Новий етап розвитку 4-річної початкової освіти з мови та літератури

Перехід початкової школи на нову структуру та зміст навчання - це рубіжна дата, яка зобов'язує вчи­теля ще раз осмислити та переглянути перспективу розвитку по­чаткової освіти, зокрема з мови та літератури.

Організація навчання в початковій школі має будуватися відпо­відно до вимог Державного стандарту загальної початкової освіти.

Державний стандарт — це нормативний документ, який всту­пив у дію з 2012 року як механізм оновлення змісту освіти і конт­ролю за його засвоєнням.

Зміст освіти в Державному стандарті удосконалений так, щоб забезпечити реалізацію загальних принципів щодо національного характеру школи, розвитку особистості, оздоровчої функції, гума­нізації, диференціації та інтеграції змісту, посилення практичного і творчого спрямування навчальної діяльності тощо.

Державний стандарт початкової загальної освіти включає освітні галузі: «Мови і літератури», «Математика», «Здоров'я і фізична культура», «Технології», «Людина і світ», «Мистецтво», кожна з яких побудована за основними змістовими лініями, що є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти. У Держав­ному стандарті зазначається, що зміст освітніх галузей може бути реалізований через окремі навчальні предмети.

Початковий курс освітньої галузі «Мова і література» є складовою в системі безперервної мовно-літературної освіти. Змістове наповнення освітньої галузі "Мови і літератури" передбачає опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань Українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

Основною змістовою лінією мовної освіти у початковій ланці загальноосвітньої школи є мовленнєва, яка передбачає формування та розвиток умінь слухати і розуміти, говорити, читати і писати. Мовна та соціокультурна лінії забезпечують відповідний обсяг знань з мови, умінь і навичок їх застосування у мовленнєвій діяльності, а також уявлення про звичаї, побут українського народу, визначні події та постаті в історії України.

Сутність початкової літературної освіти полягає в розвитку повноцінних навичок читання, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної різноманітності, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

Мета і завдання вивчення української мови полягає в опануванні грамоти (початкових умінь читати і писати), засвоєнні доступного кола знань з мови, у мовленнєвому розвитку молодших школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення. Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу мовної освіти в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці.

Особливість мови навчання полягає в тому, що вона є не тільки предметом вивчення, а найважливішим засобом навчання, виховання і розвитку особистості у процесі опанування інших шкільних предметів.

Головні завдання початкового етапу навчання мови:

· вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови;

· гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності - слухання, говоріння, читання і письма;

· формування комунікативних умінь;

· ознайомлення з найважливішими функціональними складовими мовної системи;

· загальний розвиток особистості - інтелектуальний, моральний, вольовий, естетичний.

Відповідно до мети і завдань освітньої галузі у структурі державного стандарту виділяються такі основні змістові лінії: мовленнєва, мовна, соціокультурна.

Державний стандарт з мови та літератури — це не програма навчаль­ної дисципліни, а лише основа для складання програм і створення підручників з мови та читання. Підручники мають забезпечувати як вимоги освітнього стандарту (мінімальний, обов'язковий рівень), так і підвищений та поглиблений рівень навчання мови та літератури.

Отже, зміст початкового курсу мови та літератури може бути викла­дений і засвоєний на різних ступенях глибини і деталізації. Для початкової ланки шкільної освіти достатньо передбачити два сту­пені: 1) рівень обов'язкової мовно-літературної підготовки, що має бути досягнутий усіма учнями; 2) рівень, якого досягають учні, схильні до вивчення мови та літератури [4, 6].

В останній редакції Державного стандарту для 4-річної школи реалізовано компетентнісний підхід у визначенні навчальних досягнень учнів,який має стати новим концептуальним орієнтиром для розвитку сучасної початкової освіти взагалі та ма­тематичної зокрема.

Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важ­ливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому резуль­таті має на меті не просто дати суму знань, умінь та навичок ди­тині, а сформувати її компетенції.

Слова «компетенція», «компетентність» є зараз одними з най­уживаніших педагогічними працівниками, але глибинного розумі­ння сутності цих понять поки що немає.

Проаналізувавши їх визначення, ми встановили тісний взає­мозв'язок, хоча наукові джерела ці категорії трактують по-різному. Так, у «Новому тлумачному словнику української мови» компетен­ціявизначається як добра обізнаність із чим-небудь. У пе­дагогічних дослідженнях (В. І. Бондар, В. А. Кальней, А. В. Хуторсь­кий, С. Е. Шишов та ін.) поняття компетенції не зводиться тільки до знань і вмінь, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості. Компетенціюрозглядають як можливість встановлю­вати зв'язки між знаннями і ситуацією або здатність проявляти знання та діяти відповідно до конкретних реальних умов. У свою чергу, компетентний тлумачиться як такий, що має до­статні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь добре обі­знаний, кваліфікований. Ми погоджуємося з визначенням компетентностіяк специфічної здатності, що необхідна для ефек­тивного виконання конкретної дії в певній галузі і включає вузь­коспеціальні знання, уміння, способи мислення, а також відпові­дальність за свої дії [12, 6]. Це означає, що в кожній професійній галузі (медицина, освіта, спорт тощо) наявний «комплекс» спеці­альних знань та вмінь, за умов опанування якими особистість здат­на діяти. Отже, бути компетентним — це вміти мобілізувати в певній ситуації отримані знання та досвід.

В ході дискусії, яка жваво проходила серед науковців-педагогів, дійшли розуміння того, що система компетентностей в освіті вклю­чає: ключові(тобто надпредметні) компетентності — вони можуть бути представлені у вигляді «парасольки» над усім процесом на­вчання; загальнопредметні компетентності — їх набуває учень упро­довж вивчення тієї чи іншої освітньої галузі у всіх класах середньої школи; предметнікомпетентності — ті, що їх набуває учень при вивченні певного предмета протягом конкретного навчального року або ступеня навчання.

Слід зазначити, що в процесі вивчення основних понять з мови та літератури має відбуватися формування предметних компетент­ностей. Рівень розвитку мовно-літературної компетенції молодшого шко­ляра має бути достатнім для успішного навчання в основній школі.

На жаль, сьогодні результати першого моніторингового дослі­дження початкової освіти доводять, що у частини учнів початкової школи під час вивчення мови та читання формуються не всі предметні компетенції.

Отже, ці факти свідчать про те, що необхідно внести відповідні корекції до навчально-виховного процесу, зокрема в частину реалі­зації компетентністного підходу.

З метою подолання вказаних недоліків на уроках мови та читання в початковій школі доцільно передбачати:

- акцентування уваги не тільки на кінцевому результаті діяльності учнів, а й на раціональній організації процесу навчання. Це означає, що навчальна діяльність учнів на уроках мови та читання має постійно спрямовуватися на пошук доцільних шляхів формування мовленнєвих умінь, умінь спостерігати, аналізувати, класифікувати, робити висновки і перевіряти їх і т.і;

- спрямованість методів і прийомів навчання молодших школярів на посилення ролі самостійної, практичної і розумової пізнавальної діяльності учнів, розвиток навичок самоконтролю;

- орієнтацію на формування комунікативних умінь як провідного виду діяльності учнів.

Крім того, на розвиток початкової мовно-літературної освіти впли­вають ще й інші фактори.

Так, у процесі переходу до нової початкової школи загострила­ся проблема наступності з дошкільною освітою.

У першу чергу, це пояснюється відсутністю обов'язкової дошкіль­ної підготовки (хоча б дітей 5 років), яка призводить до того, що здібності раннього дитинства належно не використовується, неекономно витра­чається час на початкове навчання, особливо у першому класі. Слід зазначити, що етапи дошкільної і початкової освіти, як і раніше, зали­шались мало пов'язаними. Це пояснюється тим, що лише 49 % дітей у країні відвідують дошкільні заклади. Крім того, у дошкільних навчаль­них закладах в центрі уваги керівників і вихователів перебуває не на­вчання, а процес організації життєдіяльності дітей, у якому заняття — лише одна з можливих форм. Як правило, переважають специфічно дитячі види діяльності: ігрова, художня, дослідницька, екскурсії в при­роду тощо. І тому, коли дитина потрапляє до школи, для неї різко змінюється не лише місце перебування і режим, а саме наповнення на­вчального процесу, середовище і таке інше.

З метою розв'язання проблеми наступності дошкільної і по­чаткової освіти науковцями лабораторії початкової освіти Інститу­ту педагогіки, Інститутом психології та АПН України активно ви­вчається цей напрямок (розроблено методичні рекомендації щодо підготовки до школи дітей 5-6-річного віку, які не відвідують дошкільні заклади; підготовлено методичні рекомендації щодо ви­вчення готовності дітей 6-річного віку до школи і комплектування перших класів тощо).

Однак без глибокого усвідомлення вчителем особливостей віко­вого періоду дітей 6-7,5 років, організації ігрової діяльності, змісто­вого оцінювання, матеріально-методичного забезпечення тощо досягти успіху в подоланні проблеми наступності з дошкіллям неможливо.

Аналіз інноваційного педагогічного досвіду показує, що ігрова діяльність є одним з найбільш значущих чинників, необхідних для комфортного існування дитячої особистості в шкільному світі. Психологічний клімат сприяє переживанню радості, задоволення, які відчуває особливо 6-річний учень в освітньому середовищі. Комфортний психофізіологічний стан створює умови для успіш­ної адаптації дитини до нових вимог життя, сприяє зниженню втом­люваності, збереженню здоров'я, підтримує позитивну емоційну основу навчальної діяльності.

Водночас масова шкільна практика свідчить, що роль ігрової діяльності значно принижується. Вчителі пояснюють це тим, що гратися можна в дитячому садку, а в школі потрібно вчитися. На жаль, обмеженість використання дидактичних ігор стосується і уроків мови та читання. Саме тому кожен учитель має пост­ійно накопичувати свій професійно-педагогічний арсенал систе­мою дидактичних ігор, які доцільно використовувати під час вив­чення тієї чи іншої теми в курсі мови та літератури початкової школи, користуючись новітньою дидактико-методичною літературою.

Принагідно підкреслимо, що сучасний ринок перенасичений подібною літературою, тому вчитель має ретельно добираючи до уроку першокласників дидактичну гру, обґрунтовуючи свій вибір підпорядкуванням її змісту конкретній навчальній меті.

Щодо втілення в навчальний процес початкової школи інформа­ційно-комунікаційних технологій, тобто використання відеометоду, то існує декілька підходів учених.

На сучасному етапі в Україні дотримуються наступних поглядів. Учені (М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, Ю. О. Дорошенко, О. В. Співаковський, О. В. Суховірський, О. І. Шиман та ін.), які досліджу­ють проблему інформатизації в освіті, переконані, що знайомити молодших школярів безпосередньо з роботою на персональних ЕОМ недоцільно. Однак, на їхню думку, комп'ютер може висту­пати необхідним засобом діяльності вчителя, здатним полегшити його працю.

Роль комп'ютера як засобу навчання на уроці більш складна: за­стосування його в навчальному процесі допомагає педагогові зро­бити урок більш динамічним, насиченим, цікавим. Пропонова­ний матеріал і можливості його вивчення постійно розширюють­ся завдяки розвитку мультимедійних технологій, що підключають комплексне (текст, колір, об'єм, звук, аплікація) сприйняття ма­теріалу.

Ефективність використання відеометоду залежить не тільки від особистої майстерності вчителя, а знаходиться в прямому зв'язку з якістю відеопосібників і технічних засобів.

Навчальний матеріал мультимедійних програм необхідно ре­тельно аналізувати, щоб чітко знати, що є метою його використан­ня, що є головним, суттєвим. Крім того, добираючи для проведен­ня уроків відповідне програмне забезпечення, слід ураховувати, що воно має відповідати таким вимогам:

- не зашкодити здоров'ю дітей;

- викликати в них позитивні емоції;

- активізувати пізнавальну та розумову діяльність;

- стимулювати бажання навчитися працювати самостійно;

- розвивати творчі здібності дитини;

- виконувати навчально-контрольні функції.

Таким чином, втілення в навчальний процес початкової шко­ли інформаційно-комунікаційних технологій полегшить працю вчителя та сприятиме повноцінній організації навчальної діяльності молодших школярів на уроках мови та читання.

Докорінного поліпшення на сучасному етапі розвитку почат­кової школи потребує організація індивідуального навчання молодших школярів. Така робота з мови та читання має здійснюватись у двох на­прямках: по-перше, з метою корекційно-розвивальної допомоги учням, по-друге, для розвитку їхніх спеціальних (творчих) здібностей.

Як свідчить практика, дітей, для яких необхідне корекційно-розвивальне навчання, з кожним роком стає все більше. Є думка вчителів про те, що до цієї категорії належать діти з діагнозом за­тримки психічного розвитку (ЗПР). Однак у сучасній педагогічній літературі можна зустріти термін «діти ризику шкільної дезадаптації» (Г. Ф. Кумарина, 2001), до яких віднесено не тільки тих, у кого по­рушені психофізіологічні і вищі психічні функції, а й соціально-педагогічно занедбані та діти з послабленим здоров'ям.

Спеціалісти рекомендують приділяти особливу увагу корекційно-розвивальному навчанню на уроках мови та читання саме на почат­ковому етапі, тобто в 1-2 класах. Це обумовлюється тим, що більшість дітей мають недостатню працездатність, швидку втом­люваність, розлад пам'яті й уваги, слабку сформованість логічних прийомів розумових дій та надто повільний тип розумової діяль­ності. Практика свідчить, що вчасне й ефективне включення корекційно-розвивального навчання, як правило, дозволяє позбави­тись цих недоліків до 3-4 класів.

Базу для такого психологічного обґрунтування дають сучасні психологічні та фізіологічні дослідження, які розкривають проблему ефективності процесу навчання та формування різних психічних процесів у дітей молодшого шкільного віку. Аналіз результатів та­ких досліджень засвідчує посилену увагу науковців до використан­ня методу моделювання різних видів як для розвитку мислення дітей, так і для формування в них повноцінної навчальної діяль­ності (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, А.П. Запорожець, Л.В. Венгер, Л.М. Фрідман, Н. Г. Салміна та ін.). Як свідчать дослідження (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов та ін.), подібна діяльність важлива як з точки зору врахування психофізіо­логічних особливостей молодших школярів, так і з метою процесу засвоєння ними знань.

З педагогічної позиції здібна дитина найбільше має потребу в інструктивному стилі відносин, що вимагає інформативності й об­ґрунтованості висунутих вимог з боку вчителя. Інструктивний стиль на противагу імперативному, який панує в початковій школі, при­пускає апелювання до особистості учня, урахування його індивіду­альних здібностей і орієнтацію на них, що сприяє розвитку неза­лежності, ініціативності і творчих потенцій молодших школярів.

Очевидно, що, з дидактичної точки, зору здібні діти потребу­ють, як мінімум, забезпечення оптимального темпу просування в змісті й обсязі навчального навантаження. Причому оптимального для себе, тобто більш високого, ніж для звичайних дітей. Якщо врахувати при цьому необхідність у постійному ускладненні розумового навантаження, наполегливе прагнення до саморегуляції діяльності і підвищену працездатність, можна з достатньою впев­неністю стверджувати, що в школі здібні діти аж ніяк не є «благо надійними» учнями, оскільки їхня навчальна діяльність постійно проходить не в зоні найближчого розвитку, а далеко за нею. Таким чином, відносно цих учнів (вільно або мимоволі) постійно пору­шується основний принцип розвиваючого навчання, що вимагає урахування зони найближчого розвитку дитини.

Незважаючи на те, що у вітчизняній методиці практично відсутні методичні матеріали, розраховані для роботи зі здібними й обдарованими учнями на уроках, науковці переконують у необхідності обґрунтованої системи, яка б передбачала використання паралельних підручників. Звичайно, це проблеми, які вимагають спеціального розв'язання. Саме тому створення спеціальних методичних матеріалів за темами, які вивчаються в початковому курсі мови та читання, для роботи зі здібними учнями - це єдиний можливий спосіб реалізації принципу індивідуалізації для таких дітей в умовах навчання цілого класу. Як правило, учи­телі початкової школи зазначену проблему долають самотужки.

Реалізація завдань, які стоять перед початковою мовно-літературною освітою, потребує від учителя теоретичних знань та наукової еру­диції, вміння орієнтуватися в сучасній психолого-педагогічній та дидактико-методичній літературі. Крім того, важливою вимогою сьогодення є особистісна орієнтація педагога на підвищення рівня професійної компетентностічерез пошук можливих шляхів спілкуван­ня з колегами (і не тільки свого міста), з науковцями та просто ціка­вими людьми, відвідування наукових конференцій, користування Інтернетом тощо.

Поиск по сайту: