Уживання прийменників у науковому тексті

Частки слугують засобом відтворення певних емоцій, почуттів, посилення дії, стану, ознаки, акцентування на смислових центрах у висловлюваннях тощо. У наукових текстах частіше вживають вказівн і (це, оце, то), означальні: саме, точно, власне, рівно), видільні ( тільки, лише), стверджувальн і (так, авжеж), питальні: (чи, невже), заперечні ( ні, ані, не) частки. Емоційно-забарвлені частки і вигуки в науковому мовленні не бажані.

Синтаксис наукової мови відзначається книжністю, яскраво вираженим сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас «виразно виявляє національний спосіб формування і висловлення думки» (В.Кухарєва). У двоскладних реченнях зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує планову наукову тему... Аспірант урахував зауваження… Спеціалізована рада розгляне дисертацію …

Однак більш уживані речення зі складеним іменним присудком, складником якого виступають дієслова-зв’язки бути, є, називатися, становитися, робитися, здаватися, мати, залишатися, володіти, визнаватися, відрізнятися, розпізнаватися, характеризуватися, складатися, слугувати, міститися, полягати, перебувати, визначатися, уявлятися, становити собою, вважатися тощо.

Уживані в наукових текстах більшою чи меншою мірою різні види односкладних речень. Обмежено використовуються хіба що називні речення. Це назви розділів, підрозділів і пунктів, підписи під рисунками, діаграмами, ілюстраціями. Ґрунтовно представлений комунікативний потенціал односкладних речень у кандидатській дисертації В.Кухарєвої.

Уживані означено-особові й узагальнено-особові речення, які активізують увагу читача і спонукають до спільних дій: Проведемо дослід; Пропонуємо використовувати таку формулу; З'ясуємо це питання більш детально.

Неозначено-особові конструкції зосереджують увагу на дії; описують закономірності, загальноприйняті факти та явища певної науки: Наприкінці речення ставлять крапку; Велику літеру пишуть у таких випадках.

Найчастіше вживаються в наукових текстах безособові речення, що позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об’єкт чи дію і яскраво відображають об’єктивний характер наукового викладу: З цим висновком важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо підкреслити, що...

Особливе місце у наукових текстах посідають безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на ‑но, ‑то, та об’єктом – прямим додатком, вираженим у формі іменника у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка відбулася або відбудеться.

Наприклад: Речення «Модель професійно-мовленнєвої підготовки фахівців біржової діяльності представлена на рис. 1» варто замінити на речення: Модель професійно-мовленнєвої підготовки фахівців біржової діяльності п о д а н о на рис. 1»; розрахунки приведено в табл. 2 (потрібно розрахунки н а в е д е н о в табл. 2).

Поширеною стилістичною помилкою наукових текстів є уведення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено професором Струганець; Зауваження дисертантом враховані. Орудний відмінок діяча тут неможливий, адже дієслівні форми на –но, -то незмінні і не потребують особи-виконавця. Отже, правильно буде: Курсову роботу виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила професор Струганець. Дисертант врахував зауваження.

Активні конструкції природніші для наукової української мови.

Потреба дотримуватися логічної послідовності, доказів, аргументувати висловлену думку, з'ясовувати причини і наслідки аналізованих явищ зумовлює використання простих ускладнених (однорідними, відокремленими, вставними членами) речень.

Наприклад: Національну мовну картину світу щоразу створюють ідеальні мовці, представники духовної еліти нації, мовотворці, кодифікатори мови у своїй творчості й наукових працях (мова письменника, ідіолект/ідіостиль)… Ми вживаємо термін концепт, вписуючи його у термінологічну парадигму лінгвістики... Отже, концепт є тією ланкою, що замикає коло когнітивних понять, пронизує всі мисленнєво-мовленнєві рівні й пов’язує їх між собою (Т.Монахова).

Серед складних речень у науковому мовленні переважають складносурядні і складнопідрядні із чітко вираженим синтаксичним зв'язком між частинами. Складносурядні речення трапляються рідше, їх частини можуть легко переставлятися. Більш властиві складнопідрядні речення, тому часто вживаними є підрядні сполучники (що, так як, внаслідок того що, у зв'язку з тим, що, незважаючи на те, що, бо, тоді як та ін.).

Наприклад: Мова роману характеризується багатим семантико-оцінним синонімічним варіюванням лексики, що інтимізує текст і вочевидь виявляє авторське ставлення до зображуваного (Л.Мацько).

Відомі випадки інформативної несамостійності головної частини складнопідрядного речення, що служить стереотипною формою логічного зв'язку частин міркування:

Відомо, що...; Слід вказати на те, що...; Необхідно підкреслити, що...

Отже, професійно майстерним сьогодні можна вважати дослідника, котрий має не лише глибокі спеціальні знання, досконало опанував методологію наукової творчості, а й отримав ґрунтовну мовнокомунікативну підготовку, вільно, нормативно послуговується національною науковою мовою в усіх її підстилях, представляє аналітико-синтетичну інформацію та адекватно викладає її як у письмовій, так і в усній формах. Такі уміння є складниками високої культури наукової мови.

Науковий стиль – це функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі науки, виробництва, освіти і знаходить вияв у спеціалізованих текстах різних підстилів і жанрів. Метою наукового стилює повідомлення об’єктивної інформації, доведення істинності наукового знання, опис істотних озак предмету наукового пізнання. Послуговується науковий стиль як міжстильовими (загальнонаукові, книжні слова), так і мовними одиницями, які володіють функціонально-стильовим забарвленням наукового стилю. Наукова інформація може передаватися за допомогою графічної мови.

Науковий текст – це цілісний комунікативний блок, що має чітку, логічну структуру із внутрішньо завершеними частинами (розділами, підрозділами, пунктами, абзацами), насиченими відповідною термінологією. Важливими характеристиками наукового тексту є зв'язність, проблемність, гіпотетичність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, модальність. Незважаючи на типовість, кожний науковий текст індивідуальний. Це залежить від автора, його мовних, інтелектуальних здібностей, мовного чуття, досвіду текстотворення.

Дослідницької мети - створення наукового тексту з чіткою структурною і формальною організацією, досягають шляхом дотримання мовних норм і, зокрема, морфологічних. Це виявляється в деякій обмеженості у використанні одних граматичних форм і частій повторюваності інших. У науковій мові, зокрема переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою – займенники, частки. Співвідношення частин мови в тексті залежить від приналежності до одного з типів мови ‑ розповіді, опису, роздуму. Вільне послуговування нормативною національною науковою мовою стимулює фаховий саморозвиток дослідника.

Запитання. Завдання

1. Перекладіть з російської мови. Зіставте переклад мовних кліше в російському та українському текстах:

Проблеме личности ученого посвящены многочисленные исследования в области науковедения, философии, социологии, психологии, лингвистики. Доказано то, что научное познание совершается конкретными субъектами научной деятельности и несет на себе черты их индивидуальности.

Для функциональной стилистики особый интерес представляет речевая индивидуальность ученого, изучение которой связано на современном этапе с проявлением в тексте функциональных семантико-стилистических категорий, так как среди принципов формирования индивидуального стиля ученого особое место занимает категориально-стилистический принцип. Однако лингвистический аспект рассмотрения проблемы в нашем случае дополнен как психолингвистическим (необходимо учесть связь языка и мышления), так и эпистемологическим (следует применить понятие стиль мышления, обратив внимание не только на когнитивно-методологический план, но и на личностно-психологический).

При исследовании нами работ по лингвистике разных авторов внимание уделено проявлению основных категорий научного текста, при этом учтены как количественные, так и качественные показатели. В результате нами замечено, что в текстах трудов таких ученых, как Р. А. Будагов, В. В. Виноградов, И. Р. Гальперин, В. А. Звегинцев и др., одна из категорий является доминирующей. Доминанта чаще всего сохраняется во всех текстах этих авторов (так, например, для трудов Р. А. Будагова характерно преобладание диалогичности, для работ И. Р. Гальперина — связности)

(И.Самойлова).

Поиск по сайту: