Сутність та основні елементи політичної системи суспільства

Система - це певна кількість взаємопов'язаних елементів, які створюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, характерні саме цієї спільності. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є політична система. Вона являє собою цілу інтегровану сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, які відображають інтереси всіх політичних і соціальних сил суспільства. Вона активно взаємодіє з іншими системами - економічної, культурної, соціальної, ідеологічної, релігійної, етнічної.
Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Основними ознаками політичної системи є:
взаємозв'язок групи елементів;
створення цими елементами певної цілісності;
внутрішня взаємодія всіх елементів;
прагнення до самозбереження, стабільності та динаміці;
здатність вступати у взаємини з іншими системами.
Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім нього, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу і тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом яких є політичні процеси. (Див. рис.1) [1, с.145-246]
Політична система суспільства має свої підсистеми. Вони утворюють структуру політичної системи - певні взаємозв'язки субординації і координації. Основними структурними елементами політичної системи є: організаційна, нормативна, культурно-ідеологічна та інформаційно-комунікативна підсистеми. Структура політичної системи суспільства розглядається також як єдність функціонуючих держави, політичних партій і рухів, груп тиску, засобів масової інформації та самих індивідів.

SHAPE \ * MERGEFORMAT

Рис.1. Політична система суспільства [1, с.146]
Такий підхід слабо відображає політичну культуру суб'єктів суспільства, рівень політичної свідомості громадян, характер владарювання і інші сторони політичної динаміки.
Організаційна підсистема, або політична організація суспільства Організаційна підсистема, або політична організація суспільства, включає держава як апаратуправління країною, політичні партії, суспільно-політичні організації та спілки, соціальні групи і спільності, що діють у політиці. Це інституційна підсистема політичної системи, що охоплює державні (офіційні) й недержавні (неофіційні) політичні структури.
Найважливіша роль в організаційній підсистемі належить державі. Воно володіє розгалуженою і дієвої сукупністю органів, кожен з яких в свою чергу є інститутом владарювання. Це органи законодавчої, виконавчої та судової влади, збройні сили, органи розвідки, внутрішніх справ, прокуратура та ін Держава виступає прикладом максимального зосередження влади. Воно покликане, з одного боку, виражати інтереси різних суб'єктів суспільства та сприяти їх втілення на практиці, а з іншого - офіційно представити інтереси всіх громадян з безпеки, громадянством, соціальної захищеності, рівня і якості життя, прав і свобод, соціального статусу суб'єктів суспільства і т.п.
Політичні партії, масові суспільно-політичні союзи і рухи, профспілки, інші громадські організації - добровільно-самодіяльний компонент політичної організації суспільства. Громадські політичні організації здійснюють своєрідне посередництво між державою і громадянським суспільством, забезпечують диференційований облік інтересів різних груп населення у державній політиці, представляють і відстоюють ці інтереси.
Багато суспільно-політичні організації і рухи не мають переважно або виключно політичного характеру. Основний вид їх діяльності може бути неполітичним. У політичне життя вони включаються в тій мірі, яка їм необхідна і важлива. Тому вони не наділені багатьма правовими нормами участі в політиці. Наприклад,професійні союзи не є власне політичною організацією. Вони відстоюють і захищають, як правило, професійні інтереси груп і прошарків суспільства. У політичне життя вони включаються за своїм розсудом, коли необхідно підняти професійні інтереси до рівня політичної значущості, використовувати політичні методи і засоби для захисту професійних верств і груп. Профспілки не мають юридичних повноважень брати участь у формуванні, наприклад, що обираються законодавчих органів державної влади у порівнянні, наприклад, з політичними партіями й об'єднаннями. Ставлення до влади, до виборчих кампаній вони висловлюють своїми методами та засобами: страйками, демонстраціями, зверненнями, гаслами, пікетами і т.п.
Істотна роль в політичній організації суспільства належить також засобам масової інформації, церкви, групам інтелігенції. Їх участь у функціонуванні політичної організації визначається масовістю впливу на населення, професіоналізмом у роз'ясненні або критиці політичних рішень і дій держави, інших суб'єктів політичної організації. Вони можуть ефективно та оперативно формувати у громадян ту або іншу політичну позицію.
Нормативна підсистема. Ця підсистема являє складну сукупність принципів, норм і різних політико-правових та морально-правових установлень, традицій і новацій, на основі яких здійснюють свою активність в політиці фізичні та юридичні суб'єкти. Головний зміст нормативної підсистеми становлять юридичні норми-закони, які визначають процес законотворчості, встановлюють конкретні права і обов'язки політичних організацій і рухів.
Важливий елемент підсистеми - морально-етичні норми і правила, політичні традиції, етикет політичної поведінки, спілкування і діяльності. Норми ефективно регулюють політичні відносини, надають їм упорядкованість, підкреслюють бажане або небажане, дозволене чи недозволене в політичній активності суб'єктів і успішному функціонуванні політичної організації. Однак важливо підкреслити, що, незважаючи на наявність розвиненої сукупності політико-правових і моральних норм і принципів, у сучасних суспільствах часто спостерігаються відступи від них, пряме ігнорування їх і порушення. Це свідчить про те, що в нормативній підсистемі можуть домінувати суб'єктивно-егоїстичні або негативно-корпоративні інтереси і орієнтації, виявлятися низька культура політичних лідерів та інших суб'єктів.
Більш стійкою є моральна складова нормативної підсистеми. Юридичні норми-закони і принципи змінюються в залежності від моральних позицій і установлень влади або перемагаючої опозиції. Моральна нормативна система багато в чому визначає культуру і ефективність функціонування інших підсистем політичної організації і всієї політики. Через політичні норми та принципи одержують визнання соціальні інтереси основних суб'єктів суспільства, формується морально-правовий фундамент самої політичної системи.
Політико-владні структури прагнуть довести до громадян свої принципи і норми як загальногромадянські, рекомендують або вимагають певні моделі політичної активності, узгоджують інтереси груп громадян і заохочують бажані владою ініціативи, вводять необхідні, за оцінками влади або самих громадян, обмеження.
За допомогою нормативної підсистеми державна влада регулює політичні відносини, впливає на інші види відносин. Активне використання державою норм і принципів цілеспрямовано формує політичну свідомість громадян і їх політичні якості, виробляє у них світоглядне ставлення до політики держави і громадянської позиції індивідів.
Культурно-ідеологічна підсистема. Ця підсистема політичної системи являє сукупність способів і зміст політичної життєдіяльності суспільства і його суб'єктів, які оцінюються як культурні, стан політичних ідеологій в суспільстві та політичної психології громадян, кількісні та якісні характеристики громадської думки про політику держави, діяльність політичних партій і суспільно-політичних організацій. Культурно-ідеологічна підсистема виражає в першу чергу сукупність станів духовного світу і практики громадян, орієнтованих на реальну політику держави та недержавних інститутів. Вона закріплена в системі цінностей про політичну владу, справедливості чи несправедливості, правильності або помилковості державної політики, вираженості в політиці інтересів громадян, багатьох інших життєвих політичних позиціях, а також і ідеалах. При цьому духовно-об'єктивною основою політичної культури громадян виступають правдиві, відкриті політичні знання буденного і раціонально-теоретичного рівнів.
Історична практика показує, що політичні знання у суспільстві можуть бути помилковими, містити напівправду про політичних інтересах пануючих і інших суб'єктів. Вони можуть бути неповними, давати спотворену інформацію про неіснуючі сторонах політичного життя, спеціально замовчуватися або насаджуватиметься. У подібних ситуаціях політична культура громадян, як правило, невисока. Вони інертно сприймають дії і програми влади, прагнуть відмежувати себе від суспільно-політичних процесів.
Політична культура населення буде досить високою, якщо вона заснована, з одного боку, на об'єктивних політичних інших знаннях, які відповідають інтересам особистості, соціальних почуттях і вольових станах, системі цінностей, переконань і вірувань, а з іншого - на зрілою та відповідальною політичній практиці держави в інтересах громадян. Розхожий теза про те, що державна влада чи політичний лідер можуть ігнорувати інтереси і оцінки населення країни при здійсненні великих реформ у сферах економіки, влади, соціального і духовного життя або навіть зміни конституційного ладу, на ділі завжди означає прямийобман громадян, насильство над їх правом самостійно визначати способи та зміст свого життя. Ця теза характеризує перевищення повноважень державної влади, що створюється з головною метою - виражати і відстоювати інтереси громадян, оскільки єдино правомірним і визнаються як культурний джерело державної влади є народ країни.
Певні владні функції виконує ідеологія. Більшість сучасних держав дотримуються принципу множинності ідеологій в країні, так як вони призначені для представлення інтересів різних, досить великих і стійко існуючих груп населення. Але мають місце і суспільства з одного державною ідеологією. Політична ідеологія як елемент культурно-ідеологічної підсистеми є складовою і провідною частиною ідеології. Ідеологія - це система концептуальних теоретичних ідей, які обгрунтовують інтереси конкретної групи суспільства або всього суспільства, правомірність і важливість даних інтересів для інституціоналізації суб'єкта і його соціального статусу. Політична ідеологія, виходячи із сутнісних ознак політики, відображає і виражає майнові, владні, соціальні та духовні інтереси суб'єкта, які в сукупності і обумовлюють його місце і роль в суспільстві і політичному житті. Це може бути ліберально-демократична, соціал-демократична, консервативно-монархічна, анархічна, релігійна, соціалістична, націоналістична, фашистська і інша ідеологія в залежності від політичних орієнтації тих соціальних груп і спільнот, інтереси яких ідеологія обгрунтовує і виражає. Для держави важливо, щоб ідеологічний демократизм множинності ідеологій доповнювався розробкою і активним проявом державної ідеології. Необхідність державної політичної ідеології обумовлена ​​тим, що держава є головним суб'єктом політики і політичної організації суспільства. Воно зобов'язане у концептуально-теоретичній формі обгрунтувати і висловити загальні політичні інтереси і орієнтації громадян країни, всіляко сприяти їх реалізації в житті. Дієвість політичних ідеологій аргументується безліччю методів і засобів. Одним з головних є громадська думка.
Інформаційно-комунікативна підсистема. Ця підсистема представлена ​​засобами масової, локальної та індивідуалізованої комунікації, науково-інформаційними структурами. ЗМІ не є єдиними розпорядниками та розповсюджувачами всякої, у тому числі й політичної, інформації. Інформаційно-комунікативні завдання виконують державні та недержавні організації в регіонах, локальних соціальних спільнотах (етнічних, релігійних, наукових і т.п.). Інформаційно-комунікативну функцію реалізують і повсякденне політичне спілкування, різноманітні види політичної діяльності.
Інформаційно-комунікативна підсистема проявляє себе у взаємодіях держави з політичними партіями та іншими недержавними суспільно-політичнимиорганізаціями, держави з громадянами, політичних партій зі своїми електорату. Ця підсистема охоплює взаємодії політичної сфери з іншими сферами життя суспільства, міждержавні відносини.
Підсистеми політичної системи суспільства постійно діють. Для них характерна динаміка, а не статика. Тому важливий функціональний аспект політичної системи, який розкриває механізм володарювання, поступальність і результативність політичних дій. [2, с.135-136]
Політична система сучасної України являє собою перехідну форму, для якої характерно здійснення демократичних перетворень, подолання спадщинитоталітаризму в політичній, соціально-економічної та духовно-ідеологічній сферах. У відповідності з новою Конституцією в Україні сформувалися демократичніполітичні інститути і форми прояву політичної влади.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, конституційний склад якої - чотириста п'ятдесят народних депутатів.
До повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить внесення змін до Конституції України, визначення засад зовнішньої і внутрішньої політики, призначення виборів Президента України; усунення Президента України з поста в порядку особливої ​​процедури (імпічменту); розгляд і прийняття рішень щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України. Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції відносяться до її компетенції.

Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваженняпарламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; за угодою з Верховною Радою України призначає Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; визначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністра України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів відповідає перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді Україні.
Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. [3, с.155]. Виконавчу владу в областях і районах, містах Київ і Севастополь здійснюють місцеві державні організації. Таким чином, коли йдеться про моделі державно-політичного устрою в сучасній Україні, то мова йде, зокрема, про пристрій, де, як це відбувається в сучасних демократичних країнах, парламент приймає закони, Президент є главою держави, Прем'єр-міністр і його кабінет здійснюють виконавчу владу. Владні структури, перш за все, законодавчі органи, формуються за участю політичних партій. У такій державі чітко розділені функції та повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади. Головним у ньому є примат права у всіх сферах цивільного життя та підпорядкованість владних органів законам.
Мова йде про правовій демократичній державі та громадянському суспільстві. Визначення України правовою державою (стаття 1 Конституції України) ще не відображає реальність сьогодення, а є одним з першочергових завдань, які необхідно вирішити найближчим часом. [4, с.29]. Висновок: Таким чином, політична система України являє собою перехідну форму, для якої характерні здійснення демократичних перетворень, подолання спадщини тоталітаризму йавторитаризму в політичному, соціально-економічної та духовно-ідеологічній сферах.