АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Н. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Читайте также:
  1. II. Правопис апострофа
  2. IV. Бюджетное право в РФ.
  3. IX. Правопис відмінкових закінчень
  4. V1: Социально-правовые основы природопользования
  5. VIII. Правопис власних назв
  6. VІ. ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО – ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  7. А) нормативные правовые акты
  8. Автоматическая проверка правописания
  9. Автономія в Україні. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
  10. Авторское право
  11. Административно- правовые нормы
  12. Административно-правового отношения

 

1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 

Адміністративне право — це самостійна галузь права, яка включає юридичні норми, які регулююють суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо—розпорядної діяльності держави, насамперед — у сфері діяльності органів державної виконавчої влади всіх рівнів.

Основними джерелами адміністративного права є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р., закони «Про державну службу» від 16 лютого 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

Важливім джерелом адміністративного права України є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення скла­дається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відпові­дальність.

3. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

4. Провадження в справах про адміністративні правопорушення.

5. Виконання постанов про накладення адміністративних стяг­нень.

Адміністративне право, як галузь права, має свій предмет.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з організацією органів державного управління і в процесі їх адміністративної діяльності.

Державне управління це діяльність органів державної вико­навчої влади, а також організаційна діяльність деяких органів, що на­лежать до інших гілок влади та діяльність органів місцевого самовря­дування по реалізації ними делегованих державою повноважень.

Систему адміністративного права складають Загальна та Особ­лива частини. Загальна частина адміністративного права включає норми, що регулюють:

— загальні принципи державного управління;

— правове становище суб'єктів адміністративного права;

— форми і методи виконавчої діяльності;

— адміністративний процес;

— способи забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні.

Особлива частина адміністративного права включає норми, що регулюють:

— управління економікою;

— соціально—культурною сферою;

— адміністративно—політичною діяльністю;

— міжгалузеве державне управління.

Особливістю методу адміністративного права є його владний, імпе­ративний характер, що у більшості випадків відрізняє його від інших галузей права.

 

2. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА СЛУЖБА Б ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

 

Держава реалізовує свої адміністративні (управлінські) функції через інститут державної служби. Основні принципи державної служ­би та статус державного службовця в Україні регламентуються Зако­ном «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які займа­ють посади в державних органах та їх апараті щодо практичного ви­конання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Основними принципами державної служби є:

— служіння народу України;

— демократизм і законність;

— гуманізм і соціальна справедливість;

— пріоритет прав людини і громадянина;

— професіоналізм, компетентність, ініціатива, чесність, відданість справі;

— персональна відповідальність за виконання службових обо­в'язків і дисципліну;

— дотримання прав та законних інтересів органів місцевого са­моврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян.

Важливим компонентом державної служби є посада.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом пер­винна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до закону вважаються керів­ники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними ак­тами покладено здійснення організаційно—розпорядчих та консульта—тивно—дорадчих функцій.

Право на державну службу мають громадяни України, незалеж­но від походження, соціального і майнового стану, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну ос­віту та професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну служ­бу, приймають присягу. Державний службовець підписує текст При­сяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги ро­биться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися ви­пробування терміном до шести місяців. З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися ста­жування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Державним службовцям присвоюються ранги у залежності від посади, яку вони обіймають. Закон «Про державну службу» встано­вив 7 категорій посад державних службовців та 15 рангів, які присво­юються їм відповідно до посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої кате­горії, присвоює Президент України, другої — Кабінет Міністрів Украї­ни, від третьої до сьомої — керівник державного органу, в системі яко­го працює державний службовець.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії по­сад, державний службовець повинен успішно відпрацювати на зай­маній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних зав­дань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чин­ним законодавством про працю України (догана, звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у при­своєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Держав­ний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Державний службовець зобов'язаний:

— додержуватися Конституції та інших актів законодавства України;

— забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань дер­жавних органів відповідно до їх компетенції;

— не допускати порушень прав та свобод людини та громадянина;

— безпосередньо виконувати покладені на нього службові обо­в'язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів і посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

— зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служ­би та іншої інформації, що не підлягає розголошенню;

— підвищувати професійну кваліфікацію тощо.

Державний службовець має право:

— користуватися правами і свободами, що встановлюються Кон­ституцією та законами України;

— брати участь у розгляді питань та прийнятті рішень в межах своїх повноважень;

— одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування необхідну ін­формацію з питань, що належать до їх компетенції тощо.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, службовець повинен невідкладно у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а якщо вона наполягає на виконанні доручення — повідомити про це вищу за посадою особу.

Державному службовцю забороняється:

— брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;

— брати участь у страйках;

— здійснювати дії, що можуть бути розцінені як використання службового становища у корисливих цілях або вважатися ко—рупційними, виявляти прихильність чи упередженість до юри­дичних чи фізичних осіб.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок.

Особливості проходження служби в органах місцевого самовря­дування регулює закон «Про службу в органах місцевого самовряду­вання» від 7 червня 2001 р.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні поса­дові повноваження щодо здійснення організаційно—розпорядчих та консультативно—дорадчих функцій і отримує заробітну плату за раху­нок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є:

— виборні посади, на які особи обираються територіальною гро­мадою;

— виборні посади, на які особи обираються або затверджують­ся відповідною радою;

— посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передба­ченою законодавством України.

На службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:

— визнані судом недієздатними;

— які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом по­рядку;

— які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну;

— які у разі прийняття на службу в органи місцевого самовряду­вання будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі осо­бам, що є близькими родичами чи свояками.

 

3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ (ПРОСТУПКУ)

 

Адміністративний проступок— це протиправна, винна (умис­на чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Основні ознаки адміністративного проступку:

протиправність. Означає, що правопорушення є діянням (дією чи бездіяльністю), яка прямо заборонена адміністратив­ним законодавством;

вина. Це психічне ставлення особи, що здійснила адміністра­тивний проступок, до своєї поведінки та її наслідків. Вина може проявлятися у формі умислу чи необережності. Адміністра­тивний проступок визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї пове­дінки, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративний про­ступок визнається вчиненим з необережності, коли особа, якайого вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків сво­го діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Кожен адміністративний проступок характеризується особливим складом, під яким розуміють сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що характеризують юридичну модель даного адміністративно­го проступку.

Склад адміністративного проступку включає:

— об'єкт,

— об'єктивну сторону,

— суб'єкт,

— суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного проступку —це сукупність суспіль­них відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері ад­міністративно—організаційної діяльності, порядок управління, здоров'я, честь і гідність людини, власність тощо.

Об'єктивна сторона адміністративного проступку це су­купність зовнішніх ознак даного проступку, що включає саме проти­правне діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідками, місце, час, обстановку, обставини, спосіб скоєння адміністративного проступку.

Суб'єктом адміністративного проступку є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років. Особа у віці від 16 до 18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до адміністра­тивної відповідальності, як правило, 8 особливому порядку, а за ок­ремі, визначені законом, правопорушення — на загальних підставах.

Посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, але і за незабезпечення їх виконання інши­ми особами, насамперед підлеглими.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку полягає у вині, мотивах та меті, яку ставив перед собою правопорушник.

 

4. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

 

постійної роботи особи, що скоїла адміністративний проступок, з утриманням до 20% її заробітку в дохід держави. Призначаються місцевим судом.

7. Адміністративний арешт на строк до 15 діб призначається місцевим судом у виняткових випадках. Не застосовується до вагітних жінок; жінок, що мають дітей, які не досягли 12 років; неповнолітніх осіб; інвалідів першої та другої груп. За умов, пе­редбачених Законом «Про надзвичайний стан», адміністра­тивний арешт встановлено терміном до З0 діб. Адміністративне стягнення це захід юридичної відповідаль­ності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адмін­істративний проступок, а також попередження скоєння нових право­порушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встанов­лені такі види адміністративних стягнень.

1. Попередження, тобто письмове або в іншій формі офіційне за­стереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість скоєння ним адміністративних проступків.

2. Штраф, тобто грошове стягнення, вилучення у порушника пев­ної грошової суми у дохід держави.

3. Оплатне вилучення предмета, який став засобом чи безпо­середнім об'єктом адміністративного проступку, полягає у примусовому вилученні предмета та наступній його реалізації та поверненням вилученої суми колишньому власнику за вира­хуванням витрат, пов'язаних з реалізацією даного предмета.

4. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушен­ня чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністра­тивного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета чи грошей у власність держави. Як правило, конфіскованим може бути лише предмет, який є при­ватною власністю порушника. Конфіскація здійснюється лише за вироком суду.

5. Позбавлення спеціального права (права управління транспорт­ним засобом, права полювання), наданого громадянинові, за­стосовується за систематичне або грубе порушення порядку користування цим правом на строк до трьох років.

6. Виправні роботи на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосову­ватися і як основні, і як додаткові стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як че­рез два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому пра­вопорушенні — через два місяці з дня його виявлення.

До іноземних громадян та осіб без громадянства може застосо­вуватися примусове видворення за межі України як специфічний вид адміністративного стягнення.

 

5. ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення встанов­лює систему органів, які накладають адміністративні стягнення та порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

До органів, що розглядають справи про адміністративні пра­вопорушення, належать:

адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад, які утворюються відповідними радами у складі голови, відповідального секрета­ря, членів комісії (у визначених законом комісіях посада відпо­відального секретаря є звільненою);

виконавчі комітети селищних, сільських рад;

місцеві суди (судді);

— органи внутрішніх справ;

органи державних інспекцій та інші уповноважені державні органи (наприклад, митні).

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня його скоєння, а при триваючому правопору­шенні — не пізніше як через два місяці з дня його виявлення.

Підставою для порушення справи про адміністративне правопо­рушення є протокол, який складається уповноваженою особою. Про­токол підписується особою, що його склала, порушником, а при на­явності потерпілих та свідків — також і ними.

Протокол передається органу чи посадовій особі, що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Справи розглядають­ся переважно за місцем вчинення правопорушення у 15—денний строк з дня одержання органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи.

Потокол не складається у випадках, коли штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці скоєння адміністра­тивного проступку.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, по справі видається постанова. Постанова оголошується одразу після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої винесено постанову. Скарга на постанову може бути винесена протягом 10 днів від дня винесення постанови. У більшості випадків подання скарги вчасно зупиняє ви­конання постанови.

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на по­станову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

— залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задо­волення;

— скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

— скасовує постанову і закриває справу;

— змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушен­ня, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Законодавством встановлено також порядок виконання постанов: наприклад, штраф повинен бути сплачений протягом 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

 

6. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення, адміні­стративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16—річного віку.

Кодекс встановив особливості відповідальності неповнолітніх осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

До осіб у віці від 16 до 18 років застосовуються такі заходи впливу:

— зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачен­ня у потерпілого;

— застереження;

— догана або сувора догана;

— передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Але за деякі адміністративні правопорушення неповнолітні не­суть відповідальність на загальних підставах.

До таких правопорушень належать, наприклад: незаконне вироб­лення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмі­рах, дрібне розкрадання державного або колективного майна тощо.

Адміністративні стягнення на неповнолітніх накладаються тільки міським чи районним судом.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.013 сек.)