АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поверхневий апарат клітин, його функції

Читайте также:
  1. Автоматичні апарати. Будова, монтаж і обслуговування. Управління електроприводом з їх допомогою
  2. Анатомо-фізіологічні особливості опорно-рухового апарату
  3. Апарат держави: поняття та структура
  4. Апарат для гашення вапна: марка АИ-1,8, кількість 1 шт.
  5. Апарат економіко-математичної обробки та аналізу даних в середовищі MS Excel: математичні, статистичні, фінансові функції.
  6. Апарат орієнтування
  7. Апарати для нагрівання продуктів
  8. Апарати для розділення неоднорідних мас
  9. Апаратні і програмні засоби Internet. Протоколи TCP/IP. Доступ користувачів до мережі Internet, система адресації у мережі Internet.
  10. Апарату згідно Бонвіля
  11. Б) Принципи радянської державної служби базуються на розроблених В. І. Леніним основних принципах державного апарату.
  12. БАНКИ, ЇХ ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ.

Клітинна мембрана (плазмолема, плазматична мембрана) - вибірково проникний бар'єр, який регулює обмін між клі­тиною і середовищем. В усіх клітинах мембрана – основний структурний ком­понент.

Хімічний склад мембран. За допомогою світлової та електронної мікро­скопії у клітинах виявлено різноманітні мембранні структури. Усі вони мають подібний хімічний склад і принцип організації, але залежно від типу мембран та їхніх функцій співвідношення хімічних компонентів і деталі будови можуть відрізнятися.

Мембрани складаються з ліпідів, білків та вуглеводів.

Ліпіди становлять у середньому 40% сухої маси мембран. Серед них переважають фосфоліпіди (до 80%).

Основним функціональним компонентом біологічних мембран є білки. Але тільки утворивши міцні комплекси з ліпідами, вони здатні проявляти актив­ність.

Поверхневі білки (близько 30% від загальної кількості мембранних білків). Розміщені на зовнішній та внутрішній поверхнях мембран і зв'язані з останніми електричними силами безпосередньо чи через двовалентні катіони, переважно Са2+ та Мg2+. Вони легко відокремлюються від мембран після руйнування клітин.

Внутрішні білки (майже 70% загальної кількості мембранних білків) зану­рені у подвійний шар ліпідів на різну глибину, а в деяких випадках перетина­ють мембрану наскрізь. Такі білки зв'язують обидві поверхні мембрани.

Вуглеводи входять до складу мембран не самостійно, а утворюють комплек­си з білками чи ліпідами.

Нині загальноприйнятою є модель рідинно-мозаїчної будови мембран. Така назва по­ходить від того факту, що близько 30% ліпідів тісно зв'язані з внутрішні­ми білками, а решта – перебуває у рідкому стані, де “плавають” ліпопротеїди. Молекули ліпідів розміщені у вигляді подвійного шару, їхні полярні гідрофільні “головки” обернені до зов­нішнього та внутрішнього боків мембран, а гідрофобні неполярні “хвости” – всередину.

 

Якщо подивитись на мембрану зверху, то вона нагадує мозаїку, утворену по­лярними “головками” ліпідів, поверхневими та внутрішніми білками. Товщина мембран варіює у досить широких межах залежно від їхнього типу. Мембрани клітин еукаріот і прокаріот подібні за будовою.

Між молекулами білків або їхніми частинами часто існують пори (канальці), заповнені водою. Молекули, які входять до складу мембран, здатні переміщува­тися, завдяки чому мембрани швидко поновлюються за незначних пошкоджень, утворюються над оголеними ділянками цитоплазми, можуть легко зливатися одна з одною розтягуватися й стискатись, наприклад, підчас руху клітин або зміни їхньої форми.

– білки мають декілька варіантів розташування: а) на поверхні біліпідного шару; б)частково занурені в біліпідний шар; в)повністю пронизують біліпідний шар (рис.)

– на зовнішній поверхні плазматичної мембрани є полісахаридний шар глікокаліксу;

– мембрани клітин виділяють речовину для утворення до­даткового захисту клітинної стінки;

– в окремих клітинах є декілька зовнішніх мембран (аксо­ни нейронів).

 

Рис. Схема будови клітинної мембрани: 1 – молекула ліпіда; 2 – ліпідний бішар; 3,4,5 – білки; 6 – глікокаликс; 7 – субмембранний шар; 8 – актинові мікрофіламенти; 9 – мікротрубочки; 10 – проміжні філаменти; 11 – вуглеводні частини молекул глікопротеїнів і гликоліпідів

 

Властивості біологічних мембран:

- напівпроникливість;

- еластичність;

- асиметричність (зовнішня і внутрішня поверхні мембрани відрізняються білковим, вуглеводним та ліпідним складом);

- здатність до самовідновлення – процес "затягування" пошкод­жень мембрани за рахунок рухливості ліпідних молекул, тому, що мембрана напіврідка; якщо пошкодження велике – клітина гине.

Функції мембрани:

– ізоляційна;

– транспортна (мембранні канали і переносники речовин);

– захисна (бере участь у фагоцитозі);

– електрична (створює трансмембранний електричний по­тенціал) – різниця потенціалів між внутрішньою та зовнішньою сторонами мембрани, яка утворюється за раху­нок розділення мембраною іонів;

– з'єднує клітини: а) за рахунок складчастих виростів; б) за рахунок спеціальних білкових тілець-десмосом (м'язи серця, епітеліальні клітини);

– через мембрани з клітини виводяться: іони, продукти жит­тєдіяльності, секрети (слина, травний сік, гормони).

Поверхневий апарат клітини:

- до поверхневого апарату клітини відноситься комплекс білків, вуглеводів, ліпідів, які утворюють поверхневий шар клітини – глікокаликс;

- товщина глікокаликсу - 10-20 нм;

- вуглеводи глікокаликсу утворюють комплекси з білками і ліпідами (відповідно глікопротеїни і гліколіпіди).

Функції глікокаликсу:


- захисна;

- рецепторна;

- транспортна;

- ізоляційна.


Клітинна стінка:

- невід’ємний компонент і продукт життєдіяльності рослинної клітини;

- побудована із полісахаридів: целюлози, геміцелюлози і пектинових речовин;

- макромолекули целюлози за рахунок водневих зв’язків об’єднуються в пучки – мікрофібрили;

- мікрофібрили переплітаються й утворюють каркас клітинної стінки;

- у більшості грибів мікрофібрили складаються із хітину – складного полімера, яких побудований із залишків глюкози, в якій одна гідроксильна група заміщена ацетильованою аміногрупою;

- мікрофібрили занурені в матрикс стінки – водяний пластичний гель, який складається із суміші різних хімічних речовин, серед яких переважають полісахариди;

- на матрикс припадає до 60% сухої речовини клітинної стінки;

- крім полісахаридів до складу клітинної стінки може входити лігнін (до 30%) – полімер фенольної природи, за рахунок якого відбувається здерев’яніння клітин;

- нашарування на клітинній стінці ліпідів у вигляді воску і кутину призводить до утворення щільної гідрофобної кутикули.

- вміст геміцелюлози в клітинній стінці може змінюватися, залежно від фізіологічного стану клітини;

- пектини – гідрофільні речовини, які набухають у воді, утворюючи слиз, який склеює клітини;

- в клітинних стінках окремих рослин (хвощі, діатомові водорості, злакові) можуть відкладатися мінеральні солі

Функції клітинної стінки:

-


захисна;

- ізоляційна;

- транспортна;

- рецепторна;

- видільна;


- забезпечує взаємозв’язок з іншими клітинами.

Через клітинні стінки рослин відбувається транспорт води і певних сполук. Проникність стінок рослинних клітин можна проілюструвати на прикладі явищ плазмолізу і деплазмолізу. Наприклад, якщо клітину вмістити у розчин з концентрацією солей, вищою, ніж у цитоплазмі, то вода виходитиме з неї. Це спричиняє явище плазмолізу (від грец. плазма -виліплення, утворення та лізіс — розчинення) - відшарування пристінкового шару цитоплазми від клітинної стінки.

Якщо ж клітину вмістити у розчин солей з концентрацією нижчою, ніж у її цитоплазмі, то спостерігається зворотний процес: вода надходитиме в клітину, внаслідок чого зростає внутрішньоклітинний тиск. Це явище називають деплазмолізом (від лат. де - префікс, що означає відміну).

У різних груп грибів структура і хімічний склад клітинної стінки можуть розрізнятись. Як і у рослин, її основу складають різноманітні полісахариди (целюлоза, хітин тощо). До складу клітинних стінок деяких грибів можуть входити темні пігменти (меланіни), амінокислоти, фосфати та інші сполуки.
У прокаріотів структура клітинної стінки досить складна. У більшості бактерій вона складається з високомолекулярної сполуки - муреїну, який надає їй міцності. До складу клітинної стінки бактерій також входять білки, сполуки ліпідів з полісахаридами тощо.

Залежно від будови і властивостей надмембранних комплексів бактерій поділяють на грампозитивних і грамнегативних. У грамнегативних бактерій структура надмембранних комплексів складніша завдяки шару полісахаридів і додатковій зовнішній мембрані. Тому на них не діють певні антибіотики (наприклад, пеніцилін, актиноміцин).

Клітинна стінка бактерій має антигенні властивості, що дає можливість певним групам лейкоцитів «впізнавати» хвороботворні бактерії і виробляти до них антитіла.

До підмембранних комплексів клітин належать різноманітні структури білкової природи: мікронит-ки і мікротрубочки, які складають цитоскелет, тобто виконують опорну функцію. Елементи цитоскелета також сприяють закріпленню у певному положенні органе л і їхньому переміщенню в клітині.

Мікронитки - тонкі (діаметром 4-7 нм) ниткоподібні структури, які складаються зі скоротливих білків (актину, міозину та ін.). Вони пронизують цитоплазму і беруть участь у зміні форми клітини. Пучки мікрониток одним кінцем прикріплюються до однієї структури (наприклад, плазматичної мембрани), а другим — до іншої (певної органели, молекули біополімерів).

Мікротрубочки — циліндричні структури діаметром 10-25 нм. Вони беруть участь у формуванні веретена поділу еукаріотичних клітин, у внутрішньоклітинному транспорті речовин, входять до складу війок, джгутиків тощо.

 

У клітинах багатьох одноклітинних тварин (інфузорії, евглени тощо) до підмембранних комплексів належить пелікула (від лат. пелліс — шкіра). Вона надає міцності поверхневому апарату, забезпечуючи відносну сталість форми клітини. Пелікула складається з плазматичної мембрани і структур, які розташовані під нею в зміненому ущільненому зовнішньому шарі цитоплазми. У різних організмів товщина і структура пелікули можуть відрізнятись. Найскладніша її будова в інфузорій.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)