АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні протилежні напрями у філософії Нового часу

Читайте также:
  1. I. Основні риси політичної системи України
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. II. Вивчення нового матеріалу.
  12. А) Оценка уровня подготовленности нового работника.

У філософії Нового часу, насамперед у гносеології, але не тільки в ній, намітилося кілька протилежних течій і підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основ­ні риси та закономірності її розвитку.

Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Вони сформува­лись у гносеології при намаганні з'ясувати, яка з двох здат­ностей пізнання - - чуттєвість чи розум - - відіграє вирішальну роль у формуванні наукового істинного знання. Наукові істини є всезагальними. Наприклад, те, що 2x2 = 4, а орбіта планет має форму еліпса, не підлягає сумніву. В істинності цих суджень може переконатись кожна людина на основі логічних міркувань чи спостереження. Але з чо­го випливає всезагальність і необхідність цих наукових іс­тин? Чому, скажімо, в естетичних оцінках люди різні, а в наукових судженнях такі одностайні? Саме при вирішенні цього питання сформувалися емпіризм (течію започатку­вав Ф. Бекон) та раціоналізм (родоначальник Р. Декарт).

Емпіризм (грец. етреігіа — досвід) — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чут­тєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.

Раціоналізм (лат. гаїіопаїіз — розумний) — філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний ха­рактер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мис­лення, його категоріальної структури).

Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній фі­лософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезагаль-ного. Протистояння емпіриків і раціоналістів позначило­ся на філософії XVII—XVIII ст. У першому наближенні воно було подолано Кантом, але, хоч і не в такій гострій формі, це протистояння наявне і в сучасній філософії.

Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилеж­ні течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткі­шої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріа­лісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти — Бога, душу. Під впливом розвитку науки, яка перетво­рила світ на самостійний об'єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми — деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм ствер­джував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і Далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали са-мість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуа­лізм виходив з визнання співіснування двох субстан­цій — духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві суб­станції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.

Історичні типи філософії

Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)

ЭЗ

У деїстичній формі матеріалізм розвивався у Велико­британії (Френсіс Бекон, Томас Гоббс (1588—1679)), Джон Локк (1632—1704), пізніше — Джон Толанд (1670— 1722) — у Франції матеріалізм у формі епікуреїзму відно­вив П'єр Гассенді (1592—1655). Матеріалізм під впливом розвитку механіки набув механістичних рис. Найвищої фор­ми механістичний матеріалізм досяг у французькому Про­світництві XVIII ст.

Ідеалізм у суб'єктивному варіанті розвивали емпірики англійські філософи Джон Берклі (1684—1753) та Девід Юм (1711—1776), в об'єктивному — раціоналісти Рене Декарт (1596—1650) і Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716).

Крім означених, у Новий час на основі гносеологічно­го протиставлення суб'єкта й об'єкта формується проти­лежність натуралізму (об'єктивізму) і суб'єктивізму,

Натуралізм (лат. паїигаїізприродний)філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.

Натуралізм прагне звести суб'єкт (людину) до об'єкта (природи), пояснити людину законами і категоріями, які створені для пояснення природи (натури). У процесі свого розвитку натуралізм набував різних форм. Зокрема, в Но­вий час під впливом розвитку механіки поширився меха­ністичний різновид натуралізму, який намагався пояс­нити всі явища природи, в тому числі людину, на основі законів механіки. Натуралізм поставав у формі фізика-лізму, біологізму, кібернетизму (спроба звести свідомість людини до кібернетичної машини). На шляху натура­лістичного тлумачення людини нерозв'язаною стає проблема свободи, яку неможливо витлумачити в ме­жах натуралістичного світогляду. Механіцизм був при­таманний фізиці Декарта, світогляду Гоббса, але особ­ливого поширення він набув у працях французьких ма­теріалістів XVIII ст.

Протилежна тенденція — суб'єктивізм — намагається вивести об'єкт із суб'єкта, пояснити об'єкт через суб'єкт.

Суб'єктивізм (лат. виЬіесІмивпідметовий)філософський на­прям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.

Ця традиція зверталася до форм діяльності суб'єкта (свідомості), в яких «конституювався» (формувався як предмет свідомості) об'єкт. Вона заперечувала реальне існування речей, пояснювала процес пізнання як про­цес «творення» об'єктів. Елементи суб'єктивізму при­таманні вченню про свідомість Декарта, але в розгорнутому вигляді суб'єктивізм постав у філософії Берклі та Юма, пізніше Канта. В історії філософії було декілька спроб подолати цю протилежність. Гегель і Маркс нама­галися зробити це на основі діяльності, практики, яка, на їхню думку, знімає протилежність суб'єктивного і об'єк­тивного, однак така протилежність існує і в сучасній фі­лософії.

У філософії XVII ст. намітилось особливо важливе для її подальшого розвитку протистояння раціоналізму та ір­раціоналізму. Йдеться про протилежні тлумачення того, наскільки підвладна природа пізнанню розумом. Раціона­лізм у цьому протистоянні об'єднував філософів, в тому числі й емпіриків, які вірили у всемогутність наукового пізнання. Ірраціоналізм,'найпомітнішим представником якого був відомий вчений і філософ Блез Паскаль (1623— 1662), обмежував наукове пізнання на користь релігії. Пі­зніше, в XIX ст., ірраціоналісти протиставляли розумові віру, волю, інстинкти.

Існує іще одна суттєва для гносеології та соціальної філософії протилежність, що, зародившись у філософії Но­вого часу, не втратила своєї актуальності й тепер. Йдеть­ся про індивідуалістичну і суспільну (тотальну) тео­рію суб'єкта. Стрижневою її проблемою є відповідь на питання, хто реально здійснює процес пізнання — окре­ма людина чи суспільство. (В соціальній філософії: хто є суб'єктом суспільної дії — людина чи суспільство.) Якщо, наприклад, суб'єктом пізнання приймається окре­ма людина (концепція гносеологічного Робінзона), тоді важко зрозуміти, звідки береться у неї логіка мислення, категоріальний апарат. Виникає спокуса трактувати їх як вроджені. З іншого боку, концепція тотального суб'єк­та — дух (Гегель), суспільство (Маркс) — також не дає вичерпної відповіді на це питання. Оскільки, зокрема, во­на ігнорує те, що реальне пізнання здійснюється індивіду­альностями з їх чуттєвістю, тілесністю, що породжує свої особливості пізнання. В сучасній філософії протилежність Цих двох підходів актуальна як у гносеології, так і в соціо­логії.

Основні протилежності філософії (передусім гносеоло­гії), які виникли в Новий час і позначились на розвитку філософії аж до наших днів, дають змогу аналізувати по­гляди всіх мислителів Нового часу.

Історичні типи філософії

Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)