Загальна характеристика оповідання про осліплення Василька Теребовльського

Осліплення Василька. Дуже симпатичні з діяльності Володимира Мономаха його змагання завести згоду між удільними князями й утворити союз їх усіх, ~щоб зберегти цілість української землі. Поладнати ці справи мав на меті загальний з’їзд князів у Любечі, правдоподібно урочищі цього імені під Києвом. З’їзд відбувся восени 1097 р. На нього з’їхалися Святополк, Володимир, Давид Ігоревич, Василько Ростиславович, Давид Святославович і брат його Олег.. Літописне оповідання вложило в їх уста такі слова: „На що губимо українську землю, сварячися самі з собою? А половці руйнують нашу землю' й тішаться, що між нами внутрішня війна триває до сьогодні; відтепер здобудьмося на однодушну згоду й бережім української землі. Хай кожний держить свою батьківщину: Святополк — Ізяславів Київ, Володимир Всеволодове, Давид, Олег і Ярослав — Святославове,.а іншим ті міста, котрі їм роздав Всеволод, Давидові — Володимир, а Ростиславичам: Перемишль — Володареві, Теребовля — Василькові“. На знак згоди цілували хрест, „що як хто відтепер на кого піде, то на того підемо всі й хрест чесний“. *1 сказали всі: „Хай буде на нього хрест чесний і вся українська земля“. Поцілувавшися, роз’їхалися князі. Настала загальна радість. Тільки чорт смутився цією згодою. „! увійшов сатана в серце деяких мужів і почав говорити до Давида Ігоревича такі слова, що Володимир умовився з Васильком на Святополка й на тебе. А Давид повірив брехливим словам і почав говорити на Василька: Хто вбив твого брата Ярополка? А сьогодні думає на мене й на тебе й умовився з Володимиром; тож продумуй про свою голову“. Святополк затривожився; зразу вагався, а пізніше повірив Давидові, що почав говорити: „Коли не піймаємо Василька, то ні тобі князювання в Києві, ні мені у Володимирі“. Припадок хотів, що Василько підійшов з своєю дружиною до Києва, повертаючи з походу у Волинську землю, а своє військо залишив на березі Дніпра недалеко Видубицького монастиря. Сам виправився до монастиря, повечеряв там з ігуменом і братією й увечері повернувся до свого шатра.

Посидівши трохи, Давид вийшов до сіней, буцімто до брата Святополка. Як тільки він вийшов, увійшли до світлиці люди, закували Василька в подвійні кайдани й поставили коло нього сторожу на ніч. На другий день рано Святополк скликав бояр і киян на раду й там обвинувачував Василька в зраді, покликуючися на Давида. „Тобі, княже, треба берегти свої голови, — сказали кияни; тому, якщо правду говорив Давид, хай Василько прийме кару; якщо неправду говорив Давид, хай прийме помсту від Бога й хай відповідає перед Богом44. Ігумени почали просити за Васильком у Святополка. Та перемогло троюдження Давида, що, довідавшися про це, почав заохочувати осліпити Василька: „Якщо цього не зробиш, а пустиш його, то ні тобі княжити, ні мені44. Святополк хотів пустити його, але Давид спротивився цьому. Для свого страшного плану завезли Василька до Звенигорода, „малого містечка 10 верст від Києва44, й там завели його до малої світлиці.

Коли Володимир почув, що Василька піймали й осліпили, здригнувся й заплакав та сказав: „Цього не бувало в українській землі ні за наших дідів, ні за наших батьків такого лиха“. Він завізвав Давида й Олега Святославича словами: „Підіть до Городця, щоб поправити те все лихо, котре натворилося в українській землі й у нас серед братії, що пхнула в нас ніж; бо як цього не поправимо, то більше лихо настане в нас і почне брат брата заколювати й погибне українська земля й наші вороги половці прийдуть і візьмуть українську землю“.

Письменницький хист Василя- 3 оповідання Василя про осліплення Василька пробивається безпосередність, простота й драматичність. Василь оповів цілу історію із слів самого Василька, щр з ним бачився в часі володимирського ув’язнення. У Василька не було й думки йти проти братів-князів і відбирати у них міста, як підозрівали його, що він хотів зайняти „Турів і Пинськ

14:04:24

і Берестє і Погорину“, що увійшов в умову з Володимиром, „щоб Володимир засів у Києві, а Василько у Володимирі“. Про це свідчить сповідь Василька перед автором оповідання.

Василь(автор) сидить і розмовляє з осліпленим князем. Василько сповідається перед ним, що не мав ніяких злих замислів на братів, тільки єдиною його метою була боротьба з Польщею та з іншими ворогами української землі

“Повість про осліплення Василька”, що ввійшла до складу Несторової “Повісті временних літ”, відзна чається високими літературними якостями, умінням передати емоційну напруженість ситуації й трагізм становища полоненого та скаліченого государя. Цей твір також поєднує в собі риси історичної й літературної оповіді.

Поиск по сайту: