АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Сутність, причини та структура внутрішньоособистісного конфлікту

Читайте также:
  1. APQC структура классификации процессов SM
  2. III. Диалектика: ее суть структура и альтернативы.
  3. III. Социальная структура и стратификация
  4. IV.Структура, порядок изложения и оформления работы
  5. VI. Взаимодействие Церкви с государственными структурами и обществом в деятельности по реабилитации
  6. Административная структура ММЦ «Валко. Новая звезда»
  7. Адміністративно-правові відносини, їх структура, особливості та види.
  8. Акцентная структура слова в русском языке. Система акцентных противопоставлений. Функции словесного ударения.
  9. Акцентная структура слова в русском языке. Функции словесного ударения.
  10. Архитектурой компьютера называется ее логическая организация, структура и ресурсы, которые может использовать программист.
  11. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
  12. Базовая структура таблицы

Світ явищ внутрішнього життя особистості надзвичайно різноманітний. О.М.Леонтьєв писав, що людський внутрішній світ пристрастний, емоційний, суб’єктивний, конфліктний. Особистість думає, діє через щось, а все це пов’язано з бажаннями, прагненнями, намірами, інтересами, проблемами, потребами. Це і є рушійні сили людини, які проявляються через внутрішньоособистісний конфлікт та його вирішення в тій чи іншій формі.

Причини відсутності єдності з самим собою, внутрішньої цілісності по-різному інтерпретуються в сучасній зарубіжній психології. Популярними є психоаналітичні уявлення про неусвідомлювані причини і джерела внутрішньоособистісних конфліктів (З.Фройд, К.Левін). Згідно з ними, причинами конфліктів є протидіючі сили ВОНО, ЕГО, СУПЕР-ЕГО. Ці сили проектуючись назовні, формують конфліктне буття, породжують протиріччя, в усвідомленні особливостей яких і полягає суть психотерапії.

Представники інших теорій особистості по-своєму трактують причини внутрішньоособистісних конфліктів, а саме як:

- комплекс неповноцінностей, який протистоїть прагненню до досконалості (А.Адлер);

- несумісні невротичні потреби, які одночасно спонукають людину прагнути до інших людей, проявляти агресивність до них і бажати бути від них незалежно (К.Хорні);

- психосоціальні кризи, які виникають в процесі формування ідентифікації особистості (Е.Еріксон).

Як показали проективні методики, причиною внутрішньоособистісних конфліктів можуть бути: усвідомлення своєї неповторності, неповторної цінності, унікальності і в той же час відчуття своєї нереалізованості, непотрібності іншим; потреба в повазі, захопленні, поклонінні зі сторони оточуючих і відсутність можливості довести це.

Внутрішньоособистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини (наприклад, необхідність дотримати дане слово та неможливість зробити це через зваби, утриматися від яких особистість не в змозі).

Таблиця 1. Види психологічного впливу

Види впливу Визначення Засоби впливу
1. Переконання Свідомий аргументований вплив на людину з метою зміни її судження, ставлення, намірів, рішення Пред'явлення адресату ясних, чітко сформульованих аргументів у прийнятному для нього темпі і в зрозумілих для нього термінах (метод розгортання аргументації). Відкрите визнання як сильних, так і слабких сторін запропонованого рішення, яке дає адресату зрозуміти, що ініціатор сам бачить обмеження цього рішення; отримання згоди на кожному кроці доказу (метод позитивних відповідей Сократа)
2. Самопросування Відкритий прояв свідчень своєї компетентності і кваліфікації для того, щоб бути гідно оціненим, завдяки чому отримати переваги при доборі кандидатів, призначень на посаду Реальна демонстрація своїх можливостей. Надання дипломів, сертифікатів, офіційних відгуків, патентів, друкованих робіт. Розкриття особистих цілей. Формулювання своїх запитів та умов
3. Навіювання Свідомий неаргументований вплив на людину або групу людей, який має на меті зміну їх стану, ставлення до чогось і схильність до певних дій Особистий магнетизм, авторитет. Впевненість вербальної та невербальної поведінки. Чітка, "розмі­рена" промова. Використання умов і обстановки, які посилюють дію впливу (ритуальний дотик, приглушене світло, ритмічні звуки)
4. Зараження Передача свого стану іншій людині чи групі людей, які переймають цей стан або відношення. Передаватися або засвоюватися стан може як довільно, так і недовільно Висока енергетика власної поведінки. Артистизм при виконанні дії. Інтригуюче втягнення партнера у виконання дії. Поступове нарощування інтенсив­ності дії. Індивідуалізований погляд в очі. Дотик і тілесний контакт
5. Пробудження імпульсу до насліду­вання Здатність викликати прагнення бути подібним до себе. Прагнення наслідувати (копіювання чужої поведінки і способу мислення як довільне,так і недовільне) Публічне визнання, демонстрація високих взірців майстерності. Приклади доблесті, служіння ідеї, милосердя. Новаторство. Особистий магнетизм. "Модна" поведінка і оформлення зовнішності. Заклик до наслідування
6. Формування схильності Розвиток у адресата позитивного до себе ставлення Прояв ініціатором власної непересічності і привабливості. Висловлювання приємних думок про адресата, надання йому послуг
7. Прохання Звернення до адресата з проханням задовольнити потреби, бажання ініціатора впливу Ясні і ввічливі формулювання. Прояв поваги до адресата, до його права відмовити в проханні, якщо це суперечить його власним цілям
8. Примус Вимога виконувати розпорядження ініціатора, підкріплене відкритими (або прихованими) погрозами Накладання обмежень, які не підлягають обговоренню. Залякування можливими наслідками. Погроза покаранням, погроза у грубих формах, фізичною розправою
9. Деструктивна критика Висловлювання образливих суджень, думок про людину або грубе агресивне засудження, "приниження або висміювання" його справ і вчинків (так, щоб людина не змогла володіти собою — це відволікає його сили на боротьбу з негативними емоціями, забирає віру в себе) Приниження партнера, висміювання того, що адресат не в змозі змінити: зовнішності, соціального походження, швидкості реакцій, тембру голосу. Висловлювання справедливих критичних зауважень, коли адресат перебуває в стані "приголомшеності" і пригніченості
10. Ігнорування "Навмисна" неувага до партнера, його висловлювань і дій. Найчастіше сприймається як нехтування і неповага до себе Демонстративне пропускання слів партнера "повз вуха". Присутність партнера не помічається. Невиконання обіцянок, запізнення (або відсутність) спроб щось пояснити. Мовчання, відсутній погляд у відповідь на запитання або висловлювання партнера. Раптова зміна теми розмови
11. Маніпуляція Приховане від адресата спонукання до переживання ним певних станів, зміна ставлення до чогось, прийняття рішення і виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх цілей. При цьому важливо, щоб адресат вважав ці думки, почуття, рішення і дії своїми власними, а не "наведени­ми" ззовні і визнавав себе відпові­дальним за них Порушення особистого простору шляхом тісного наближення або дотик. Різке прискорення або уповільнення темпу мови. Підбурювальні висловлювання "тебе легко вивести з рівноваги", "Навряд чи зможеш ти це зробити". "Невинна" омана. Замасковані під випадкові і малозначущі висловлювання, обмовляння і наклеп, які можуть бути сприйняті як такі, тільки ніби через непорозуміння. Перебільшена демонстрація своєї слабкості, відсутність досвіду "пришелепкуватості" для того, щоб пробудити в інших прагнення допомогти, зробити за ініціатора його роботу. "Невинний" шантаж (натяк на те, що зробив адресат колись, в минулому, згадування "старих гріхів" тощо)

Таблиця 2. Види психологічного протистояння впливові

Види протистояння впливові Визначення
1. Контраргументація Свідома аргументована відповідь на спробу переконання, яка оспорює, "розбиває" докази ініціатора впливу
2. Конструктивна критика Підкріплене фактами обговорення цілей, засобів і дій ініціатора впливу і обґрунтування їх невідповідності умовам і вимогам адресата
3. Енергетична мобілізація Спротив адресату спробами навіяти або передати йому певні стани, ставлення, намір, спосіб дій
4. Творчість Створення нового, яке ігнорує вплив взірця прикладу або долає його
5. Ухилення Прагнення уникати будь-яких форм взаємодії з ініціатором впливу, в тому числі — і випадкових особистих зустрічей та зіткнень
6. Психологічна самооборона Застосування мовних формул та інтонаційних засобів, які дають змогу зберегти твердість духу і виграти час для обдумування подальших кроків у ситуації деструктивної критики, маніпуляцій тощо
7. Ігнорування Дії, які свідчать про те, що адресат спеціально не помічає або не бере до уваги слів, дій і виявлених ініціатором впливу почуттів
8. Конфронтація Відкрите і послідовне протиставлення адресатом своєї позиції і своїх вимог ініціатору впливу
9. Відмова Висловлювання адресатом незгоди виконувати прохання ініціатора впливу

При цьому сторони використовують різні методи, мета яких "або перемогти, або зірвати успішність можливої протидії з боку супротивника, або хоча б, не отримавши перемоги, не дати перемогти і супротивнику".

Які конкретні прийоми має на увазі автор? Створення умов свободи маневру для себе і максимальне обмеження свободи супротивника, протидія концентрації сил противника, їх розчленування, наприклад, розпалювання конфлікту між членами колективу, проти якого ведеться боротьба, використання методу "зволікання", методу погроз, прийому "захоплення зненаць­ка", "заманювання в пастку" та ін.

Н.М. Коряк розглядає тип прийомів, який ґрунтується на створенні загрози Я-концепції опонента, його уявленням про себе. Психологічний тиск здійснюється шляхом маніпулювання почуттям страху (наприклад, страх виявитися в поганому або принизливому становищі), почуттям невпевненості в собі, провини і т. ін.

Таким чином, на основі вищесказаного можна дійти певних висновків стосовно того, чим є конфлікт як явище суспільного життя і які функції він виконує в тому чи іншому середовищі. Оскільки усунути конфлікт неможливо (та й не потрібно, поза-як у більшості випадків таке усунення — не що інше, як придушення), то основною метою його вивчення є виявлення факторів, які визначають сутнісні характеристики конфлікту і його розвиток деструктивним або конструктивним шляхом.

Перебіг і засоби вирішення конфліктів деструктивного і конструктивного спрямування суттєво відрізняються, як від­різняються і типи соціальних взаємозв'язків, що породжують конфлікти:

• відмінна риса деструктивного міжособистісного конфлікту, який передбачає конфронтацію сторін — тенденція до розширення та ескалації, внаслідок чого конфлікт часто стає незалежним від тих причин, які його породили, і може породжуватися й після того, як ці причини вже вичерпані, знеці­нені й забуті;

• відмінна риса продуктивного міжособистісного конфлікту — спільна концентрація зусиль сторін на вирішенні конфліктних проблем, що аналогічна процесу творчого мислення. Як і вирішення творчих завдань, продуктивний конфлікт проходить ті ж етапи: від пізнання проблеми і невдалих спроб вирішити її традиційними засобами через фрустрацію і дискомфорт до "осяяння", яке дає змогу побачити проблему в новому ракурсі і знайти її нове вирішення.

І конструктивний, і деструктивний конфлікти виконують певні функції в тому чи іншому середовищі, групі, а також у стосунках між людьми.

До позитивних функцій конфліктів відносять дієво-впливові заходи на особистісно-суспільні відносини, які:

• відіграють інформаційно-пізнавальну роль — у процесі конфлікту учасники краще пізнають один одного внаслідок взаємодії, вони об'єднують людей спільними ситуаціями;

• знімають напругу, накопичення якої тільки загострює стосунки;

• встановлюють більш чіткі межі між групами, сприяють групуванню однодумців;

• сприяють зменшенню ворожості і послабленню напруги, виконують сигнальну функцію, привертаючи увагу до необхідності змін, які здатні удосконалити суспільні відносини;

• формують більш чіткі централізовані структури, відповідальні за прийняття рішень;

• стимулюють розвиток особистості, виховання у людей почуття відповідальності, усвідомлення ними своєї значущості;

• в процесі виникнення критичних ситуацій виявляються непримітні до того переваги та недоліки людей за їх моральними якостями (принциповість, професіоналізм, стійкість, лідерські якості);

• понижують синдром покірності, стимулюють активність людей;

• стримують конфлікт (точне знання порівняльної сили обох сторін, яке може бути отримане тільки внаслідок самого конфлікту, змушує противників оцінювати шанси на перемогу, зіставляти свої сили, утримуючись від прямої боротьби і загострення ситуації, і в останній момент іти на поступки).

До негативних функцій конфліктів відносять:

• погіршення мікроклімату в колективі, зниження продуктивності праці;

• неадекватне сприйняття та нерозуміння один одного конфліктуючими сторонами;

• послаблення співробітництва між конфліктуючими сторонами в ході конфлікту і після нього;

• конфронтаційні прояви у стосунках, які спрямовані більше на перемогу, ніж на вирішення проблем для обох;

• моральні та матеріальні витрати на вирішення конфлікту тощо.

Окрім того, Л. Козер, аналізуючи конфлікт між особистостями і групами (мікросоціальний рівень), перш за все вказував на необхідність встановлювати різницю між конфліктом та ворожими почуттями й установками. Під власне конфліктом Козер пропонує розуміти "боротьбу" з приводу цінностей і домагань, через дефіцит статусу, влади і засобів, в якій цілі противників мають бути нейтралізовані, "ущемлені" або лімітовані їх суперниками. Виходячи з цього, Козер ділить конфлікти на реалістичні і нереалістичні, в основі чого лежить відмінність між конфліктом як засобом досягнення певного результату і конфліктом як самоціллю. Оскільки конфлікти першого типу спрямовані на досягнення певного результату, вони можуть бути заміщені альтернативними моделями взаємодії за умови, що альтернативи більше підходять для досягнення кінцевого результату. Нереалістичні конфлікти викликаються, на відміну від реалістичних, не цілями, протилежно спрямованими, а необхідністю зняття напруги, принаймні з одного з них. Вибір противника в цьому випадку не пов'язаний безпосередньо з об'єктом і не зорієнтований на кінцевий результат, а залежить від ситуації. Таким чином, в нереалістичному конфлікті альтернативи стосуються тільки вибору "мішені" для зняття напруги, в той час як у реалістичному альтернативи порушують модель взаємодії, яка може привести до бажаного результату.

В іншій класифікації (згідно з М. Дойчем) реалістичні/нереалістичні конфлікти поділяються на такі типи:

справжній конфлікт, який існує об'єктивно і сприймається адекватно;

випадковий, або умовний, конфлікт, який залежить від зміни обставин, що не завжди усвідомлюються сторонами;

зміщений — коли мається на увазі явний конфлікт, за яким приховується інший, невидимий, котрий лежить в основі явного;

неправильно приписаний — між сторонами, які помилково зрозуміли одна одну і неправильно тлумачать проблеми;

латентний (прихований) конфлікт, який мав би відбутися, але якого нема, оскільки з тих чи інших причин він не усвідомлюється сторонами;

хибний конфлікт — коли відсутні об'єктивні основи конфлікту і останній існує тільки з огляду на помилки сприйняття і розуміння.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)