 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Форми власності та організаційні форми приватних підприємств
Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств –
- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
- підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємство колективної власності);
- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної
власності територіальної громади;
- державне підприємство, що діє на основі державної власності;
- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Одноосібне володіння - підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Товариства, як правило, - це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.
Акціонерне товариство — комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства (акціонерів) створюються в формі публічних або приватних товариств.
Товариство з обмеженою відповідальністю — підприємство, яке має статутні фонди, які поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими документами. Учасники ТОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів
Товари́ство з додатко́вою відповіда́льністю — товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
По́вне товари́ство — товариство, всі учасники якого проводять спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном
Команди́тне товари́ство — товариство, в якому разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).
92. Макроекономічне регулювання. Цілі макроекономічної політики.
Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить економічна політика держави. Проблеми, пов’язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно вливають на методи державного регулювання економіки.
До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести:
1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення;
2. Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничих ресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг;
3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців, працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.
5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення або зрівняльності в оплаті праці.
6. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.
7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує досягнення рівноваги у міжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.
8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь людей.
Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, є багато варіантів, методів, способів осягнення зазначених цільових настанов. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різке трактування їх, а відповідно й різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.
Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їх реалізації. А це не можливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.
93. Економічне зростання, його типи, фактори.
Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів І послуг ч використанням незмінної технології.
Розрізняють два основних типи економічного зростання-екстенсивний та інтенсивний - залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення
Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.
Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.
Фактори економічного зростання поділені на три групи;
1) фактори пропозиції, які включають кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу, науково-технічний прогрес.
2) фактори попиту; для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне виконання збільшених обсягів всіх ресурсів А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
3) фактори розподілу; здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції.
Поиск по сайту: