Фінансово-правовий примус та його особливості

Будь-яка галузь права містить у собі можливість застосування примусових заходів і в своєму регулювальному впливі на суспільні відносини не може обійтися без державного примусу. Разом з тим роль примусу, його призначення та правова природа примусових заходів у різних галузях права мають свої відмінні особливості.

Фінансове право також передбачає застосування примусових заходів і в своєму регулювальному впливі на суспільні відносини не може обійтися без державного примусу [9, c. 8].

Фінансово-правовий примус виникає як форма реалізації державно-владного примусу у разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає у застосуванні спеціально уповноваженими органами державної влади до правопорушника передбачених законом санкцій [9, c. 2].

Разгільдієва М.Б. визначає фінансово-правовий примус як додаткове правове обмеження, обумовлене невиконанням (неналежним виконанням) фінансово-правового обов’язку, спрямоване на охорону суб’єктивного права, що реалізовується в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами [8, c. 13].

Тобто, в даному випадку вона дає визначення фінансово-правового примусу через поняття «додаткове правове обмеження», особливість якого полягає в тому, що права примушуваної особи ущемляються, обмежуються в обсязі більшому, ніж ординарне (звичайне) правове обмеження, обумовлене загальним правовим або фінансово-правовим статусами даної особи, що існували до вчинення нею протиправної поведінки [8, c. 29].

Е.С. Дмитренко вважає, що примус у фінансовому праві – це закріплений нормами права владно-примусовий вплив держави в особі уповноважених нею органів на суб’єктів фінансового права у разі вчинення

ними фінансових правопорушень шляхом встановлення для них певних негативних наслідків у виді обмежень особистого, організаційного або майнового характеру з метою охорони фінансових правовідносин, покарання

правопорушників, попередження правопорушень та спонукання суб’єктів фінансових правовідносин до дотримання належної поведінки у сфері фінансової діяльності.

Примусовий характер цих заходів дістає вияв у їх застосуванні без згоди іншої сторони – суб’єкта впливу, який зобов’язаний виконати приписані дії або утриматися від певних дій.

Професор Н.Ю. Пришва стверджує, що фінансово-правовий примус полягає у застосуванні уповноваженими державою органами встановлених нормами фінансового права примусових заходів із метою недопущення і запобігання неправомірній поведінці учасників фінансових правовідносин, а також усунення її суспільно небезпечних наслідків [2, c. 392, 393].

Н. А. Саттарова під фінансово-правовим примусом розуміє вплив уповноважених державних органів, посадових осіб на свідомість і поведінку суб’єктів фінансових правовідносин шляхом застосування до них у встановленому процесуальному порядку примусових заходів, вказаних у санкціях (диспозиціях) фінансово-правових норм і пов’язаних із настанням для них негативних наслідків особистого, майнового, організаційного характеру з метою боротьби з правопорушеннями та іншими небажаними наслідками, а також охорони і подальшого розвитку суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави [10, c. 10].

Протиправна поведінка у формі невиконання (неналежного виконання) встановленого фінансовим законодавством обов’язку може бути підставою фінансово-правового примусу тільки в тому випадку, якщо нормативно визначені заходи примусу, застосовувані у разі даної протиправної поведінки, та процесуальний порядок їх застосування [8, c. 26, 27].

Коваль Д.О. виділяє наступні характерні ознаки фінансово-правового примусу:

1) фінансово-правовий примус завжди є специ­фічною формою правозастосовчої діяльності спеціально уповноважених державних органів та посадових осіб;

2) фінансово-правовий примус як вид державного примусу являє собою вплив на свідомість і поведінку суб'єктів [7, c. 7].

Примус може набувати форми психічного, фізичного або іншого впливу, проте, незважаючи на відмінності цих форм, усі вони – результат зовнішнього примусового впливу, пов’язаного з обмеженням свободи волі суб’єкта та іншими право обмеженнями [9, c. 10].

3) фінансово-правовий примус є впливом у вигляді застосування відповідних примусових заходів;

4) фінансово-правовий примус полягає в реальному застосуванні санкцій норм фінансового права до конкретних суб'єктів правовідносин;

5) фінансово-правовий примус супроводжується застосуванням до суб'єкта правових обмежень, які мають негативний для нього характер і нерідко пов'язані з покладанням на нього додаткових правообмежувальних обов'язків;

6) застосування заходів фінансово-правового примусу здійснюється в певній, законом передбаченій процесуальній формі;

7) фінансово-правовий примус як відповідний елемент діяльності держави, як і будь-яка соціальна діяльність, має мету.

Основною метою державного примусу у фінансовому праві є зміцнення режиму законності й правопорядку в сфері розподілу, використання коштів держави та органів місцевого самоврядування [7, c. 7].

На думку Разгільдiєвої М.Б., метою фінансово-правового примусу є охорона суб’єктивного права, закріпленого фінансово-правовою нормою. Досягнення цієї мети вимагає реалізації завдань по припиненню порушень; відновленню порушеного суб’єктивного права або його компенсації в разі неможливості відновлення; покарання (у разі вчинення фінансового правопорушення); а також забезпеченню перерахованих завдань додатковими заходами примусу [8, c. 29].

Ровинський Ю.О.пропонує також виділяти такі ознаки фінансово-правового примусу:

- система державного примусу у сфері фінансової діяльності держави разом із заходами фінансово-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності включає також інші правові засоби – заходи процесуального примусу, передбачені фінансовим, адміністративним та іншим законодавством;

- необхідно розмежовувати заходи процесуального примусу у сфері публічних фінансів і заходи фінансово-правової відповідальності. В основі фінансово-правової відповідальності лежить факт здійснення фінансового правопорушення. Застосування заходів процесуального примусу не завжди пов’язано з протиправною поведінкою зобов’язаної особи [9, c. 10, 11].

Разгільдiєва М.Б. відзначає й таку ознаку фінансово-правового примусу, як його правообмежуючий характер. Розуміється ця ознака вкрай різноманітно і навіть суперечливо, що визначає необхідність з’ясування співвідношення фінансово-правового примусу і правового обмеження.

Правове обмеження слід розглядати через такі елементи, як умови користування правом, обов’язки, у тому числі заборони, правовий примус, що включає в себе юридичну відповідальність та її наслідки. Таким чином, поняття «правове обмеження» ширше поняття «фінансово-правовий примус» і виступає родовим по відношенню до поняття «правовий примус» в цілому [8, c. 22].

До системи заходів фінансово-правового примусу належать:

1) державно-примусові заходи, що є реакцією держави, стосовно конкретного суб’єкта фінансового права на факт його протиправної поведінки (основна група):

а) фінансові санкції у вигляді штрафу та/чи пені;

б) заходи, які застосовують з метою припинення протиправних дій суб’єктів фінансового права, – заходи припинення, наприклад, вилучення органами Державної податкової служби у підприємств, установ, організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів [9, c. 9, 10].

Особливості порядку (процедури) застосування заходів припинення фінансових правопорушень визначаються такими факторами:

- особливість форм і методів контролю, у процесі якого виявляється правопорушення;

- особливостями правового статусу органів, уповноважених застосовувати заходи припинення фінансових правопорушень;

- наявністю окремих підзаконних нормативно- правових актів, якими визначається процедура застосування таких заходів.

Розглядаючи заходи припинення фінансових правопорушень у системі заходів фінансово-правового примусу, слід зазначити, що такі заходи здійснюються з метою застосування у подальшому заходів притягнення до фінансової відповідальності та застосування правовідновлювальних заходів (наприклад, пені) [6, c. 130].

2) запобіжні (превентивні) заходи, які передують застосуванню юридичних санкцій і метою яких є запобігання вчиненню правопорушень у сфері фінансової діяльності, вчасне їх припинення та контроль за мобілізацією, розподілом та використанням фондів коштів.

Їх застосовують уповноважені державою органи: Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України тощо. До зазначених заходів належать такі: обстеження органами Державної податкової служби приміщень платника податків; одержання від установ банків відомостей про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, що використовують бюджетні кошти; одержання Міністерством фінансів України від підприємств даних, необхідних для здійснення контролю за цільо вим витрачанням бюджетних коштів, тощо [9, c. 9, 10].

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб’єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції – передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб’єктів правовідносин.

За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права [2, c. 393].

Основне призначення санкцій в системі фінансово-правового примусу полягає в боротьбі з правопорушеннями та іншими небажаними наслідками, а також в охороні і подальшому розвитку суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави [2, c. 394].

Iванський А.Й., розглядаючи фінансово-правовий примус як різновид державного примусу, виділяє такі заходифінансово-правового примусу:

- забезпечувальні (наприклад, ті які належать до категорії способів забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів);

- відновні (пені у фінансовому праві);

- попереджувальні (попередження неналежного виконання бюджетного процесу);

- каральні (застосування фінансово-правових санкцій у вигляді штрафу) [3, c. 162].

Заходи фінансово-правового примусу також поділяють:

1) за суб’єктом застосування:

- державні;

- муніципальні;

2) залежно від порядку застосування заходів:

- заходи, що застосовуються у судовому порядку;

- заходи, що застосовуються у порядку позасудовому.

Разгільдiєва М.Б. пропонує поділ заходів на майнові, організаційні та особисті здійснювати не по об’єкту примусового впливу, а в залежності від сфери інтересів суб’єктів права, в яких здійснюється додаткове правове обмеження в рамках фінансово-правового примусу.

До заходів організаційного характеру в цьому випадку відносяться заходи, які не позбавляють суб’єкта його майна, але створюють організаційні перешкоди із здійснення поточної діяльності (відкликання ліцензії, зупинення операцій по рахунках та інші); до заходів майнового характеру – пов’язані з вилученням майна. Заходи особистого характеру у сфері фінансової діяльності держави (муніципальних утворень) вона пропонує пов’язувати з обмеженням можливостей проходження служби в державних (муніципальних) органах влади або можливостей займати посади в державних (муніципальних) організаціях, обумовленим невиконанням (неналежним виконанням) посадових обов’язків з реалізації бюджетних повноважень перерахованих суб’єктів.

У залежності від підстави застосування заходів фінансово-правового примусу вони диференційовані на дві групи:

- заходи, які застосовуються у зв’язку з фінансовими правопорушеннями;

- заходи, що застосовуються у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням фінансово-правових обов’язків [8, c. 31, 32].

Основне призначення фінансово-правового примусу полягає у боротьбі

із правопорушеннями й їхніми небажаними наслідками, а також в підтриманні режиму фінансової дисципліни [6, c. 128].

Ефективність фінансово-правового примусу як способу профілактики фінансових правопорушень визначається систематичним здійсненням фінансового контролю й своєчасністю реагування на порушення правил, застосовуваних для регулювання фінансових відношенні [7, c. 9].

Поиск по сайту: