АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Американська школа неокласики

Читайте также:
  1. А) Краківська школа
  2. Австрийская школа
  3. Административная (Классическая) школа (1920 – 2950).
  4. Административная (классическая) школа менеджмента
  5. Административная школа управления: сущность и значение для развития теории и практики менеджмента
  6. Американська література 20 ст.
  7. Английская школа в МО
  8. Античная философия: идеалистические школы и направления досократического периода (пифагорейцы, элейская школа).
  9. Античная философия: материалистические школы и направления досократического периода: милетская школа, атомисты.
  10. Б) Варшавська школа
  11. БРИТАНСКАЯ ШКОЛА

Вагомий внесок у формування неокласичного напряму економічної думки здійснив видатний вчений, засновник американської школи маржиналізму Джон Бейте Кларк (1847—1933), автор праць "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополії" (1901), "Сутність економічної теорії" (1907) та ін. Заглиблення у маржиналістські ідеї та неординарність аналізу дали змогу американському досліднику сфор­мулювати ряд нових ідей, які лягли в основу неокласичної економічної теорії.

 

Видатний американський економіст Джон Бейте Кларк (1847—1933) народив­ся в місті Провіденсі штату Род-Айленд. За­кінчивши Амхерстський коледж, Кларк, як і більшість американців того часу, продов­ив освіту в європейських університетах Гейдельберга та Цюриха. Своїм учителем та наставником з економічної науки він вва­жав одного із засновників німецької істо­ричної школи Карла Кніса, лекції якого слу­хав у Гейдельберзькому університеті.

Сприйнявши ряд ідей історичної школи, Дж.Б. Кларк не став її адептом і пішов влас­ним шляхом у науковій та викладацькій діяльності. Протягом 1872—1895 рр. він вик­ладав економіку в ряді американських ко­леджів в тому числі в Карлтонському коледжі (Мінесота), де серед його учнів був майбутній відомий економіст, засновник американсь­кого інституціоналізму Т. Веблен.

З 1895 по 1923 р. вчений працював у Колумбійському універси­теті. Він став одним із засновників та першим президентом Амери­канської економічної асоціації (1893—1895), що засвідчило високий авторитет та визнання заслуг Кларка у розвитку економічної науки. У 1877 р. вчений опублікував низку нарисів, які згодом увійшли до книги "Філософія багатства" (1886). Ця праця засвідчила помітний вплив історичної школи на методологію економічних досліджень Дж.Б. Кларка, його прагнення поглибити етичні засади економічно­го аналізу, зробивши акцент на морально-психологічних основах багатства. Критикуючи класичну економічну теорію як "апофеоз егоїз­му", вчений обґрунтовував необхідність державного втручання в економіку з метою забезпечення справедливого розподілу багат­ства та заміни конфліктів і конкуренції взаємовигідним співробіт­ництвом.

Однак з часом Дж.Б. Кларк відійшов від ідей історичної школи і здійснив спробу вирішити проблему справедливого розподілу ба­гатства на основі ідей маржиналізму та концепції граничної продук­тивності факторів виробництва. У 1899 р. вчений опублікував свою знамениту працю "Розподіл багатства", в якій обґрунтував справед­ливість та ефективність стихійного саморегульованого ринкового господарства. На думку відомого дослідника історії економічного аналізу Й. Шумпетера, "Розподіл багатства" Дж.Б. Кларка став ви­датною науковою працею, "витвором мистецтва", який "створив школу і єдиний шлях американської теорії".

З 1911 р. Кларк був директором відділу економіки та історії Фон­ду Карнегі. Помер вчений у 1933 р.

 

Основні теоретичні здобутки Дж.Б. Кларка:

Розвиток методології економічних досліджень на основі учення про статику і динаміку. За аналогією з теоретич­ною механікою вчений поділив економічну теорію на три розділи (рис. 8.10).


Рис. 8.10. Структура економічної науки за Дж.Б. Кларком

Перший розділ, присвячений дослідженню "універсальних законів багатства", до яких вчений відносив:

Закон граничної корисності. Стверджуючи, що "принци­пи, які управляють господарством ізольованого інди­відуума, продовжують керувати й економікою сучасної дер­жави", вчений дотримувався традиційного для маржиналізму визначення граничної корисності як корисності, яку має останній із ряду однакових предметів"[58]. На відміну від європейських маржиналістів, він вважав, що:

1) оцінку корисності благ та регулювання цін на них здійс­нюють не окремі індивіди, а групи (класи) покупців. Відтак гра­нична корисність є корисністю блага, яке певний клас покупців може придбати на свою останню грошову одиницю;

2) ціна товару відображає не єдину для всіх корисність, а "пу­чок елементарних корисностей", оскільки будь-який товар має перелік властивостей, кожна з яких приваблює свою групу по­купців.

Застосовуючи маржинальний аналіз не до приросту благ, а до приросту їх окремих корисних якостей, Дж.Б. Кларк обґрунту­вав ідею, згідно з якою цінність товару вимірюється сумою граничних корисностей усіх його властивостей, кожна з яких стосується окремого класу споживачів (закон Кларка).

Закон специфічної продуктивності. Модифікувавши тео­рію факторів виробництва Ж.Б. Сея, вчений виокремив чотири фактори виробництва:

— ­ грошовий капітал;

— капітальні блага (засоби виробництва, земля);

— підприємницьку діяльність;

— працю.

Таким чином, Дж.Б. Кларк одним із перших розмежував капітал і капітальні блага. "Єдиною найхарактернішою рисою того, що ми називаємо капіталом, — зазначав дослід­ник, — є факт перманентності....Капітальні блага... не тільки можуть бути зруйновані, але мають бути знищені для того, щоб капітал був збережений. Насіння пшениці мусить заги­нути для того, щоб пшениця залишалась жити..."[59]. Відтак капітал Дж.Б. Кларк визначав як "нескінченну послідовність благ, що змінюються, але завжди коштують певної суми"[60]. На думку вченого, "капітал абсолютно мобільний, хоча капі­тальні блага далекі від цього. Можна вилучити мільйон до­ларів із однієї галузі і вкласти їх в іншу. Абсолютно немож­ливо, однак, фізично вилучити із однієї галузі знаряддя, які їй належать, і розмістити їх в іншій"[61].

Стверджуючи, що у виробництві завжди задіяні чотири фак­тори, кожен з яких має специфічну продуктивність і робить свій внесок у цінність продукту, вчений був переконаний, що власнику відповідного фактора має належати його специфіч­ний внесок: капіталу — процент, капітальним благам — рен­та, підприємницькій діяльності — прибуток, а праці — за­робітна плата.

Закон спадної продуктивності. Спираючись на концепцію спадної граничної корисності, ідеї Т. Мальтуса щодо спадної родючості ґрунтів та здійснене Й. фон Тюненом досліджен­ня спадної продуктивності праці та капіталу, Дж.Б. Кларк обґрунтував закон граничної продуктивності факторів виробництва. Згідно з цим законом за умов вільної конку­ренції та мобільності суб'єктів господарювання послідов­не збільшення будь-якого виробничого фактора при незмін­ній величині інших призводить до зменшення приросту продукції. Іншими словами, гранична продуктивність змін­ного фактора постійно скорочується.

Аналізуючи виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці фіксованої площі (200 акрів) при незмінних знаряддях праці та методах виробництва, вчений зазначав, що "найпростіший і найприродніший спосіб проілюструвати цей закон полягає в тому, щоб уявити собі, що люди вво­дяться на поле один за одним до тих пір, поки чисельність їх не досягне двадцяти. Можна буде бачити, таким чином, що кожен з них додає до врожаю менше, ніж його попередник. Продукт, який може бути приписаний коленій окремій лю­дині, стає поступово меншим, у міру того, як робоча сила досягає таким чином свого повного складу. І величина, ство­рена двадцятим робітником — найменша із усіх"[62]. Розвиваючи далі свої економічні міркування, Дж.Б. Кларк стверджував, що відкритий ним загальний закон "...настільки всеохоплюючий, що панує у всьому економічному житті. Цей закон виявляється як у споживанні, де кінцевий приріст ок­ремого предмета менш корисний, ніж попередній приріст, так і у виробництві, де кінцевий приріст виробничого агента менш продуктивний, ніж попередні прирости"[63].

Другий розділ економічної науки, на думку вченого, "вклю­чає соціально-економічну статику. В ньому йдеться про те, що відбувається надалі з багатством, якщо суспільство орга­нічне і якщо не відбувається ніяких змін у формі його органі­зації і у способі діяльності"[64].

Здійснений ученим аналіз дав підставу дійти висновку, що статика:

досліджує дію економічних законів за умов незмінної технології, постійної чисельності населення, фіксова­них обсягів капіталу, техніки, грошей тощо;

має справу не з економічною реальністю, а з абстракт­ною, ідеальною моделлю економіки, яка перебуває у стані стійкої рівноваги;

дає змогу виявити основні закономірності забезпечен­ня рівноваги економічної системи. У зв'язку з цим Дж.Б. Кларк стверджував, що "статичні закони ніколи не втратять свого провідного значення, оскільки усяке дійсне знання законів руху залежить від відповідного знання законів спокою"[65];

аналізує цінності благ та доходи факторів виробниц­тва за їх "природного" або "нормального" значення.

Дж.Б. Кларк вважав, що за умов статики ціна визначаєть­ся граничними витратами виробництва і включає заробіт­ну плату, процент і нормальний прибуток, який отриму­ють підприємці як організатори виробництва. Вільна кон­куренція за умов статичної рівноваги, на думку вченого, унеможливлює отримання підприємницького доходу.

Третій розділ економічної науки, на думку вченого, покли­каний досліджувати соціально-економічну динаміку, пов'я­зану зі зміною форм та способів господарської діяльності, вивчати зміни, які "стосуються власне способу виробництва і діють на саму структуру суспільства"[66].

Виходячи з того, що статичний стан є ідеальним, оскільки всі природні суспільства динамічні, вчений надавав велико­го значення дослідженню того, "що відбувається з багатством і добробутом суспільства за умов, коли суспільство змінює форму і способи діяльності"[67]. Водночас Дж.Б.Кларк свідомо обмежував своє завдання статичним підходом, покладаючи на майбутні теоретичні дослідження якісний аналіз явищ мінливості, здатний не лише розширити предмет економічної теорії, але й перенести її в нову площину. Розмірковуючи над проблемами економічної динаміки, вче­ний виокремив зміни, здатні порушити статичні умови. Він звертав увагу на те, що "потреби змінюються, і разом з ними мають змінюватись види багатства, яке виробляється. Застосовуються нові механічні процеси. Машини витісняють ручну працю, а більш продуктивні машини заміщують менш продуктивні. Використовуються нові рушійні сили і засто­совується нова сировина. Населення зростає і мігрує....Зро­стає велика промисловість і витісняє дрібну..."[68]. Трактуючи динамічні процеси як результат виключно зовніш­нього впливу, Дж.Б. Кларк зазначав, що "статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилен­ня". Він звертав також увагу на те, що "динамічні сили ство­рюють нові умови для дії статичних сил"[69], уможливлюючи діяльність підприємців як винахідників, новаторів, приско­рювачів технічного прогресу, які отримують додатковий при­буток — підприємницький дохід.

– Концепція розподілу доходів заснована на теорії гранич­ної продуктивності факторів виробництва. Вбачаючи своє завдання у тому, щоб "показати, що розподіл суспільного доходу управляється природним законом, і що цей закон, якщо він діє без перешкод, дає кожному фактору виробниц­тва ту суму багатства, яку цей фактор створює", вчений ствер­джував, що:

— процеси виробництва і розподілу мають єдину основу —
граничну продуктивність факторів;

— участь кожного виробничого фактора у створенні цінності
продукту визначається його граничною продуктивністю;

•— граничний продукт як критерій оцінки внеску коленого фактора у створення цінності продукту є приростом про­дукції, одержаним у результаті збільшення певного виду фактора на одиницю при незмінній величині інших;

— граничний продукт визначає справедливий рівень цін фак­торів виробництва і справедливий рівень доходів їх влас­ників.

Необхідно зазначити, що теорія розподілу Кларка ґрунтуєть­ся на аналізі граничної продуктивності двох основних факторів виробництва: праці та капіталу. Землю та підприємництво вче­ний трактував як різновид та одну із функцій капіталу.

Розмірковуючи над природою заробітної плати, вчений вихо­див з того, що праця, подібно до інших товарів, підпорядковуєть­ся граничній оцінці: "Ціна встановлюється ринком для кінцевої одиниці запасу кожного з них і поширюється на весь запас. І подібно до того, як остання одиниця споживчих благ є ціноутворюючою, так остання одиниця праці визначає заробітну плату"[70]. Продуктивність праці робітника, який виробляє продукцію, рівну величині його заробітної плати, Кларк назвав граничною, а отри­маний за рахунок праці цього граничного робітника приріст про­дукції — граничним продуктом праці. Дійшовши висновку, що "кожна одиниця праці...оцінюється підприємцем у стільки, скільки остання одиниця виробляє"[71] вчений дав граничну інтер­претацію тези, згідно з якою "кінцева продуктивність управляє зарплатою"[72] (рис. 8.11).

 

 

Рис. 8.11. Залежність заробітної плати від граничної продуктив­ності праці у моделі Дж.Б. Кларка

 

Згідно з аналізом американського дослідника "вздовж лінії АР вимірюється число одиниць праці, які послідовною кількістю оди­ниць вступають у роботу при незмінній величині капіталу. Про­дукт першої одиниці, яка працює за допомогою всього капіталу, вимірюється лінією А ІВІ, третя збільшує випуск на А Ш ВШ і т.д., остання — на DC. DC вимірює ефективну продуктивність будь-якої одиниці праці у переліку і водночас загальний рівень заро­бітної плати. Якби перша одиниця праці потребувала більше, ніж DC, підприємці замінили б її останньою одиницею. Те, що вони втрачають внаслідок усунення якоїсь одиниці із робочої сили, є величина DC " [73].

У цьому контексті заслуговує на увагу теза американського дослідника про існування контрольованої підприємством "зони байдужості" або "граничної сфери". Остання визначалась Дж.Б.Кларком як сфера, в межах якої підприємство може найня­ти на роботу кілька зайвих робітників, які вироблятимуть такий самий обсяг продукції, як і працівники, що вже знаходяться в цій граничній сфері. За цих умов для підприємства "немає суттєвого значення, працюють ці люди чи ні. Найнявши їх, воно буде ви­плачувати у якості заробітної плати те, що вони виробляють, і не буде отримувати від них ніякого прибутку"[74]. Відтак вчений ро­бив висновок, що заробітна плата наближається до продук­ту граничної праці, і та частина робочої сили, яка займає зону байдужості, є таким чином граничною.

Аналогічним був хід міркувань Дж.Б. Кларка щодо утворен­ня процента. Стверджуючи, що здатність капіталу створювати продукт є основою процента, вчений визначав рівень останнього граничною продуктивністю капіталу, тобто "додачею до продук­ту, яка надається останньою одиницею капіталу"[75], (рис. 8.12). У зв'язку з цим американський дослідник стверджував, що "теорія має приписати капіталу, а не праці, той додатковий продукт, який надлишок капіталу забезпечує робітникам, які вступили в ряд у нашому випадку раніше за інших"[76].

 

B B

 

Процент Заробітна

E C E плата C

Заробітна плата Процент

 

A D A D

 

Рис. 8.12. Графічна інтерпретація закону розподілу Дж.Б. Кларка

 

Очевидною істиною для американського дослідника було твер­дження про те, що "один і той самий закон управляє заробітною платою і процентомзакон граничної продуктивності.... При одному способі формування закону (рис. 8.12, а) ми отримуємо заробітну плату як величину, яка безпосередньо визначається цим принципом: це площа АЕСD нашого рис. 8.12, б....За іншого спосо­бу формулювання закону (рис. 8.12, б) ми отримуємо вже процент у якості величини, визначеної законом граничної продуктивності. Ра­зом узяті ці величини складають весь статичний дохід суспільства"[77].

Таким чином, у підприємця після виплати заробітної плати, зображеної як АЕСD на рис. 8.12, а, залишається ЕВС, з якої він може виплатити процент, і те, що він повинен сплатити як про­цент, є величина АЕСD рис. 8.12, б. Якби площа ЕВС на рис. 8.12, а перевищувала площу АЕСD ) на рис. 8.12, б, тоді у підприємця був би залишок. Це був би чистий прибуток, єдиний вид доходу, який завжди визначається залишковим шляхом.

Таким чином, згідно із законом розподілу Дж.Б. Кларка, за умов, коли дія побічних факторів нейтралізована або урівно­важена, граничний продукт коленого фактора визначає спра­ведливий природний рівень доходів, оскільки на кожен фактор виробництва припадає та сума багатства, яку він створює. Тим самим за умов статичної рівноваги уможливлюється опти­мальне співвідношення затрат підприємства на фактори виробництва. Це таке співвідношення, за якого ринкові величини заробітної плати і процента рівні граничній продуктивності праці і капіталу.

Поширення граничного аналізу на процес формування факторних доходів дало змогу вченому покласти в основу теорії цінності й теорії розподілу єдиний методологічний підхід. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, теорія граничної продуктивності Дж.Б. Кларка ніби замкнула маржинальну систему[78], стимулюючи появу різноманітних прикладних досліджень кількісних співвідношень між затратами факторів виробництва на основі виробничих функцій.

Водночас, на думку багатьох дослідників, обґрунтована Дж.Б. Кларком теорія розподілу не може бути вичерпною, оскільки вона:

• має абстрактний, статичний характер і є справедливою "до тих пір, поки праця і капітал продовжують залишатися не­змінними за величиною і виробляти ті самі речі тими сами­ми процесами при незмінній формі організації"[79];

• є однобічною, враховує лише попит на фактори виробницт­ва, тоді як їх пропозиція вважається постійною і не дослі­джується. Крім того, як справедливо зазначає М. Блауг, "на­справді не існує ніякого окремо взятого виробничого факто­ра і фактори виробництва по суті комплементарні, і гранич­ний продукт будь-якого з них є наслідком граничних про­дуктів усіх інших факторів"[80];

• ототожнює алокаційну ефективність і розподільчу справед­ливість;

• не змогла довести чітко, що вироблений продукт без залиш­
ку розпадається на доходи факторів, що сприяло виникненню проблеми "вичерпності продукту", яка знайшла відобра­ження у дослідженнях економістів наступних поколінь (Ф.Г. Вікстіда, К. Вікселя та ін.).

У сучасній економічній науці теоретичні положення, сформу­льовані Дж.Б. Кларком, мають скоріше інструментальне значен­ня, не претендуючи на обґрунтування справедливості розподілу створеного продукту.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)