Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі

Термін «виховання» є похідним від слова «ховати», «вирощувати». В Українській народній педагогіці воно вживається у значенні «оберігати», ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття «виховувати» і «навчати» у сучасних умовах – це два самостійних поняття, хоча і взаємопов’язаних між собою. В.М.Бехтєрєв писав: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчає її до синтезу і аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і зміцненню її волі». Тому і методика виховання – це окрема галузь, яка має свою логіку.

При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженні проблеми виховання:

1. Раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов’язково з наданням переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсулютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Біля витоків цього напряму стояли К.Д.Ушинський та М.І.Пирогов.

2. Культуроцентричний, де культура розглядається як підгрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гуманний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і суспільства.

3. Особистісно-гуманістичний. Цей напрям (парадигма виховання) розроблений Бойко А.М. і має антропоцентричний характер. Він об’єктивно прийшов на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної параигми, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність.

Якщо наука є спільною для всіх народів, то всезагальної системи виховання не існує ні в теорії, ні в практиці. Кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності.

Національне виховання – це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід’ємний складник їх соціалізації.

Виховний процес, що організовується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть об’єкт, особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, є носієм кращих надбань національної та свідомої культури, здатна до саморозвитк і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

У виховній діяльності ВНЗ досить суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В.Гнатюком, через тріаду рис особистості «громадянин – патріот – гуманіст».

Виховання студенства – це процес творчий, зорієнтований на проблеми, пов’язані зі специфікою вищого закладу освіти, особливостями регіону.

ВНЗ мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

–виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

– створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

– збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створення нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

– формування «Я-концепції» людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

– пропаганду здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Процес становлення студента як фахівця складається з декількох етапів: усвідомлення соціальної ролі праці педагога, сприйняття вимог педагогічної професії, усвідомленого пред’явлення цих вимог до себе, самовиховання необхідних якостей, моделюючих особистість викладача, вчителя, реалізації творчої діяльності. Ці етапи професійного становлення майбутнього спеціаліста складають основу професійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та громадську роботу.

Студент педагогічного навчального закладу готує себе не лише до навчання дітей, а й до їх виховання і перш ніж вчити дітей самоствердженню у суспільстві, він має сам навчатися цьому.

Специфіка виховного процесу у вищих навчальних закладах полягає в тому, що він включає в себе формування педагогічної спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат. Компонентами процесу виховання є: мвідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки.

Для організації виховного процесу у ВНЗ створюється інфраструктура, до складу якої входять такі суб’єкти виховної роботи: професорсько-викладацький колектив, проректор з гуманітарної освіти та виховання, заступник лекана з питань організації виховної роботи, куратор студентської групи, студентська рада, студентська профспілка та ін.

Плани на рік, що складаються на кафедрах, факультетах, формують загальний річний план виховної роботи ВНЗ, який забезпечення виховною роботоюздійснює проректор з гуманітарної освіти та виховання. На засіданні кафедр, факультетів, вченої ради закладу вищої освіти періодично заслуховують та аналізують дані про виконання виховних заходів.

Навчальний елемент 5.2

Поиск по сайту: