БАНКИ, ЇХ ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ. НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ

Банк (фр. banque - фінансове підприємство) - це фінансовий інститут, суб’єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кошти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку.

Сучасна банківська система як система ринкового типу є дворівневою, складається з центрального банку і комерційних банків.

Центральний банк країни є центральним органом кредитної системи. Він здійснює емісію кредитних грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших кредитних установ, зберігає державні золотовалютні резерви, кредитує комерційні банки.До основних функцій центрального банку належать - функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу, функція "банку банків", функція банку уряду.Функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу свідчить про те, що право випуску банкнот (кредитних грошей), організації грошового обігу в країні законодавчо закріплюється тільки за центральним банком.Функція "банку банків" - передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.Функція банку уряду. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як фіскальногоагента уряду.

Комерційний банк - установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку.

Основна спрямованість комерційних банків це отримання прибутку, що і відрізняє їх від центрального банку. Комерційні банки можуть виконувати всі функції інших кредитно-фінансових інститутів, крім функцій центрального банку. Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виділяють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Інвестиційні банки - це спеціалізовані кредитні установи, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Іпотечні банки (гр. hypothēkē - застава, заклад) - це установи, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості - землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі.

Ощадні банки залучають заощадження населення, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал.

Ф-ї:

1. Залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх у позичковий капітал

2. Посередництво в кредитах

3. Посередництво в платежах

4. Операції з цінними паперами

5. Випуск(емісія)кредитних знарядь обігу

Неба́нківськафіна́нсоваустано́ва— юридична особа, яка не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг.Небанківські фінансово-кредитні установи – це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виді діяльності, груп населення тощо. Найбільш поширеними фінансово-кредитними установами є:

1) Страхові компанії – спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, установ, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків від юр. Та фіз.. осіб на підставі укладених з ними угод. Страхові компанії спеціалізуються на таких видах страхування: майновому, особистому, страхуванні відповідальності чи перестрахуванні.

2) Пенсійні фонди – спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку. За формою власності вони бувають приватні або державні.

3) Інвестиційні фонди – особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів та вкладають їх в акції та облігації різних п-в у власній країні чи за кордоном.

4) Фінансові компанії – небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстрочкою платежу. Можуть бути створені як самостійні юр. особи на акціонерних пайових задах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній.

5) Кредитні спілки – кооперативні організації, що створюються з метою акумуляції заощаджень своїх членів та взаємного кредитування.

6) Ломбард – кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (цінних речей). Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі приватним особам невеликих сум позичок на відносно короткі строки (переважно до трьох місяців).

(21) 61. Вартість як економічна категорія. Величина вартості та фактори що на неї впливають.

Ва́ртість — втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці й обміном товарами тапослугами.

За означенням класичної економіки вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.

Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.

Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

Величина вартості товару визначається суспільно-необхідною працею чи часом, витраченим на його виробництво.

Суспільно-необхідний робочий час - це час, що затрачає на виробництво одиниці товару найбільша група товаровиробників, що працюють при середніх, нормальних умовах виробництва (середня технічна оснащеність і кваліфікація працівників, середній рівень продуктивності й інтенсивності праці).

Фактори, що впливають на величину вартості

1 Продуктивність праці - це результативність праці чи кількість продукції, виробленої працівником в одиницю часу. Величина вартості товару назад пропорційна продуктивності праці.

2 Інтенсивність праці - це ступінь його напруженості, що виміряється витратами праці в одиницю часу.

Зі зміною інтенсивності праці змінюється загальна величина вартості, тому що змінюється загальна кількість виробленої продукції, але вартість одиниці продукції не змінюється, тому що умови виробництва залишаються незмінними.

3 Складність праці Праця буває проста і складна.

Проста праця - це праця некваліфікованого працівника, що не володіє спеціальною підготовкою.

Складна праця вимагає спеціального навчання.

62. Ринкова економіка. Суб*єкти то об*єкти ринкових відносин. Структура ринку за його об*єктами.

Ринкова економіка — економічна система, заснована на принципах вільного підприємництва, у якій роль основного регулятора економічних відносин відіграє ринок.

Ринкові відносини — це відносини і зв’язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.

Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.

Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти.

Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.

Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії — робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькі здібності — підприємці.

При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.

Основними об’єктами ринкових відносин є:

1) товари і послуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівня ціни. Дотоварів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;

2) робоча сила, або праця;

3) земля та інші природні ресурси;

Поиск по сайту: