АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

В. С. Щербина

Підручник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ Юрінком Інтер


 


ББК 67.9(4УКР)304я73 Щ64

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-590 від 21 березня 2003року)

Рецензенти:

Дзера О. В., член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедри цивільного права

юридичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка;

Кубко Є. Б., член-кореспондент Академії правових наук

України, доктор юридичних наук, професор,

головний науковий співробітник Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України;

Пронська Г. В., доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Щербина В. С

Щ64 Господарське право: Підручник. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 592 с

ISBN 966-667-179-4

У підручнику відповідно до програми курсу висвітлено основні пра­вові інститути Загальної частини господарського права, а також питан­ня правового регулювання в окремих галузях господарювання (Особ­лива частина) на основі Господарського кодексу України та нового Ци­вільного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів господарського законодавства України. Головну увагу зосереджено на правових питаннях господарської діяльності та управління нею.

Призначений для студентів і аспірантів, які вивчають курс госпо­дарського права, а також юрисконсультів, адвокатів, підприємців і всіх, хто цікавиться питаннями правового регулювання господарської діяльності.

Нормативні акти подано станом на 1 січня 2005 року.

ББК 67.9(4УКР)304я73+67.304я73


Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну гос­подарську самостійність суб'єктів господарювання, які функ­ціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому різно­манітні господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Всі ці суспільні відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарсь­кої діяльності (як між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері гос­подарювання) регулюються, зокрема, Господарським кодексом, завдяки чому вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різноманітні організаційні фор­ми суб'єктів господарювання: господарські організації, громадя-ни-підприємці, структурні одиниці господарських організацій. Існує потреба у врегулюванні правового статусу об'єднань підприємств (господарських об'єднань, державних та комуналь­них об'єднань тощо), встановлення правового режиму вільних (спеціальних) економічних зон та визначення правового режиму іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам гос­подарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонополь-не регулювання). Дедалі більшого розвитку, в тому числі зав­дяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних па­перів.

Інтеграція України до світової економічної системи стиму­лює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньо­економічної діяльності суб'єктів господарювання.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держа­ви з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприєм­ництва1 тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відпо­відного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності.


 


ISBN 966-667-179-4


© Щербина С. С, 2005 © Художнє оформлення Юрінком Інтер, 2005


' Див.: Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р.

 


 


Перехід економіки України до розвинених ринкових відно­син багато в чому залежить від правового забезпечення рин­кових реформ, від створення належних умов функціонування суб'єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Українська держава сьогодні потребує висококваліфікова­них спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та державного будівництва. З метою підготовки саме таких спеці­алістів, озброєних знаннями в галузі господарського законо­давства, написано цей підручник.

У підручнику на основі чинного законодавства та відпові­дно до програми курсу висвітлюються основні правові інсти­тути Загальної частини господарського права та питання пра­вового регулювання в окремих галузях господарювання (Особ­лива частина) на основі Господарського кодексу України та нового Цивільного кодексу України, а також інших норма­тивно-правових актів господарського законодавства Украї­ни. Автор намагався у стислій та доступній для сприйняття формі розкрити зміст основних нормативних актів господарсь­кого законодавства, показати їх роль у регулюванні суспіль­них відносин.

Труднощі формування господарського законодавства Украї­ни, відсутність єдиних методологічних підходів до формулю­вання предмета та системи господарського права як навчаль­ної дисципліни, безперечно, позначилися на змісті даної праці. У запропонованому переробленому і доповненому виданні підручника, виданого з урахуванням положень Господарсько­го кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, враховано конструктивні зауваження і рекомендації щодо по­ліпшення його структури та змісту.


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


- 4 -


 


РОЗДІЛ І

Поняття, методи і система господарського права

ГЛАВА 1

Господарські правовідносини та господарське право

§ 1. Предмет регулювання господарського права

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисцип­ліну, можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що вини­кають у процесі організації та здійснення господарської діяль­ності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єк­тами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» та «здійснен­ня господарської діяльності».

Зазначені поняття вживаються в Господарському кодексі України від 16 січня 2003 p., який набрав чинності з 1 січня 2004 р.1, та в інших актах законодавства України.


Під господарською діяльністю у Господарському кодексі ро­зуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері сус­пільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалі­зацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісно­го характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК).

У наведеному визначенні представлені такі ознаки госпо­дарської діяльності як:

- особливий суб'єктний склад (господарську діяльність
здійснюють суб'єкти господарювання);

- особлива сфера здійснення господарської діяльності —
сфера суспільного виробництва;

- вартісний характер результатів господарської діяльності,
шо мають цінову визначеність.

Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корисна діяльність членів суспільства, їх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні

ознаки:

по-перше, вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва);

по-друге, вона виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають вартісний ха­рактер, вони реалізуються за плату, тобто функціонують як

товар;

по-четверте, ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, знач­них прошарків населення тощо).

Закріплені в ГК ознаки господарської діяльності характе­ризують її набагато повніше, ніж ознаки, вживані в інших актах чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 1 Закону Украї­ни від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність»1 господарська діяльність — це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом та обміном мате­ріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі това­ру. А Закон України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»2 під господарською діяль­ністю розуміє будь-яку, у тому числі підприємницьку, юри­дичних осіб, а також фізичних осіб—суб'єктів підприємниць-


 


1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18. — Ст. 144; № 19-20. - Ст. 144; № 21-22. - Ст. 144.


■ Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - Ст. 377. 2 Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.


 


- 6 -


- 7 -


кої діяльності, пов'язану з виробництвом (виготовленням) про­дукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік яких встановлено в ст. 6 ГК. До них належать:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний за­
хист державою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених
законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території Ук­
раїни;

- обмеження державного регулювання економічних про­
цесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спря­
мованості економіки, добросовісної конкуренції у підприєм­
ництві, екологічного захисту населення, захисту прав спожи­
вачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у гос­
подарські відносини.

Залежно від мети і способу організації та здійснення госпо­дарської діяльності ч. 2 ст. З ГК виділяє два її види — госпо­дарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності (підприємництва) є підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одер­жання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Господарська комерційна діяльність (підприємництво) здійснюється суб'єктом господарювання (підприємцем) як са­мостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК).

Підприємництво є основним видом господарської діяль­ності. Основні положення щодо здійснення підприємництва встановлені нормами Глави 4 ГК (статті 42—51).

Так, згідно з ч. 1 ст. 43 ГК «Свобода підприємницької діяльності» підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не за­боронена законом.

- 8 -


Особливості здійснення окремих видів підприємництва вста­новлюються законодавчими актами (ч. 2 ст. 43 ГК).

Разом з тим, ч. З ст. 43 ГК встановлює обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, що полягають:

а) у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік
яких встановлює Закон України від 1 червня 2000 р. «Про
ліцензування певних видів господарської діяльності» без спеці­
ального дозволу (ліцензії);

б) у встановленні законом переліку видів діяльності, підприєм­
ництво в яких забороняється.

Частина 4 ст. 43 ГК встановлює загальне правило, відповід­но до якого здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Законом обмежується підприємницька діяльність посадо­вих і службових осіб органів державної влади та органів місце­вого самоврядування.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 44 ГК. До них належать:

а) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяль­
ності;

б) самостійне формування підприємцем програми діяль­
ності, вибір постачальників і споживачів продукції, що вироб­
ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших
видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, вста­
новлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

в) вільний найм підприємцем працівників;

г) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

д) вільне розпорядження прибутком, що залишається у
підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів,
передбачених законом;

є) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономіч­ної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприєм­ництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємниц­тва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

- надають підприємцям земельні ділянки, передають держав­не майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

- 9 -


- сприяють підприємцям в організації матеріально-техніч­
ного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяль­
ності, підготовці кадрів;

- здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій
об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем
або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

- стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність,
освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

- надають підприємцям інші види допомоги.

Як зазначено в ч. 2 ст. 48 ГК, держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

На формування і розвиток малого підприємництва, станов­лення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці спрямований Закон України від 19 жовтня 2000 року «Про державну підтримку малого підприємництва»1, який визначає суб'єктами малого підприєм­ництва фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому зако­ном порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юри­дичних осіб—суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких се-редньооблікова чисельність працюючих за звітний період (ка­лендарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. евро.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Ка­бінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими цен­тральними органами виконавчої влади за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки і розвитку мало­
го підприємництва, організація державної підготовки, пере­
підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів
малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприєм­
ництва;

3) запровадження спрощеної системи оподаткування, бух­
галтерського обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконан­
ня науково-технічних і соціально-економічних програм,
здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних
та регіональних потреб.

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 51—52. — Ст. 447.

- 10 -


Некомерційна господарська діяльність здійснюється з ме­тою задоволення певних суспільних потреб незалежно від при­бутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяль­ності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок держави).

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на до­сягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єк­тами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого са­моврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (ч. 2 ст. 52 ГК).

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридич­ної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господа­рювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення ГК та інших законів, якими регулюється підприємництво (ч. З ст. 53 ГК).

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливос­тей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які ви­значаються ГК та іншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 54 ГК).

Господарський кодекс вперше закріпив таке поняття, як «гос­подарче забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів». Відповідно до ч. З ст. З ГК це діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюєть­ся за участі або без участі суб'єктів господарювання. Наприк­лад, ремонт гуртожитків університету як силами залучених ре­монтно-будівельних організацій, так і власними силами; заку­півля обладнання, устаткування, підручників, меблів тощо для їх використання в навчальній та науково-дослідній роботі.

Організація господарської діяльності — друга складова гос­подарських відносин. На жаль, ГК України не розкриває змісту

- 11 -


поняття «організація господарської діяльності». Не розкрито зміст цього терміну і в навчальній літературі', незважаючи на те, що прихильниками господарського права він розглядаєть­ся як одне з наріжних понять господарсько-правової науки, за допомогою якого, зокрема, розмежовуються предмети цивіль­ного і господарського права.

§ 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, дер­жава здійснює функції загального управління економікою. З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної ви­конавчої влади — міністерства, державні комітети, інші цент­ральні органи, місцеві державні адміністрації. Отже, у сфері господарювання складаються управлінські відносини між цими органами і суб'єктами господарювання. Ці відносини регулю­ються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У сфері господарювання застосовується наймана праця пра­цівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Суб'єкти господарювання у процесі своєї діяльності воло­діють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галу­зями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Суб'єкти господарювання є платниками податків, зборів та інших платежів, формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між суб'єктами господарювання та громадянами-спожива-чами виникають майнові відносини щодо задоволення особис-

1 Див., наприклад, Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулина и др.; Под ред. В. К. Мамутова. — К.: Юринком Интер, 2002, С. 9—18. Винятком є робота О. М. Вінник, в якій авторка визначає організацію господарської діяльності як систему заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі й просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), суб'єкта господарювання (Див.: Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2004. — С. 14).

- 12 -


тих потреб громадян у товарах, роботах, послугах. Ці відноси­ни регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної кате­горії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необ­хідні для здійснення господарської діяльності, зазначені вище відносини за своєю економічною природою не є господарсь­кими. Ці відносини лише створюють організаційні, матері­альні, фінансові та інші передумови функціонування госпо­дарських відносин.

Господарсько-правова концепція і Господарський кодекс (ст. 1) визначають господарські відносини у власному (спе­ціальному) розумінні. А саме: господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання.

Господарські відносини як предмет регулювання склада­ються лише з двох елементів — організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарсь­кого права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в ч. 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулю­
ються Цивільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини
щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу,
територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосфер­
ного повітря;

в) трудові відносини;

г) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання,
що виникають у процесі формування та контролю виконання
бюджетів усіх рівнів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі
суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або
місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарсь­
кою компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-
господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

- 13 -


 


Господарські відносини мають певні ознаки.

Насамперед, це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є учасники відносин у сфері гос­подарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК. Це:

- суб'єкти господарювання;

- споживачі;

- органи державної влади та органи місцевого самовряду­
вання, наділені господарською компетенцією;

- громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо
них організаційно-господарські повноваження на основі відно­
син власності.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є існу­вання організаційно-господарських зобов'язань як окремого виду господарських зобов'язань, а також поєднання в госпо­дарських відносинах організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав ви­никнення та функціонування господарських правовідносин між суб'єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст. 13 ГК). Право­вою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір: госпо­дарський (ст. 184 ГК) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК). Ці рішення грунтуються, зокрема, на планах учасників господарських відносин (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани тощо).

Третя ознака господарських відносин — їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб'єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна роз­межувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширю­ються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяль­ності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юри­дичних осіб, їх структурних підрозділів, громадян-підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів

_ 14 -


регулюють майнові й особисті немайнові відносини; госпо­дарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах щодо окремих видів господарських договорів. У гос­подарському праві об'єднуються також ті норми адміністра­тивного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших суб'єктів гос­подарювання.

Сукупність господарських відносин, які складаються між суб'єктами господарювання, їхніми контрагентами, органами управління в процесі організації і здійснення господарської діяльності — виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг — становить предмет господарського права.

Виходячи з цього, господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини.

Відповідно до ч. 4 ст. З ГК сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньо­му здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. З ГК).

Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у про­цесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК).

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відно­сини суб'єкта господарювання з його структурними підрозді­лами (ч. 7 ст. З ГК). Слід зазначити, що регулювання цих відносин у зв'язку з їх особливим характером здійснюється не нормами ГК, а положеннями локальних правових актів, що приймаються самими господарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

- 15 -


 


 


 
 

2— 4-2636

- відносини з організації господарської діяльності (держав­
на реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші
форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділя­ються на:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган
управління, в тому числі власник майна чи уповноважений
ним орган.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.019 сек.)