Бідність, її причини та показники. Соціальна політика держави як політика регулювання доходів

Крайнім проявом нерівності в розподілі доходів є бідність, що визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конретному суп-ву в конкретний періож часу. Існують різні погляди на причини білності.: - бідність – рез-т нерівних соц.-екон. умов. Соціально-економічні умлви бідних визначаються поганим харчуванням, несприятливим оточенням, низьким рівнем викладання в школах, яків відвідують діти бідних, дискримінацією пр працевлаштуванні та іншими чинниками. Такий погляд вимагає або підтримку, або коригування умов, які породжують бідність. - бідність – наслідок поганого пристосування індивідів до умов соц. життя, тобто поведінки, яка залежить від самої людини і яку вона сама ж може змінити. Такий погляд вимагає від влади згортати соц. програми підтримки лдей з низькими доходами.

Причинами бідності можна вважати на даний момент наступні чинники:

- низький рівень соціальних виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже - відрахувань до відповідних бюджетів і фондів;

- соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину витрат бюджету, що свідчить про зростання економічного навантаження на працююче населення;

- нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів;

- активніший ріст інфляції в порівнянні з реальними доходами населення;

- перенасичення ринку праці однорідними професіями, відповідно неможливість реалізувати власну робочу силу;

- скорочення робочих місць;

- в сільському господарстві розорення, розпад більшості підприємств;

- невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників.

Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи:

1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг зайнятості й безробіття, відображаючи чисельністьвідповідно зайнятих і безробітних;

2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення.

Ці групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками (місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.). Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими.

Соціальна політика - це діяльність держави, інших політичних та соціальних інститутів, яка направлена на прогресивний розвиток соціальної сфери суспільства, удосконалення умов, способу та якості життя людей, забезпечення певної частини її життєвих потреб, надання громадянам необхідної соціальної підтримки, допомоги та захисту з використанням для цього наявного фінансового та іншого суспільного потенціалу. Соціальна політика держави - одна з головних складових внутрішньої політики держави, її владних структур і політичних сил, що стоять за ними, напрям політичної діяльності, ціллю якого є вирішення соціальних проблем. В соціальній політиці знаходить практичне втілення функціонування соціальної держави.

Основні напрямки соціальної політики:

• гарантування мінімальної заробітної плати і регулювання доходів у цілому;

♦ забезпечення зайнятості населення і надання допомоги на випадок безробіття;

♦ індексація фіксованих доходів і захист грошових заощаджень населення (вклади в банках, державні облігації, страхові поліси);

♦ надання допомоги найбіднішим верствам населення;

♦ створення умов для самореалізації людини (вільний вибір професії, сфери і місця праці, здобуття бажаного рівня загальної і спеціальної освіти, матеріальна підтримка і перекваліфікація тимчасово непрацюючих осіб);

♦ забезпечення охорони здоров'я населення незалежно від рівня доходів.

Розгляньмо більш широко зміст соціальної політики за цими напрямками.

Політика доходів посідає чільне місце в державному регулюванні соціальних відносин. Першою чергою вона стосується рівня заробітної плати та її частки у ВВП, перерозподілі доходів на користь найбідніших верств населення.

Політика доходів соціальної держави ґрунтується на визнанні постійного і, бажано, випереджального характеру її проведення. Неокейнсіанці та представники соціологічного напряму обстоюють пряме втручання держави в процес розподілу доходів. Головним об'єктом впливу вважається заробітна плата. На основі індикативного програмування установлюються орієнтири приросту заробітної плати, державний контроль за цінами. Оскільки зростання заробітної плати береться за провідний чинник інфляції, то держава часто вдається до "заморожування" заробітної плати та цін; тобто здійснює "політику стримування". Протилежною їй є "політика експансії", за якої стимулюється зростання доходів населення.

Ураховуючи особливу соціальну значущість перерозподілу доходів, соціальна держава намагається уникнути двох крайнощів, а саме: формування споживацьких настроїв у малозабезпечених верствах населення та зниження мотивації до плідної праці в економічно активного населення.

Поиск по сайту: