

Розподіл зон напрямків максимальної сили світла.

Фактичні криві світлорозподілу конкретних світильників, що випускаються заводами, можуть трохи відрізнятися від типових кривих, але характер їх повинен відповідати типовим кривим.

За допомогою прозорих і непрозорих матеріалів конструюється освітлювальний прилад, що розподіляє світловий потік відповідно до поставленого світлотехнічного завданням. По характеру світлорозподілу всі світильники діляться на п’ять груп:

- світильники прямого світла (П) – на стелю й стіни спрямовано до 10 % світлового потоку, а 90 % – падає на підлогу;

- світильники переважно прямого світла (Н) – 10 - 40 % світлового потоку освітлюють верхню зону приміщення, 90 - 60 % – падає на підлогу;

- світильники розсіяного світла (Р) – світлорозподіл відбувається досить рівномірно: 40-60 % світлового потоку направляється вгору й на підлогу;

- світильники переважно відбитого світла (В) – 10 - 40 % світлового потоку падає на підлогу, а 90 - 60 % – на верхню частину приміщення;

- світильники відбитого світла (ПРО) – що направляють у нижню зону приміщення до 10 % потоку світла, а інші 90 - 100 % – у верхню.

Захисний кут світильника характеризує кут, що забезпечує світильник для захисту працюючих від засліпленості джерелом.

Поиск по сайту: