АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ВІЙСЬКОВА ГРУПА

Читайте также:
  1. Військова праця як особлива галузь суспільної праці
  2. Військова торгівля в Збройних Силах України
  3. Елементами соц. структури є соц.спільнота та соц. група.
  4. Молодь як соціально – демографічна група
  5. Робота в групах (закріпити знання про гігієнічні процедури)
  6. Робота в групах (скласти правила харчування)
  7. Сім'я як первинна група і соціальний інститут.
  8. Якою була військова організація війська Запорозького?

Декілька підсудних у цьому процесі головних злочинців війни немов би створюють групу власне військових. Якщо залишити в сто­роні Герінга, як фігуру зовсім специфічну, — і політика, і госпо­дарника, і військового в одній особі, — то мені варто назвати Кейтеля, Іодля, Деніца і Редера. В процесі судового слідства щодо цих осіб також були не повністю підтверджені всі дані обвинувального акту, але підстав для обвинувачення стало ще більше.

Документальні докази, показання свідків, частково і тих, кого викликали за клопотанням захисту, не могли не лягти важким тя­гарем на чашу терезів обвинувачення.

Захисники цих підсудних намагалися переконати в тому, що їхні підзахисні волею долі, проти свого бажання, стали учасника­ми зловісної трагедії.

Самі підсудні — Кейтель, Іодль, Деніц і Редер — тут, на Суді, намагалися виступити в ролі шляхетних простаків. Варто віддати належне, що в міру своїх сил захист допоміг їм у цій справі. Ми чули багато про честь солдата, про військову дисципліну, про вірність обов'язкові і присязі, про вимушене у зв'язку з цим вико­нання ними гітлерівських наказів, навіть тих, які викликали в їхніх душах сум'яття і прямий протест. Таке висвітлення їхніх позицій зовсім перекручує реальний стан речей.

Я вважав би за потрібне перед тим, як говорити про винуватість Кейтеля, Іодля, Деніца і Редера, поставити і отримати відповіді на чотири запитання:

Перше. Чи знали ці підсудні, що гітлерівська Німеччина, по­рушуючи міжнародні зобов'язання, готує цілу серію агресивних, загарбницьких, грабіжницьких воєн?

Друге. Чи брали вони найактивнішу участь у плануванні, підго­товці, розв'язанні і проведенні цих воєн?

Третє. Чи винуваті вони в цинічному нехтуванні законів і зви­чаїв війни?

Четверте. Чи відповідають вони за звірячі знищення мирних гро­мадян, за затоплення пасажирських і шпитальних пароплавів, за міста і села, знищені військовою машиною гітлерівського рейху?

Я думаю, що після такого детального судового розслідування кожен, хто не хоче свідомо помилятися, відповість ствердно на всі чотири запитання.

Подані Суду документальні докази з повною очевидністю підтвердили винуватість військової групи в найтяжчих злочинах, їхню активну участь у плануванні і здійсненні загальної злочинної змови.

Та обставина, що здійснили ці злочини люди у військових мун­дирах, не тільки не пом'якшує, а, як мені уявляється, суттєво підси­лює їхню відповідальність.

Як можна їм у виправдання посилатися на «обов'язок солда­та», «честь офіцера», на «обов'язок виконувати наказ»?! Та хіба мож­на з «обов'язком солдата» і «честю офіцера» поєднувати розстріли без суду і таврування військовополонених, масові знищення жінок, старих і дітей?

Єдине і правильне, реальне пояснення тому дивовижному фак­ту, що ці генерали й адмірали займалися брудними, по суті кримі­нальними, злочинами, полягає в тому, що вони були генералами й адміралами гітлерівської формації.

Якраз цим необхідно пояснити, що Гітлер наблизив їх до себе і такий тривалий час співробітничав з ними. Цим тільки можна по­яснити, що вони співробітничали з Гітлером у здійсненні небува­лих в історії наймерзенніших злочинів. Вони розуміли один одного, цілком підходили один одному.

Переходячи до групи військових я, зрозуміло, хотів би розпо­чати з підсудного Вільгельма Кейтеля.

Провідне місце в гітлерівській військовій машині Кейтель посів з перших років її організації. Адвокат Кейтеля визнає, що «декрет (від 4 лютого 1938 року) підніс Кейтелю прекрасне посадове най­менування — начальника верховного командування збройними си­лами». І дещо далі: «Фактичне значення роботи Кейтеля було вели­чезним... Це була дивовижна невдячна робота, мізерною нагородою за яку було блискуче становище в безпосередній близькості від глави держави».

У світлі всіх наступних подій необхідно вважати: початковим етапом майбутніх агресивних воєн було все те, що пов'язувалося з таємним озброєнням Німеччини після Версальського миру.

Важко применшити значення всього зробленого тоді, ще пол­ковником Кейтелем у комітеті експертів, який послідовно і настирливо вишукував шляхи для нехтування чи прямого порушення до­говору. Зокрема, якраз полковник Кейтель, а не хто інший, дав вка­зівку про те, що в Женеві можна говорити все, що завгодно, тільки б не залишати письмових слідів.

Ця цинічна заява цілком відповідає тій ролі, яку відігравав Кейтель у подальшій підготовці і проведенні агресивних воєн.

Під час переговорів Гітлера з Шушнігом живим нагадуванням про готовність Німеччини застосовувати зброю була фігура Кейтеля. Кейтель давав директиви направити війська в Чехію, коли прези­дент Гаха був віроломно викликаний до Берліна «для проведення переговорів».

Це ОКВ (об'єднане командування військ), а не якась організа­ція, була готова через відділ «Абвер» спровокувати прикордонний інцидент з Чехословаччиною, щоб виправдати вторгнення німець­ких орд.

Своїм цілком таємним меморандумом Кейтель вимагав від Гесса і Гімлера заздалегідь повідомляти ОКВ про всі заходи, які прово­дяться партійними організаціями чи поліцією, які не передбачені «планом Грюн».

Фактично суцільною брехнею були декларації про відсутність будь-яких подальших претензій Німеччини в Європі після захоп­лення Чехословаччини. Це було кільце в ланцюзі агресивних воєн.

Я хочу підкреслити провідну роль ОКВ у підготовці і здійсненні агресії. Директива щодо ведення війни і вторгнення в Польщу відо­ма нам, як директива Гітлера і Кейтеля від 10 травня 1939 року. Вона була направлена командуванню повітряно-військових сил, військово-морського флоту і сухопутних сил. Як можна після цього говорити про те, що ОКВ не було керівним ядром всіх видів зброй­них сил фашистського рейху?

Якщо ще раз поглянути на документи, пов'язані з німецькою агресією проти Норвегії, Данії, Бельгії, Голландії, Люксембургу, Югославії і Греції, ми не раз зустрінемося з іменем Кейтеля. Він виступає то як учасник найвідповідальніших нарад, то як автор тає­мних наказів, адресованих Редеру, Герінгу і генеральному штабу. Власноручні ініціали Кейтеля і Іодля ми знаходимо і на таємній директиві, підписаній Гітлером, про проведення «операції Маріта».

Багато говорилося тут про «план Барбаросса» і його авторів. Зараз нам важливо підкреслити, що документ цей народився у лоні ОКВ за безпосередньою ініціативою цієї організації, що план віро­ломного нападу на СРСР був роботою Кейтеля.

Кожному зрозуміла роль візи військового спеціаліста на доку­менті. Деякі підсудні намагалися облудно пояснити напад на СРСР як війну превентивну. Заяви ці неспроможні і суперечать установленим в Суді незаперечним доказам (німецьким же документам). Отож, я не бачу необхідності відбирати час у Трибуналу.

Захисник Кейтеля заявив, що захист цього підсудного будується під тим кутом зору, що Кейтель «веде боротьбу не за свою голову, а за своє обличчя».

Я хочу допомогти Судові побачити справжнє обличчя Кейте­ля. Для цього мені потрібно нагадати вам про декілька кейтелівських директив, які по праву посядуть одне з перших місць серед га­небних документів про нелюдськість німецької вояччини, її ницість і безмежне нехтування правилами і звичаями ведення війни.

Починаючи з документів про розстріл політичних працівників, Кейтель, — цей солдат як він любить себе називати, — ігноруючи присягу, безсоромно брехав на попередньому слідстві американсь­кому обвинувачу, говорячи, що цей наказ носив характер репресії у відповідь і що політичних працівників відокремлювали від інших військовополонених на прохання самих військовополонених. На Суді він був викритий. Документами РФ-351, ПС-884 доведено, що ди­ректива була дана до початку воєнних дій. Нами також було надано документ під номером СРСР-62 (текст листа німецьких військово­полонених). Із цього документа видно, як ще до нападу на СРСР польові війська інструктувалися з приводу обов'язкового винищен­ня радянських жінок — військовослужбовців і політичного складу.

А що можна сказати про фрази, страшні за своїм безмежним цинізмом: «Людське життя в країнах, яких це стосується, абсолют­но нічого не варте... Страхітливий вплив можливий тільки шляхом застосування незвичайної жорстокості»?

А директива про застосування військової підсудності в районі «Барбаросса» від 13 травня 1941 року? А наказ від 16 вересня 1941 року про страту від п'ятдесяти до ста комуністів за кожного убитого німця? Що міг сказати тут Кейтель про документ, відомий під назвою «Нахт унд Небель»?

Це криваві документи. Ніхто не може підрахувати, скільки ти­сяч військовополонених солдат і офіцерів Червоної Армії було уби­то і закатовано в таборах фашистської Німеччини. Ви пам'ятаєте, як на вечірньому засіданні 25 січня 1946 року свідок Ламп розпові­дав, що із розстрілу п'ятдесяти радянських офіцерів у таборі Маутхаузен влаштували розвагу для Гіммлера. Ви пам'ятаєте показання свідка Блаха, як весною 1944 року було піддано тортурам, а потім убито дев'яносто чотири радянських офіцери, які відмовилися да­вати відомості воєнного характеру.

Я хочу згадати про показання есесівця Пауля Вельдмана про винищення російських військовослужбовців. Ви пам'ятаєте, про який конвеєр знущань і мук для кожної радянської людини, яка потрапила до німецького полону, говорив свідок Ківелиша. Чи можу я замовчати про директиву Кейтеля таврувати радянських військово­полонених?

Не можна забувати директиву Кейтеля від 16 грудня 1942 року. Вона називається «Боротьба з бандами». Під «бандами» підсудний Кейтель розумів усілякий рух Опору і вимагав від військ застосу­вання найжорстокіших заходів без обмеження, в тому числі проти жінок і дітей.

Під номером СРСР-162 радянське звинувачення пред'явило по­казання Ле-Курта. Ле-Курт заявив, що розстрілював і спалював ра­дянських громадян, підпалював їхні будинки. Тільки він один осо­бисто розстріляв тисячу двісті чоловік, за що йому достроково було присвоєно звання обер-єфрейтора і його було нагороджено східною медаллю. Він діяв у відповідності із вказівками Кейтеля. Директива Кейтеля про військову підсудність у районі дії плану «Барбаросса» робила таких людей безкарними. На Кейтелі кров убитих Ле-Куртом і йому подібних.

Виконуючи директиву Кейтеля про те, що життя в східних краї­нах абсолютно нічого не варте, солдати і офіцери гітлерівської Німеччини здійснювали свої злочини.

Звинуваченням поданий документ СРСР-51 про те, як 28 сер­пня 1941 року німецькі війська перед своїми бойовими порядками, йдучи в атаку, гнали жінок, дітей і стариків. А в селі Колпіно при­мусили селян будувати для німців мости і бліндажі, а після цього всіх їх фашисти розстріляли.

В Югославії масові розстріли заложників стали повсякденною практикою військового командування і військової адміністрації.

У таємній доповіді від 15 лютого 1940 року на ім'я Герінга ОКВ виправдовує заложництво.

Я хочу закінчити документом СРСР-356 (ЕС-338). Ви пам'я­таєте, панове судді, цей документ. У ньому адмірал Канаріс по­відомляв Кейтеля про свавілля в таборах військовополонених, го­лодовках, масових розстрілах радянських військовополонених. Навіть закоренілий фашистський розвідник Канаріс, боячись відповідаль­ності, не міг пройти повз кричущі факти свавілля і порушень всіх загальноприйнятих законів і звичаїв війни.

Ви пам'ятаєте також резолюцію Кейтеля на цьому документі:

«Я схвалюю і покриваю ці заходи».

Я запитав підсудного Кейтеля під час перехресного допиту 6 квітня: «Ви, підсудний Кейтель, фельдмаршал, неодноразово тут, перед Трибуналом, іменували себе солдатом, ви своєю кривавою резо­люцією у вересні 1941 року підтвердили і санкціонували вбивства тисяч беззбройних солдат, які потрапили до вас у полон. Це правильно?»

Кейтель змушений був визнати цей факт.

Уже одна така резолюція повністю розкриває справжнє обличчя фельдмаршала Кейтеля. Ніякі витончені доводи не зможуть зняти з Кейтеля відповідальність за кров і незліченні людські жит­тя обірвані рукою фашистської воєнщини на виконання наказів і директив, підписаних рукою підсудного Кейтеля.

ІОДЛЬ

Підсудний Альфред Іодль несе таку ж відповідальність з підсуд­ним Кейтелем, як його заступник і найближчий військовий радник Гітлера.

Все те, що стосується підготовки і здійснення агресивних планів гітлерівської Німеччини, нерозривно пов'язане з іменем Іодля, та­кож як і з іменем Кейтеля.

Немає необхідності в тому, аби знову перераховувати всі ті агресивні акції Німеччини, які тепер достатньо добре відомі і кож­на з яких була задумана і здійснена за безпосередньої участі підсуд­ного Іодля.

Я хочу, як представник Союзу Радянських Соціалістичних Рес­публік, підкреслити ще раз, що злочинний план віроломного на­паду на Радянський Союз, названий гітлерівцями іменем горе-за­войовника Фрідріха Барбаросса, поряд з підписами Гітлера й Кей­теля має підпис підсудного Іодля. Але це не лише підпис.

Ще влітку 1940 року в Рейхенгаллі Іодль провів першу нараду офіцерів свого штабу, на якій обговорювалося питання про мож­ливість нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Не хто інший, як підсудний Іодль ще до нападу наСРСР видав відомі «Вка­зівки про застосування пропаганди в районі «Барбаросса». У цих «Вказівках» прямо указувалося, що «поки не слід вести пропаган­ди, спрямованої на розчленування Радянського Союзу».

Таким чином, підсудний Іодль наперед знав про дійсні цілі нападу Німеччини на СРСР, про грабіжницький характер війни, який передбачав розчленування Радянського Союзу.

Це він, Іодль, брав участь у підготовці й організації провока­ційного інциденту на кордоні Чехословаччини з метою виправдан­ня агресивної акції гітлерівської Німеччини проти цієї миролюбної країни. Це він, Іодль, підписав наказ від 28 вересня 1938 року Щодо порядку використання так званого корпусу Генлейна на ви­падок реалізації «плану Грюн».

Блюзнірськи звучать слова підсудного Їодля про «солдатську честь», коли читаєш його наказ про знищення Ленінграда, Москви та інших міст Радянського Союзу.

Не хто інший, як той же Іодль, на нараді у Гітлера 1 грудня 1941 року з неповторним цинізмом стверджував, що радянських пат­ріотів німецькі війська можуть безкарно «вішати головою вниз, чет­вертувати».

Найближчий військовий радник Гітлера, безпосередній учас­ник підготовки і здійснення усіх кривавих агресивних планів гітле­рівської Німеччини — підсудний Іодль по праву посідає місце на лаві головних німецьких військових злочинців.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)