Література. 3. OHSAS 18001:2007. Системы менеджмента гигиены и безопасности труда

1. ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять //Наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 26.03.1999р. №164.

2. Шишков В.З., Тарадай В.И. Психология безопасности. – К.: НИНЦОП, 1996. – 62 с.

3. OHSAS 18001:2007. Системы менеджмента гигиены и безопасности труда. Требования.

4. Основи охорони праці: підручник / [ Ткачук К.Н., Халімовський М.О., Зацарний В.В. та ін.]; за ред. К.Н. Ткачука. – К.: Основа, 2011. – 480 с.

5. Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.НПАОП 0.00–6.02–04// Постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р., № 1094.

6. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру // Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р., № 270.

7. Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах // Наказ Міністерства освіти і науки України від 31.08.2001 р. № 616.

8. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV зі змінами та доповненнями на 2010 р.

9. Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх // Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р., № 46.

10. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу//Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 31.12.1997 р. №382.

11. Шишков В.З., Тарадай В.И. Психология безопасности. – К.: НИНЦОП, 1996. – 62 с.

© Костюченко М.П., 2013 р. E-mail: mkost@i.ua. Відповідно до законів України про інформацію (1992р.) і авторське право (1993 р.), відтворення (репродукування) змісту (тексту) даного конспекту лекцій будь-яким способом без згоди автора забороняється

Лекція № 5. Основи фізіології та гігієни праці. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування та розміщення виробничих і допоміжних приміщень.

Мета лекції: Розглянути фізіологію та гігієну праці, як компоненти охорони праці. Пояснити санітарно-гігієнічні вимоги до планування та розміщення виробничих і допоміжних приміщень.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Сутність фізіології праці.

2. Сутність гігієни праці.

3. Сутність виробничої санітарії.

4. Умови праці та її безпека.

5. Працездатність людини та чинники, які впливають на її динаміку.

6. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування та розміщення виробничих і допоміжних приміщень.

Література

________________________________________________________________________________

1.Сутність фізіології праці.

Важкість праці - це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризуєть­ся фізичним (динамічним і статичним) навантаженням, масою ванта­жу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщен­ням в просторі.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відоб­ражає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характе­ризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емо­ційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Під час виконання людиною трудових обов'язків на неї діє сукуп­ність фізичних, хімічних, біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничим середовищем.

Виробниче середовище забезпечує життєдіяльність під час вико­нання трудових обов'язків, в тому числі і працездатність, але за пев­них обставин ці ж чинники можуть являти небезпеку і причиняти шкоду людині. Будь-які реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю деякої небезпеки для працюючого, що полягає у можливості захворювання, отримання травми чи іншого ушкоджен­ня організму.

Сукупність чинників трудового процесу і виробничого середо­вища, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків складають умови праці.

Люди, знаряддя праці, оточуюче середовище та завдання, що вирі­шуються в процесі трудової діяльності, являють собою динамічну систему, зміна в якій будь-якого з компонентів веде до зміни інших, а результуючий вилив на безпеку інколи буває важко оцінити заздале­гідь. Під безпекою розуміється стан захищеності особи та сус­пільства від ризику зазнати шкоди.

Фізіологія праці - це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розро­бляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку.

Поняття діяльності нерозривно пов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інте­рес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насам­перед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передба­чає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволя­ють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпе­чити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу.

У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: меха­нічний і психічний.

Механічний компонент визначається роботою м'язів. Складні трудові про­цеси складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовою систе­мою. Під час роботи м'язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії.

Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах орга­нів почуттів, пам'яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компо­нентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м'язова діяльність, а під час розумової - активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, у першу чергу, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.

Обмін речовин і енергії.

Між організмом і навколишнім середовищем постійно відбуваються обміни речовинами й енергією, якій починається з надходженням в організм води і про­дуктів харчування. У травному тракті частина речовин розщеплюється на більш прості і переходить у внутрішнє середовище організму кров і лімфу. З кров'ю ці речовини надходять у клітини, де відбуваються процеси їхнього хімічного пере­творення: біосинтез білків, жирів і вуглеводів та розкладання складних органіч­них речовин. Кінцеві продукти обміну речовин виділяються з організму.

Таким чином, обмін речовин - цс складний ланцюговий процес перетво­рень речовин в організмі, починаючи з їхнього надходження з навколишньо­го середовища і завершуючи виділеннями продуктів розпаду. У процесі обмі­ну організм одержує речовини для побудови клітин і енергію для життєвих процесів.

Перетворення енергії і речовин в організмі. Для різних процесів життє­діяльності організму (утворення речовин, м'язова діяльність, підтримка тем­ператури тіла та ін.) потрібна енергія - близько 10,5 МДж (2500 ккал) за добу. Джерелом її є енергія хімічних зв'язків молекул органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів), що надходять з їжею. В організмі постійно відбуваються складні процеси перетворення енергії: в одних перетвореннях організм поповнюється енергією, а в інших - втрачає її.

Наприклад, при окислюванні і розпаді глюкози й інших органічних речовин вивільнена хімічна енергія перетворюється в електричну і механічну. Електрична енергія нервового імпульсу забезпечує передачу інформації з нервових волокон, а механічна - скорочення кістякових і серцевих м'язів. Усі види енергії переходять у кінце­вому виді в теплову енергію, частина якої використовується для підтримки постійної температури тіла, а її надлишок видаляється організмом у навко­лишнє середовище. Рівень обмінних процесів впливає на величину спожи­вання кисню організмом.

Фізичне навантаження. Фізична праця характеризується підвище­ним навантаженням, в першу чергу, на м'язову систему та інші функ­ціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин). М'язова робота має статичний і динамічний характер.

Статична робота пов'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статич­ній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп.

Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню, відбувається нагромадження продуктів роз­паду у клітинах. Тривала присутність осередку напруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів, призво­дить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).

Динамічна робота - це процес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. При динаміч­ній роботі сприйняття навантаження залежить від ефективності систем, що поставляють енергію (серцево-судинна і дихальна), а також від їхньої взаємодії з іншими органами. Енергія, що витрачається при динамічній роботі перетворюється в механічну і теплову.

Дина­мічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повно­цінному кровообігу і меншій стомлюваності м'язів. Робота на протязі тривалого часу без перерв на відпочинок призводить до зниження продуктивності праці і чим більше навантаження м'язів, тим швидше відбувається стомлення. Дослідження фізіології праці показали, що для виконання тривалої фізичної роботи важливо вибирати середні величини темпу і навантажень, при цьому стомлення буде виникати пізніше. Було також установлено, що при активному відпочинку (зміна роду діяльності) відновлення працездатності людини відбу­вається швидше, ніж при пасивному відпочинку.

Фізичне навантаження обумовлює підвищення рівня обмінних процесів, що зростають в міру збільшення навантаження. Показнііками фізичного наван­таження можуть служити частота серцевих скорочень (поштовхів/хв), кров'я­ний тиск (мм рт. ст.), розподіл кровообігу в тканинах (мол/хв на 100 м м'язової тканини), максимальне споживання кисню (мол/хв на 1кг маси тіла) і т. ін.

Енергетичні витрати, визначаючі важкість фізичної праці, прийнято вимі­рювати в кДж/с, кДж/хв, кДж/година; ккал/хв, ккал/година (1ккал = 4,2 кДж). Наприклад, при навантаженій 300 ккал/хв (1250 кДж/хв) макси­мально можлива тривалість фізичної праці складає частки секунд, при наван­таженні 15 ккал/хв (63 кдж/хв) - 1 година, а при навантаженні 2,5 ккал/хв (11 кДж/хв) - необмежений час.

Якщо в стані спокою продуктивність (хвилинний кровообіг) серця скла­дає 3...4 л/хв, то при інтенсивній роботі може досягати ЗО...35 л/хв. При цьому число серцевих скорочень може збільшуватися з 60 до 180...200 пош­товхів/хв. Легенева вентиляція в стані спокою складає 6...8 л/хв, при інтен­сивному навантаженні досягає 100 л/хв.

Статичне навантаження з енерговитратами понад 293Дж/с відноситься до важкого. При виконанні робіт зі значною м'язовою напруженістю (грабар, вантажник, коваль, лісоруби, і ін.) енергетичні витрати в добу досягають 16,8...25,2 МДж (4000-6000 ккал). Добові витрати енергії для осіб, що вико­нують роботу середньої тяжкості (верстатники, сільськогосподарські робіт­ники та ін.) - 12,5...15,5 МДж (2900-3700 ккал).

Якщо максимальна маса ван­тажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоло­віків, то робота характеризується як легка (енерговитрати до 172 Дж/с). При виконанні однієї і тієї ж роботи енерговитрати можуть значно мінятися в зал­ежності від пози людини. Так, при ручному зварюванні сидячи витрати енер­гії складають 81,0-109,6 Дж/с (1,16-1,57 ккал/хв), а при роботі стоячи і зва­рюванні на рівні пояса - 176,7 Дж/с (2,53 ккал/хв).

Фізична праця, розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні проце­си, у той же час має ряд негативних наслідків. Насамперед, це соціальна нее­фективність фізичної праці, пов'язана з низькою продуктивністю, необхідні­стю високої напруги фізичних сил (великими енергетичними витратами) і потребою в тривалому (до 50% робочого часу) відпочинку. У сучасному виробництві частка фізичної праці постійно знижується (у розвинутих краї­нах частка неавтоматизованої праці не перевищує 8% від загальних трудових витрат).

Розумові навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов'яза­ні з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно напруженості сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні форми розумової праці (за професіями): професії в сфері матеріаль­ного виробництва (конструктори, проектанти; інженери-технологи, управлінський персонал, оператори технологічного устаткування, програмісти й ін.) і професії поза матеріальним виробництвом (учені, лікарі, учителі, учні, письменники, артисти й ін.)

Ступінь емоційного навантаження па організм, що вимагає пере­важно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформа­ції, визначає напруженість праці. Крім того, при оцінці ступеня напруженості праці враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні про­цеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головно­го мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшу­ється в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18-36% і зростає вміст адреналіну, норадреналіну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, віта­мінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово-мо­торних реакцій.

Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключен­ня), пам'яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшу­ється частота помилок).

При значній розумовій напруженості спосте­рігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характе­ризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої венти­ляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженери, педагоги, ліка­рі й ін.) сягають 10,5...11,7 МДж (2500-2800 ккал). Незважаючи на те, що розумова робота не пов'язана з великими енерге­тичними витратами, вона ставить до організму не менше вимог, веде до сто­млення і перевтоми не менше, ніж інтенсивне фізичне навантаження. У загальному випадку це пов'язано з особливостями діяльності «оператора» у сучасному виробництві:

• з розвитком техніки збільшується число об'єктів, якими необхідно керувати, та їхніх параметрів, які необхідно враховувати при цьому. Це ускладнює і підвищує роль операцій по плануванню й організації праці, по контролю і керуванню виробничими процесами;

• розвиваються системи дистанційного керування і людина все більше віддаляється від керованих об'єктів, про динаміку стану яких вона судить не за даними безпосереднього спостереження, а на підставі сприйняття сигналів, що надходять від реальних об'єктів;

• часто сигнали від об'єктів надходять у кодованому виді, що обумовлює необхідність декодування та уявного співставлення отриманої інформації зі станом реального об'єкта;

• збільшення складності і швидкості виробничих процесів висуває підвищені вимоги до точності дій оператора, швидкості прийняття рішення в здійсненні управлінських функцій; зростає ступінь відповідальності за свої дії, а це призводить до збільшення навантаження на нервово-психічну діяльність людини.

• для оператора характерне обмеження рухової активності зі зменшенням м'язової активності, але зв'язано з переважним використанням малих груп м'язів;

• іноді оператор виконує роботу в умовах ізоляції від звичного соціального середовища;

• підвищення ступеня автоматизації виробничих процесів вимагає від оператора готовності до екстрених дій, при цьому відбувається різкий перехід від монотонної роботи до активних енергійних дій, що призводить до виникнення сенсорних, емоційних і інтелектуальних перевантажень.

Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона оптималь­на для організму по інтенсивності і тривалості та проходить у сприят­ливих виробничих умовах, благотворно впливає на організм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо пропорційно труднощі задачі. Пси­хічна напруга - це фізіологічна реакція організму, що мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція).

Під впливом психіч­ної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг, дихання. У поводженні людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострю­ється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується пам'ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливості психічної напруги тим більше, чим вище психічний потенціал осо­бистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар'єр, за яким настає негативний ефект (позамежна форма психічної напруги).

При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку.

Стомлення - загальний фізіологіч­ний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення - це тимчасове погіршен­ня функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямо­ване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нер­вової системи і характеризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку.

Внаслідок невідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів вини­кає перевтома. Позамежні форми психічної напруги викликають дезін­теграцію психічної діяльності різної вираженості. При цьому втрача­ється жвавість і координація рухів, знижується швидкість відповідних реакцій (гальмовий тип), з'являються непродуктивні форми пово­дження - гіперактивність, тремтіння рук, запальність, невластива різ­кість і ін. (збудливий тип). Обидва типи позамежної напруги супрово­джуються вираженими вегетативно-судинними змінами (блідість обличчя, краплі поту, прискорений пульс).

До суб'єктивних ознак перевтоми відноситься почуття втоми, бажання знизити ритм роботи чи припинити її, почуття слабості в кінцівках. Важке стомлення -крайній варіант фізіологічного стану, що граничить з патологічними формами реакції. При перевтомі порушуються відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не зникають до початку роботи наступного дня. При наявності хронічної перевтоми часто зменшується маса тіла, змінюються показники серцево-судинної системи, знижується опір організму до інфекції і т. ін. Це спричиняє зниження продуктивності праці, збільшує кількість помилок. Такий стан насамперед утрудняє складні (інтелектуальні) і нові, що не стали звичними, дії. Позамежні форми психічної напруги нерідко лежать в основі неправильних дій оператора і створюють небезпечні ситуації.

На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, його функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи і т.п. У сучасних умовах особливого значення набуває стомлення, що розвивається при відсутності діяльності, при виконан­ні одноманітної, нецікавої роботи, при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв'язаних з необхідністю швидкого вибору рішень, труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю, небезпекою, невдачами в діяльності і т. д.

У профілактиці стомлення і перевтоми працівника значна роль належить організації раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологи обгрунтува­ли п'ять умов підвищення працездатності, що сприяють ефективному попере­дженню стомлення:

•у будь-яку роботу потрібно входити поступово;

•умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність;

•звичність, послідовність і плановість;

•недбалість і квапливість у праці не припустима;

•фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна

форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв'язаний з активним діяльним станом);

• сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціаль-

ні умови).

_________________________________________

_______________________________________________________________________________

2. Сутність гігієни праці.

Гігієна - це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здо­ров'я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров'я та продовження життя.

Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустич­ний фон, світловий клімат тощо.

Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення, можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем організму, або організму і цілому - часткові або повні, тимчасові чи постійні. Механізм впливу окремих чинників виробничого середовища на організм людини і можливі наслідки його та заходи і засоби захисту працюючих будуть розглянуті в наступних темах цього розділу.

Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реаль­но. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхи­лень від природних фізіологічних норм для людини, таких допусти­мих навантажень на організм людини за окремими чинниками вироб­ничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.

На сучасному стані розвитку гігієни праці як науки, гігієністи при вирішенні питань охорони здоров'я працюючих дотримаються так званого порогового принципу: до якогось критичного відхилення пев­ного чинника виробничого середовища від природної фізіологічної норми для людини відхилення не спричиняє небажаних змін в орга­нізмі працівника і не буде мати генетичних наслідків. Згідно з цим гігієністами за окремими чинниками виробничого середовища встановлюють науково обґрунтовані граничні нормативи (гранично допу­стимі концентрації, рівні, тощо), які в установленому порядку затвер­джуються відповідними центральними органами державного управління. Па основі цих нормативів здійснюється аудит гігієнічних умов праці на їх відповідність чинній нормативно-правової базі.

Законодавство в галузі гігієни праці. Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного благополуччя, відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян регулю­ються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного бла­гополуччя населення». Закон встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епі­деміологічного нагляду в Україні. Згідно цього Закону оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсут­ність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захво­рювань.

Відповідно до цього Закону підприємства, установи і організації забов'я-зані розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи; забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітарних норм стосовно рів­нів шкідливих для здоров'я факторів виробничного середовища; інформува­ти органи та установи державної санепідеміологічної служби про надзвичай­ні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшко­дувати в установленому порядку працівникам та громадянам збитки, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Згідно діючого законодавства забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

• гігієнічною регламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторів навколишнього та виробничного середовища;

• державною санітарно-гігієнічноюекспертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів;

• включенням вимог безпеки щодо здоров'я та життя людини в державні стандарти та нормативно-технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства;

• ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

• пред'явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови, та експлуатації будівель, споруд, приміщень, територій, розробкою та впровадженням нових технологій і обладнання;

• контролем та аналізом стану здоров'я населення та робітників;

• профілактичними санітарно лікувальними заходами;

• запровадженням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарно-гігієнічних вимог.

Складовими частинами законодавства в галузі гігієни праці є закони, постанови, положення, санітарні правила і норми затверджені Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони навколишнього природ­ного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством праці та соціального захисту, Держстандартом України (наприклад, закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону праці», санітарні правила ДСП 173-96 «Охорона атмосферного повітря населених місць», ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень», Державний стан­дарт України ДСТУ 180 14011-97 «Настанови щодо здійснення екологічно­го аудиту» і т. ін.).

_______________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________

3.Сутність виробничої санітарії.

Санітарія - це сукупність практичних заходів, спрямованих на оздоровлення середовища, що оточує людину.

Виробнича санітарія - це галузь санітарії, спрямована на впрова­дження комплексу санітарно-оздоровчих заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.

Згідно ДСТУ 2293-99 (п. 4.60) виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу на працівників шкідливих виробничих факторів. Сфера дії виробничої санітарії - запобігання професійної небезпеки (шкідливості) яка може призвести до професійних або професійно обумовлених захворювань у тому числі і смертельних при дії в проце­сі роботи таких факторів як випромінювання електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання, шумів, вібрацій, хімічних речовин, зни­женої температури тощо.

Поиск по сайту: