АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Напрями діяльності міжнародного співтовариства в пошуках виходу з глобальної гуманітарної кризи

Читайте также:
  1. II. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності
  2. VІ. ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО – ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  3. Атестація професійної діяльності вчителів в організації післядипломної педагогічної освіти в Греції
  4. Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності.
  5. Безпека життєдіяльності
  6. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
  7. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
  8. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
  9. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
  10. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
  11. Безпека праці, як галузь практичної діяльності
  12. Біорізноманіття як об’єкт уваги міжнародного співтовариства.

Поширення всіх цих негативних проявів уже в 70-і роки XX століття спонукало об'єднати зусилля міжнародного співтовариства в пошуках виходу з глобальної гуманістичної кризи. Об'єктивно зумовлена актуалізація виховних завдань і функцій насамперед вимагала від школи повернутись до дитини.

Найбільш відомі критики школи зазначеного періоду – І.Іллін, П.Гудман, А.Рубінстайн та інші вказували, що школи є казармами, в яких деформуються душі та розум дітей. Вони також підкреслювали, що атмосфера сучасної їм школи – антилюдська, вона затримує розвиток дітей, гинуть їх кращі душевні якості, нівелюється індивідуальність, формується стандартизована людина без власного "Я". Уже назви книг "Смерть у ранньому дитинстві", "Школи проти дітей", "Обов'язкова антиосвіта" красномовно свідчать про керівні ідеї авторів і про зміст робіт [5, 190].

У 80-х рр. XX ст. до критики школи за неуважність до особистості дитини, жорстку стандартизацію й уніформізм приєднались педагоги країн Центральної та Східної Європи. У Радянському Союзі теж розгорнулась критика школи за її "бездітність", авторитаризм і формалізм. Ці питання піднімав видатний педагог України В.О.Сухомлинський.

Усе це викликало у світовому просторі досить швидку реакцію: із 70-х років міжнародні й національні документи, які торкались освіти та її мети, орієнтували школу на подолання традиційної однобічної спрямованості на передачу знань і посилення уваги до гуманістичного виховання особистості дитини. Наприклад, у 1968-му році Генеральна асамблея ООН звернулась до всіх держав світу із закликом забезпечити виховання молоді в дусі гуманізму, поваги до людської гідності, до прав людини. У 1978 році ЮНЕСКО розробила рекомендації, в яких виховання школярів у дусі миру, взаєморозуміння між народами, поваги до прав і гідності особистості розглядалось як головне завдання школи.

Унаслідок цього 1985 рік був оголошений ООН Міжнародним роком молоді. Уперше в документах ООН зазначалося, що зі зростанням чисельності молоді на планеті вона стала найбільш могутнім чинником у політичному, економічному, соціальному, культурному розвитку суспільства. Разом із зростанням ролі молоді в суспільних процесах Комісія з міжнародних гуманітарних питань ООН визнала її найбільш уразливою соціальною групою, чиє життя піддається загрозі, а добробут не відповідає мінімальним стандартам. У 1989 році 44 сесія Генеральної асамблеї ООН прийняла "Конвенцію про права дитини", у якій визнано, що "дитині для повного й гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові й розуміння". Конвенція містить ряд статей, які покликані забезпечити правовий захист дітей з огляду на їх "фізичну й розумову незрілість" [5, 190-191].

Однак, розуміння проблем дітей і молоді на рівні урядів держав і міжнародних співтовариств у реальному житті не сприяє їх вирішенню. Це повністю підтвердили опитування, проведені в різних країнах світу, які показали досить тривожну картину антигуманності, зниження етичних і моральних критеріїв, соціального досвіду, розповсюдження песимізму, посилення інфантильних тенденцій у різновікових груп молоді.

Наприклад, у процесі традиційного опитування Інституту Гелапа (США) у 1989 році на питання "Які найбільш гострі проблеми стоять перед школою?" американці у варіанті зниженої значущості відповіли: розповсюдження наркотиків, низька дисципліна, алкоголізм, злочинність, низькі моральні стандарти, неповага до викладачів і товаришів. Офіційна статистика назвала школу США "вогнищем наркоманії та насилля", наводячи такі цифри: упродовж 80-х років кількість випускників початкової школи, які вживали наркотики, стала втричі більша; на кінець 80-х років 51 відсоток учнів молодшої середньої школи користувались певним наркотиком. У зазначений період близько 1 тисячі вчителів зазнали нападів від учнів, близько 70 000 – пограбування, до 125 тисяч – загрозу фізичної розправи. Загалом у 80-ті роки кількість будь-якого виду насильств і злочинів у школах трималась на позначці 3 мільйони, від них щорічно страждало більше ніж 180000 учнів, майже 135000 дітей і підлітків приходили на заняття з вогнепальною зброєю [8, 96-97].

У Німеччині, зокрема у 29 навчальних закладах освіти Берліна, лише за один місяць 1990 року було зареєстровано близько 100 злочинів (розбій, здирство, каліцтво, шантаж).

Такі приклади характерні й для Японії: у 1993 році за антисоціальні дії було заарештовано 190000 підлітків; у 1987-му році в країні нараховувалось близько 40000 юних наркоманів; зріс відсоток злочинів, учинених дівчатками-підлітками; на фоні насилля та фізичних розправ у Японії значно зросла кількість самогубств, яких тільки 1987 році було близько 500.

Серед школярів посилюються інфантильні тенденції: недостатня самостійність, обмежений досвід соціального життя, песимізм, зневіра в позитивних життєвих перспективах. Наприклад, у Японії, як показали дослідження 80-90-х років ХХ століття, 46 відсотків школярів не встають уранці самостійно, 56 відсотків не прибирають свою кімнату, з 1000 школярів середніх навчальних закладів 35 відсотків ніколи не готували собі їжу. У Франції в 1978 році з 5000 опитаних підлітків кожен другий заявив про розчарування в таких цінностях, як гуманізм, прогрес. З опитаних у 1991 році 12000 японських школярів 39 відсотків бачили майбутнє в сірих кольорах, 15 відсотків – у чорних.

Вивчення й узагальнення науково-педагогічних джерел свідчить, що на межі тисячоліть перед розвиненими країнами світу стоїть глобальна мета – визначити ієрархію проблем і пріоритетів виховання, виходячи із загальнолюдських цінностей (толерантне ставлення до інших рас, релігій, культурних традицій; особисті високоморальні якості; готовність допомогти іншим людям тощо). Слід звернути увагу на те, що в кожній країні подібні пріоритети й проблеми розглядаються через призму національного бачення виховання.

Загальні цілі виховання, сформульовані Міжнародним бюро освіти, полягають у цілісному розвитку особистості шляхом забезпечення постійного підвищення її розумового, естетичного, емоційного, фізичного й соціального потенціалу; у підготовці молоді до активної ролі в економічному та громадському житті суспільства, до успішного функціонування в умовах швидкої зміни технологій, мультикультурного суспільства; у розвитку навичок наукового мислення, критичного осмислення дійсності, розв’язання проблемних ситуацій.

Щодо тлумачення освітніх цілей варто зазначити, що вони мають більш вузький характер порівняно з перевіреною роками ідеєю всебічного розвитку особистості, яка включає більш широкий спектр виховних напрямів. Наприклад, враховуючи сучасні вимоги розвитку суспільства, пріоритетними напрямами виховання визначаються громадянське, економічне, правове, екологічне, статеве та деякі інші. А підготовка молоді до активної ролі в громадському житті суспільства, формування критичного мислення взагалі є більш вузькими завданнями громадянського й розумового виховання.

Усі вказані вище факти актуалізують завдання соціалізації підростаючих поколінь у таких напрямках:

а) формування морально стійкої особистості, толерантної в ставленні до інших, яка була б здатною до мирного життя й творчої діяльності в полікультурній, багатонаціональній країні;

б) формування громадянина, спроможного брати активну участь у демократизації суспільства, громадянина держави, певної регіональної спільноти чи громадянина світу.

Зазначені завдання насамперед вимагають посилення соціалізуючого впливу школи в духовному становленні особистості. Серед найбільш важливих завдань у цьому напрямі виділяють громадянське виховання. Варто зауважити, що реалізація завдань громадянського виховання в сучасному світі залежить від багатьох чинників, пов'язаних з національною ідеєю: історичним розвитком країни, її віруваннями, особливостями матеріальної та духовної культури, географією проживання народу тощо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)