Індійський культурний регіон

У формуванні історико-культурної спільності індійського регіону взяли участь різ­ні народи - дравіди, арії, перси, греки, саки та ін. Тому населення сучасного регіону - це нащадки різних істори­ко-культурних груп, які настільки змішалися між собою, що сьогодні неможливо вказати, де закінчується ареал од­ного народу, а де бере початок інший.

Культура індійського регіону має свій самобутній ха­рактер і свою внутрішню єдність. Ця єдність знаходить свій вираз у спільності традицій, ідеології, державного устрою, релігійних уявлень, єдності міфології, збереженні давньо­індійської мови - санскриту, як мови гуманітарних наук і культу, в багатьох рисах побуту тощо.

У досягненні своєрідної єдності культури індійського регіону особливе значення відігравав духовний фактор, у першу чергу релігія. Формування культурної самобутності відбувалось на грунті різних релігійно-філософських сис­тем: ведизму, брахманізму, буддизму, джайнізму та ін­дуїзму.

Ведизм був найбільш ранньою з відомих індійських ре­лігій. Його формування припадає на кінець II - початок І тис. до н.е. У ведичній релігії, як і в інших ранніх ві­руваннях, обожнювались явища природи, боги виступали в людській подобі. У численному пантеоні богів головне місце займали бог Сонця (Сур'я або Вішну), бог грози (Індра), бог вогню (Агні). Основні положення ведизму увійшли в чотири збірки під загальною назвою Веди (санскр. - священне знання). Веди представляли собою збірник священних гімнів, молитов, жертовних обрядів, поезії. На їх основі сформувалася найбільш впливова серед духовних традицій Індії філософська система веданта.

Ідеї веданти пронизують значну частину індійської лі­тератури, образотворчого та сценічного мистецтва, храмо­вої архітектури. Веданта і сьогодні розглядається як дже­рело натхнення, мудрості, арсенал етичних норм і керів­них принципів у повсякденному житті.

Внаслідок станово-кастового поділу давньоіндійського суспільства виділяється каста жреців-брахманів. На основі Вед жреці розробили досить складну релігійно-філософ­ську систему, яка врешті-решт зводилась до виправдання кастової організації суспільства.

Буддизм та особливо джайнізм розвинули ідею ненасильства, що вже містилась у Ведах.

Джайнізм поступово примирився з кастовою системою і призвичаївся до неї. Це дало змогу йому зберегтися в ре­гіоні майже як відгалуження індуїзму.

Індуїзм як світоглядно-практична релігійна система су­часної Індії склався в перші століття нової ери внаслідок еволюції ідей ведизму та брахманізму. Він являє собою складну систему світосприйняття, що містить тісно пере­плетені між собою філософський, релігійний та соціальний компоненти. Провідним елементом в індуїзмі є не релігійна віра, а ідеалістична філософія.

Згід­но зі священними текстами, статус людини визначений ще до її народження сумарною сукупністю добрих і недобрих справ, що здійснювались у попередньому житті (закон карми). Справді, місце індуса в суспільстві визначене ще до його народження. В реальному житті все пояснюється суворою структуралізацією індійського суспільства і тим, що ще ненароджена дитина дістає своє місце у ньому за­лежно від кастової приналежності батьків. Кастою напе­ред визначений не лише статус, але й професія, окреслене коло прав і можливостей, які надаються індивіду для без­заперечного виконання.

Мистецтво індійського регіону тісно пов'язане з індій­ською релігією і філософією, прагненням зазирнути в по­тойбічний світ, ототожнити себе з природою і космосом. Усі ці риси притаманні архітектурі даного регіону, особ­ливо пам'яткам культового призначення.

Індуїстське храмобудівництво ознаменувалося перехо­дом до зведення храмів на будь-якому місці, ділянці. Го­ловного значення тут набувають не інтер'єр, а зовнішні форми. В індуїстському храмі відобразилась особливість індійської релігії з її численним пантеоном богів, що від­повідає земній ієрархії. Багатоповерхові пірамідальні вежові споруди буддійських монастирів послужили прототи­пом індуїстської вімани. Вімана— це святилище, яке мислиться як місце перебування вже не одного (як у буддизмі), а багатьох богів чи кількох перевтілень одного й того ж бога; кожному з них відводилося своє місце. Головні боги зображувалися в оточенні нижчих за рангом та численної прислуги. Індуїстські храми виступали своєрідними симво­лами: в першому випадку - влади, в другому - багатства та розкошів, у третьому - відвертого культу чуттєвих на­солод (кама).

Життєздатне індійське мистецтво мало дивну власти­вість перетворювати зовнішні впливи, не втрачаючи при цьому своєрідності, а в періоди піднесення - впливати на формування мистецтва інших народів, тому чимало спіль­них рис у мистецтві Індії та країн Далекого Сходу.

В індійській суспільній думці можна виділити певні на­прями. По-перше, це традиціоналізм, представники якого відкидають «утилітарно-прагматичну» західну культуру, протиставляючи їй «індійську духовність». По-друге, це звернення до модних течій західної філософії, літератури, мистецтва та зневажання національних традицій, відмова від них. По-третє, це своєрідний синтез, прибічники якого доводять, що в політеїстичному, багатоконфесійному і ба­гатоукладному індійському суспільстві неминучі взаємодії, взаємовпливи, тобто поєднання культур, які утворюють своєрідний цілісний комплекс - єдність у багатоманітно­сті.

При порівнянні культур Сходу і Заходу можна виріз­нити два принципових моменти, які лежать в основі відмін­ностей між ними. Це ставлення, по-перше, до людської осо­бистості, і, по-друге, до можливостей розуму. На відміну від християнської Європи, що обожнювала абсолютну осо­бистість Творця, а тим самим людину як його образ і подо­бу, східні релігії базуються на ідеї хибності індивідуальних форм духовного життя. Схід культивує ідею відмови від особистого «я» на користь безособового Абсолюту. Існує відмінність і у ставленні до можливостей розуму. Якщо Єв­ропа в цілому рухалася у бік раціонального і прагматично­го пізнання, вбачаючи у цьому вищу цінність, то Схід ста­вить раціональне пізнання нижче інтроспективно-інтуїтив­ного і. отже, володіє великим багатством різноманітних прийомів медитації і самонавіяння.

Поиск по сайту: