АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Досвід організації роботи зі зниження рівня безробіття і забезпеченню ефективної зайнятості

Читайте также:
  1. B Хід роботи.
  2. IV. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
  3. V. Порівняльна характеристика урядів держав Західної Європи
  4. VI Місцеві Органи Ф.-Д. Організації У.Н.Р.
  5. VIII Грошові засоби Ф.-Д. Організації У.Н.Р.
  6. VІІ. Оформлення роботи
  7. А. НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ПРИЗВОДЯТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
  8. Алгоритм виконання роботи
  9. АЛГОРИТМ ДІЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА З ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПЕРЕВІРКИ ФАХІВЦЯМИ СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ
  10. АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ЗАВДАННЯМИ З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ»
  11. Аналіз ритмічності роботи підприємства.
  12. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України

У кожній країні є особливості в політичному, економічному і соціальному устрої, у законодавстві. Усе це знаходить висвітлення в моделях національних ринків праці. Звичайно модель національного ринку формують система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, система заповнення вакантних робочих місць, способи регулювання трудових відносин і т.п. У цьому зв'язку можна виділити наступні моделі ринків праці.

Японська модель. У Японії існує своя специфіка в керуванні персоналом, що ґрунтується на наступних особливостях: довічний найом працівників чи найом на тривалий термін; підвищення заробітної плати з вислугою років; участь працівників у профспілках, що створюються в рамках фірми (а не галузі, як у США).

Можна виділити наступні основні принципи японського типу управління:

1) переплетення інтересів, сфер життєдіяльності фірм і працівників;

2) висока залежність працівника від своєї фірми, надання йому значних спеціальних гарантій і благ в обмін на відданість фірмі і готовність захищати її інтереси;

3) пріоритет колективного початку перед індивідуалізмом, заохочення кооперації людей усередині фірми, у рамках різного роду невеликих груп, атмосфера рівності між працівниками незалежно від займаних посад;

4) підтримка балансу впливу й інтересів трьох основних сил, що забезпечують функціонування фірми: керуючих, інших працівників і інвесторів;

5) спосіб формування зв'язків між фірмами – діловими партнерами, у тому числі між постачальниками і покупцями продукції.

Таким чином, система управління персоналом у Японії припускає: гарантії зайнятості; залучення нових працівників, їхню підготовку; оплату праці в залежності від стажу роботи; гнучку систему заробітної плати. Гарантована зайнятість забезпечується в Японії деякою мірою системою довічного наймання, що поширюється на працівників до досягнення ними 55-60 років. Ця система охоплює приблизно 25-30 % японських робітників, зайнятих у великих фірмах. Однак у випадку різкого погіршення фінансового положення японські фірми все рівно проводять звільнення, із приводу гарантій зайнятості офіційних документів немає. Проте, вважається, що гарантована зайнятість, яка надається японськими фірмами своїм працівникам, лежить в основі тих успіхів, яких їм удалося досягти в області підвищення рівня продуктивності праці і якості продукції, у забезпеченні лояльності працівників стосовно своєї фірми.

Шведська модель. Дана модель характеризується активною політикою держави в області зайнятості, у результаті чого рівень безробіття в країні мінімальний. Головний напрямок політики на ринку праці – попередження безробіття. Досягнення зайнятості здійснюється в такий спосіб:

1) проведенням обмежувальної фіскальної політики, що спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку високоприбуткових фірм для зниження інфляційної конкуренції між фірмами в підвищенні заробітної плати;

2) шляхом проведення "політики солідарності" у заробітній платі, ціль якої – досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм. Такі міри спонукують малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працюючих, звертати або змінювати напрямок своєї діяльності, а високо прибуткові фірми – обмежувати величину оплати праці рівнем своїх можливостей;

3) проведенням активної політики на ринку праці по підтримці слабко конкурентноздатних працівників. Для цього підприємці одержують значні субсидії;

4) підтримкою зайнятості в секторах економіки, що мали низькі результати діяльності, але забезпечували рішення соціальних задач.

У Швеції досягнута найбільш висока (при безробітті 1,5-2%) зайнятість працездатного населення. На заходи, зв'язані з проведенням політики в області зайнятості, щорічно витрачається близько 3% валового національного бюджету і 7% державного бюджету. У країні найбільш тривалі у світі терміни (протягом 450 днів) і найбільш високий розмір (92% заробітної плати) виплат допомоги по безробіттю. Але при першій відмові від запропонованої роботи виплата допомоги переривається на 20 днів, а після третій відмови – узагалі припиняється.

В даний час 85% виплачуваної допомоги погашається за рахунок державних коштів, що утворяться з обов'язкових внесків підприємців і податків, і тільки 15% – за рахунок страхових внесків працюючих громадян.

Статус безробітного може одержати будь-яка людина, що не має роботи п'ять і більш днів, а допомогу по безробіттю – тільки той, хто є членом страхової каси не менш року, протягом якого деякий час працював, і постійно знаходиться в пошуку роботи.

У Швеції служба по працевлаштуванню виконує дві основні функції: надання роботи і надання сприяння особам, що здійснюють її пошук. Тобто основна задача служби по працевлаштуванню складається в з'єднанні здобувачів роботи з наявними на підприємствах вакансіями. На підприємствах Швеції близько 90 вакантних місць заповнюється завдяки службі по працевлаштуванню і, що немаловажне, вакансії залишаються вільними в середньому всього 3-4 тижні. Такого ефекту вдається досягти за допомогою застосування різноманітних програм сприяння збільшенню рівня зайнятості. Ці програми спрямовані, з одного боку, на формування необхідної робочої сили шляхом організації курсового навчання і перенавчання персоналу, а з іншого боку – на створення нових робочих місць, при необхідності, з наданням субсидії на ці цілі, організацією громадських робіт, тимчасових нестандартних виробництв і т.п. У масштабі країни сформовано єдиний банк даних про наявність вакансій і основних умов пропонуємої роботи.

Домінуючу роль грають заходи щодо створення нових робочих місць, які охоплюють 3/4 загального числа осіб, зайнятих різними програмами. Нову роботу одержують 70% громадян, що навчаються на спеціальних курсах, з яких значна частина належить до неблагополучних груп населення.

Разом із службою по працевлаштуванню, проведенням політики в області зайнятості населення займається тільки одна центральна адміністративна організація – рада ринку трудових ресурсів, яку очолює директорат з 15 членів, серед яких 3 – від держави, 3 – від приватних підприємців, 6 – від профспілок і 3 – від представників громадськості. У функції ради входять: планування, координація і здійснення політики в області трудових ресурсів, визначення цілей і напрямків діяльності регіональних рад, оцінка їхньої роботи і розподіл наданих державою засобів.

Французька модель. Політика Франції в області зайнятості формується на національному рівні і спрямована на заохочування створення нових робочих місць, підтримку на ринку праці слабко захищених категорій населення, недопущення високого рівня безробіття і зменшення негативних наслідків. Рішенням цих питань займаються державні органи: 1) міністерство праці, зайнятості і професійної підготовки, що має у своєму складі управління зайнятості; 2) міські (у містах, з населенням не менш 15 тис. чол.) інспекції по праці. Кошти в бюджет міністерства надходять з державного бюджету і загальнонаціонального фонду страхування по безробіттю, який формується за рахунок внесків підприємців і трудящих.

Існуючі у Франції приватні комерційні бюро по працевлаштуванню сприяють лише в пошуках тимчасової роботи, оскільки монополія на рішення питань в області зайнятості населення належить державі.

За багато років у Франції склалася певна система органів, які взаємодіють у рішенні питань зайнятості населення. Поряд з державною службою зайнятості, допомога громадянам у працевлаштуванні і перенавчанні, а також соціальний захист здійснюють: Національне агентство по працевлаштуванню, Асоціація професійного навчання дорослих і Національний союз по праці в промисловості і торгівлі.

Національне агентство по працевлаштуванню є громадською організацією, що діє на тристоронній основі, тобто в керівництво цього агентства, яке називається адміністративною радою, входять представники державних органів, профспілок и підприємців.

Агентства по працевлаштуванню здійснюють реєстрацію осіб, що шукають роботу, підготовляють громадян до виходу на ринок праці, надають їм інформацію про наявність вільних робочих місць, проводять професійну орієнтацію населення, допомогають при заповненні документів, необхідних для одержання допомоги по безробіттю.

Широке поширення у Франції одержали громадські роботи (найчастіше це робота в різних асоціаціях, муніципальних установах, у комунальних службах), що дозволяють не тільки прилучитися до трудової діяльності, але і придбати професію. На громадських роботах люди зайняті неповний робочий день (як правило, це перша половина дня), і в них є час для пошуку постійної роботи, а також на перепідготовку. Якщо за 8-12 місяців людині не удалося знайти роботу, то вона здобуває право на одержання допомоги по безробіттю.

В Франції всі підприємці приватного сектора в обов'язковому порядку платять у каси Товариства по праці в промисловості і торгівлі 4,43% суми заробітної плати, якщо вони мають хоча б одного найманого робітника, а працівники відчисляють від своєї зарплати в ці каси по 2,4%. Таким чином, за рахунок внесків підприємців і працівників, а також коштів солідарності, виділюваних державою, утворюється фонд соціального страхування по безробіттю, яким розпоряджається Національний союз по праці в промисловості і торгівлі.

Розмір допомоги по безробіттю розраховується на підставі заробітку по останньому місті роботи, включаючи премії, якщо з них виплачувалися внески на соціальне страхування по безробіттю. Середній розмір допомоги складає 57%, а максимальний – 75% величини попереднього заробітку.

На відміну від України, у Франції тривалість одержання допомоги залежить від віку і виробничого стажу. Так, безробітний у віці до 50 років, що працював 12 місяців за останні два роки, півроку за останній рік або що має 10 років виробничого стажу за останні 15 років, одержує протягом 14 місяців базову допомогу з можливістю продовження цього терміну ще на 5 місяців, після чого розмір допомоги знижується до 80 франків у день і виплачується 12 місяців, а у випадку продовження на 4 місяці – 16 місяців. У даному випадку максимальна тривалість одержання допомоги складає 30 місяців.

Безробітний у віці 50-55 років може одержувати допомогу протягом 45 місяців, а у віці понад 55 років – 60 місяців. Допомога може виплачуватися також і до 60 років, тобто до виходу на пенсію без пошуку місця роботи, коли безробітному 57,5 років, за умови, якщо він уже протягом року одержував допомогу по безробіттю, проробивши до цього не менш 10 років у будь-якій організації, охопленої страхуванням по безробіттю.

Для одержання допомоги з фонду соціального страхування по безробіттю необхідно бути звільненим з підприємства не за власним бажанням, зареєструватися в агентстві по працевлаштуванню, де в письмовому виді варто заявити про своє бажання знайти роботу, заповнити облікову картку й активно брати участь у пошуку постійної роботи, підтверджуючи це відповідними документами.

У випадках звільнення працівника за власним бажанням йому також може бути призначена допомога по безробіттю, але тільки при наявності поважних причин, які спричинили розірвання трудового контракту. Рішення з таких питань приймає паритетна комісія регіонального Товариства по праці в промисловості і торгівлі, що представляє собою виборний орган соціальних партнерів і складається з представників підприємців і профспілок.

Ця комісія на національному рівні займається регулюванням умов найма конкретних професійних груп працівників, установленням розмірів допомоги безробітним. А на регіональному рівні в її компетенцію входить рішення питань про надання компенсації за неповну зайнятість, продовженні терміну виплати допомоги по кожному конкретному випадку, про визначення поважності мотивів звільнення за власним бажанням, а також розподіл безоплатних позик особам, що клопочуть про матеріальну допомогу, допомогу на професійне навчання і перепідготовку.

Слід зазначити, що застрахуватися на випадок безробіття можуть всі особи найманої праці, працівники державного сектора і місцевої адміністрації, за винятком ремісників, державних службовців, представників вільних професій і осіб, які зайняті не по найму. Для непрацездатної молоді, безробітних, що втратили право на одержання допомоги по безробіттю, і для інших категорій населення призначена допомога солідарності, що представляє собою фіксовану суму, рівну для всіх осіб, що знаходяться в однаковому положенні. Виплата допомоги солідарності здійснюється цілком з державного бюджету і у часі не обмежена.

Управління коштами, які виділяються на надання допомоги чи допомоги солідарності при достроковому виході на пенсію, виплату допомоги на професійне навчання і перепідготовку здійснює Національний союз по праці в промисловості і торгівлі.

Модель Великобританії і США. Великий досвід по зниженню рівня безробіття і забезпеченню ефективної зайнятості трудових ресурсів накопичено Великобританії і США, що використовують у сфері трудових відносин неокласичну модель, яка характеризується мінімальною регулюючою роллю держави в рішенні проблеми безробіття.

У Великобританії проблеми, які пов'язані з зайнятістю населення економічно відсталих районів, вирішуються шляхом організації так званих "підприємницьких зон". Держава в цих зонах здійснює пільговий продаж муніципальних земель, стимулює відкриття нових виробничих підприємств, звільняючи їх від податків, установлює розмір дотацій, які, у свою чергу, залежать від внеску компанії в розвиток даного регіону і від категорії району.

Для ринку праці в США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. Колективними договорами охоплена тільки чверть усіх працівників. Мало приділяється уваги внутріфірмовій підготовці персоналу, за винятком підготовки специфічних для фірми працівників. Просування по службі йде не тільки по лінії підвищення кваліфікації.

Державне регулювання ринку праці в США здійснюється владними структурами по трьох основних напрямках: стимулювання росту числа робочих місць у державному секторі; підготовка і перепідготовка робочої сили; сприяння найманню трудових ресурсів. Разом з тим система зайнятості по типу американської виключає монополію державної служби сприяння найму, дає працівнику широкі можливості вибору трудової діяльності шляхом надання йому необхідної інформації про кон'юнктуру на ринку праці, настроює самого безробітного на активний пошук роботи, гарантує виплату допомоги по безробіттю за рахунок коштів підприємців. Програму по зниженню рівня безробіття на федеральних державних установах фінансує федеральний уряд.

Рішення проблеми безробіття при мінімальній підтримці держави пов'язано з тим, що економіка США (особливо підприємницький сектор і сектор послуг), розвивається динамічніше західноєвропейських країн. Так, наприклад, у підприємницькому секторі економіки США щорічно створюється багато нових підприємств, що створюють додаткові робочі місця.

У США, як і в скандинавських країнах, приватним підприємцям, що відкривають нові підприємства, кредити надаються з коштів змішаних державних фондів і фондів регіонального розвитку. Сума кредитів на утворення нових наукоємких виробництв досягає 70% витрат. Також ефективно функціонують у США і спеціальні фонди, що акумулюють поряд з державними коштами фонди великих компаній, внески приватних банків і інших кредитних установ.

Таким чином, досвід закордонних країн в області державного регулювання зайнятості трудових ресурсів показує, що ефективність організації роботи по зниженню рівня безробіття і забезпеченню ефективної зайнятості робочої сили залежить від координації її в рамках раціональної організаційної структури.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)