АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Тема 3. Суспільство як цілісна система

Читайте также:
  1. I ступень – объектив- центрическая система из 4-10 линз для непосредственного рассмотрения объекта и формирования промежуточного изображения, расположенного перед окуляром.
  2. II. Світовий освітній простір і система освіти в Україні.
  3. V. УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
  4. VI. Система органов дыхания
  5. А) звукопровідна система
  6. Аварии на коммунально-энергетических системах.
  7. Августовская водная система соединяет бассейны рек
  8. Автоматизированная информационная поисковая система правовой информации
  9. Автоматизированная информационно-справочная система
  10. Автоматизированная система информационного обеспечения
  11. Автоматическая Система Обнаружения и Тушения Пожаров (АСОТП) «Игла-М.5К-Т»
  12. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 1 страница

1. Поняття суспільства і соціальної системи.

2. Концепції розвитку суспільства в соціології.

3. Формування особистості в суспільстві.

 

1. Вся історія соціологічної думки є історією тривалих пошуків відповідей на питання: «Що є суспільство, які сили впливають на його розвиток і яке місце особистості у цьому процесі?». Поняття "суспільство" тісно пов’язано з поняттями "країна" і "держава". Якщо під країною ми розуміємо певну територію, заселену відповідним народом достатньо тривалий період часу, то держава – це відповідна форма організації влади, задачею якої є організація громадського життя населення за означеними правилами на суверенній території. Форма політичної влади істотно впливає на всі сторони організації суспільного життя. Ще видатний Платон писав, що волелюбний народ ніколи не погодиться з тиранією і, відповідно, народ, що звик до рабства, не може перейматися ідеями волі та доблесті.

Так який зміст вкладається в поняття «людське суспільство»? У широкому значенні воно охоплює все людство, яке мешкає на Землі, але соціологи за звичаєм застосовують цей термін в узькому змісті, характеризуючи населення якоїсь країни в конкретний історичний період часу. Зміст поняття «суспільство» збігається з правовим поняттям «цивільне суспільство», тобто це сфера сімейних, кровнородинних, міжнаціональних, релігійних, економічних, демографічних, культурних та інших неполітичних відносин.

Кожен з видатних соціологів вносив свою частину знань до розуміння сутності суспільства. Так, засновники науки О. Конт і Г. Спенсер стверджували, що суспільство виникло набагато раніше появи країн і держав. Воно виникає само по собі: на першому етапі як сукупність особистих інтересів людей, а на другому воно перетворюється на єдину органічну систему, що розвивається від простого до складного. Американські соціологи М. Вебер і Т. Парсонс вважали, що суспільство – це система взаємноорієнтованих соціальних відносин, в основі яких лежать сумісно вироблені норми і цінності. З точки зору Маркса і Енгельса, домінуючою у процесі становлення суспільства є система відносин між людьми, в основі яких лежать норми і цінності, що виникають у процесі спільного виробництва.

Існує група дефініцій поняття «суспільство», згідно з якими воно являє собою систему соціальних інститутів і організацій. Суспільство - великі сукупності людей, що здійснюють спільне соціальне життя за допомогою цілого ряду інститутів і організацій. Відповідно до цієї концепції (Т.Боттомор, С.Ліпсет) саме соціальні інститути й організації характеризують стійкість, сталість відносин між людьми і без них неможливим було би забезпечення потреб, гарантування організованого процесу колективної діяльності, регулювання конфліктів, розвитку культури тощо.

За яких же умов різнорідні групи людей можуть перетворитися на суспільство? У концентрованому виді ці умови сформулював Е. Шилз. На його думку, члени нового суспільства повинні:

1. Проживати на відповідній території;

2. Мати єдину мову та історичне походження;

3. Нова спільнота не повинна бути частиною будь-якої великої системи;

4. Група людей повинна бути самодостатньою для укладення шлюбів між членами спільноти;

5. Суспільство повинно поповнюватися за рахунок дітей співтовариства;

6. Людей згуртовує загальна система цінностей, яку називають культурою;

7. Об’єднання має власну систему керування;

8. Сукупність людей перетворюється на суспільство за період появи трьох поколінь (60 – 75 років).

Ці ознаки суспільства достатньо універсальні й можуть бути застосовні як до сучасної індустріальної держави, так і до примітивного племені.

Суспільство – це історично стійка система соціальних зв'язків і відносин як великих, так і малих груп людей, підтримувана силою звичаїв, традицій, закону, соціальних інститутів тощо і яка ґрунтується на відповідному способі виробництва, розподілу, обміну і споживанні матеріальних і духовних благ. Кожне суспільство розвивається у конкретних історичних умовах і в конкретний історичний час. Основою його існування є, насамперед, прагнення до задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства.

Людське суспільство не може виникнути й існувати само по собі або за примхи якоїсь великої особистості.

Природними умовами виникнення суспільства є сприятливе оточуюче середовище, клімат, наявність сировинних ресурсів тощо. Зверніть увагу на той факт, що геть усі цивілізації виникали на територіях з дуже сприятливими умовами.

Матеріальною основою існування суспільства є суспільне виробництво за допомогою засобів праці та технологій, на основі поділу і кооперації суспільної праці. Кінцевим результатом суспільно-виробничої діяльності є створення матеріальних і духовних цінностей.

Історичними умовами стали виробнича, духовна і релігійна культура, національні особливості народу.

Сукупність економічної, соціальної, правової, політичної, релігійної і інших підсистем суспільства називають соцієтальною системою. Кожна із структур соцієтальної системи, будучи її елементом, не тільки виконує означену функцію, але і додає цій системі в процесі її відносин з іншими структурами нової якості.

Соціальна підсистема (структура) є частиною соцієтальної системи. Специфіка соціальної системи полягає в тому, що вона складається на базі тієї чи іншої спільності людей (соціальна група, соціальна організація), а її елементами є соціальні інститути і організації та люди, чия поведінка визначається соціальними статусами і конкретними соціальними ролями, які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, що прийняті в даній соціальній системі.

Зверніть увагу, що будь-який індивід здійснює свою життєдіяльність у взаємодії з іншими людьми. У процесі взаємодії люди впливають однин на одного, що може призвести до появи нової соціальної групи з новим набором якостей. Наприклад, група абітурієнтів, яка вступає на перший курс навчального закладу досить швидко із індивідів з приватними потребами стає навчальною групою з єдиними інтересами і близькими моделями поведінки.

Соціальна взаємодія - це процес, у якому люди діють один на одного для задоволення тих чи інших потреб. Категорія «взаємодія» характеризує зв'язок між потрібними людьми, або ж між людьми і соціальними носіями якісно різних видів діяльності, які розрізняються за соціальними статусами і ролями. Наприклад, відносини членів профспілки та роботодавця у процесі виконання соціальних зобов’язань.

Взаємодія індивіда з іншими індивідами і соціальним оточенням у цілому означає процес засвоєння соціальних норм і цінностей через свідомість індивіда і появу нової моделі поведінки на базі використання цих норм і цінностей. Взаємодія призводить до встановлення нових соціальних відносин.

Соціальні відносини - це відносно стійкі й повторювані зв'язки між індивідами і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і ролями у суспільних структурах. У результаті всього розмаїття зв'язків укладаються суспільні структури, які не залежать від бажань індивідів чи соціальних груп. Так, войовнича поведінка атеїстів не може вплинути на існування релігії як соціального інституту.

На буржуазному етапі розвитку суспільства виникає нове соціальне явище - соціальна політика. Соціальна політика - це політичні й економічні методи, засоби і напрямки діяльності окремих соціальних груп (каст, станів, класів) на державному рівні, що спрямовані на зміну або закріплення існуючих відносин "рівність - нерівність". Спрямованість соціальної політики залежить від типу суспільства і характеру пануючих відносин. В доіндустріальних суспільствах з жорсткою системою авторитарного правління положення народних мас не розглядалося як фактор внутрішньої політики. У сучасних розвинених суспільствах соціальна політика спрямована на вирівнювання рівня життя різних соціальних груп і виконує функції компенсатора можливих соціальних криз.

2. Жодне суспільство не повторює інше, бо розвивається у різних умовах, у різні часи і під впливом різних культур. Історикам, етнографам дуже цікаво спостерігати національні особливості, що роблять історію кожної країни неповторною. Але для вивчення суспільних закономірностей потрібно знайти загальні риси, за допомогою яких можливо класифікувати всі суспільства в єдину систему. Тільки таким чином можна отримати наукові та практичні результати. Якщо ми бажаємо спрогнозувати розвиток певного суспільства або знайти рішення якоїсь суспільної проблеми, потрібно урахувати чужі помилки і досягнення. Усе різноманіття суспільств, що існували колись й існують зараз, соціологи розділяють на конкретні типи за декількома домінуючими критеріями. Певна кількість суспільств об'єднаних подібними ознаками, складають типологію.

За критерієм писемності всі суспільства поділяються на дописьменні (доцивілізаційні) і письменні (цивілізовані). Варварами називалися народи, які не мали змоги передавати свої знання нащадкам за допомогою написаного, їхній розвиток часто переривався, і вони щезали без сліду. Знання, які занотовані, – це основа будь-якої цивілізації, вони передаються і накопичуються від покоління до покоління. Така типологія має дуже прадавні корені й використовувалася розвиненими державами для виправдання загарбницької політики.

За критерієм керування і ступеня соціального розшарування виділяються два рівні суспільства - прості й складні. У простих суспільствах (первісна громада) немає ієрархії керівників і підлеглих, багатих і бідних, бо нема розшарування. Керування базується на основі виборів, авторитету, прямого розпорядження. Моделі поведінки окремих особистостей орієнтуються на громадський інтерес, бо общинний тип життєдіяльності орієнтується на групові інтереси і потреби. В складних суспільствах кілька рівнів керування і багато рівнів взаємозалежності як особистості, так і соціальних шарів населення. Соціальна й економічна нерівність, яка виникла колись стихійно, у таких суспільствах закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично. На цьому етапі виникає держава. Зв'язки між підлеглими та керівниками носять формальний характер, а поведінка людини залежить не тільки від соціального статусу, але й від особистих інтересів. Відносини між людьми у сучасному суспільстві не базуються на принципі прямого примусу, людина повинна сама пристосовувати модель своєї поведінки під суспільні вимоги. Подібна типологія не знайшла широкого визнання, бо не в змозі дати характеристику розмаїттю складних суспільств.

У середині ХІХ століття К. Маркс та Ф. Енгельс сформулювали свою типологію суспільств. Суспільства, які розрізняються мовою, культурою, звичаями, політичним ладом, складом і рівнем життя людей, різновіддалені за історичним часом і територіальним простором, вони об'єднали провідними критеріями - за способом виробництва, за типом розподілу суспільних благ і за формою власності - в одну суспільно-економічну формацію. Суспільство, згідно з теорією марксизму, пройшло чотири такі формації - первісну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і повинна наступити комуністична. Також виділялася азіатська модель суспільства, яка доповнювалася общинною формою життєдіяльності та всевладдям держави. Такий метод аналізу, названий історико-матеріалістичним, став дуже плідним, бо, мабуть, вперше в історії дав змогу провести науковий аналіз різних суспільств і знайти відповіді на цілу низку питань. К. Маркс вперше сформулював ідею про необхідність і можливість революційного перетворення суспільства і прискорений розвиток малорозвинених країн. На підставі соціологічних виводів марксизмом був зроблений висновок про неминучість класової боротьби і виникнення суспільства рівних - комуністичної формації, заснованої на суспільних формах виробництва і розподілу. Політичні методи досягнення поставленої мети вивчає політологія.

Сучасна соціологія використовує усі типології, об'єднуючи їх у певну синтетичну модель. Її автором вважають американського соціолога Д. Белла. За критерієм розвитку знань і технологій він підрозділив всесвітню історію суспільства на стадії: примітивну, доіндустріальну, індустріальну, постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технології, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, соціальна структура суспільства. У доіндустріальному суспільстві, яке ще називають традиційним, визначальним фактором розвитку виступало сільське господарство з церквою і силовими структурами. Як ви розумієте, у суспільстві домінувала насильницька форма керування на чолі з великими лендлордами і васальним типом залежності. В індустріальному суспільстві панує клас буржуазії, який володіє промисловістю з корпораціями і державними установами на чолі. Використовуються як прямі насильницькі, так і демократичні форми керування суспільством. В постіндустріальному суспільстві домінуючою силою є теоретичне знання, представлене університетами і дослідницькими центрами, а також політичними центрами. Кар’єра людини залежить від її особистих талантів і сили волі, а також від рівня освіченості, професійності та соціального статусу. У керуванні суспільством використовуються демократичні методи.

Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального супроводжується зміною класової структури: класовий розподіл на основі форм власності поступається професійному - з'являється великий середній клас.

Деякі соціологи, що принципово не визнають марксистську типологію, наприклад, К. Поппер, підрозділяють суспільства на закриті і відкриті. Племінні чи колективістські суспільства, засновані на твердій регламентації прав і обов'язків та ієрархії соціальних статутів індивідів, називаються закритими. Суспільства, засновані на свободі вибору, конкурентності, відкритості соціальних груп в силу особистих якостей людини називаються відкритими.

Що нам дає знання типології суспільств? Насамперед, і це головне, наше суспільство може уникнути ризиків, які були притаманні іншим суспільствам, і обрати найбільш ефективні шляхи розвитку.

Тепер щодо переходів суспільства від однієї стадії до іншої. Звісно, що переходи від однієї стадії до іншої не могли бути однаковими. Перехід від первісної стадії до доіндустріальної називається неолітичною революцією, від доіндустріального до індустріального - промисловою революцією, і від неї до постіндустріальної - науково-технічною або технотронною. Зміни можуть відбуватися послідовно шляхом накопичування нових ознак, або прискорено - шляхом зламу всього застарілого.

Еволюційний і революційний процеси найчастіше розглядаються як протилежні типи зміни матеріальних та ідеальних об'єктів. Еволюційний розвиток трактується як поступове, повільно-якісне перетворення об'єктів, засноване на реформах. Реформа - це удосконалення в рамках існуючої соціальної системи. Революційний якісний переворот пов'язаний зі зміною всієї політичної, економічної і соціальної системи. Абсолютизація цих типів зміни соціальних об'єктів породила дві методологічно різні течії в соціології: соціальний еволюціонізм і революціонізм.

Родоначальником теорії соціального еволюціонізму став Г. Спенсер.

У його соціології реалізована основна ідея соціального еволюціонізму ХІХ-го століття - ідея існування історичних стадій людського суспільства, яке розвивається від простого до складного, від традиційного до раціонального. Спеціалізація виробничих і гуманітарно-технічних знань робить людину, по-перше, дуже залежною від інших у плані реалізації своїх потреб; а, по-друге, незалежною у плані вибору моделі поведінки, бо існує конкурентна сфера послуг.

Е. Дюркгейм вперше обґрунтував положення про те, що поділ праці є причиною і наслідком зростаючого ускладнення суспільства. На одному полюсі соціальної еволюції знаходяться прості суспільства з малорозвиненим поділом праці й сегментарною структурою, яке складається з однорідних елементів; на іншому - високорозвинені суспільства, які являють собою систему спеціалізованих взаємозалежних і внутрішньо диференційованих частин. Це дає людині можливість вибору.

У сучасній соціології домінує також точка зору, що існують дві постійні форми - традиційне та сучасне суспільство. Німецький соціолог Ф. Теніс, розмежовуючи традиційне і сучасне суспільство, громаду і міський соціум виділяє п'ять основних соціальних розходжень:

1. У традиційному суспільстві люди живуть за общинним принципом і світськими цінностями, а в сучасному - з огляду на особисту вигоду й особистий інтерес;

2. Громада заснована на традиціях, а сучасне суспільство - на формальних законах;

3. Традиційне суспільство припускає обмежену і нерозвинену спеціалізацію, а сучасне - спеціалізовані статуси і професійні ролі;

4. Традиційне спирається на релігійні та ідеологічні цінності, а сучасне - на світські прагматичні цінності;

5. Основа традиційного суспільства - громада і родина, а сучасного - корпорація і асоціативні форми взаємопідтримки людей.

У руслі соціального еволюціонізму сформувалася теорія індустріального суспільства, розроблена французьким соціологом Р. Ароном і американським - У. Ростоу («Стадії економічного росту»). Для індустріального суспільства характерні:

1. Складна система поділу праці в суспільстві в цілому при сильній його спеціалізації в конкретних сферах виробництва і керування;

2. Масове і дешеве виробництво товарів на ринок;

3. Механізація й автоматизація всіх сфер праці;

4. Науково-технічна революція.

Велике промислове виробництво обумовлює форму поведінки і взаємовідносин у всіх сферах громадського життя, наприклад, змінюється роль жінок у сучасному суспільстві. Завдяки професійній освіті, новим технологіям виробництва, розширенню сфери діяльності жінки здобули якісно новий соціальний статус.

У 70-х роках оформлюється теорія «постіндустріального суспільства». Найбільш видатні її представники - американські соціологи і політологи Д. Белл, 3. Бжезинський, А. Тоффлер, французькі соціологи А. Турен, Ж.Фурастьє висловлюють думку, що головна мета і цінність «постіндустріального суспільства» - знання, володіння яким приносить гроші, владу і престиж. Технологічні перевороти приводять не до посилення класових антагонізмів у суспільному житті, а до спокійної еволюції.

Поряд з концепцією соціального еволюціонізму широке поширення мала марксистська теорія революційного перетворення суспільства.

Соціальна революція (від франц. – переворот) - це якісні зміни у всій системі громадського життя. Економічною основою соціальної революції є конфлікт, що поглиблюється завдяки різниці між ростом продуктивних сил і застарілою, консервативною системою виробничих відносин і розподілу. Конфлікт виявляється у посиленні соціальних антагонізмів і загостренні класової боротьби між панівним класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу і пригнобленими класами. Першим актом соціальної революції є завоювання політичної влади. На основі влади здійснюється перетворення у всіх інших сферах громадського життя і створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних і духовних відносин. Так, французька буржуазна революція усунула феодальний лад і розчистила шлях до демократичних перетворень і панування ринкових відносин. З погляду марксизму, революція насильницьким шляхом усуває перешкоди на шляху прогресивного розвитку суспільства.

Поняття соціального прогресу не має конкретних критеріїв. У залежності від типу цивілізації, еволюційного чи революційного розвитку це поняття може мати різний зміст. Те, що сьогодні виглядає як прогрес, з погляду історії може перетворитися на регрес. Наприклад, комуністична ідея про суспільство соціальної рівності безсумнівно гуманістична і прогресивна, а з позиції засобів і методів досягнення мети шляхом придушення індивідуальних свобод особистості стала кроком назад, у порівнянні з буржуазною демократією. Такий результат неможливо пояснити тільки суб'єктивними помилками комуністичних партій.

У цілому, прогресом називаються будь-які зміни, спрямовані на поліпшення життєдіяльності людей з урахуванням їхніх індивідуальних інтересів; зворотна тенденція називається регресом. Суспільство рухається від стану варварства до цивілізації по шляху глобального соціального прогресу.

Слід звернути увагу ще на один аспект суспільного розвитку. Є нації-першопроходці, а доля відсталих суспільств – засвоювати вже пройдений шлях. Інноваційний спосіб розвитку припускає здатність до радикальної зміни соціальних інститутів, способу життя людей, традицій, культури під впливом внутрішніх потреб. Так, перехід до капіталізму в ряді розвинених країн був підготовлений внутрішніми змінами в структурі економічних, духовних, світоглядних відносин. Проявилася здатність людей "знизу" створювати, засвоювати і захищати нові цінності, наприклад, демократичні свободи, право власності тощо.

Імітаційний розвиток припускає економічне чи політичне рішення провести «згори» комплекс назрілих реформ. Непослідовний і внутрішньо суперечливий курс часто приводить до неприйняття масами соціальних перетворень, до перекручення первісного задуму. Як приклад можна розглянути політичні реформи М. Горбачова в СРСР, соціально-економічні реформи в Україні на початковій стадії реставрації буржуазного суспільства, досвід соціалістичного будівництва в Афганістані. Також бувають досить вдалі приклади успішного імітаційного розвитку, який потім перетворюється на інноваційний, наприклад, післявоєнна Японія тривалий час переймала передовий досвід Заходу у всіх сферах з тим, щоб у кінці ХХ-го століття вийти на перші місця за рівнем технологій та соціальних здобутків.

Поряд з вищевикладеними теоріями суспільства існують теорії, які висувають ідею локальності культури, тобто цивілізації, відповідно до якої, весь історичний розвиток здійснюється у межах єдиної і неподільної цивілізації. Засновником теорії культурно-історичних типів є російський соціолог Н. Я. Данилевський, який підрозділяв народи на «історичні» і «неісторичні». Право і здатність вироблення самобутніх культурно-історичних типів належить історичним народам, тому що тільки вони мають сполучення чотирьох основних елементів: релігійних, культурних, політичних і суспільно - економічних. Кожен культурно-історичний тип, якщо не гине насильницькою смертю, проходить чотири фази свого розвитку: перший період, коли народи перебувають на рівні «етнографічного матеріалу»; другий період - це час формування основних соціальних інститутів і регуляторів; третій період — період розквіту цивілізації і четвертий - період занепаду. Тривалість цих періодів обчислюється двома, трьома сторіччями. Німецький вчений О. Шпенглер і англійський вчений А. Тойнбі називають ці періоди цивілізацією.

Цивілізації, за А. Тойнбі, - цілісні системи, у яких елементи відповідають один одному і впливають один на одного. В соціології поняття «цивілізація» використовується в двох значеннях - як історична епоха, вищий етап розвитку людства, і як відповідна локальна культура, що відрізняється самобутнім історичним укладом і культурою.

У сучасну індустріальну епоху, не зважаючи на різні соціально-культурні, економічні й політичні контрасти різних суспільств і регіонів, відбувається зіткнення суспільств у межах єдиної технічної цивілізації. Особливості сучасного технологічного розвитку породжують близькі стандарти й умови життя людей. Виникає питання, чи може ресурсна база Землі витримати навантаження техногенної цивілізації, що постійно зростає? Посилюється конкуренція різних країн і регіонів щодо контролю над правом розпорядження ресурсами. З метою запобігання світовим конфліктам висувається ідея глобального керування світом. Позитивний бік цієї теорії у тому, що світ розглядається як єдине ціле і для оптимізації економічного і соціального розвитку необхідно поступово відмовлятися від вузьких рамок державних кордонів. Негативний бік цієї теорії полягає у тому, що низка супердержав може присвоїти собі право розпорядження "глобальною територією", встановлювати свої правила поведінки і карати цілі держави і суспільства за їх порушення. Нищення національних суверенітетів може призвести до закріплення відносин нерівності народів і позбавити їх права на самостійний розвиток. Деякі сценарії мирових стосунків пишуться сьогодні за глобальною схемою.

На замовлення міжнародного дослідницького центру «Римський клуб» за допомогою системної динаміки змодельовані варіанти розвитку людства в XXI столітті.

Моделі Д. Форрестера («Світ-2») і Д Медоуза («Світ-3»), на підставі яких закладені сучасні параметри споживання у всіх сферах життя, припускають глобальну кризу до середини XXI сторіччя, яка загрожує цивілізації. Автори такої ж авторитетної моделі «органічного росту» М. Месарович і 3. Пестель («Стратегія виживання») прийшли до висновку, що світу загрожує ціла серія соціальних, економічних і культурних катастроф. Цими процесами можна керувати, впливаючи на різні елементи системи, тим самим знижуючи наслідки соціальних змін. Проблема полягає у визначенні методів спостереження і виборі єдиних нормативів керування. Зміни, що відбулися за останні роки (розпад СРСР, зміна геополітичної обстановки, створення і розширення системи «Інтернет», міжнародної системи поділу праці, поглиблення протиріч «Північ - Південь» тощо) багато у чому підтверджують висновки «соціальної глобалістики», що припускає прискорення процесів формування єдиної глобальної суспільної цивілізації. З огляду на наведені факти неважко провести аналіз майбутнього окремих сучасних суспільств.

3. Проблеми ролі особистості в існуванні суспільства посідають у сучасній соціології одне з центральних місць. Суспільство не може існувати без людей, а людина без суспільства. Головна проблема аналізу особистості - це виявлення того, за допомогою яких механізмів здійснюється вплив суспільства на особистість, яка бере участь у цьому процесі.

Що ж таке особистість? Щоб відповісти на це питання, необхідно провести розмежування понять «людина», «індивід», «особистість». «Людина» - це родове поняття, що відбиває її належність до відповідного виду тваринного світу. ЇЇ характерні ознаки – прямоходіння, теплокровність, належність до групи приматів, наявність розвиненої системи спілкування і абстрактного мислення. Та ці ознаки не дають нам відповіді на питання: «Чому людина є істотою соціальною?»

«Індивід» розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду (від лат. Individ - неподільний, кінцевий). При цьому фіксуються особливості різних біологічних факторів (вікові особливості, стать, темперамент тощо). Індивід розглядається як відправна точка для формування особистості - найбільш повного втілення набору відповідних соціальних якостей.

«Особистість» - це сукупність соціальних ролей і статусів індивіда, які здобуваються у процесі соціалізації за допомогою активної діяльності і спілкування.

Виділяються два підходи до визначення поняття «особистість». Відповідно до першого, особистість - це набір найбільш значимих якостей індивіда - волі, розуму й інших значущих якостей. Згідно з таким підходом, не всі індивіди - особистості.

Другий підхід може бути визначений як діалектико-логічний. Усі люди мають загальні біологічні та соціальні риси. В той же час кожен індивід має тільки йому притаманні особливості мислення і поведінки. Кожен індивід у процесі виховання і соціальної взаємодії з іншими індивідами набуває власного досвіду. В кожному окремому випадку ми одержуємо особливе, тобто особистість, яка притаманна всім індивідам без винятку. Якщо в християнстві особистість розуміється як синонім нематеріальної душі, то в Новий час на передній план виступає самосвідомість, а особистість ототожнюється з поняттям «Я».

У сучасній соціології особистість розглядається як цілісність соціальних якостей людини, що залежать від соціальних умов. Соціальні умови - це насамперед економічні, соціальні та ідеологічні відносини, а також духовна культура, яка акумулює традиції і звичаї конкретного суспільства.

Соціальні умови визначають соціальний статус особистості, який прямо пов'язаний з характером і змістом праці й умовами життя, віком, етнічною і релігійною приналежністю, положенням у системі керування суспільними процесами.

Отже, особистість – це сукупність соціальних рис індивіда, які формуються під впливом соціальних умов і які визначають соціальний статус особистості у суспільстві.

За яких же умов формується особистість? По-перше, соціальні умови прямо пов’язані з соціальним походженням, рівнем культури і освіти, релігійністю, змістом праці та оточуючим середовищем. По-друге, виділяють низку факторів, що впливають на формування особистості (процес соціалізації): біологічна спадковість; фізичне оточення; культура; груповий досвід; індивідуальний досвід.

У різні періоди формування особистості домінують різні фактори впливу.

Біологічна спадковість у XVIII-му - ХІХ-му століттях розглядалася як основний фактор у формуванні особистості. Так, теорія антрополога і психіатра Ч. Ломброзо виходила з наявності уроджених анатомо-фізіологічних ознак, що сприяють формуванню того чи іншого типу особистості. Однак вже в кінці ХІХ-го століття соціологи відкинули цю точку зору і встановили міцний взаємозв'язок усіх факторів. Наприклад, фізичне середовище (клімат), геоположення може впливати на сутнісні характеристики соціальної групи, народу, але його вплив на окрему особистість - незначний і не може бути порівнянний із впливом індивідуального чи групового досвіду.

Найбільш важливим фактором у формуванні особистості на даний час визнається суспільна культура. Відповідний культурний рівень є загальним для всього людства, разом з тим, кожне суспільство дає своїм членам особливий досвід, особливі культурні зразки, норми поведінки і ставлення до оточуючого. Наприклад, особистість, яка сформувалася в умовах християнської культури, буде відрізнятися від особистості, яка сповідує буддизм чи іслам.

Досліджуючи соціокультурні особливості особистості, американський соціолог К. Дьюбойс, виділила так званий модальний тип особистості, яка володіє реальними загальноприйнятими соціальними нормами в конкретному суспільстві. Модальна особистість втілює в собі ті культурні цінності, які суспільство прищеплює своїм членам у ході формування культурного досвіду. Ці цінності певною мірою містяться в кожній особистості даного суспільства.

Однак у суспільствах зі складною соціальною структурою і безліччю субкультур існують паралельно кілька модальних типів особистості, у яких відбиваються риси окремих соціальних прошарків. Тому в соціології також виділяють ідеальний і базисний типи особистостей. Ідеальний тип - це побажання на майбутнє, наприклад, усебічно розвинена особистість у К.Маркса або Нова людина З. Фромма. Базисний тип особистості - той, який найкращим способом відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку. Вони можуть наближатися одне до одного або різко розходитися.

Процес засвоєння культури в ході навчання - найпростіша форма соціалізації особистості. В історії відомі випадки, коли людські дитинчата виховувалися іншими видами тварин (вовками, мавпами). Повернувшись в суспільство, «ізолянти» так і не змогли опанувати навички соціального життя– зв’язно розмовляти, посміхатися, абстрактно мислити та інше. Отже, людина ніколи не перетвориться в особистість за межами суспільства.

Процес засвоєння культурних норм і цінностей, освоєння соціальних ролей і усвідомлення свого «Я» називається соціалізацією. Він означає процес перетворення людини на індивіда й особистість. Процес соціалізації складається з початкової (дитинство, юність) і продовженої (зрілість, старість) стадії. Від соціалізації треба відрізняти адаптацію - обмежений у часі процес звикання до нових умов.

У початковій стадії формування особистості виділяються такі етапи:

1) стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих – з моменту народження і до появи вміння розмовляти;

2) індивідуальна ігрова стадія, коли діти усвідомлюють базисну поведінку, наприклад, виконання ролі мами або батька;

3) стадія групових ігор, у яких діти вчаться розуміти, якої дії від них чекає ціла група інших дітей. В цей час формується соціальний характер дитини – лідера, спостерігача, підлабузника тощо. Соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. В останні роки вчені приділяють все більше уваги першій і другій стадіям формування особистості. Доведено, що діти (від декількох місяців до трьох років) не тільки можуть сліпо копіювати дії дорослих,але й аналізувати ці дії. На третій стадії на дитину діють такі фактори впливу, як сімейне виховання, вплив "вулиці", набуття соціальних навичок через формальні структури - дитячі садки, навчальні заклади, заклади по інтересам та інші соціальні організації.

На продовженій стадії соціалізація означає кореляцію поведінки дорослого індивіда в суспільстві. Настає момент самореалізації особистості, у процесі якого вона постійно порівнює особисті і суспільні норми поведінки. Якщо особистість не здатна реально скорегувати свої ідеали й існуючі суспільні норми, виникає стан аномії чи соціальної ізоляції. При домінуванні особистісних оцінок над суспільно - прийнятими виникає така модель поведінки як егоцентризм.

Аномія - ситуація, за якої особистість відмовляється від визнання встановлених суспільних правил, оцінок і норм поведінки. Може перетворитися на девіантну модель поведінки.

Соціальна ізоляція зазвичай визначається як замкнена на себе модель поведінки особистості чи групи при максимальному скороченні соціальних контактів.

Соціалізація, тобто зміна соціальної структури особистості відповідно до вимог суспільства, продовжується практично все життя людини. Це пов'язано зі зміною соціальних ролей, придбанням нових статусів, зміною в суспільному житті й в оточенні.

Відучення від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки називається десоціалізацією, а зворотний процес відновлення - ресоціалізацією. Глибока десоціалізація, пов'язана з різкими змінами зовнішніх умов і неможливістю внутрішньої адаптації до них, викликає внутрішній розпад особистості - деградацію. Деградація у буденному житті виглядає як втрата соціально прийнятих правил поведінки і норм життя відносно до інших.

Соціалізація особистості – це дуже складний процес. Вчені висувають декілька основних концепцій соціалізації. Аналіз соціально-психологічної структури особистості показує обумовленість поведінки як зовнішніми факторами, так і внутрішніми, особистими.

Концепція особистості З. Фрейда. Перша спроба аналізу особистості виникла під впливом ідей З.Фрейда, який розглядав людину як систему потреб, а суспільство - як систему заборон, табу. Несвідомі (у першу чергу сексуальні) прагнення особистості утворюють її потенціал і основне джерело активності, задають мотивацію її дій. В силу неможливості задоволення інстинктних потреб у їх натурально-природній формі через соціальні нормативні обмеження людина змушена постійно шукати компромісу між глибинними потягами і прийнятною для суспільства формою їх реалізації. Модель особистості, створена Фрейдом, являє собою трьохрівневе утворення: нижчий шар (Воно, чи «Ід»), представлений несвідомими імпульсами і «родовими спогадами», середній шар (Я, чи «Его») і верхній шар (супер-Я, чи «Супер-Его») - норми суспільства, сприйняті людиною. Найбільш тверді, агресивні та войовничі шари - «Воно» і «супер-Я». Вони з двох боків «атакують» психіку людини, породжуючи невротичний тип поведінки. Це модель особистості, яка постійно обороняється від суспільного тиску і знаходиться у конфлікті із соціальним оточенням. Оскільки в міру розвитку суспільства верхній шар (Супер-Его) неминуче збільшується, стає більш масивним і важким, то і вся людська історія розглядається Фрейдом як історія психозу, що наростає.

Рольова концепція особистості виникла в США в 30-х роках ХХ-го століття. Вона сформульована в роботах Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса, Т.Шибутані, Дж.Міда. Згідно з цією концепцією, кожна людина може мати безліч статусів, які співвідносяться з соціальними ролями. Соціальна роль – це модель поведінки особистості, що об’єктивно залежить від соціального статусу в системі суспільних і міжособистісних відносин. Соціальна роль складається з двох частин: рольового очікування (те, чого від тебе чекають) і рольової поведінки (те, що людина реально виконує). Межі рольової поведінки досить жорстко задані з боку суспільства, яке чекає від особистості поведінки «за правилами». Так, жінка-керівник і жінка-дружина у традиційному суспільстві повинна виконувати різні соціальні ролі на роботі й удома. В системі цінностей жінки-керівника роль дружини може не мати великого значення, але вона повинна її грати, бо суспільство оцінює жінку по ролі дружини. Суспільство стежить за рольовою поведінкою як за допомогою громадської оцінки, так і за допомогою релігійних, громадянських та правоохоронних органів. Конфлікти між людьми нерідко є результатом нерозуміння рольових обов’язків одне одного. Важливо уміти поставити себе на місце іншого. Теорія ролей добре розкриває механізм адаптації особистості до зміни навколишнього середовища, але вона не може бути повною.

Поведінкова концепція. Ще одна точка зору на особистість - це особистість як система реакцій на різні стимули (Б. Скіннер, Дж. Хомманс, К.-Д. Опп). Відповідно до цієї концепції поведінка кожної людини обумовлюється і контролюється соціальним середовищем через мову, звичаї, соціальні інститути, засоби масової інформації та інше. У процесі взаємодії з іншими людьми, людина в будь-якій соціальній групі «має» свій інтерес: якщо її поведінка заохочується, позитивно стимулюється, то і вона буде лояльною, доброзичливою щодо оточуючих і до соціальної системи в цілому. Якщо ж вона не одержує визнання з боку суспільства, то буде поводитися скоріше агресивно, дезорганізуюче. Але кожна людина прагне уникати покарань і одержувати заохочення, а тому вона однозначно реагує на зовнішні стимули і соціальні накази. Іншими словами, аналізуючи, чому людина певним чином реагує на ту чи іншу ситуацію, поведінкова соціологія головну роль відводить системі стимулів, «підкріплень», проводячи пряму аналогію між поведінкою людини і тварин. Зміни особистісної поведінки виводяться з процесу навчання, яке розглядається як стимуляція «гарних», тобто бажаних дій.

Стимулом може бути будь-яке «благо»: знання, влада, комфорт, повага, слава, гроші, доброзичливе ставлення влади, але обов'язково престижне за своїм значенням. Чим більш значить для людини винагорода, тим частіше вона буде демонструвати відповідну поведінку. У той же час, чим частіше в недавньому минулому людина отримувала винагороду з боку інших, тим менш значимою стає для неї кожна аналогічна наступна дія. При переносі цього принципу на рівень міжособистісних відносин, можна зробити висновок про те, що добровільна взаємодія між партнерами існує лише доти, доки кожний з них вважає, що він у виграші, тобто що його «внесок» у ситуацію менше, ніж одержувана ним вигода чи винагорода.

Статусна концепція особистості. При аналізі особистості та її місця в суспільстві часто використовуються поняття «соціальне становище і стан». Якщо це поняття співвідносити із соціальною роллю, то останню можна розглядати як функцію соціального стану.

Поняття «соціальний стан» є атрибутивним, яке виражає тільки лише приналежність особистості до тієї чи іншої спільності й через неї до суспільства. Зазвичай статус особистості пов'язується з її правами і навіть із привілеями. У юридичній літературі використовуються поняття правового і конституційного статусу особистості. Але до правової сторони соціальний статус не зводиться.

Соціальний статус - це співвідносне положення (позиція) індивіда чи групи в соціальній системі. В залежності від того, займає людина дану позицію завдяки наслідуваним ознакам (раса, соціальний стан) чи завдяки власним зусиллям (освіта, заслуги), розрізняються відповідно «запропонований» і «досягаємий» статуси. Поняття соціального статусу характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя і, нарешті, оцінку діяльності особистості з боку суспільства, що виражається у визначених кількісних і якісних показниках (зарплата, премія, нагороди, знання, привілеї), а також самооцінку, що може збігатися чи не збігатися з оцінкою суспільства, соціальної групи.

Соціальний статус у значенні норми і суспільного ідеалу має великі потенційні можливості при вирішенні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему являє правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус розуміється невірно, то людина орієнтується на далекі її соціальному оточенню зразки поведінки.

У зв'язку з цим можна розглянути дві крайності в оцінці особистістю свого соціального статусу. Низькостатусні люди зазвичай не упевнені в собі, частіше піддаються песимістичним настроям. Висока самооцінка, навпаки, частіше пов'язана з активністю, заповзятливістю, впевненістю у своїх силах, життєвим оптимізмом. Виходячи з цього, є сенс визнати, що правильна самооцінка є суттєвою частиною свідомості особистості.

Отже, кожне суспільство формує такий тип особистості, який найбільшим чином відповідає його потребам і походить на «ідеальний» тип.

Поруч з цим існує ряд стійких поведінкових стереотипів (ролей) - ефект «вивченої безпорадності», «пролонгованого інфантилізму» і «паразитичної новації». Ці моделі поведінки можуть виникати та існувати самостійно під впливом несприятливого середовища або свідомо підтримуватися пануючим класом в особистих інтересах.

В умовах контрольованого суспільства виробляється ефект «вивченої безпорадності» — людина, яку переконали в неможливості змінити своїми діями існуючий хід подій, узагалі відмовляється від власної позиції. Невід'ємними рисами стають слухняність і ретельність. Особистість почуває себе спокійно, коли рішення виробляється не самостійно, а нав'язується авторитетом чи владними структурами. Як зразок масової поведінки можна розглянути сліпу віру громадян у «доброго» царя, президента, керівника, якого наділяють рисами, які не існують.

Пролонгований інфантилізм (тобто продовжене дитинство) виявляється в остраху перед відповідальністю і у прагненні перекласти свої обов’язки на інших. Як правило, особистість сподівається не на свої сили, а на допомогу когось, чогось або держави.

Протилежною формою цих двох поведінкових типів соціалізації виступає «паразитична новація». Вона заснована на прагненні «перехитрити державу і систему», тобто досягати своїх цілей усупереч, а не завдяки діяльності системи. Це своєрідна форма помсти владним структурам, які постійно обманюють населення, форма самоствердження.

Усі три форми соціальної поведінки належать до соціальних деформацій - девіантної поведінки. Цим терміном у соціології позначають будь-які форми негативної поведінки індивідів.

 

Запитання для повторення

1. Як співвідносяться поняття «людина», «індивід», «особистість»?

2. Охарактеризуйте основні соціологічні теорії особистості

3. Які протиріччя існують у рольовій концепції особистості?

4. У чому суть процесу соціалізації і які її основні етапи?

5. Назвіть характерні риси традиційного та сучасного процесу соціалізації

6. Назвіть основні соціальні типи особистості?

7. Що загального і в чому розходження між рольовою і статусною концепціями особистості?

8. Розкрийте зміст поняття «суспільство».

9. За якими критеріями виділяються різні типи суспільства?

10. Розкрийте зміст понять «соціальний зв'язок» і «соціальні відносини»

11. Назвіть основні ознаки понять «суспільство», «традиційне суспільство» і «індустріальне суспільство»

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.021 сек.)