Характеристика методів обліку витрат та методів калькулювання собівартості продукції

Для узагальнення інформації про витрати на виробництво призначений рахунок бухгалтерського обліку 23 "Виробництво".

Цей рахунок використовується для обліку на окремих субрахунках витрат:

1) промислових і сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції;

2) підрядних, геологічних та проектних організацій на виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-вишукувальних робіт;

3) підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг;

4) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт;

5) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції;

6) підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійснення діяльності з продажу товарів;

7) дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних шляхів;

8) інших підприємств та організацій;

9) допоміжних (підсобних) виробництв;

10) на виконання некапітальних робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припиненого будівництвом об'єкта).

Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва представлено в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Основні бухгалтерські проводки з обліку виробництва [12]

Синтетичний облік витрат виробництва ведеться в журналі-ордері № 10, форму якого подано нижче.

Для узагальнення інформації про витрати на оплату праці за звітний період призначений рахунок 81 "Витрати на оплату праці".

По дебету рахунку 81 відображається сума визнаних витрат на оплату праці, визначена на підставі первинних документів (нарядів на відрядну роботу, табелів обліку робочого часу тощо), з кредиту рахунку 81 списується в дебет рахунку 23 "Виробництво" сума витрат, які прямо включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) основного та допоміжних (підсобних) виробництв; на рахунки класу 9 – сума витрат, що відносяться до виробничих накладних витрат, адміністративних і збутових витрат, або на рахунок 79 "Фінансові результати", якщо підприємство не застосовує рахунки класу 9.

Рахунок 81 "Витрати на оплату праці" має наступні субрахунки (табл. 1.4):

Таблиця 1.4

Субрахунки до рахунку 81 Витрати на оплату праці" [12]

Кореспонденція рахунків з обліку витрат на оплату праці представлена в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5

Основні бухгалтерські проводки з обліку витрат на оплату праці [12]

Під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництв. До них належать:

– витрати на управління виробництвом, витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, витрати на службове відрядження персоналу цехів.

– амортизація основних засобів загально виробничого призначення.

– амортизація нематеріальних активів загально виробничого призначення.

– витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

– витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень.

– витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально виробничого персоналу, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й якістю продукції, робіт, послуг).

– витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.

Синтетичний облік зазначених витрат ведеться на збірно-розподільчому Рахунку 91 "Загально виробничі витрати". Аналітичний облік загально­виробничих витрат ведуть по кожному цеху, окремо за прийнятою номенклатурою статей у відомості №12 (або відповідній машинограмі). Місячні підсумки відомостей переносять до журналу-ордеру №10.

Розподіл загальновиробничих витрат. Загально виробничі витрати поділяються на постійні і перемінні.

До перемінних загально виробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до змін обсягу діяльності. Такі витрати наприкінці місяця списуються з кредиту рахунка 91 "Загально виробничі витрати" на Дебет рахунка 23 "Виробництво".

До постійних загально виробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Такі витрати розподіляють між затратами на виробництво і собівартістю реалізованої продукції, згідно з методикою наведеною в додатку до Положення (стандарту) 16. Положення передбачає віднесення до складу витрат звітного періоду постійних накладних загально виробничих витрат виходячи з нормальної виробничої потужності

Різниця між сумою постійних загально виробничих витрат і їх сумою, обчисленою з урахуванням нормальної виробничої потужності, підлягає включенню до собівартості реалізованої готової продукції.

Розподілена сума загально виробничих витрат списується з кредиту рахунка 91 "Загально виробничі витрати" на дебет рахунків; 23 "Виробництво" (в сумі, що відносять до затрат виробництва), 90 "Собівартість реалізації" (в сумі, що відноситься до собівартості продукції) Загально виробничі витрати, списані на рахунок виробництва, розподіляються між окремими об'єктами витрат (видами продукції, що виготовляється, роботами, послугами) пропорційно заробітній платі виробничих робітників або іншому базису, встановленому галузевою інструкцією.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції (типовими):

1) сировина і матеріали;

2) купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

3) паливо та енергія на технологічні потреби;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основна заробітна плата;

6) додаткова заробітна плата;

7) відрахування на соціальне страхування;

8) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

10) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

11) загальновиробничі витрати.

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу с окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити затрати за окремим замовленням або окремою партією продукції; наприклад, затрати на випуск окремого номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах про витрати за замовленням.

ЖУРНАЛ-ОРДЕР № 10

за вересень ц.р.

1. Витрати операційної діяльності

Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості всі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту завершення робіт.

Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, в нафто­переробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловості тощо.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Змішаний метод використовується, в основному, в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик. Наприклад, одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт – попередільний.

Правильний вибір методів обліку витрат визначається особливостями технологічних процесів, що використовуються на виробництві і залежить від керівництва і бухгалтерів самого підприємства.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з наступних умов:

1) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;

2) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції викону­ється за технічним замовленням або безпосередньо за завданням замовника;

3) випускається відносно невелика кількість продукції;

4) виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку цитрат на виробництво є необхідність точного обліку і відокремлення витрат за яким-небудь одним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами).

У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю піднесені до окремого замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться тільки по виробництву в цілому, а не за окремими замовленнями – використовується Попередільний метод або комбінація позамовного і попередільного методів.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були здійснені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду.

Попередільний метод має два варіанти: однопередільний (простий) та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле, наприклад, хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб.

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм [12, 261].

При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Виробничі поточні витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

ПТв = MB + ВОП + ВСЗ + А + Ін,

де ПТв – поточні виробничі витрати за калькуляційний період; MB – матеріальні витрати; ВОП – витрати на оплату праці; ВСЗ – витрати на соціальні заходи;
А – амортизація; Ін – інші виробничі операційні витрати.

За місцем виникнення поточні виробничі витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами

ПТв = BOB + ДП + ВУО + ЗВ + БВ,

де BOB – витрати основного виробництва за центрами витрат видами продукції, робіт, послуг; ДП – вартість послуг допоміжних виробництв; ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування; ЗВ – загальновиробничі витрати;
БВ – брак виробництва.

Загальні витрати на продукцію (роботи, послуги) підприємства, що є об'єктами його господарської діяльності визначаються як сукупні виробничі витрати основних, допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів

ЗВ = ВВ + ВД + ВО,

де ЗВ – загальні витрати за центром витрат, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВВ – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВД – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в допоміжних структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВО – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в обслуговуючих структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства.

Загальні виробничі витрати основного структурного підрозділу, який безпосередньо виготовляє готову продукцію, виконує роботи, надає послуги, як об'єкт господарської діяльності підприємства, формуються з його власних виробничих витрат та витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів у відповідності з наданими ними послугами. Визначення виробничих витрат допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів розпочинають з тих центрів витрат, які обслуговують найбільшу кількість інших структурних підрозділів.

Поиск по сайту: