Серветки — найпростіший спосіб прикраси столу

Серветки — найпростіший спосіб прикраси столу Звичайно, серветки можна згорнути вчетверо і розкласти у кожного приладу, але кілька простих маніпуляцій з ними додадуть вашому столу стилю та індивідуальності, створять потрібний вам настрій ще до того, як гості сядуть за стіл.

Необхідність в їдальнях серветках виникла давно, коли ще було прийнято є руками, але вважалося непристойним витирати руки об скатертину або про власну одяг. Давнім грекам і римлянам серветками служили тонкі шматочки хліба, на зразок сучасного лаваша, які красиво згортали і розставляли по столу. У країнах Азії було прийнято подавати до столу піалу з ароматною водою для обмивання пальців після жирної їжі. Римської знаті за столом прислужували хлопчики з пишним волоссям, але цей дикий звичай існував, на щастя, недовго.

Сучасні серветки з тканини еволюціонували з носових хусток, якими витирали піт з чола під час рясної трапези. (Латинське слово sudarium (носовичок) походить від слова sudare (потіти).) Прототипом скатертини були довгі смуги тканини (mappa), що захищали краю кушеток, на яких лежали гості. Тієї ж тканиною було прийнято витирати губи. Кожен гість приносив власну «скатертину», в якій можна було винести залишки частування після бенкету.

У темні Середні століття матерчаті серветки зникли за необхідністю. Замість них користувалися чим доведеться: хлібом, рукавом. Перед банкети та прийомами господар і гості омивали руки і витирали їх загальним рушником. У 14-15 століттях столи покривалися трьома скатертинами: для господаря, для почесних гостей, а третя вішалась на край столу і служила загальної серветкою. Пізніше витирати руки об скатертину стало неважливо, і з’явився звичай користуватися великими серветками, які вішали на ліву руку. У деяких будинках слуги тримали серветки напоготові, перекинувши через ліву руку. Цей звичай зберігся в деяких місцях до 18 століття.

До 16 століття серветки були необхідним атрибутом застіль. Існували серветки різних розмірів, кожна для своїх цілей. Найбільша серветка, у вигляді рушники — для великих трапез, і трохи менше, квадратної форми — для легких вечерь. Для чаю використовувалися найменші серветки. У кращих будинках Франції в сервіровці використовувалося за 3 серветки на персону. Одну згортали і клали ліворуч від тарілки, в іншу загортали столові прилади (ложку), а третє все це накривали. В Англії стандартні серветки для однієї людини були більше метра в довжину, що не дивно, адже крім ложки можна було їсти лише руками, а їх у пристойному суспільстві доводилося тримати в чистоті.

Коли в 17 столітті серед знаті поширився звичай користуватися виделками, необхідність у величезних серветках відпала. Вищим шиком вважалося їсти так акуратно, щоб зовсім не користувався серветкою. У 18 столітті, коли до вилок звикла більшість європейців, серветки істотно зменшилися і перетворилися на декоративний елемент столу. З’явилися правила етикету, що стосуються використання серветок. Наприклад, вищий за рангом гість повинен був першим розгортати свою серветку. Якщо за столом усі рівні, то першим це повинен зробити господар. Коли в моді були пишні накрохмалені коміри, серветку пов’язували навколо шиї, щоб уберегти цю красу. Пізніше, з появою атласних комірів, серветки прикріплювали до грудей шпилькою або просували в отвір для гудзики. Про поєднання скатертини з серветками задумалися тільки в середині 18 століття і почали випускати комплекти з двох скатертин (велика урочиста і маленька попроще) і 12 серветок.

Сьогодні складно побачити матерчаті серветки у використанні. Навіть на святковому столі перевага віддається паперовим серветкам. Тим часом, витончено складені серветки з льону або шовку створять ні з чим незрівнянну атмосферу свята. При виборі серветок для вашого столу керуйтеся його «тематичною спрямованістю»: для вечері з друзями підійдуть паперові серветки яскравих кольорів; для урочистих випадків потрібні серветки з однотонної тканини, що гармоніюють з посудом і скатертиною. Тому для таких випадків зазвичай використовують універсальні білі серветки. Щоб зробити ваш стіл особливо запам’ятовується, зшийте серветки з будь-якої зручної тканини. Щільні лляні або бавовняні серветки добре тримають форму і дозволяють створювати з них оригінальні композиції. Для витончених серветкові «орігамі» їх можна злегка накрахмалить.

Звичайно, серветки можна згорнути вчетверо і розкласти у кожного приладу, але кілька простих маніпуляцій з ними додадуть вашому столу стилю та індивідуальності, створять потрібний вам настрій ще до того, як гості сядуть за стіл. Погодьтеся, серветка, вкладена в кільце, згорнута у вигляді конверта для столових приладів, у вигляді високої свічки або лілії створюють різне враження.

Види серветок

· для зняття макіяжу,

· універсальні,

· захисні,

· зволожуючі,

· дезодоруючі,

· парфумерні,

· для зняття лаку,

· дитячі,

· гігієнічні,

· для інтимної гігієни,

· освіжаючі,

· при нежиті,

· для тварин,

· для автолюбителів.

Історія української народної вишивки

Мабуть, ми вже ніколи не зможемо довідатися про те, хто і коли вперше втілив в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття. Наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва, через недовговічність тканини та ниток. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст. н.е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (у музеях найбільше вишивок XIX ст.).

Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки подібні орнаментам, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої країни -

трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів - мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб (який датується VI ст. н.е.). Серед інших речей тут було виявлено срібні бляшки з фігурками, чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях (так одягались українські селяни).

Арабський мандрівник Ібн-Фадлак (X ст. н. е.) у своїй оповіді про русів зазначав, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками. Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль.

З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що першою школою на українській землі, у XI ст. організувала сестра Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо.

Численні такі майстри були в XVIII ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри.

У другій половині XIX ст. знову виник інтерес до національного народного вишивання атрибутів, символіки. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентноздатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад "Просвіти" земств, різних шкіл, курсів при них) щодо збереження, та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості могли дати бажаних результатів у конкурсній боротьбі з промисловим виробництвом.

Основне призначення вишивки - прикрашувати одяг, інетр'єно-обрядові тканини - вона стала майже виключно домашнім заняттям.

Кінець XIX - початок XX ст. - це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі вишивання, образний, орнаментальний лад, набувають чітко означених рис.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні техніки, яких на Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні техніки характерні для різних етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов “уперед голкою”, “хрестик”, шов “за голкою”.

Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.

Вишивки Полісся - простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.

Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.

На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов “уперед голкою”, контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції.

Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.

На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.

Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ (”кривуля”) у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основнимавтором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно відсоціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософськоїмудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні іті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг,вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб,коровай, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірністьнародним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи непереривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процесивзяємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості та мистецтва.

Види швів

Шов «вперед голка»

Шов "Просо"

Шов «голка назад»

Стебловий шов

Тамбурний шов

Шов «Черв'ячок»

Шов «Хрестик»

Шов «козлик»

Петельний шов

Французький вузлик

Шов гладдю

Шов занизування

Що ж таке занизування?

Заволіка́ння (зани́зування, а також підволікання, підбір, підбирання, перетикання) — вишивальний шов, що ґрунтується на техніці«вперед голку» і імітує узорне перебірне ткання. На теренах України характерний для Полісся, де ним вишивають переважно стрічкові геометричні орнаменти червоного кольору з незначним вкрапленням синього або чорного.

Висновки

1. Ми дізналися про походження серветки, про її виникнення.

2. Ми дізнались що ж таке «серветка» взагалі, про її призначення, та про її види.

3. Ми також дізнались про історію української народної вишивки, про види швів, та окремо розглянули занизування.

4. Безсумнівно ми дістали для себе корисну інформацію, котра надзвичай потрібна нам у повсякденному житті.

Вироби – аналоги.

Сорочка, вишита заволіканням тагладдю, Ажурна серветка.

с. Великі Межирічі, Полісся

Серветка вишита гладдю. Серветка вишита мережкою.

Серветка вишита хрестиком Серветка оздоблена швом занизування

Джерела:

http://lybkoksharova.ru/istoriya-vozniknoveniya-salfetki

https://uk.wikipedia.org/wiki/Серветка

http://kook.com.ua/Salfetki-prosteiyshiiy-sposob-ukrasheniya-stola.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Волога_серветка

http://swarovski-elements.com.ua/blog/nashi-novosti/istoriya-rozvitky-ukrainskoi-narodnoi-vuwuvku/

http://povitrulya.com.ua/ua/article/10-vydi-shvov-prosteyshye-shvi.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/Заволікання

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d7/Ivan_Honchar_museum_vyshyvanka_09.JPG/220px-Ivan_Honchar_museum_vyshyvanka_09.JPG

http://shen.org.ua/images/items/2468.jpg?1327331751

http://www.dekostudija.lt/10001530-10517-thickbox/4725.jpg

http://www.ukrsov.kiev.ua/UkrsovCat-portlet/s_catalog.nsf/0?assetId=3452&imgType=4

http://www.nitki-businki.ru/images/-0229.gif

http://data11.gallery.ru/albums/gallery/84488-b03a3-31936750-m549x500.jpg

Поиск по сайту: