АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Критерії індивідуального ризику

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. V. Критерії підсумкового оцінювання ЗНАНЬ
  3. Аналіз ризику виникнення небезпеки.
  4. Визнання , теорії та критерії держав
  5. Етичне тлумачення політики: наукові критерії та вітчизняна традиція
  6. Загальні критерії класифікації психодіагностичних методик. Поняття про наукові і практичних методиках
  7. ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК СТУДЕНТА ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВІДПОВІДІ
  8. ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
  9. І етап: якісний аналіз ризику.
  10. ІІ етап: кількісний аналіз ризику
  11. Кількісна оцінка ризику
  12. Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вид ризику Величина ризику (усереднена за рік)
Великобританія  
Максимальний допустимий індивідуальний ризик працівника 1 на 1000 осіб.
Допустимий ризик для тих хто прцює з випромінюванням. від 1 на 4000 і до 1 на 20000 осіб.
Максимальний допустимий громадський індивідуальний ризик 1 на 10000 осіб за рік
Еталон для нового об’єкта та розробки 1 на 100000 осіб.
Нідерланди  
Максимальний допустимий суспільний індивідуальний ризик для існуючих ситуацій 1 на 100000 осіб.
Максимальний допустимий суспільний індивідуальний ризик для нового розвитку 1 на 1000000 осіб.
Максимальний допустимий суспільний індивідуальний ризик навколо аеропортів, вище якого потрібне переселення. 1 на 20000 осіб.
Широко прийнеятний суспільний індивідуальний ризик 1 на 1000000 осіб.
Австралія  
Прийнятний ризик громадськості в жилих зонах, далеко від небезпечного виробництва 1 на 1000000 осіб.
Прийнятний повний ризик всередині небезпечних індустріальних зон 1 на 10000 осіб.
Гонг Конг  
Максимальний ризик смерті від нещасного випадку на небезпечних установках 1 на 100000 осіб.
Основа для лімітів дози  
Прийнятний ризик людини, яка працює з випромінюванням 1 на 10000 осіб.
Прийнятній суспільний ризик від 1 на 1000000 осіб. до 1 в 100000 осіб
Попередні нормативи регулювання в США  
Декларований рівень 4 на 1000 осіб, протягом життя (117500)
Мінімальний рівень 1 на міліон осіб, протягом життя (1 на 70000000)
Експлуатація цивільних енергетичних установок  
Ризик миттєвої фатальності від події на реакторі 1 на 2 млн. осіб.
Індивідуальний ризик скритої фатальності 2 на 1 млн. осіб.
Стандарти EPA  
Ризик розвитку онкологічного захворювання для індивіда. 10-6, протягом життя (1 на 70000000)
Рівень, при якому повторна дія в цілому виправдовується. 10-4, протягом життя (1 на 700000)

 

Хоча виявлені кількісні критерії ризику для життя (фатальності) знаходяться в широкому діапазоні числових значень, деякі важливі моменти можуть бути виділені, як зазначено нижче:

§ рівні ризику в щоденному житті є основним еталоном, на який широко посилаються фахівці з регулювання при введенні стандартів ризику;

§ події, внаслідок яких один нещасний випадок зі смертельним виходом відбувається з частотою 10-6 (1 на млн. чол.), звичайно в суспільстві не помічається, а події з частотою летального виходу 10-3 розцінюються як нещасні випадки;

§ ефективний декларований рівень індивідуального ризику, при якому приймається регулятивна дія по зменшенню суспільного ризику, може бути ідентифікований в діапазоні 10-4 … 5·10-5 за рік;

§ ефективний мінімальний рівень індивідуального ризику, при якому ніколи не приймається регулятивна дія щодо зменшення суспільного ризику, може бути ідентифікований величиною 10-7 (1 на 10 млн. чол. за рік);

§ на ефективний декларований рівень може впливати кількість населення, що знаходиться під експозицією даної небезпеки, і ряд інших чинників, тому в деяких обставинах регулятивна дія може застосовуватися тоді, коли ризик нижчий, ніж 10-4 … 5·10-5 за рік;

· прийнятний рівень ризику для працюючих звичайно трохи вищий, ніж ризик для громадськості, він іноді можливий при величині до 10-3 за рік;

· стандарти (нормативи) для нової розробки і експлуатаційної практики звичайно встановлюються трохи вищими, ніж для існуючих ситуацій та втручань, беручи до уваги відносну здійсненність зниження ризику в цих різних обставинах.

При розробці проектів створення об'єктів, потенційно небезпечних для населення, рівень ризику доцільно порівнювати з мінімальним рівнем фонового ризику на всіх рівнях, оскільки неприпустимо створювати який-небудь об'єкт лише на тій підставі, що рівень ризику в даному випадку нижче регіонального, тоді як він значно перевищує національний рівень.

Для території країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10-3 /рік-1, що на 3-5 порядків вищий за нормативний рівень, встановлений в країнах ЄС. Очевидно, що орієнтуватися на цей фоновий рівень не слід. Представляється доцільним виділити декілька рівнів, на яких може бути оцінений фоновий ризик: світовий, національний (рівень країни), регіональний.

Згідно сучасним уявленням, заходи щодо забезпечення безпеки людей плануються виходячи з припущення про те, що у разі смерті людини економічний збиток складе суму, рівну економічному еквіваленту людського життя. Фундаментальні дослідження цієї проблеми слід здійснювати для основного критерію управління ризиком з використанням показника вартості продовження життя. Якщо на попередніх стадіях аналізу визначено, що рівень ризику для ряду районів регіону перевищує допустимі значення, то можуть бути проведені оцінки соціальної значущості ризику для населення в термінах сумарного економічного збитку від загибелі, травмування людей і матеріальних втрат в результаті надзвичайної ситуації. Економічний еквівалент соціального збитку нелінійно пов'язаний із ступенем ризику. Згідно з відзначеним вище положенням, для розрахунку економічного збитку як реально існуючий рівень фонового ризику рекомендується приймати значення 10-5 /рік.

Стандарти (нормативи) для нової розробки і експлуатаційної практики необхідно встановлювати трохи вищими, ніж для існуючих ситуацій та втручань, беручи до уваги відносну здійсненність зниження ризику в цих різних обставинах.

 

5.1.3. Нормування ризиків

 

Право на безпечну життєдіяльність в Україні гарантується системою загальнодержавних організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям. Безпечність середовища, в якому існує людина, має також гарантуватися державою, нормуванням ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження, які можуть у ньому виникати.

Нормування ризиків є спеціально організованою нормативно-правовою діяльністю з розроблення і затвердження норм техногенної та природної безпеки, правил і регламентів господарської діяльності, які визначаються на основі значень ризику в межах прийнятих значень. Нормування є тим засобом, який встановлює у державі межі допустимої техногенної діяльності та межі захисту від небезпечних природних явищ. Нормативи ризиків є критеріальною основою для механізмів регулювання техногенної та природної безпеки.

Запровадження в Україні нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру потребує вдосконалення державної системи нормування, яка має забезпечити:

· єдність методологічних підходів до оцінювання ризиків джерел небезпеки різної природи і різного виду, які існують на території України, та тих джерел небезпеки поза її межами, що можуть мати транскордонний вплив;

· урахування особливостей видів виробничої діяльності, техногенного навантаження територій, природно-кліматичних особливостей, цінності окремих територій;

урахування всіх чинників, що впливаютиь на величину ризику надзвичайних ситуацій, пов'язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією небезпечних техногенних об'єктів, створенням нової техніки, технологій і матеріалів.

Нормативна база ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру спирається на два основні нормативні рівні ризиків: мінімальний і граничнодопустимий. Прийнятий рівень ризику − це ризик, менший або такий, що дорівнює граничнодопустимому, мінімальний − рівень ризику, нижче від якого подальше зменшення ризику є економічно недоцільним.

Питання про рівень допустимого або прийнятного ризику − найважливіше у прийнятті рішень. Варто підкреслити, що вибір значення прийнятного рівня індивідуального ризику багато в чому залежить від економічного стану країни.

За основу оцінок безпеки рекомендовано брати такі види і значення ризиків: незначний ризик − не більш як 10-6; припустимий ризик −більш як 10-6, але менше як 5·10-5; високий (терпимий) ризик − більш як 5·10-5, але менше як 5·10-4; недопустимий ризик − більш як 5·10-4.

Орієнтиром для визначення рівнів прийнятного ризику в Україні є значення ризиків, прийняті в економічно розвинених країнах, які становлять:

мінімальний ризик − ≤ 10-8;

граничнодопустимий ризик − ≤ 10-5.

Ризик, значення якого менше або дорівнює мінімальному, вважається абсолютно прийнятним. Тобто будь-яка діяльність з таким низьким значенням ризику є прийнятною і не потребує жодних додаткових зусиль для його зниження, отже, може не контролюватися відповідними наглядовими органами.

Ризик, значення якого більше за граничнодопустиме, вважають абсолютно неприйнятним. Для кожної галузі економіки, небезпечної виробничої діяльності, території, типу техногенного чи природного об’єкта визначають свої нормативи мінімального і граничнодопустимого рівнів ризиків, які мають знаходитись у межах аналогічних загальнонаціональних значень. Наведені види й розміри ризиків сформовані на підставі попередніх досліджень і вивчення міжнародного досвіду.

Відповідно до сучасних уявлень, заходи щодо забезпечення безпеки людей плануються, виходячи із припущення про те, що в разі смерті людини економічний збиток становитиме суму, що дорівнює економічному еквіваленту людського життя. Економічний еквівалент збитку в результаті травмування зазвичай беруть таким, що дорівнює 0,1 від економічного еквівалента людського життя.

У нашій країні такий підхід потребує перегляду багатьох нормативних документів із безпеки і формування загальнодержавної стратегії в цій сфері. Нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру спрямовується на вдосконалення відносин між суб’єктами господарювання та органами державного нагляду і контролю, функціональне призначення яких − забезпечення цивільного захисту населення і територій.

 

5.1.4. Оцінка рівня ризику

Оцінка ризику залежить від ідентифікації небезпек і складається з оцінки імовірності наслідків, яка з них виникає, з поглядом на їх контроль або уникнення. Оцінка ризику по суті є оцінкою імовірності. Іноді формулюється як середня величина реалізації події, яка очікується за певний час. Основна концепція оцінок ризику полягає в тому щоб ідентифікувати ризики кількісно або щонайменше в порівняльному вигляді (якісно) по відношенню до будь-яких інших ризиків. Вони можуть бути комплексними і можуть включати різні ризики, щоб визначити сумарне значення ризику.

Модель ризику – цей вербальний (задане за допомогою опису послідовності виникнення подій або випадків) або математичний вираз ймовірності загрози бажаному запланованому функціонуванню об'єкту оцінки (дослідження). Типова модель ризиків – це узагальнена модель, яка враховує тільки базові, фундаментальні групи чинників, які можуть привести до виникнення небезпеки.

Концепція ризику включає два елементи - оцінку ризику (Risk Assessment) і управління ризиком (Risk Management). Оцінка ризику - науковий аналіз генезису і масштабів ризику в конкретній ситуації, тоді як управління ризиком - аналіз ризикової ситуації і розробка рішення, направленого на мінімізацію ризику.

Ризик для здоров'я людини (або екосистеми), пов'язаний із забрудненням навколишнього середовища, виникає за наступних необхідних і достатніх умов:

1. існування джерела ризику (токсичної речовини в навколишньому середовищі або продуктах харчування, або підприємства по випуску продукції, що містить такі речовини, або технологічного процесу і т.д.);

2. присутність даного джерела ризику у визначеній, шкідливої для здоров'я людини дозі або концентрації;

3. схильність людини до дії згаданої дози токсичної речовини.

Перераховані умови утворюють у сукупності реальну загрозу або небезпеку для здоров'я людини.

Процес оцінки ризику базується на двох головних елементах: характеристиці впливу і характеристиці експозиції. Вони є фокусом для проведення наступних етапів оцінки ризику: формулювання проблеми, аналіз, оцінка експозиції, оцінка ефектів і характеристика ризику.

Перший етап оцінки ризику – це фактично ідентифікація небезпеки – наприклад, при забрудненні атмосферного повітря вона включає облік всіх хімічних речовин, що забруднюють навколишнє повітря, визначення токсичності хімічної речовини для людини або екосистеми. Використовуючи дані фундаментальних досліджень, можна встановити, що тимчасова або постійна присутність певної речовини може викликати несприятливі ефекти: канцерогенез, порушення репродуктивної функції і генетичного коду у людини або загострення екологічної проблеми з подальшими негативними наслідками для здоров'я людини або екосистеми. На даному етапі процедури оцінки ризику аналіз ведеться на якісному рівні.

Аналіз керується результатами формулювання проблеми. Протягом етапів аналізу, дані оцінюються для того, щоб визначити: як найбільш ймовірно буде відбуватися експозиція від стресорів (характеристика експозиції); і (базуючись на цій експозиції) тип і параметри впливу (ефектів), на які можна очікувати (наприклад, характеристика екологічних ефектів). Перший крок в аналізі - визначити достовірність, повноту і обмеженість даних, які характеризують експозицію, ефекти, особливості системи і рецепторів. Дані також аналізуються, щоб охарактеризувати природу потенційної або фактичної експозиції і реакцій при умовах, які визначаються концептуальною моделлю. Продуктами цих аналізів є два параметри, один для експозиції і один для реакції на стресор. Ці продукти представляють базис для характеристики ризику.

На етапі аналізу виявляються характеристики експозиції і ефектів (наслідків), які між собою часто переплітаються, особливо коли початкова експозиція веде до каскаду додаткових експозицій і повторних ефектів. Стресор(Stressor) - будь-яка фізична, хімічна або біологічна суть (явище, предмет, речовина, і т.д.), яка може викликати негативну реакцію (синонімічний з термінами: фактор, агент, чинник). Рецепієнт (Receptor) - суть, яка перебуває під впливом стресора (наприклад, людина, екологічна система, елемент техносфери, і т.д.). Експозиція (Exposure) - явище контакту стресора з рецептором. Етап аналізу ризику повинен виявити і пояснити комплексні зв'язки між стресорами та рецепієнтами через показники експозиції. Методологічно аналіз і характеристика ризику є окремими етапами. Однак, деякі моделі можуть об'єднувати аналіз експозиції і характеристики ефектів з наступною інтеграцією цих даних, які виникають під час процедур характеристики ризику.

Другий етап - оцінка експозиції - призначена для оцінки числа і типу людей (населення, працюючих, інших категорій), які підпадають під вплив окремого стресора, разом з величиною, шляхом дії (наприклад, токсична дія забруднюючої речовини через легені, тобто вдиханням речовини, або через шлунок з їжею, або через шкіру чи очі, і т.д.), тривалістю і часом початку експозиції. У залежності від потреб аналізу, оцінка могла б бути сфокусована на поточних, минулих або майбутніх (реальна і очікувана) експозиціях. Це також оцінка одержуваних доз, якщо вона доступна і оцінка чисельності осіб, які піддаються такій експозиції і для якої вона представляється вірогідною.

Таким чином оцінюється не тільки рівень експозиції, але і чинник часу, що дає підстави для непрямої думки про набуту дозу, навіть якщо вона не може бути визначений безпосередньо (наприклад, за допомогою хімічного аналізу крові або інших біосередовищ).

Чисельність експонованої популяції є одним з найважливіших чинників для вирішення питання про пріоритетність охоронних заходів, що виникають при використанні результатів оцінки ризику з метою "управління ризиком".

В ідеальному варіанті оцінка експозиції базується на фактичних даних моніторингу забруднення різних компонентів навколишнього середовища (атмосферне повітря, повітря усередині приміщень, грунт, питна вода, продукти харчування). Проте нерідко цей підхід не здійснений у зв'язку з великими витратами. Крім того, він не завжди дозволяє оцінити зв'язок забруднення з конкретним його джерелом і недостатній для прогнозування майбутньої експозиції. Тому у багатьох випадках використовуються різні математичні моделі розсіювання атмосферних викидів, їх осідання на грунті, дифузії і розбавлень забруднювачів в грунтових водах і/або відкритих водоймищах. Спираючись на результати моніторингу або модельні дані такого роду, іноді використовують також біокінетичні математичні моделі, що дають оцінку накопичення токсичної речовини в організмі людини (наприклад, концентрація свинцю в крові дітей різного віку) з урахуванням всіх шляхів надходження.

Третій етап - оцінка очікуваних ефектів визначає величину несприятливих ефектів, які можуть, ймовірно, виникнути при даних рівнях експозиції від фактора ризику. Початковий аналітичний крок - визначити, чи могли б експозиції від даного фактора ризику будь-якого рівня викликати несприятливі ефекти, наприклад, чи могла б експозиція від хімічної сполуки викликати рак або серйозно пошкодити функцію нервової системи людини? Далі, якщо такий висновок оцінюється як незавершений, здійснюється більш докладне вивчення, щоб визначити, чи існує кількісна залежність (доза-відповідь) між рівнем експозиції і несприятливими ефектами.

Оцінка залежності "доза-відповідь" – це пошук кількісних закономірностей, що зв'язують набуту дозу чинника з поширеністю того або іншого несприятливого (для здоров'я) ефекту, тобто з вірогідністю його розвитку.

Експериментально встановлено, що залежність між дозою речовини D, отриманою організмом, і реакцією організму (ефектом) виражається S-подібною кривою (рис. 2.9). Порогове значення дози може наближатися величинами NOAEL (рівень, для якого несприятливий ефект не спостережується) або LOAEL (рівень, для якого спостережується найнижчий несприятливий ефект), які показані на рисунку. Характерним значенням дози є також рівень LD50, якому відповідає реакція величиною 50% летальних наслідків (тобто в результаті токсичного впливу шкідливої речовини гине 50% суб’єктів дослідження).

Поріг
ЛД50
Доза

Рис. 6.3. Залежніть токсичної реакції організму від дози шкідливої речовини

 

Звичайно S-образна залежність трансформується у лінійну. При цьому ймовірність настання ефекту визначається пробіт-функцією, яка має вигляд:

 

Pr(D)= a1 + a2 ln D,

 

де Pr – одиниця (пробіт) ймовірності, a1, a2 – емпіричні коефіцієнти, залежні від виду дії (хто реципієнт ризику, який наслідок) і властивостей речовини, D - доза. У разі інгаляційної дії при постійній концентрації токсичної речовини доза в пробіт-рівнянні визначається як:

 

D = cn – t0,

 

де t0 – час експозиції (хв), с – концентрація, яка звичайно виражається або в мг/м3.

Наприклад, для відомого токсичного газу заріну a1 =-6,850, a2 =3,168, показник степеня n = 1 для концентрації, що виражена в мг/м3.

Для знаходження ймовірності ефекту можна скористатися стандартними пробіт-таблицями або рівнянням

 

U(D) = Φ(Pr–5),

 

де D – ефективна доза, що впливає на організм, Φ(z) – нормальна функція розподілу:

Величина токсичної дози D відповідає інтегралу

де t0 – час експозиції. Відзначимо, що в деяких випадках робиться відмінність між токсичною дозою (n = 1) і токсичним навантаженням (n ≠ 1).

Для знаходження ймовірності ураження людини U(D) використовується наступне співвідношення:

 

U(D) = 1/[1 + (LD50/D) β ],

 

де β = 1,677/ ln S, S - функція токсичності.

Функція токсичності S характеризує стійкість організму до токсичної дії і визначається виразом:

 

S = 0,5(LD84/LD50 + LD50/LD16),

 

де LD84, LD16 - середні дози, що викликають летальний ефект у 84% і 16% випробовуваних в групі відповідно.

Подібні закономірності, як правило, виявляються в токсикологічних експериментах. Однак екстраполяція їх з групи тварин на людську популяцію пов'язана з дуже великим числом невизначеностей. Залежність «доза-відповідь», обгрунтована епідеміологічними даними, більш надійна, але всі вони мають свої зони невизначеності. Наприклад, при побудові деякої залежності відповіді високих рівнів експозиції (в основному виробничої), її екстраполяція на діапазон менш високих рівнів може виявитися помилковою; залежність, знайдена для однієї людської популяції, не обов'язково справедлива для іншої, що має якісь генетичні або інші відмінності, що піддається дії іншого комплексу чинників, супутніх експозиції, що вивчається, і т.п.

Етап оцінки залежності «доза-відповідь» принципово розрізняється для канцерогенів і неканцерогенів.

Для неканцерогенних токсичних речовин (іменованих речовинами з системною токсичністю) методологія виходить з концепції пороговості дії і визнає за можливе встановити так звану "референтну дозу" або "референтну концентрацію", при дії яких на людську популяцію, включаючи її чутливі підгрупи, не створюється ризик розвитку яких-небудь шкідливих ефектів в перебігу всього періоду життя.

При оцінці залежності "доза-відповідь" для канцерогенів, дія яких завжди розглядається як така, що не має порогу, перевага віддається так званій лінеаризованій багатоступінчатій моделі. Дана модель вибрана як основа уніфікованого підходу до експраполяції з високих доз на низькі. При цьому основним параметром для обчислення ризику дії на здоров'я людини є так званий чинник нахилу (slope factor), для якого звичайно використовується верхня межа 95% довірчого інтервалу нахилу кривої «доза-відповідь». Чинник нахилу виражається як (мг/кг-день)-1 і є мірою ризику, що виникає на одиницю дози канцерогену. Наприклад, якщо хтось піддається протягом всього життя щодня дії канцерогену в дозі 0,02 (мг/кг/день)-1, то доданий ризик, що визначається множенням дози на чинник нахилу, оцінюється величиною 4·10-5. Іншими словами, визнається вірогідним розвиток чотирьох додаткових випадків раку на 100 000 чоловік, що піддаються дії експозиції такого рівня.

Аналогічним чином виконується оцінка експозиції та ефектів впливу чинника небезпеки не тільки хімічної природи, але й фізичної та біологічної.

Оцінка ризику здійснюється для визначення очікуваних величин збитків від експозиції даного стресора ризику і оцінювання, чи ці наслідки є достатньо вагомими, щоб вимагати в ситуації, що розглядається, посилене («збільшене») управління (або регулювання).

Оскільки розглядається проблема безпеки життєдіяльності людини, то об'єктом оцінювання ймовірності виникнення небезпеки є система «людина-машина-середовище» (СЛМС), де людина виступає головним елементом прогнозування і як суб'єкт, і як об'єкт ризику. Виходячи з цього, “базовими групами" чинників ризику є наступні чотири:

· знання людини (загальні і професійні) Z= { z 1, z 2,..., z k};

· психофізіологічні можливості людини (параметри його фізіологічних і психологічних функцій) Р= { p 1, p 2,..., p l};

· техногенне (виробниче чи побутове) оточення V= { v 1, v 2,..., v n};

· природні чинники навколишнього середовища (слабо контрольовані або неконтрольовані) Е= { e 1, e 2,..., e m} суперпозиція яких зумовлює виникнення прихованих "слабкостей" СЛМС.

Складність проблеми управління ризиком в такій системі полягає в тому, що кожна вихідна координата стану системи yi, яка впливає на ризик функціонування всій СЛМС, є функцією всіх впливів yi = Фi (Р, V, Е, Z). До того ж Р = Р (t), Е = Е(t) і, як наслідок, yi = Фi (Р(t), V, Е(t), Z). Характер дії цих чинників, а також їх взаємодія в загальному випадку не можуть бути ідентифікованими, як не може бути визначений і вид функціонального зв'язку.

Дія цих чинників обумовлює 4 джерела “невпевненості", які ведуть до прояву ризику. Для прояву ризику на загальному рівні достатньо появи ризику в одному з “джерел":

· здоров'я людини (r1),

· соціум (r2),

· техногенне середовище (r3),

· природне середовище (r4).

Таким чином, загальний ризик R = S ri, де ri – ймовірність виникнення відхилення подій від очікуваних умов. Якщо прийняти до уваги, що кожне з джерел ризику може, у свою чергу, мати досить складний характер, то типова модель набуває характеру суми ймовірностей відхилень у функціонуванні всієї системи СЛМС.

Наприклад, ризик нанесення збитку здоров'ю людини r1 має складові:

· фізіологічний (q11),

· психологічний (q12),

· соціально-економічний (q13), і т.д.

Таким чином, ri = S qij, і тоді R = S S qij.

Нарешті, заключний четвертний етапхарактеристика ризику, включає оцінку можливих і виявлених несприятливих ефектів,зокрема, в стані здоров'я; оцінку ризику канцерогенних ефектів, встановлення коефіцієнта небезпеки розвитку загальнотоксичних ефектів, аналіз і характеристику невизначеностей, пов'язаних з оцінкою, і узагальнення всієї інформації за оцінкою ризику. Тобто характеристика ризику являє собою інтегровануструктуру, яка включає поєднання попередніх компонентів аналізу в єдину картину явища і визначення величини ризику. Характеристика ризику включає короткий виклад припущень, науково обгрунтованої невпевненості, надійності і обмеженості аналізів.

Необхідно оцінювати невизначеність і обмеження емпіричних даних, на яких базується оцінка ризику. Джерела невпевненості при визначенні ризику наступні:неяснийзв'язок; наочні помилки; мінливість та похибки даних; невпевненість в справжніх величинах; невпевненість в структурі моделі (процесу); невпевненість у формі моделі (емпіричні моделі).

Локальний індивідуальний ризик в тому вигляді, як він визначається в більшості випадків, є ризиком смерті індивідуума (протягом року) в результаті нещасного випадку на певному віддаленні від об'єкту потенційної небезпеки. З чим порівняти отримане в результаті оцінки значення локального ризику? Цілком природно порівняти цю величину з фактичними даними про відносне число (ймовірність) смертельних випадків в рік від різних неприродних причин, тобто з фоновим ризиком. В табл. 3.5 наведені деякі дані ризику смерті від неприродних та природних причин.

Як фоновий локальний ризик для нашої країни може бути прийнято значення 1·10-3 рік.

Експлуатація об'єкта підвищеної небезпеки є неприпустимою, якщо ризик небажаних наслідків для одного з об'єктів «турботи» є вищим від встановленого прийнятного ризику. Будівництво, реконструкція та експлуатація об'єкта підвищеної небезпеки вважається неприпустимою, якщо визначе­ний ризик перевищує верхній рівень прийнятного ризику.

Якщо визначений ризик менший від нижнього рівня, тоді об'єкт підвищеної небезпеки вважаєть­ся досить безпечним і вимоги щодо зниження ризику зацікавле­ними особами при прийнятті рішень про його будівництво, реко­нструкцію чи експлуатацію вважаються необгрунтованими.

У випадках, коли визначений ризик знаходиться між верхнім і нижнім рівнями, зацікавле­ні сторони можуть зажадати прийняття додаткових рішень щодо зниження рівня ризику.

Широке використання і важливі переваги оцінок ризику не означають, що вони є єдиними детермінантами управлінських рішень. Менеджери ризику розглядають безліч чинників. Вимоги законів, а також політичні, соціальні і економічні особливості, можуть зобов'язати менеджерів ризику зробити рішення, які є більше або менше захищеними. Зменшення ризику до самого низького рівня може бути дуже дорогим або неможливим технічно. Хоча процедури оцінки ризику забезпечують менеджерів ризику найбільш критичною інформацією, вона є тільки частиною процесу прийняття рішення.

Методи визначення ризику:

Ø інженерний — в його основі розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудова "дерева" небезпек;

Ø статистичний – спирається на статистичні дані;

Ø модельний — базується на побудові моделей впливу небезпек як на окрему людину, так і на соціальні, професійні групи;

Ø експертний — за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

Ø соціологічний (соціометрична оцінка) — базується на опитуванні населення та працівників;

Ø комбінований – ґрунтується на використанні кількох методів.

 

Кожний метод оцінки рівня ризику має свої недоліки та переваги, що обумовлює умови та можливості його застосуван­ня в практичній діяльності.

Оцінка рівня ризику, тобто ймовірності виникнення ризи­кової події, може бути кількісною та якісною. Кількісне визначення рівня ризику носить об’єктивний ха­рактер, оскільки базується на певній статистичній основі. При якісній оцінці рівня ризику дається визначення ли­ше міри ймовірності виникнення ризикової події та розміру втрат від неї. Якісна оцінка базується на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. Визначен­ня рівня ризику в цьому випадку носить описо­вий характер, наприклад – великий, середній, низький рівень ри­зику, або за до­­­помогою балів, при цьому залежність між кількістю болів та рівнем ризику встановлюється суб’єктивно, перед проведенням роботи з оцінки ризику. Наприклад, 67 - 100 балів – високий ри­зик, 34 - 66 балів – середній, нижче 33 балів – низький ризик.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.02 сек.)