АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Морфологія та типологія культури

Читайте также:
  1. Артефакти культури. Знання, цінності і регулятиви як три основних види смислів культури.
  2. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  3. Відновлення репресій у 60-70-х рр. ХХ ст. Їх наслідки для розвитку культури.
  4. Вопрос№24: Характерні риси розвитку театрального мистецтва і музичної культури українського народу в другій половині XVII - XVIII ст.
  5. Генезис теорії культури
  6. Громадянське виховання – це виховна діяльність школи, сім’ї і громадськості спрямована на формування громадянської культури вихованців.
  7. Діяльність братства та їх роль у розвитку культури
  8. Етноментальні характеристики філософського знання. Філософія в систему культури
  9. З історії фізичної культури і спорту відомо, що...
  10. Загальна характеристика сучасної культури. Поняття «модерн» та «постмодерн».
  11. Здобудки сучасної української культури.
  12. Зміст виховної діяльності, спрямованої на формування у школярів естетичної культури

План

1. Морфологія культури (матеріальна, духовна, соціальна, фізична культура).

2. Поняття «тип» і «типологія» культури.

3. Історична типологія культури.

4. Регіональна типологія культури.

5. Концепції ідеальних типів М.Вебера та Дж.Фейблмана.

6. Концепція локальних культур М.Данілевського.

7. Циклічні концепції Дж.Віко, Лео Фробеніуса та П.Сорокіна.

8. Еволюціоністські та формаційні концепції (О.Конт, К.Маркс, А.Тойнбі, К.Ясперс).

 

1. Морфологія культури (від грецького «morphe» – форма, вчення)– розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури. Найчастіше культуру поділяють на матеріальну та духовну. Проте з огляду на розкриття смислового аспекту такий поділ не є достатнім. Тим більше, що розділити, протиставити одну одній духовну і матеріальну культуру неможливо. З одного боку, культура вцілому духовна, адже вона є світом смислів, тобто духовних сутностей. З іншого боку – вона матеріальна, тому що подана в кодах, знаках, текстах, які ми сприймаємо чуттєво. Таким чином культура може бути представлена як єдність духовної та матеріальної культури. Однак з дидактичною метою сучасні культурологи виділяють чотири основних елемента або сфери культури: матеріальну, духовну, соціальну та фізичну.

Матеріальна культура включає знаряддя праці, засоби виробництва, будинки, одяг, транспорт та інше, все те, що є результатом матеріальної діяльності людини. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську (економічну) діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. Виходячи з цього виділяють дві галузі, створені результатами практично-перетворюючої діяльності та практично-комунікаційної.

До практично-перетворюючої належать: 1) результати матеріального виробництва (різноманітні речі для споживання), засоби праці, будівлі, одяг тощо; 2) технології та культура виробництва, які постійно оновлюються, спираючись на розвиток науки; 3) економічна культура – характер економічної діяльності людини в суспільстві, що втілюється конкретними особливостями виробництва, розповсюдження і оновлення існуючої в суспільстві системи цінностей економічної діяльності.

Економічну культуру характеризують: форми власності на засоби виробництва, їх співвідношення та взаємодія; домінування певного типу господарського механізму (ринковий – плановий); галузева структура економіки (аграрна – індустріальна); співвідношення ручної та механізованої, автоматизованої праці; рівень розвитку технологій та самої людини як суб’єкта економічної діяльності. До ідеальних елементів економічної культури належать: економічні потреби, інтереси різних соціальних груп; мотиви економічної діяльності; трудова ментальність та трудова етика; економічне мислення та творчість.

Отже, матеріальну культуру неможна обмежити або звести лише до матеріального виробництва, адже вона втілюється не лише у виробництві, техніці, а і в реалізації творчого начала матеріальної діяльності людини.

Духовна культура – діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і, як правило, включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. По суті духовна культура є ідеальною стороною матеріальної діяльності. Виходячи з того, що діяльність має складну структуру та включає в себе такі види як перетворююча, пізнавальна, ціннісно-орієнтована та комунікативна, в духовній культурі виділяють також чотири сфери:

· проективна, що передує матеріальній діяльності (пректи, креслення, ідеальні моделі соціальних, політичних перетворень);

· пізнавальна (сукупність знань про природу, суспільство, людину; особливості отримання цих знань, їх зберігання та передачі);

· ціннісно-орієнтаційна (знання-оцінка): моральна культура як рівень гуманності суспільства та окремої людини; мистецтво; релігія;

· духовне спілкування (на міжособистісному рівні та як опосередковане спілкування з митцями).

Соціальна культура включає виробництво, розвиток та вдосконалення суспільних умов життя людини. Соціальна культура характеризує діяльність держави, різноманітних соціальних інститутів, громадянського суспільства. Головними складовими соціальної культури є політична та правова культура.

Фізична культура включає чотири основні сфери:

· культура відтворення людського роду (стихійне або планомірне, усвідомлене);

· физична культура та спорт (розвиток фізичних здібностей людини);

· здоровий спосіб життя (культура харчування, розпорядок дня, організація праці та дозвілля, відсутність шкідливих звичок);

· діяльність у сфері медицини (збереження та відновлення тілесно-духовних потенцій організму людини). Одночасно є елементом матеріальної культури, адже від останньої залежить матеріальна база системи охорони здоров’я.

В и с н о в о к: не дивлячись на різноманітність конкретних форм культура виступає як цілісність, як система.

 

2. Типологія культур (від грецького typos – відбиток, форма, зразок) – науковий метод, основу якого становлять систематизація періодів розвитку культури за найзагальнішими ознаками, властивостями, а також розрізнення культур за найсуттєвішими підставами. Використовується з метою порівняльного вивчення суттєвих зв’язків, функцій, відносин, рівней організації культури.

Тип культури – це ствердження подібності, загальних рис, які знаходимо в деяких культурах, що відрізняються від інших.

Іноді в культурологічних дослідженнях використовують поняття «соціокультурний світ».

Соціокультурним світом називають суспільство, характерною ознакою якого є особливий, специфічний для нього тип культури, що забезпечує цілісність соціокультурного світу. Культура утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище, у якому відбувається життєдіяльність членів суспільства. Це середовище об'єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою.

Соціокультурні світи можуть бути замкнені у сферу окремої етнічної культури (наприклад, світ Стародавнього Єгипту чи світ інків). Але на відміну від національних культур, вони не обов'язково виникають на основі етнічної спільності і можуть охоплювати різні народи і країни (наприклад, світ європейського середньовіччя, світ арабської культури).
Для соціокультурних світів характерна відносна відокремленість від зовнішнього оточення. Вплив інших культур на них незначний і не відбивається істотно ні на змісті їх життя, ні на історичній еволюції (якщо вона не припиняється насильно завойовниками). Кожен соціокультурний світ — це своєрідний окремий острів чи материк архіпелагу людської культури, що існує відносно незалежно від інших її островів. Можливо, що коли-небудь в майбутньому вони зіллються в одне ціле (на підтвердження таких думок виступають процеси глобалізації), але до сьогоднішнього дня людська культура розвивалась і продовжує розвиватись в умовах існування соціокультурних світів.

Для побудови типології культур важливо враховувати, що вона залежить від розуміння самого поняття «культура», особливостей розуміння культурно-історичного процесу, від врахування фактора часу (синхронна) або без врахування часу (діахронна класифікація).

Однак головна умова типологізації – наявність одного критерія, за яким і визначають тип культури. Наприклад: спосіб трансляції культурного досвіду (традиційні – нетрадиційні); структури соціальної стратифікації (сільська – міська); хронологічна послідовність; визнання існування особливого утворення або фундаментальної форми всесвітнього соціокультурного досвіду – Сходу та Заходу (відповідно – поділ культур на «східні» та «західні») тощо.

Сучасне культурологічне знання включає:

· історичну типологію (класифікація культур, що існували в історії людства, за їх типом та визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі);

· структурну (морфологічну) типологію (вивчення культур з точки зору подібності або відмінності їх структури, незалежно від генетичної або територіальної близькості, тобто, визначаються певні культурні риси, що характеризують конкретну культуру як унікальну модель або комплекс елементів);

· системна типологія (виділення типів культури та побудова логічно обгрунтованого їх взаємного розташування на грунті певних класифікаційних принципів, визначених дослідником, або тієї чи іншої узагальненої моделі культури).

В межах названих напрямків сьогодні існує не один десяток різноманітних типологій, які відзначаються суттєвими розбіжностями вихідних принципів та завдань. Тим не менше їх можна умовно поділити на:

· структурні культурно-антропологічні класифікації (багато різних класифікацій, що спираються на ідею існування так званих культурних ареалів. Тобто, класифікації, елементи яких мають локально-регіональний та статистичний характер, а поєднання цих елементів було найчастіше вільним, випадковим. На практиці це призвело до створення багатьох класифікаційних схем для одних і тих самих етнографічних данних. Наприклад, Купер, Беннет та Берд поділили всю територію Південної Америки на три культурні ареали, Стюард – на чотири, Стоут – на одинадцять, Мердок – на двадцять чотири. Розуміючи проблематичність такої класифікації, пізніше культурантропологи запропонували більш широкий типологічний підхід);

· концепції ідеальних типів (М.Вебер, Дж.Фейблман);

· концепції локальних культур (М.Данілевський, О.Шпенглер), регіональні типології;

· циклічні концепції: патріархальна – матріархальна (Й.Бахофен, Л.Фробеніус), концепції Дж.Віко та П.Сорокіна;

· еволюційні та формаціонні концепції: руху від механічної до органічної солідарності (Е.Дюркгейм), руху від общини до суспільства (А.Тьонніс), «культурно-енергетична» концепція Л.Уайта, руху від локальних культур до єдиної загальнолюдської культури (А.Тойнбі), теорія трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (О.Конт), суспільно-економічних формацій (К.Маркс), концепція К.Ясперса, та інші.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)