Сутність громадянськості як інтегрованої якості особистості

Провідними цінностями національного виховання в Україні, згідно з найбільш важливими державними документами з освітньо-виховних питань, є патріотизм, громадянськість, гуманізм, толерантність, совість, працелюбство, честь, любов, дружба.

Як про це пише О.В.Сухомлинська, в основу сучасного розуміння ідеї громадянськості в Україні покладено такі фундаментальні цінності: 1.Людина – найвища цінність. 2. Сім'я – природне середовище розвитку людини, основа її духовності. 3. Праця – основа людського життя; 4. Знання – багатство особистості та надія народу на виживання. 5. Батьківщина – наріжний камінь того, що єднає тисячі поколінь етносу в єдине ціле. 6. Земля – спільний дім, батьківщина всього людства: цілого і неподільного. 7. Мир – головна умова існування Землі, Батьківщини, сім'ї, людини [26].

Для сучасної педагогічної теорії і практики провідних країн світу характерним є такий підхід: розуміння громадянськості як цінності особистості, формування громадянина держави. Нації при всіх специфічних особливостях, характерних для кожної з країн, мають спільні риси. У зв'язку з цим експерти Ради культурного співробництва Ради Європи виробили концепцію виховання європейської громадянськості, в якій виділили три провідних складових: знання, цінності та практичні навички.

До знань, необхідних для повноцінного життя як в умовах окремої демократичної держави, так і єдиної Європи, були віднесені відомості про:

- функціонування демократії та її інститутів;

- політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, регіону;

- громадянські права, свободи й обов'язки у визначенні державних і міжнародних документів;

- розуміння поняття "демократичне громадянство" у тому суспільстві, в якому живуть громадяни;

- європейський і міжнародний контекст демократичного громадянства.

Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання, що випливають з філософії прав людини, були названі:

- рівноцінність кожного людського життя;

- повага до себе й інших;

- свобода;

- солідарність;

- етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

- взаєморозуміння;

- громадянська мужність.

Виховання громадянськості порівнюється з вивченням іноземної мови: без постійної практики навички швидко втрачаються. Тому кожному громадянину Європи необхідні навички для того, щоб:

- розв'язувати конфлікти в неагресивній манері;

- аргументувати та захищати власну точку зору;

- інтерпретувати аргументи іншого;

- розуміти та приймати інші, відмінні від власних погляди;

- здійснювати вибір, піддавати моральному аналізові альтернативні позиції;

- нести спільну відповідальність;

- розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми;

- уміти критично осмислювати, порівнювати позиції та істину [28, 205-206].

У громадянському вихованні світова школа приділяє значну увагу вихованню політичної культури. Мета громадянського виховання в провідних країнах світу, як і в Україні, полягає у формуванні свідомого громадянина, патріота, професіонала своєї справи. Із цією метою в навчальні програми з загальноосвітніх предметів включено рольові ігри ("Вибори", “Суд” тощо). У навчальному процесі як середньої, так і вищої школи велика увага приділяється й вивченню суспільно-політичних дисциплін. Наприклад, в окремих країнах світу (Німеччина, Франція, Японія, США) до програм середньої та вищої школи включено спеціальний курс з основ громадянознавства. На початку ХХІ століття подібні курси почали з’являтися і в Україні.

Вивчення досвіду функціонування середньої та вищої школи в провідних країнах світу дозволяє стверджувати, що зміст громадянського виховання також передбачає й підготовку до національних свят, виконання патріотичних пісень, щоденну клятву на вірність прапору. Серед методів і форм громадянського виховання перевага надається “активним методам”, а саме: методу соціограми; відкритої трибуни; соціально-психологічним тренінгам, які навчають школярів і студентів правильно спілкуватися, розв’язувати дискусійні питання мирним шляхом; аналізу соціальних ситуацій; іграм-драматизації тощо. Також використовуються й традиційні методи – бесіди, диспути, лекції, семінари та деякі інші.

Постійна увага приділяється і проблемі виховання в процесі навчання. Зокрема, навчальні програми з різних дисциплін, особливо дисциплін гуманітарного циклу (історія, іноземна мова тощо), передбачають і розв’язання завдань морального, інтелектуального, фізичного та трудового виховання молоді.

У відповідь на життєві проблеми в навчальних програмах ВНЗ з’являються й нові дисципліни, пов’язані з антинаркотичною, антиалкогольною тематикою та природоохоронною діяльністю.

Вивчення й узагальнення науково-педагогічних джерел свідчить, що ідея гуманізації суспільства спричинилася до переоцінки цінностей. На перший план вийшли завдання формування в молоді, замість індивідуалізму і суперництва, вміння співпрацювати, допомагати один одному, поважати людей незалежно від їх раси, національності тощо. Варто підкреслити, що в країнах Сходу (Китай, Японія) велике значення приділяється питанням виховання молоді в громаді (розробка групових проектів, туристські походи тощо).

Концепція „Виховання в дусі миру, демократії та прав громадянина” й шляхи її реалізації

Аналіз сучасних досліджень щодо глобальних завдань соціалізації підростаючих поколінь, які базуються на матеріалах міжнародних конференцій, дозволив з'ясувати, що, незважаючи на національний характер виховання в розвинутих країнах світу, сучасна епоха глобалізації різних сфер життя та спільні проблеми виховання у світовому освітньому просторі детермінують багато близьких за сутністю напрямків соціалізації школярів у різних країнах світу.

Одним з них є соціалізація особистості в рамках Концепції "Виховання в дусі миру, демократії та прав громадянина". За останні десятиріччя принципи і зміст виховання молоді для життя у мирному співтоваристві чітко визначені цілим рядом міжнародних документів, які включають такі аспекти:

- розуміння та повага до інших народів, їх культур, цінностей і способу життя, повага до місцевих етнічних культур і культур інших народів;

- усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами й націями;

- здатність до спілкування з іншими;

- усвідомлення не тільки прав, але й обов'язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи стосовно одне одного;

- розуміння необхідності міжнародної солідарності та співтовариства;

- готовність окремої особи брати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;

- глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і в усіх формах [30, 3-14].

Як показують внутрішні і зовнішні події останнього десятиліття,, для країн світу в сучасних умовах поняття "мир" потребує розширення й поглиблення, що пов'язане з такими реаліями життя, як примноження різних форм насилля і конфліктів між етнічними, релігійними й іншими групами населення, зростання фанатизму, інтегризму і разом з тим сепаратизму, тероризму й організованої злочинності. Виникає постійна загроза для громадянського миру. У зв'язку з цим ЮНЕСКО було в 1989 р. проведено конгрес, а в 90-і роки XX століття ряд міжнародних конференцій, на яких уточнювалось поняття "культури миру", розроблялися та приймалися програми дій у цьому напрямі.

У декларації Паризької конференції 1995 року культура миру була визначена як процес, що характеризується ненасильницькими соціальними перетвореннями, що є співвіднесеним зі справедливістю, правами людини, демократією, розвитком і може бути лише за умови участі в цьому процесі населення на всіх рівнях.

До провідних завдань освіти, спрямованих на поширення культури миру, ЮНЕСКО включає такі:

- навчання та практичну підготовку вчителів й учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, до посередництва;

- установлення зв'язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів із життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури й розвитку всієї громади;

- залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир і ненасилля, демократію й справедливий розвиток. Установлення взаємозв'язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності в ставленні до сім'ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;

- поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології;

- систематичне оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових і культурних відмінностей між народами, який би підкреслював їх рівність й унікальний внесок кожного з них у загальний розвиток і добробут;

- систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на визнанні ролі жінки в історії;

- викладання навчальних дисциплін у тісному зв'язку з культурою та життям суспільства [38, 43-50].

Отже, на рубежі століть світова громадськість, включаючи й державно-політичний рівень, дійшла єдиного висновку, що головним принципом та критерієм суспільного прогресу повинен стати гуманізм. Основою для такого висновку є відомі міжнародні документи, підписані главами держав з 70-х років (Гельсінський документ, Паризька декларація, документи Копенгагенської та Московської конференцій тощо).

Проте, враховуючи реалії сьогодення з військовими конфліктами й терористичними актами, насиллям і нетерпимістю, узагальнення прогностичних документів розвитку освіти в ХХІ столітті дозволяє сформулювати головне завдання соціалізації молоді в сучасному світі: виховання морально стійкої особистості, готової до мирної й творчої праці в полікультурному та багатонаціональному середовищі, формування громадянина, який бере активну участь у демократизації суспільства, людину, здатну жити в гармонії з природою й відчувати свій обов'язок за збереження всього живого на Землі.

Поиск по сайту: