АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Підстави існування світу

Читайте также:
  1. Антропний принцип Всесвіту
  2. Більшість країн світу мають відкриту економіку.
  3. Боротьба українського народу за національну освіту й рідну мову
  4. В умовах сучасного світу
  5. Виберіть серед держав ту, що утворилася у 1449 р. і зазначте, яку політику щодо українських земель проводили її правителі у XVст., коли ця держава припинила своє існування.
  6. Визначальні категоріальні характеристики світу
  7. Вкажіть частини світу, що були позначені на першому глобусі Бехайма
  8. Глава 28. ПРЕДМЕТ ЗАГАЛЬНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА. ПОНЯТТЯ ТИПУ І ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ
  9. Гуманістична психологія виділяє три потенціали, без реалізації яких не можна говорити про власне особистісний спосіб існування.
  10. Джерела бюджетів на освіту
  11. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
  12. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. 41 КЗпП України)

На питання щодо підстав існування світу (способів ви­значення світу) можливі такі відповіді: світ існує сам че­рез себе, не маючи підстав поза собою; світ існує через Бога; світ існує (визначається) через буття свідомості.

До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розу­міють під світом сукупність матеріальних речей. Такий світ, на їх думку, не потребує потойбічних причин для свого існування. Матерія вічна, незнищувана, вона лише перетворюється з однієї форми на іншу. Світ, за Гераклі-том, не створений ніким із богів і ніким із людей.

У своєму розвитку матеріалізм пройшов кілька ета­пів. Погляди давньогрецьких та деяких давньоіндійсь­ких і китайських мислителів, які основою світу вважали воду, вогонь та інші речовини, прийнято називати наїв­ним матеріалізмом. У Новий час під впливом розвитку науки, особливо механіки, формується так званий меха­ністичний матеріалізм, який вважав основою світу не-знищувану масу, речовину. В XIX ст. виник марксистсь­кий матеріалізм, або, як було прийнято називати його в радянській філософії, діалектичний та історичний мате­ріалізм. У його розумінні світу домінувало Дві тенден­ції: Енгельс і Ленін схилялись до попереднього натура­лістичного матеріалізму, а ранній Маркс і особливо нео-марксисти брали за основу пояснення світу практику. Е неомарксизм! відбувся розрив з попереднім матеріалів мом, оскільки світ приймався як сфера практичної діялі ності людини і завдяки цьому свідомість залучалася І процес детермінації (визначення) світу. Не дивно, що ор­тодоксальні марксисти «таврували» неомарксистів як г гельянців-ідеалістів.

філософське вчення про буття (онтологія)

Марксистському розумінню світу, безумовно, властиві як сильні, так і слабкі сторони. Тлумачення світу як су­купності матеріальних речей, включно з людиною, обме­ження світу матеріальним сущим збігається з науко­вим підходом до світу. Наука також зводить світ до су­купності матеріальних речей. Такий збіг позицій матеріалізму і науки є як сильною, так і слабкою сторо­ною матеріалізму як філософії. Сильна сторона полягає в тому, Що успішний розвиток науки, її вторгнення у всі сфери людського життя є аргументом на користь істин­ності матеріалізму, який поділяє з наукою однаковий підхід до світу. Слабкість позиції матеріалізму, яка та­кож витікає з цього збігу, полягає, по-перше, в тому, що філософія, яка постає як узагальнення наукового знання, потрапляє в залежність від розвитку цього знання. З кож­ним етапом розвитку науки матеріалізм повинен зміню­вати свою форму (Ленін).

Приклад позитивізму, позиція якого в цьому питанні аналогічна матеріалізму, засвідчує, що така інтерпрета­ція філософії призводить до релятивізму. Недолік філосо­фії, яка зводиться до узагальнення наукового знання, по­лягає в тому, що в ній відсутній специфічно філософсь­кий підхід до світу. Крім цього, вона фактично консервує вчорашній день науки. Саме це породжувало постійні кон­флікти філософії та науки (гоніння на генетику, кіберне­тику тощо) в СРСР. Безплідність матеріалістичної марк­систської онтології, постійне плентання в хвості науки спричинили те, що з 60-х років XX ст. у радянській філо­софії провідною дисципліною замість онтології стала гно­сеологія, яка хоч якоюсь мірою коректно відтворювала відношення філософії та природознавства. Онтологічні до­слідження, які поновились у 80-ті роки, пов'язані фактич­но з відходом від ортодоксальної матеріалістичної онто­логії та переходом на позицію неомарксизму, коли за ос­нову бралася практика (культура). По-друге, філософія, яка звела суще тільки до матеріального сущого, знецінює інші види його — ідеї, цінності, все, що є витвором людсь­кої свідомості. Якщо буття матеріальних речей оголошу­валося абсолютним і необхідним, то буття духовного су-Щого -- похідним і випадковим. Такий підхід не тільки звужував сферу філософії, він деформував її предмет: ма-герії та її формам марксизм приділяв більше уваги, ніж Іюдині. Наголошування на релятивності (мінливості, від->сності, неабсолютності) духовних цінностей у марксиз­мі було провокативним щодо існування людини в світі.

Філософське розуміння світу

Людина повинна визнавати абсолютність певних ціннос­тей, бути націленою на них, прагнути до їх здійснення, інакше вона втрачає опір поверненню до тваринного бут­тя. Людина — це плавець проти течії. Навіть для того, щоб перебувати в одному і тому ж місці, їй потрібно докла­дати багато зусиль. Щоб бути людиною, потрібно постійно плекати, стверджувати духовний світ, творити його, нада­вати йому абсолютного буття. Для людини духовні цінно­сті мають не менші сенс і буттєвість, ніж матеріальні речі. Цього якраз і не бере до уваги ортодоксальна марксистсь­ка онтологія, яка фактично обезсмислює людське існуван­ня. Духовна катастрофа (знецінення моральних, релігій­них, філософських, правових і художніх цінностей) і, як наслідок, знецінення людського життя в СРСР (голодомо­ри, концтабори, невиправдані втрати у війнах) — усе це великою мірою є наслідком провокативної позиції марк­сизму стосовно духовних цінностей.

Звичайно, матеріалізм не обов'язково пов'язаний з та­ким кардинальним знеціненням (позбавленням буттєвої основи) моральних та інших цінностей. Можна бути мате­ріалістом і виводити моральні норми з природи людини, як це робили французькі мислителі, чи в інший спосіб стверджувати їх буттєвість. Зрештою, навіть офіційна іде­ологія в СРСР змушена була поступово реабілітувати ду­ховні цінності, адже нормальне суспільство не може функ­ціонувати без ідеалів і духовних регулятивів. Однак всі матеріалістичні течії певною мірою знецінюють духовну сферу, проголошують її буття вторинним, надають їй суто інструментального характеру, тобто розглядають її як за­сіб пристосування людини до світу.

Важливою в матеріалізмі є проблема матерії. Пара­докс матеріалізму полягає в тому, що він прагнув визна­чити матерію як суще, як щось таке, що існує поза реча­ми — знайти абсолютну, незмінну і не знищувану субстан­цію — основу світу. Однак такий пошук в історії науки нічого не дав. Матерії як певної речовини, що входить до складу всіх речей і є незмінною, не існує.

У радянській філософії зразком розвитку матеріаліз­му вважалося ленінське визначення матерії: «матерія -це філософська категорія для означення об'єктивної реаль­ності, яка дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фо­тографується, відображається нашими відчуттями, існую­чи незалежно від них». Справді, тут поняття матерії не пов'язується з конкретними рисами речей. Його зміст зво­диться до об'єктивності, тобто протилежності свідомості й

Філософське вчення про буття (онтологія)

відображуваності у відчуттях. Однак це визначення, по-перше, спирається на не менш невизначене, ніж матерія, поняття «об'єктивна реальність». Об'єктивним стосовно свідомості є і матеріальний предмет, і духовні цінності, а для віруючої людини — і Бог. Тому об'єктивність не є критерієм розрізнення матеріального і нематеріального су­щого. Щодо поняття «реальність», то воно не більше ви­значене, ніж поняття «матерія» і не прояснює суті справи. По-друге, впроваджується двозначне в межах даного ви­значення поняття «відчуття». Якщо відчуття — це щось матеріальне, то виходить тавтологія: матерією є те, що ві­дображається в матеріальному. Якщо ж відчуття — іде­альне (не матеріальне), тоді виходить протиставлення ма­теріального та ідеального. І, таким чином, весь позитив цього визначення зводиться до того, що матеріальне не є ідеальним, протилежне ідеальному, що і так було закладе­но в зміст цих понять.

Загалом в матеріалістичній традиції поняття «матерія» характеризується такими ознаками, як незнищуваність (матерія не зникає і не виникає), просторовість (у Декар­та протяжність є синонімом матеріальності), причинність (поняття «матерія» виключає свободу волі у світі самому по собі). І нарешті, матеріальне визначає себе як проти­лежне ідеальному. У цьому значенні, як правило, і вжи­ваються поняття «матерія», «матеріальний».

У тлумаченні поняття «матерія» як субстанції, незмін­ної основи всіх речей наука в XX ст. досягла не більше, ніж у XIX. Це тлумачення залишається гіпотезою, яку підтвердити фактами неможливо. Матерія як субстанція є швидше символом віри матеріалістів, ніж науковим по­няттям, на яке воно претендує.

Об'єктивний ідеалізм також зводить світ до сукупнос­ті матеріального сущого. Світ ідей як самостійне суще при­таманний хіба що вченню Платона. У мислителів-ідеалістів Нового часу ідеї не становили самостійної сфери буття. Щодо цього підхід до світу матеріалістів та ідеалістів прин­ципово не відрізнявся. Ідеалізм теж тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука. Вони лише по-різному розуміли підстави існування світу, вважаючи, що він ство­рений Богом.

Залежно від особливостей розуміння відношення Бога і світу в філософії Нового часу сформувалось три концеп­ції — теїзм, пантеїзм і деїзм. Риси пантеїзму, який отото­жнює Бога і світ, притаманні неоплатонікам М. Кузансь-кому, Дж. Бруно, а також Б. Спінозі, Ф.-В.-Й. Шеллінгу,

Філософське розуміння світу

Г.-В.-Ф. Гегелю. Концепцію деїзму, за якою Бог створив світ, дав йому імпульс для руху і розвитку і далі не втруча­ється в його справи, сповідували Р. Декарт, Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс, французькі просвітники. І пантеїзм, і деїзм в принципі узгоджувались з науковим підходом до світу, оскільки в них Бог був позбавлений свободи волі. На від­міну від них, теїзм вважає Бога духовною особою. Будучи духовною особою, Бог може втручатись в розвиток подій у створеному ним світі (Керкегор). Отже, класичний об'єк­тивний ідеалізм, як і матеріалізм, розумів світ як сукуп­ність матеріального сущого.

У XIX ст. це розуміння світу було піддано критиці й переосмислено. В цьому процесі окреслилося два напрями:

1. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон за світом ма­теріального предметного сущого (завершеного, оформле­ного) вбачали буття (волю, творчий порив), що не було сущим (не було завершеним, оформленим у предметність). До речі, неомарксизм, зокрема Г. Лукач, під впливом фі­лософії життя також розглядав світ речей (предметів) як похідне від практичної діяльності (процесу), вважав, що світ сприймається в предметній формі тому, що праця має предметний характер;

2. Чеський математик і теолог Бернард Больцано (1781— 1848), німецький мислитель Рудольф-Герман Лотце (1817— 1881), математик Готлоб Фреге (1848—1925), а також Е. Гуссерль (в «Логічних дослідженнях»), які схилялись до платонізму, висунули концепцію буття «ідеального су­щого». На їх думку, математичні числа, юридичні закони (цінності) мають таку ж предметну форму, належать та­кою ж мірою до буття, як і матеріальні речі, тобто стосов­но людської свідомості вони об'єктивні, є сущим. Отже, мають буття незалежне від свідомості: «2x2 = 4» для людини таке ж незалежне суще, як і дерево за вікном.

3. Неокантіанці Вільгельм Віндельбанд (1848—1915) і Генріх Ріккерт (1863—1936), які розвивали концепцію цін­ностей, стверджували існування «світу цінностей» поряд зі світом реальних речей. Так поряд зі світом матеріальних речей постав світ логіко-математичних предметів і ціннос­тей. Єдина до того сфера буття розпалась на кілька сфер.

Пізніше у феноменологічній концепції суще розпада­ється на різні сфери буття (різні світи) відповідно з акта­ми свідомості, в яких це суще дається. Отже, буття мають не лише матеріальні речі, а й числа, цінності, психічні пе­реживання людини, казкові герої тощо. І це буття підля­гає вивченню онтологією.

філософське вчення про буття (онтологія)

Нова онтологія, яка сформувалася на основі феноменоло­гії, досліджує різні сфери буття, різні буттєві світи. Якщо класична філософія, як матеріалістична, так й ідеалістична, формує натуралістично-об'єктивістську традицію (вона трактувала світ як сукупність матеріального сущого), то фе­номенологія, екзистенціалізм та герменевтика належать до культурологічно-суб'єктивістської традиції. У них світ за способом конституювання суб'єктом (культурою) сущого роз­падається на множинність сфер буття (реальних речей, ма­тематичних предметностей, цінностей тощо). Натуралістич­но-об'єктивістська традиція причини існування світу шукає в ньому самому і в Богові (тобто в чомусь об'єктивному, незалежному від людини), культурологічно-суб'єктивіст­ська — в діяльності суб'єкта і в культурі.

Зіставивши об'єктивістську і суб'єктивістську традиції в філософії з тими значеннями, яке поняття «світ» мало в первісній і має в сучасній буденній свідомості, помітимо, що суб'єктивістська традиція схиляється до поняття світу, в центрі якого культура, а об'єктивістська — до сучасного по­няття світу, в центрі якого природа і наука, що її пізнає.

У зв'язку з наявністю двох підходів до світу (на філо­софському рівні і на рівні буденної свідомості) закономір­но постає питання, який з них є істинним, якому надати перевагу. Крім традиційної відповіді, за якої вибір зумо­влюють не аргументи, а схильність, уподобання, віра, мож­на зазначити, що ці концепції передбачають і доповнюють одна одну.

Так, за об'єктивістсько-натуралістичного розуміння сві­ту як природи постає питання: що таке природа, що розу­міти під природою. І стає очевидним, що світ, яким його бачить сучасна наука, — культурно-історичне явище. Ска­жімо, вчора люди не так сприймали світ, а завтра будуть сприймати по-іншому. Отже, натуралістичний підхід до світу передбачає його доповнення культурологічним.

З іншого боку, суб'єктивістсько-культурологічне ро­зуміння світу не могло бути в своїй основі чужим приро­ді. Звичаї та соціальні порядки спрямовані на виживання людини, вони враховували природу людини та навколиш­ню природу. Ворожа природі культура приречена на заги­бель, тому вона мусить бути співмірною природі. Отже, суб'єктивістсько-культурологічне розуміння світу повинно враховувати світ як природу.

Сучасне людство прагне до гармонійного поєднання сві­ту природи і культури. Філософія покликана обґрунтува­ти цю єдність з єдиної методологічної позиції.

Філософське розуміння світу


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)