АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Момент виникнення права власності за договором

Читайте также:
  1. I СИСТЕМА, ИСТОЧНИКИ, ИСТОРИЧЕСКАЯ ТРАДИЦИЯ РИМСКОГО ПРАВА
  2. I. Теория естественного права
  3. I.2. Система римского права
  4. I.3. Основные этапы исторического развития римского права
  5. I.4. Источники римского права
  6. II. Историческая школа права
  7. II.3. Закон как категория публичного права
  8. II.6. Корпорации публичного права (юридические лица)
  9. III. ПРАВА СТОРОН
  10. IV. ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ КЛУБА
  11. Kрок М Лікувальна справа
  12. Kрок М Лікувальна справа

Момент виникнення права власності у набувача має суто практичне значення. Саме з цього моменту власник має можли­вість здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Саме власник несе відповідальність за збитки, якщо річ загинула без вини кон­кретної особи (повінь, землетрус, блискавка). З моменту виник­нення права власності особа може захищати свої порушені права у судовому порядку та іншими дозволеними законом способами. З настанням цього факту пов'язані такі важливі правові наслідки, як визначення долі плодів і доходів, можливість звернення стягнень за рішенням суду на конкретне майно та ін.

Відповідно до ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом право власності виникає у набувача з моменту пере­дачі йому речі. Сторони вправі змінити це положення, але вони не вправі змінити вимоги закону з цього приводу.


Переданням майна вважається передання майна з рук в руки фізичної особи. До передання "з рук в руки" прирівнюється передання набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Тобто якщо телевізійний завод відвантажив залізницею партію телевізорів на адресу замовника, а на станції блискавка вдарила у вагон і той згорів, постає запитання: хто повинен нести збитки: продавець, перевізник чи покупець? Оскільки всі транспортні ста­тути та кодекси звільняють перевізника від відповідальності, якщо вантаж загине внаслідок непереборної сили, то за загальним прави­лом збитки понесе покупець, оскільки він стає власником вантажу з моменту здачі його перевізникові.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нота­ріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній ре­єстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Право власності на окремі види майна обов'язково має під­тверджуватися відповідними правовстановлювальними докумен­тами (договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утри­мання, посвідчені нотаріусом; свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом; свідоцтво про придбання об'єк­тів нерухомого майна з публічних торгів, видане державним та приватним нотаріусом; рішення суду про визнання права влас­ності на об'єкти нерухомого майна; мирова угода, затверджена ухвалою суду тощо).

В договорі сторони можуть відійти від загального правила і визначити інший момент переходу права власності.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна. Випадкове знищення чи пошкодження речі — це заги­бель речі або її пошкодження за відсутності вини з боку будь-яких осіб. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК). Тобто всі невигідні наслідки в цьому випадку покладаються на власника незалежно від того, чи фактично володів він на цей момент


тим чи іншим майном, перебувало воно в нього в користуванні чи ні.

Водночас ця норма має диспозитивний характер, тобто сторо­ни мають право по-іншому визначити, на кого покладаються збитки у разі випадкової загибелі речі.

13.4. Підстави припинення права власності

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи. До першої належать випадки, коли припинення права власності у однієї особи передбачає водночас виникнен­ня права власності у іншої, тобто виникає правонаступництво (наприклад, при продажу речі права продавця на річ перехо­дять до покупця). До другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.

Відповідно до ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не
може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необ­
хідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою
суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно роз­
міщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

 

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.
Цей перелік не є невичерпним.

Підстави припинення права власності можуть бути поді­лені на:

а) такі, що залежать від волі власника;

б) такі, що не залежать від волі власника.

До першої групи можна віднести правочини, укладені власни­ком щодо відчуження свого майна (продаж, дарування, міна), відмову власника від своєї власності, знищення майна власником та ін.


Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового продажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація), знищення майна власника іншою особою, загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)