АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Закон спадної граничної корисності та його використання

Читайте также:
  1. I. Возникновение родительской власти над законными детьми
  2. II етап-1993 р. - липень 1994 р. (етап початку масової малої та великої (акціонування) приватизації (роздержавлення), або законо-декрето-указовий період)
  3. II. Возникновение родительской власти над детьми: внебрачными, узаконенными и усыновленными
  4. II. Личные отношения между родителями и детьми, законными и другими
  5. II. Местные законы
  6. II. Попередній розгляд законопроекту.
  7. III етап - серпень 1994 р. - червень 1996 р. (етап інтенсивної масової приватизації (роздержавлення), або указо-декрето-законовий період)
  8. III. Блок законов по радиационной безопасности населения.
  9. III. Законы Российской Федерации и нормативные акты
  10. IV. Единые требования к использованию и сохранности учебников для учеников и их законных представителей
  11. IV. ЗАКОНЫ ХП ТАБЛИЦ
  12. IV. Обязательства вознаграждения личного вреда по закону

Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість. Так, об’єктивно корисність перлів незначна порівняно, наприклад, з корисністю хліба, проте, гранична корисність перших значно вища за корисність хліба. Теорія граничної корисності дає пояснення і тому, досить дивовижному на перший погляд факту, що об’єктивно малокорисні речі мають дуже високу граничну кориcність, речі ж значно корисніші (хліб, залізо) мають граничну корисність більш низьку, а повітря зовсім не має граничної корисності. Справа в тому, що перли, золото тощо є в такій обмеженій кількості, що потреба в них задовольняється лише незначною мірою і гранична корисність їх стоїть відносно високо. Між тим, і це стосується добробуту людини, хліба, солі, картоплі, води та іншого, у нас є така кількість, що задоволення відповідних потреб у цих важливих продуктах здійснюється на рівні, близькому до повного насичення ними, а тому додаткове володіння окремим екземпляром або невеликою кількістю даного роду благ дає людині незначний або ніякий приріст добробуту.

 

61.Закон спадної віддачі та особливості його використання.

Причина дії закону спадної віддачі криється в порушенні збалансованості у виробництві між постійними і змінними факторами. Низька ефективність при слабкій завантаженні обладнання може бути підвищена за рахунок залучення у виробництво додаткової кількості змінного фактора, що призведе до збільшення вироблення в зростаючій мірі. Навпаки, зайва завантаження обладнання призведе до падіння ефективності і зниження випуску. Дія закону спадної віддачі дозволяє зробити ряд важливих висновків. По-перше, завжди існує область витрат, коли їх збільшення не веде до зниження сукупного продукту (всі перші приватні похідні позитивні), звана «економічною областю». По-друге, в умовах короткострокового] періоду, коли хоч один з факторів виробництва залишається фіксованим, завжди існує точка, починаючи з якою збільшення змінного фактора веде до зниження його граничного продукту. По-третє, в рамках економічної області існує точка, починаючи з якої подальше збільшення застосування змінного фактора призводить до зниження обсягу випуску. Дія закону спадної продуктивності фактора вказує на те, що можливості збільшення випуску при фіксації хоча б одного фактору обмежені. При цьому слід мати на увазі, що: а) «закон» застосовується лише до умов короткострокового періоду, б) інтенсивність дії «закону» обумовлена особливостями технології і в кожному виробництві різна. Застосування більш прогресивної технології, що дозволяє отримати в рамках короткострокового періоду більший випуск при тому жеілі меншій кількості фактора, аж ніяк не означає скасування дії закону спадної віддачі, а всього лише змінює характер його впливу.

 

62. Напрямки і школи економічної теорії:інституціоналізм.

Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних та психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо. У цілому тематика інституціоналістських досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз великих корпорацій.Інституціоналізм має чотири основні напрями:1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення суперечностей і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з у. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.

 

63.Напрямки і школи економічної теорії: неокласицизм.

Неокласичний напрям економічної теорії виник у 70-х pp. XIX ст. як альтернативний класичній політичній економії та марксизму. Його основоположниками були австрійські економісти К. Менгер, Ф. Візер, С. Бем-Баверк, англійські економісти В. Джевонс, А. Маршалл, швейцарський економіст Л. Вальрас, американський економіст Дж. Кларк, шведський учений К. Віксель. У західній економічній літературі неокласичний напрям має назву "суб'єктивна школа" і виступає проти активного втручання держави в економіку.Неокласицизм охоплює низку шкіл економічної теорії: австрійську, англійську, американську, лозаннську, російську, українську та ін. Часто ці школи економічної теорії дістають інших назв — суб'єктивно-психологічна, математична. У першому випадку критерієм є географічне місце виникнення та розвитку школи, у другому — переважний метод дослідження. Водночас вони грунтуються на спільних методологічних принципах. Економісти-суб'єктивісти намагалися протиставити класичній теорії трудової вартості теорію суб'єктивної цінності. Методологічними засадами неокласичного напряму є мікроаналіз та маржиналізм (від франц. marginal — граничний). У своїх дослідженнях вони широко використовують граничні величини і відповідні їм категорії — гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати, граничні доходи та ін.

 

64.Монетаризм: теорія та сучасність.

Сучасний монетаризм – один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 – початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу – США, Англії та ін. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) розумінні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів", згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів. Сучасний монетаризм виник як опозиція насамперед кейнсіанству. Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі тези монетаристської теорії, у тому числі шляхом компромісів між її двома напрямами – кейнсіанством та монетаризмом.

 

65.Система національних рахунків та її принципи.

Для узагальнення економічних результатів функціонування національної економіки, дослідження динаміки макроекономічних показників та аналізу основних макроекономічних пропорцій у міжнародній і вітчизняній практиці використовується система національних рахунків (СНР). В Україні СНР реально почала створюватися в 1992-1993 рр. з розробленням відповідної національної інституційної бази та методології СНР, закріплених у Концепції побудови національної статистики України та Державній програмі переходу на міжнародну систему обліку і статистики1. Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних економічних показників та класифікацій, які відображають найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни. СНР ґрунтується на таких методологічних принципах:1) в її основі лежить концепція економічного кругообігу, відповідно до якої, виробництво і споживання продуктів та послуг, а також розподіл, перерозподіл і використання доходів розглядаються як різні, але взаємопов'язані аспекти процесу відтворення;2) в її основі закладено умову тотожності продукту і доходу, тобто вартість продукту є сумою затрат факторів виробництва, яка дорівнює сумі доходів, одержаних власниками цих факторів;3) ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість, яка характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в економіці в цілому.

 

66.Загальний, середній і граничний продукт.

Для кращого розуміння взаємозв'язку кількості використовуваних факторів і обсягу виробництва дослідимо вплив зміни лише одного фактора (кількість інших залишається незмінною). З'ясування динаміки обсягу виробництва залежно від динаміки змінного фактора важливе для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів.Загальна кількість продукту, виробленого при використанні визначеної кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах називається — загальним продуктом. Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає продуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів.Середній продукт (АР) — це відношення загального продукту до використаної кількості певного вхідного виробничого фактора

Середній продукт праці (АPl) фактично являє собою продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРk) є показником продуктивності капіталу. Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва - це приріст загального продукту, досягнутий за рахунок приросту цього фактора на одну додаткову одиницю. Граничний продукт характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто продуктивність останньої залученої у виробничий процес додаткової одиниці цього фактора.

 

67.Сутність і види витрат виробництва.

Витратами виробництва називаються витрати ресурсів на виготовлення товарів і послуг, виражені у грошовій формі. У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої праці. У витратах виробництва затрати праці набирають форми затрат капіталу. Витрати підприємств — це сукупність усіх спожитих ресурсів на виробництво того чи іншого продукту. Вони характеризують вартість виробництва продукції для підприємства. Витрати підприємства складаються зі спожитих засобів виробництва та заробітної плати і набувають форми собівартості продукції. Різниця між вартістю продукції і собівартістю дорівнює розміру прибутку підприємства. Витрати підприємств виражають реальні виробничі відносини ринкової системи господарювання. Економічні (вмінені) витрати - це явні (зовнішні) витрати виробництва (витрати на придбання ресурсів, що не належать власникам підприємства) та ще й неявні (внутрішні), або альтернативні витрати (власні виробничі ресурси підприємства). Тобто, це вартість усіх виробничих ресурсів незалежно від того, чи вони є власністю підприємства, чи купуються на ринку.Бухгалтерські витрати - це усі витрати виробництва, які пов 'язані з придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів за ринковими цінами. Тобто, це грошові витрати на придбання виробничих ресурсів, що не належать підприємству.

 

 

68.Прожитковий мінімум і соціальний захист населення..

Прожитковий мінімум — це рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ і послуг, які задовольняють основні потреби людини у продуктах харчування, непродовольчих товарах і послугах. Розрахунок прожиткового мінімуму ґрунтується на даних обстеження бюджетів сімей з різним рівнем середнього доходу на душу населення. Ці показники оцінювались, виходячи з динаміки споживчих цін і структури фактичних витрат на придбання відповідних наборів товарів і послуг у середньому на сім'ю. Соціальний захист населення включає заходи, спрямовані на захист громадян країни від економічної та соціальної деградації не тільки через безробіття, а й у разі втрати або різкого скорочення доходів у результаті захворювань, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо. Витрати на соціальний захист населення, звичайно, залежать від можливостей економіки. В країнах з розвиненою ринковою економікою склалася потрійна система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої є держава, роботодавці й одержувачі соціальних виплат. Соціальний захист — це державна підтримка тих верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають подання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найуразливішим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення; комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим чинникам (інфляції, спаду виробництва, економічній кризі, безробіттю тощо).

 

69.Заощадження та інвестиції. Роль інвестицій в економічному зростані.

Сектор фірм може збільшити свої чисті інвестиції тільки за рахунок заощадження домашніх господарств. Тому важливу роль в інвестиційній політиці відіграють заощадження. Певна частина коштів по каналу «заощадження» використовується для поповнення запасу грошей, решта трансформується в інвестиції. Заощадження домогосподарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі. Якщо формування заощаджень уповільнюється або зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та «проїдання» раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі «фірми». При цьому зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів мобілізує уряд для державних закупівель. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі, навіть перевищити. Грошовий ринок покликаний створити домашнім господарствам ефективний механізм повної трансформації заощаджень в інвестиції. Рішення про інвестиції і про заощадження приймають різні економічні суб'єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями.

 

70.Економічне зростання та економічні цикли. Теорії циклів: дискусійні проблеми.

Вперше системний науковий аналіз економічного циклу і, насамперед, кризи (як основного його елемента) зробив К. Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. На його думку, економічний цикл — це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи. З урахуванням взаємозв’язку між економічним зростанням і циклічним розвитком економічний цикл означає період від часу припинення процесу економічного зростання, наступного вирішення суперечностей суспільного виробництва до нового їх загострення і початку нової економічної кризи. З погляду економічної власності економічний цикл означає період від часу припинення збільшення обсягів капіталістичної власності і навіть часткового її руйнування, наступного зростання цієї власності і до періоду нового припинення такого зростання, з одного боку, та відносин між різними групами капіталістів та найманими працівниками, що виникають при цьому, з другого боку.Від часу першої економічної кризи 1825 р. минуло 22 цикли. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Головною з них є криза, тому з’ясування причин її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності економіки. Оскільки криза є багатоаспектною (криза надвиробництва, платіжна, фінансова, валютна криза тощо), то її виникнення спричинене комплексом суперечностей. Найглибиннішим із них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів.Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

 

71.Економічні кризи та їх причини: дискусійні питання.

Можна навести безліч газетних і журнальних публікацій, а також передач по радіо і телебаченню, у яких відомі і поважні експерти пояснюють основні причини виникнення економічної кризи. Важко не погодитись з тим чи іншим експертом, коли він називає основні, на його погляд, причини, що викликали економічну кризу. Але є у всіх цих висновках щось таке, що не дозволяє до кінця усвідомити істинну причину появи кризи, підсвідомо здається, що поважні експерти не вказують на більш глибинні фактори, що призводять до появи кризових явищ. Основна причина кризи української економіки, на мій погляд, полягає у системних факторах, на які, на жаль, не хочуть звернути увагу представники владних структур, що визначають економічний розвиток нашої країни.

 

 

72.Безробіття::причини,види і форми.

Безробіття як соціально-економічне явище є характерним для ринкової економіки, постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжують його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтовного аналізу економічної науки. Безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини - напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною, зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здібності працівника, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін. Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття. Існує два види безробіття: вимушене і добровільне. Існує досить багато форм безробіття, але найважливішими з них є три: фрикційне, структурне і циклічне, - саме ці форми важливі для визначення природного рівня безробіття. Кожна з форм безробіття має свої причини. Тому визначення форм пов'язують з причинами, що їх породжують, тривалістю та типом безробіття.

 

73.Фінансова система і фінансова політика держави.

Фінансова система національної економіки - це сукупність фінансових відносин при формуванні, розподілі й використанні коштів. Заходи держави з мобілізації фінансових ресурсів, їхнього розподілу й використання на основі фінансового законодавства становлять фінансову політику, яка розглядається як об'єктивний і суб'єктивний процеси й регулюється державою. Об'єктивність фінансової політики полягає в тому, що вона будується відповідно до вимог економічних закономірностей. Успіх її реалізації багато в чому залежить від виявлення й пізнання цих закономірностей. Об'єктивні моменти фінансової політики є базою при побудові фінансового законодавства. Разом з тим політика, в тому числі й фінансова, завжди є суб'єктивною, тому що реалізується людьми, їхніми волею й зусиллями. Проведена фінансова політика обумовлена станом економіки держави.Так, в умовах кризи фінансова політика, з одного боку, спрямована на припинення спаду виробництва, стимулювання його розвитку, концентрацію фінансових ресурсів для їх вкладення в пріоритетні галузі економіки (відновлення основного капіталу), а з іншого - на стримування соціальних програм, скорочення витрат на оборону.При досягненні стійкого розвитку змінюється й фінансова політика, тут вона вже має бути спрямована на підтримку стійкого загальноекономічного розвитку і економічного зростання.

 

74.Світове господарство:його сутність та структура.

Світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу. Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Це пояснюється тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура. Світове господарство належить до числа складних систем, що характеризуються великою кількістю складових елементів та рівнів, ієрархією, структурованістю. Основою системи світового господарства є міжнародне та обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання. Світова економіка як система має спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується за різних соціально-економічних умов.

 

75.Міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відновини: діалектика взаємозв’язку.

Міжнародний поділ праці — інтегратор, що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему, створив об'єктивні передумови для зростаючого взаємозв'язку і взаємозалежності відтворювальних процесів світового господарства, розширив межі інтернаціоналізації до загальносвітових масштабів. Закономірність розвитку світового суспільного виробничого процесу щодо створення матеріальних і духовних благ на окремі трудові процеси у відповідності з певними суспільними потребами. Стан поділу суспільної праці визначається досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил суспільства й обумовлює ступінь розвитку, характер і спосіб здійснення економічних зв'язків між різними господарськими елементами. Інакше кажучи, стан поділу праці визначає форму ведення суспільного виробництва і виступає свого роду передатною ланкою між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Відбиваючи характер і динаміку розвитку продуктивних сил, суспільний поділ праці розвивається всередину і вшир і на певному етапі виходить за межі кордонів національних держав. Міжнародний поділ праці стає якісно новим ступенем у поглибленні суспільного поділу праці, що відбиває процес інтернаціоналізації продуктивних сил. Окремі елементи міжнародного поділу праці сформувалися ще в доринкових економічних системах, коли на основі природно-кліматичних відмінностей в умовах виробництва склалися відносно стійкі торгові відносини між окремими країнами. Однак торгові відносини не випливали органічно з природи пануючої економічної системи. Низький рівень продуктивних сил і нерозвиненість системи суспільного поділу праці обумовили перевагу ведення господарства, виробничими одиницями, що самозабезпечуються, які не потребували встановлення міжнародних економічних зв'язків і включення до системи міжнародного поділу праці.

 

 

76. Міжнародна економічна інтеграція.

Економ.інтеграція – це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну стуктуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами. Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.Основні цілі та переваги економічної інтеграції:

-це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що полягають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т.п.

-формування сприятливого зовнішньополітичного середовища.

-інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткіший ринок.

-інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови умови для фірм і країн, що входять до данного угрупування, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб”єктів господарювання.

-економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення

 

77. Міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародні валютно-фінансові ор-ії – орг-ії, що регулюють валютно-фінансові відносини.

Св Валютна с-ма має довгий шлях свого розвитку:- золото - світові гроші, потім золотодевізний стандарт до 44 – фіксоване співвідношення- золотодолларови стандарт МВФ)- Система плаваючих курсі

регуляторними фін оргіями є:1) нац банки, міністерство ек-ки, міністерство фінансів, органи валютного контролю;2) міжнар валютно-фінансові організації (МВФ, МБРР), регіональні валютно-фінансові організації (ЄВІ, ЄБРР).

найбільше досягнення – Євро.

 

78 Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної політики.

Держ регулювання – комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток ек об’ктів для стабілізації ек с-ми та її пристосування до інтересів людини.

Одним з інструментів ек рег зовн ек діяльності є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі ек-ки.

Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовн-ек політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для ек-ки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.

 

79. Економ азпекти глобальних пробле.

ГП – всезагальні проблеми згальнопланетарного масштабу, пов’язані з життєвими інтересами людства і мможуть бути вирішені спільними діями всіх країн

Глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

- До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи й суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, освоєння ресурсів світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання.

- До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. На перший план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

- Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного й соцго середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між

 

80. Інвестиції та їх основні фактори.

Інвестиції являють собою вкладеним капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення. За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види активів, що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: Інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції як об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування, інвестиції класифікуються за різними ознаками:1.)3а об'єктами вкладень виділяють реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення кошті у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані і науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.2.)3а характерам участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі. Під прямими розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.Під непрямими розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками);3.)За періодом інвестування розрізняють: короткострокові та довгострокові. Під короткостроковими розуміють звичайне вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і Т.Д.).Під довгостроковими - вкладення капіталу на період більше одного року.

\


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)