Літературна критика та літературознавство

Літературний критик Тамара Гундорова.

Багато письменників констатує брак якісної та професійної критики творів сучасних авторів^[99][100]. Існують дві ґрунтовні монографії, присвячених сучасній українській літературі, а саме: «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (2005) Тамари Гундорової та «Сучасна українська проза: постмодерний період» (2008) Роксани Харчук. До відомих і впливових критиків сучасної української літератури належать Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Ростислав Семків, Роксана Харчук, Євген Баран та Віра Агеєва. Особливістю сучасної критики є наявність у ній різноманітних методологій, зокрема постструктуралізму (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Марко Павлишин), фемінізму (Віра Агеєва, Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Ніла Зборовська), неомодернізму (Сергій Квіт), герменевтики (Сергій Квіт, Євген Баран). Значна кількість самих письменників та поетів є одночасно і літературними критиками: Маріанна Кіяновська, Анна Біла, Олег Соловей, Олег Коцарев, Ігор Бондар-Терещенко, Ігор Павлюк та інші.

Думки літературних критиків у ставленні до постмодернізму в українській літературі розділилися на такі позиції: прийняття постмодернізму як даності (Т. Денисова, С. Андрусів), апологія та популяризація (М. Павлишин, Т. Гундорова, Р. Семків, І. Бондар-Терещенко), консервативність та критика (І. Фізер, О. Пахльовська, Є. Баран, С. Квіт, О. Яровий)^[101].

У книзі Мала українська енциклопедія актуальної літератури (1998) письменник Володимир Єшкілєв упорядкував власне бачення сучасної української літератури. Подібні авторські інтерпретації містяться в книгах Ярослава Голобородька «Артеграунд. Український літературний істеблішмент» (2006) та Володимира Даниленка «Лісоруб у пустелі: письменник і літературний процес» (2008). За кордоном сучасну українську літературу досліджують Марко Павлишин (Австралія), Марк Андричик (Канада)^[102], Оля Гнатюк^[103] та Лідія Стефанівська (Польща), Віталій Чернецький (США)^[104], Штефан Сімонек (Австрія), а також Александер Кратохвіль (Німеччина)^[105].

У пресі багато про сучасну українську літературу пише Ірина Славінська, яка проводить інтерв'ю та зустрічі з письменниками та робить огляди нових видань.

Літерату́ра украї́нської діа́спори або еміграці́йна літерату́ра — література написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України в 20 столітті. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література 20 століття розвивалася паралельно з іншими європейськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та прорадянською літературною продукцією.

Євгена Плужника"Днi" (1926) та "Рання осiнь" (1927

ХВИЛЬОВИЙ Санаторійна Зона

лекса́ндр Петро́вич Довже́нко (укр. Олександр Петрович Довженко; 29 августа (10 сентября) 1894, Сосница, Сосницкий уезд, Черниговская губерния — 25 ноября 1956, Москва) — советский кинорежиссёр, украинский писатель, кинодраматург, народный артист РСФСР (1950), лауреат Ленинской (1959, посмертно) и двух Сталинских премий (1941, 1949).

Гри́гір Миха́йлович Тютю́нник (*5 грудня 1931, Шилівка, Полтавська область — †6 березня 1980) — український письменник-прозаїк

Твори

• Вогник далеко в степу
• Климко
• Лісова сторожка
• На згарищі
• Зав'язь (1966)
• Син приїхав
• Три зозулі з поклоном
• Дивак
• Облога

Поиск по сайту: