АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні: поняття, значення, структура та особливості оцінки

Читайте также:
  1. IX. ВИСНОВОК
  2. IY. ОРГАНИЗАЦИОННАЯ СТРУКТУРА И ОРГАНЫ УПРАВЛЕНИЯ КЛУБА
  3. Аграрні кризи та їхні особливості
  4. Атомная структура материи
  5. Базовая структура цикл.
  6. Бізнес-лексика та її особливості
  7. Біохімічні особливості
  8. Бренд-консультирование: Структура бренда.
  9. Будова страхового ринку та його інфраструктура
  10. Вертикальная структура понятия конкурентоспособности
  11. Вивчення і особливості розвитку молодшого шкільного віку.
  12. Видові особливості молочної залози в свійських тварин

- Поняття „висновку експерта” ч.1 ст. 101 КПК

- Суттєві ознаки (властивості) висновку експерта ч. 2-6 ст.101 КПК

а) наявність та використання спеціальних знань експерта як необхідний елемент висновку експерта; б) проведення експертного дослідження та надання висновку лише за його результатами; в) висновок експерта як особливий процесуальний документ, що має певну структуру та зміст; г) експерт як джерело цього виду доказу та його процесуальне становище; д) проведення експертизи як єдиний визначений законом спосіб отримання висновку експерта.

- Види висновків експерта

За формою висновки можуть бути однозначними або альтернативними, умовними або безумовними, стверджувальними або негативними. Вони можуть викладатися в категоричній або ймовірній формі.

- Доказове значення ймовірного висновку експерта

Висновок, зроблений у ймовірній формі (коли обмежений обсяг досліджуваного матеріалу, недостатня виразність ознак або не ясна частота зустрічальності встановленої сукупності ознак), не може бути покладений в основу обвинувального висновку або вироку.

- Структура і зміст висновку експерта ст..102 КПК

Висновок експерта складається з трьох частин: вступна; дослідницька; за­ключна або власне «висновок».

- Зміст оцінки висновку експерта. Чи має які-небудь переваги висновок експерта над іншими доказами? Ч.7-10 ст.101 КПК

Закон не визначає наперед сили і значення доказів, а достовір­ність того чи іншого доказу визначаються щоразу тією особою чи органом, який проводить досудове розслідування, та судом. Висновок експерта не є обов'язковим для органів досудового розслідування, прокурора та суду, і вони мають право не погодитися з висновками експерта. Вказівка на недопустимість некритичного відношення до висновку експерта й необхідність ретельної та всебічної оцінки відповідно до загальних правил оцінки докавів міститься у багатьох рішеннях вищих судових інстанцій. Незгода органів досудового розслідування, прокурора або суду з висновком експерта повинна бути вмотивованою у відповідному процесуальному рішенні (поста­нові, ухвалі, вироку). Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення й проведення експертизи. Повинна також бути перевірена компетентність експерта та його зацікавле­ність в результатах кримінального провадження. Експертному досліджен­ню можуть піддаватися лише об'єкти, котрі належним чином процесуально оформлені. У випадках суттєвих порушень, що тягнуть їх недопустимість, висновок експерта втрачає доказову силу. При оцінці належності висновку експерта необхідно враховувати, що вона залежить від належності об'єктів, котрі досліджувалися експертом. Якщо їх належність не підтверджується, то втрачає цю властивість і висновок експерта. Найбільш складним компонен­том оцінки висновку експерта є визначення його достовірності (правильнос­ті, обгрунтованості). Така оцінка тягне визначення надійності застосовуваної експертом методики, достатності наданого експерту матеріалу й правильності вихідних даних, повноти проведеного експертом дослідження тощо і саме з цією метою проводиться допит експерта.

 

1. Процес доказування у кримінальному провадженні та його елементи.

- Місце доказування у кримінально-процесуальній діяльності

Здійснюється з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

- Поняття «процесу доказування»

це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, Що полягає у висуванні можливих версій щодо системи юридично-значущих обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці та оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні на досудовому слідстві достовірного висновку про доведеність вини особи та його подальше обстоювання у судових стадіях процесу.

- Елементи (етапи) процесу доказування:

Ч 2 с. 91 . Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів

- Способи збирання доказів сторонами провадження

Стаття 93

2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом про­ведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висно­вків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, пе­редбачених цим Кодексом.

3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (роз­шукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (роз­шукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповід­них клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в ре­зультаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

- Засвідчення і закріплення доказової інформації

Структуру збирання доказів у процесуальних джерелах розглядають як урегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів з виявлення й фіксації у встановленому криміналь­ним процесуальним законом порядку матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення для кримінального провадження.

Посвідчення і фіксація не є тотожними поняттями.

Фіксація доказової інформації у встановленій процесуальній формі передбачає складання слідчим протоколів слідчих (розшукових) дій, постанов , застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження. Без процесуальної фіксації (закріплення) пізнаних фактичних даних, а також дій з їх виявлення неможливо сформувати доказ.

Під посвідчувальним процесом розуміються заходи, що спеціаль­но застосовуються слідчим та іншими учасниками процесу для підтверджен­ня факту, змісту й результатів дій, дійсності матеріальних об'єктів, цілісності упакувань, відсутності доступу в приміщення чи сховище тощо з метою спро­щення і надійності доказування посвідчених даних у ході наступного розслі­дування і судового розгляду справи (накладення пломб, печаток; нумерування матеріальних носіїв інформації; посвідчення ходу і результатів слідчих дій під­писами слідчого і понятих тощо).

- Поняття і зміст перевірки доказів

Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, оскільки оцін­ку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. До того ж, у першому випадку досліджуються один чи кілька доказів, переважно з метою встановлення їх зміс­ту та допустимості; а в іншому - тільки зміст усіх зібраних і перевірених до­казів, а також кожного доказу окремо, зв'язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються. Наприклад, якщо достовірність доказів повною мірою може бути не встановлена через обмежену кількість доказів і заслуговує на оцінку з урахуванням повної сукупності доказів у справі, то належність і до­пустимість можуть бути встановлені вже на етапі збирання і перевірки доказів.

- Способи перевірки доказів

перевірка здійснюється як за допомогою практичних дій, так і логічним шляхом. Збирання ж доказів від­бувається здебільшого під час практичних дій. Перевірка доказів відбувається уже в процесі формування їх при проведенні відповідної слідчої (розшукової) дії. Вона передбачає широке застосування таких логічних прийомів, як аналіз та синтез встановлених у провадженні фактів, їх порівняння та співставлення.


  • аналіз кожного із доказів та його джерела окремо з точки зору їх повноти, несуперечності, логічної послідовності викладу свідчень та ін.
  • зіставлення з іншими доказами та їх джерелами.
  • провадження повторних або нових слідчих дій.
  • оперативно-розшукові заходи оперативних підрозділів;
  • застосування тактичних прийомів проведення слідчої дії

- Поняття і зміст оцінки доказів. Правила оцінки

За статтею 94

це розумова, логічна діяльність, що при­зводить до таких правових ознак доказів, як допустимість, належність, досто­вірність та достатність кожного окремого доказу та їх сукупності для форму­лювання висновків, рішень у справі. оцінка доказів існує не тільки на заключ­ному етапі доказування при дослідженні всієї сукупності зібраних і переві­рених доказів, тобто протягом всього процесу доказування.

Серед головних умов вільної оцінки доказів, законодавець називає такі:

необхідність формування внутрішнього переконання;

необхідність всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності;

необхідність керуватись законом;

ніякі докази не мають для суб'єкта оцінки наперед встановленої сили.

2. Поняття, ознаки та класифікація заходів забезпечення кримінального провадження.

- Поняття „процесуального примусу” та його значення для кримінального провадження

процесуальний примус — не сукупність передбачених КПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань КПровадження. Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання кримінальних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу.

При цьому загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями ПРОВАДЖЕННЯ (які це – дивись статтю 2)

- Співвідношення понять „процесуальний примус” і „заходи забезпечення кримінального провадження”

ПП ширше поняття ніж ЗЗКП. В теорії пише:

Заходи ПП поділяються на такі чотири види:

1) ЗЗКП – це заходи, які забезпечують неухилення обвинуваченого від слідства і суду;

2) заходи, спрямовані на забезпечення засобів доказування (наприклад слідчі дії, наприклад обшук);

3) заходи, щодо забезпечення порядку судового розгляду (видалення із зали суду)

4) заходи щодо забезпечення цивільного позову (арешт намайно, опис майна). Впринципі входять перший підпункт

Найбільша група заходів процесуального примусу – це ЗЗКП

- Поняття „заходів забезпечення кримінального провадження”.

– це передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановлених законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

- Ознаки заходів забезпечення кримінального провадження. Підстави їх застосування

ОЗНАКИ:

1) мають процесуальний характер і регулюються кримінальним процесуальним законом, а тому є складовою кримінальної процесуальної форми;

2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом;

3) спрямовані на досягнення єдиної мети – забезпечити належний порядок кримінального провадження, його дієвість;

4) мають виражений примусовий характер, який залежить не від порядку реалізації цих заходів, а від їх законодавчої моделі. Навіть коли особа не заперечує проти обмеження її прав та свобод, що пов’язане із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, вони все одно мають примусовий характер, оскільки сама можливість застосування примусу передбачена законом;

5) мають виключний характер – тобто застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами публічні завдання кримінального провадження досягнути неможливо;

6) специфічний суб’єкт застосування – ним, як правило, є слідчий суддя, суд.

ПІДСТАВИ:

СТАТТЯ 132

1. Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, перед­бачених цим Кодексом.

з цього правила можуть бути винятки, які обумовлюються особливими ситуаціями, що виникають під час кримінального провадження, до яких слід віднести:

виклик слідчим, проку­рором (ст. 133 КПК) та судовий виклик (ст. 134 КПК) зазначених у цих статтях певних осіб для допиту або для обов'язкової участі в процесуальній дії,

тим­часового обмеження у користуванні спеціальним правом шляхом тимчасового на нетривалий час вилучення уповноваженою особою документів, які посвід­чують користування спеціальним правом, у законно затриманої нею особи (ч. 1 ст. 148, ч. 1 та 3 ст. 208 КПК) (потім, якщо потреба в тимчасовому обмеженні у користуванні спеціальним правом не відпаде, слідчий суддя мас постано­вити відповідну ухвалу - ч. 1 ст. 150 КПК),

тимчасове вилучення майна, яке може здійснити кожний, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК (ст. 168 КПК),

затримання особи як тимчасовий запобіж­ний захід (ч. 2 ст. 176 КПК), яке здійснюється в порядку, визначеному КПК (ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 208 КПК).

3. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального право­порушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосу­вання заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, про­курор звертається із клопотанням.

- Система і класифікація заходів забезпечення кримінального провадження. НЕМА ніякої класифікації. Є тільки отак:

СТАТТЯ 131 Заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;2) накладення грошового стягнення;3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;4) відсторонення від посади;5) тимчасовий доступ до речей і документів;6) тимчасове вилучення майна;7) арешт майна;8) затримання особи;9) запобіжні заходи. СТАТТЯ 176 Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання;2) особиста порука;3) застава;4) домашній арешт;5) тримання під вартою.

3. Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик як заходи забезпечення кримінального провадження.

- Що таке виклик?

 

повідомлення, доведення до відома підозрюваного, свідка, потерпілого та деяких інших учасників кримінального провадження слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом про необхідність з'явлення до слідчого, прокурора або судді для участі у допиті чи інші слідчі дії.

- Підстави його застосування. Відмінність виклику від повідомлення

Підстави: рішення слідчого, прокурора, суду ( я так думаю)

 

Стаття 133. Виклик слідчим, прокурором

1. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право ви­кликати підозрюваного, свідка, потерпілою або іншого учасника кримі­нального провадження у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.

2. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою.

 

Стаття 134. Судовий виклик

1. Слідчий суддя під час досудового розслідування чи суд під час су­дового провадження має право за власною ініціативою або за клопотан­ням слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника здійснити судовий виклик певної особи, якщо слідчий суддя чи суд встановить наявність достатніх підстав вважа­ти, що така особа може дати показання, які мають значення для кримі­нального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою.

2. Суд здійснює судовий виклик учасників кримінального проваджен­ня, участь яких у судовому провадженні є обов'язковою.

Повідомлення – ширше поняття ніж виклив. Виклик це по суті теж повідомлення, тільки його особливий вид. КРІМ ТОГО На відміну від виклику, повідомлення учасників кримінального провадження має інформативне та право-забезпечувальне значення, оскільки у такий спосіб до відома учасника кримінального провадження доводиться інформація, що стосується руху кримінального провадження та можливості реалізації цією особою її процесуальних прав при проведенні тієї чи іншої процесуальної дії. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов'язковою.

 

- Способи виклику учасників провадження.

 

Стаття 135. Порядок здійснення виклику в кримінальному про­вадженні

1. Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

2. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

3. Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув'язнення.

4. Повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший поря­док вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлю­ється обставинами кримінального провадження.

5. Повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклу­вальнику.

6. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв'язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також се­кретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в примі­щенні суду.

7. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вруча­ється згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого \ за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

- Зміст повістки про виклик

 

Стаття 137. Зміст повістки про виклик

1. У повістці про виклик повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;

2) найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійсню­ється виклик, номер телефону чи інших засобів зв'язку;

3) ім'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;

4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках яко­го здійснюється виклик;

5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;

6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;

7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;

8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту від­повідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу;

9) передбачені цим Кодексом поважні причини, через які особа може не з явитися на виклик, та нагадування про обов'язок заздалегідь повідо­мити про неможливість з'явлення;

10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

 

- Підтвердження вручення виклику, часові обмеження вручення виклику

 

Стаття 136. Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом

1. Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення

особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістку про виклик або ознайомлення з її змістом.

2. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

Стаття 135

8. Особа мас отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодек­сом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

 

- Неприбуття на виклик: поважні причини, наслідки

 

Стаття 138. Поважні причини неприбуття особи на виклик

1. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу вна­слідок відрядження, подорожі тошо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку ї лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.

Стаття 139. Наслідки неприбуття на виклик

1. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивіль­ний відповідач, який був у встановленому цим Кодексом порядку виклика­ний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накла­дається грошове стягнення у розмірі:

від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку не­прибуття на виклик слідчого, прокурора;

від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку непри­буття на виклик слідчого судді, суду.

2. У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підо­зрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано привід.

3. За злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несе відповідаль­ність, встановлену законом.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.045 сек.)