Молодіжна проблематика у вітчизняній соціології

Вітчизняна соціологія молоді, як і світова, розгля­дає молодь як компонент соціальної структури суспі­льства, зосереджується на вивченні особливостей її інтеграції у професійну структуру, умов здобуття освіти, специфіки молодіжної мобільності, становища молоді на ринку праці. Значно менше уваги вона при-НС проблемам молодіжної субкультури, стосункам між поколіннями, ціннісній свідомості, політичній орієнтації, життєвим стратегіям тощо.

Тривалий час дослідники, що вивчали проблеми української молоді, працювали спочатку як російські, потім — як радянські соціологи. Природно, що історія вітчизняної соціології молоді розвивалась відповідно 10 обставин, що супроводжували розвиток російської і радянської соціології, тому їй притаманні як позитивні наробки, що були досягнуті за тих часів, так і всі негативні тенденції, що характеризують підходи до: Молоді як об'єкта соціологічного дослідження.

Окремі дослідження молодіжних проблем з'явилися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. і пов'яза-¹ НІ з дослідженням проблем молодіжної сім'ї, сімейної соціалізації, проблем студентства та молоді, що навча­ється, вивчення матеріального становища і побуту сту­дентства, використання неповнолітніх у сфері праці тощо.

Перший етап формування вітчизняної соціології молоді охоплює 20—ЗО роки XX ст. Загалом він був пов'язаний з розвитком управлінської діяльності пар­тійних, радянських і громадських організацій і мав чіткий прикладний напрям. У ці роки до вивчення мо­лоді зверталися педагоги, соціологи, психологи. Було опубліковано до 300 праць про молоде покоління, про­ведені численні соціологічні дослідження, проаналізо­вані учнівські твори, листи до редакцій газет, особис­ті щоденники, автобіографії та інші документи, що відображали реальні досягнення і труднощі, різнома­нітні проблеми молоді тих часів.

Найглибші дослідження були проведені Л. Виготським, М. Рубінштейном, О. Колодною та ін. Деякі з них починали свою діяльність до 1917 р., що дало змо­гу їм, порівнюючи результати досліджень, виявити зміни в поведінці та свідомості молодих людей. Важ­ливе значення у цей період приділялося працюючій молоді, яка мала істотну питому вагу у трудових ре­сурсах країни (кожний п'ятий працюючий на вироб­ництві, сільському господарстві був віком від 14 до 22 років, причому 28 млн. молодих людей проживало у сільській місцевості, а 4 млн. — у містах).

Особливого значення надавалось вивченню робітни­чої молоді, джерел поповнення робітничого класу, мо­тивів обрання професії, інтересів і потреб, проведення вільного часу, поглядів молоді на тогочасні проблеми. Дослідники відзначали нерівність, суперечливість сві­домості та поведінки молодих людей в різноманітних сферах соціального життя. Загалом тодішні дослідж^ен ня були спрямовані на вивчення процесу формування нового покоління, але через негативне ставлення Д° соціології всі вони так і залишилися на рівні ціка­вих, багатих на статистичний матеріал соціологічних концепцій. Ще й досі цей матеріал належно не ос­мислений.

Наступний період у розвитку соціології молоді по­чинається з середини 60-х та закінчується у 80-ті ро­ки. На тлі загального політичного потепління і пов'я­заного з ним відродження соціологічних досліджень відбувається формування соціології молоді, яка зде­більшого переймається вивченням громадської думки молоді з актуальних тогочасних проблем. Посилення інтересу до молодіжної проблематики було пов'язано також з націленістю на виховання молоді у комуніс­тичному дусі. Тоді й була висунута та обґрунтована ідея комплексного дослідження людини у єдності всіх ступенів її життєвого циклу. Певне значення для ви­роблення соціологічної теорії молоді мала праця І. Кона «Соціологія особистості», в якій були визна­чені особливості юності. У наступні роки він дослі­джував проблеми юнацького віку, розвитку молодіж­ної свідомості, значення дружби та кохання у форму­ванні особистості, процесу становлення духовного сві­ту молодої людини.

Значна увага в ці роки приділялась комуністично­му вихованню, професійному становленню, ставленню молоді до праці, соціалістичному змаганню. З одного боку, де свідчить про жорсткий ідеологічний вплив на соціологію з боку партійних структур, а з іншого про орієнтацію її на соціальне замовлення. Проте в ці роки з'явилися й академічні соціологічні досліджен­ня, які мали на меті об'єктивний аналіз молодіжних проблем і стали реальним підґрунтям для подальшого формування соціології молоді. Головну роль у цьому відіграли такі наукові соціологічні школи:

— Київська — дослідження ціннісних орієнтацій робітничої молоді (Л. Аза, В. Піддубний, А. Ручка); мотивів трудової активності (В. Тихонович); престижу професій і проблем соціально-професійної орієнтації (В. Чорноволенко, В. Осовський, В. Паніотто);

- Новосибірська — дослідження життєвих планів випускників середніх шкіл і можливостей їх реаліза­ції, особливостей життєвого шляху молоді, потреб
ринку праці у зіставленні з освітнім і професійним потенціалом молоді, нерівності життєвих шансів різних прошарків молоді (В. Шубкін);

- Свердловська — дослідження молодіжних проблем у зв'язку з відтворенням соціальної структури су­спільства, міжпоколінних соціальних переміщень,
впливу вищої освіти на формування соціальної струк­тури суспільства, проблем соціального розвитку моло­ді, соціальних відмінностей між окремими генерація­
ми (Ф. Філіппов, М. Руткевич);

-Ленінградська — соціально-психологічні дослі­дження молодіжної проблематики, психологічних особливостей молодіжної спільноти, особливостей со­ціалізації і становлення молодої людини, дослідження молодіжної субкультури, проблем студентської молоді (В. Лісовський, С. Іконнікова);

— Естонська - - дослідження регіональної дифе­ренціації процесів життєвого самовизначення молоді у межах різноманітних національно-територіальних
спільнот, змін у соціальному становищі певних моло­діжних когорт, особливостей інтеграції молоді у со­ціальну структуру, традиційних молодіжних сфер
життєдіяльності: сім'я, освіта, праця, соціальна і про­фесійна мобільність, міграційні процеси і життєві цін­ності (М. Тітма).

У 90-ті роки розпочалася нова хвиля інтересу укра­їнських вчених до молодіжної проблематики. Активі­зувалися дослідження у різноманітних напрямах, до них була залучена значна кількість наукових колекти­вів. В основному наукові дослідження розгорталися в координатах соціологічної теорії молоді, структуруючись за такими напрямами: економічні проблеми молоді (І. Лукінов, Ю. Пахомов, В. Урчукін); особли­вості формування трудових орієнтацій та життєвих планів різноманітних її соціально-демографічних ка­тегорій (Л. Аза, О. Вишняк, Є. Головаха, В. Матусевич, В. Осовський, М. Чурилов); підготовка молоді до праці в умовах реформи загальноосвітньої професійної школи, об'єктивні та суб'єктивні чинники трудової активності молоді, її політична інформованість та сус­пільно-політична активність, тенденції й проблеми побуту, дозвілля молоді (О. Вишняк, М. Чурилов,

С. Макеєв, В. Піча життєве самовизначення молоді, формування молодого спеціаліста (О. Якуба, А. Лпд рющенко); соціальна зрілість молоді (О. Якуїш, Т. Старченко, І. Пустельник, Н. Черниш), проблеми життєвого самовизначення, досягнення життєвого ус піху (Л. Сохань, Є. Головаха, О. Балакірева, І. Мартм нюк, В. Очеретяний).

Український науково-дослідний інститут проблем молоді зосередив свою діяльність на фундаментальних і пошукових дослідженнях проблем молоді, аналізі ти прогнозуванні ситуації у молодіжному середовищі, встановленні та налагодженні зв'язків з організаціями в Україні та за її межами, які працюють у сфері молодіжної проблематики. Інститут підготував статисти¹1 ний довідник «Молодь України», інформація якого охоплює основні сфери життєдіяльності юнаків і дівчат.

Але економічна та соціальна криза наприкінці XX ст. ускладнила функціонування як загальнотеоре­тичної, так і галузевої соціології. За відсутності фінан­сування майже не проводяться масштабні дослідження, які б могли з'ясувати молодіжні проблеми в умовах трансформації політичної, соціально-економічної сис­тем. Значно скоротилась кількість дослідних центрів, проблемних лабораторій з вивчення сучасної молоді.

Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є:

—низький рівень життя, безробіття і значна еко­номічна та соціальна залежність від батьків;

—шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень роз­лучень, сімейних конфліктів);

—низька народжуваність — вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворен­ня поколінь;

—матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов;

—поганий стан здоров'я і зростання рівня соціаль­них відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція);

—втрата ідеалів, соціальної перспективи, життє­вого оптимізму.

Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.

Вирішення цих проблем потребує розробки і втілити у соціальну практику державної молодіжної політики, яка повинна бути зорієнтована на створення нової системи професійної підготовки молоді з урахуванням тенденцій сучасного соціально-економічного життя, потреб ринку праці, подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів. Але на рубежі XX—XXI ст. ефективній молодіжній політиці гали на заваді: дефіцит соціально-економічних ресурсів, які б могли бути використані для вирішення молодіжних проблем; зниження життєвого рівня молоді, По спричиняє песимізм, соціальну апатію; невідповідніість рівня професійної підготовки молоді реальним і потребам суспільства; слабка консолідованість моло­діжного руху.

Головними структурними ланками такої політики Повинні стати заходи щодо вдосконалення системи Освіти молоді, формування та реалізації її соціальних Ти економічних інтересів, участь у політичній діяльно­сті, реалізації духовних запитів і потреб.

У зв'язку з цим нового значення набуває соціоло­гія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономір­ності формування розвитку і відтворення молодого по­коління.

Поиск по сайту: