АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави. Конституції України (Конституційної комісії)», Конституційної комісії в складі 15 народних депутатів України

Читайте также:
  1. I. Возникновение родительской власти над законными детьми
  2. II етап-1993 р. - липень 1994 р. (етап початку масової малої та великої (акціонування) приватизації (роздержавлення), або законо-декрето-указовий період)
  3. II. Возникновение родительской власти над детьми: внебрачными, узаконенными и усыновленными
  4. II. Личные отношения между родителями и детьми, законными и другими
  5. II. Местные законы
  6. II. Попередній розгляд законопроекту.
  7. III етап - серпень 1994 р. - червень 1996 р. (етап інтенсивної масової приватизації (роздержавлення), або указо-декрето-законовий період)
  8. III. Блок законов по радиационной безопасности населения.
  9. III. Законы Российской Федерации и нормативные акты
  10. IV Розділ. Тести на Нью-Йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень
  11. IV. Единые требования к использованию и сохранности учебников для учеников и их законных представителей
  12. IV. ЗАКОНЫ ХП ТАБЛИЦ

Конституції України (Конституційної комісії)», Конституційної комісії в складі 15 народних депутатів України, 15 осіб призначених Президентом України, Голови Конституційного Суду України, по два представники від Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України, один представник від Автономної Республіки Крим, секретар комісії та два її співголови Л. Д. Кучма та О. О. Мороз. До роботи секцій Комісії були залучені кращі науковці-експерти з Інституту держави і права ім. В. М. Ко-рецького НАН України, Академії правових наук України, Української юридичної академії (м. Харків), Київського університету імені Тараса Шевченка, Українського інституту міжнародних відносин та інших науково-дослідних установ і закладів освіти. Для оптимізації роботи були створені секції загальних засад конституційного устрою; прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; проблем громадянського суспільства і держави; проблем законодавчої, виконавчої і судової влади; територіального устрою і територіальної організації влади1. Але на відміну від організаційної структури попередньої Консти­туційної комісії не було створено робочої групи, що з часом виявило-ся невиправданим, оскільки робота секцій здійснювалася без належ-ної координації й учені залучались до роботи секцій комісії лише як експерти.

Водночас ученими та політиками було в цей період підготовлено ряд альтернативних конституційних проектів. За період з грудня 1994 р. до червня 1995 р. проекти нової Конституції України були роз-роблені Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН Ук­раїни, Українською академією внутрішніх справ, фракцією ко-муністів у Верховній Раді України, Всеукраїнським товариством «Прометей», Християнсько-демократичною партією, Конгресом націоналістів України тощо. Українською правничою фундацією спільно з Консультативно-дорадчою радою при Верховній Раді Ук­раїни був організований і проведений міжнародний симпозіум «Но­вий проект Конституції України»2. Позиції всіх учасників консти­туційного процесу вирізнялися неоднозначним підходом до консти-туювання суспільного і державного ладу незалежної України. Прин

1 Мироненко О. М. Історія Конституції України. — К., 1997. — С. 50.

2 Полешко А. Міжнародний симпозіум «Новий проект Конституції України» // Право
України. — 1994. — № 1-2. — С. 7-12.


6.2 Історія Конституції України 1996 р.

ципові баталії точилися навколо проблеми повноважень парламенту Глави держави і парламенту та конституювання взаємовідносин цен­тру і регіонів.

Конструктивний підхід щодо вирішення конституційної кризи, яка поглиблювалася на фоні політичних, економічних і соціальних негараздів, запропонувала Академія правових наук України. Право-знавці АПрН України пропонували поетапний конституційний про-цес. На першому етапі передбачалося прийняття ключових консти-туційних законів про основи конституційного ладу, про владу, Декла-рацію прав людини і громадянина, Тимчасовий Основний Закон, а на другому етапі — підготувати проект Конституції України з урахуванням положень конституційних законів, прийнятих на першому етапі конституційного процесу. Такий шлях прийняття Конституції давав змогу оперативно вирішити кризу, що виникла у взаємовідносинах між гілками влади та апробувати дію майбутніх конституційних поло­жень на практиці.

Втім Конституційна комісія не скористалася ні парламентською концепцією майбутньої Конституції, ні конституційними напрацю-ваннями 1991—1993 рр., ні результатами ініціативних конституційних проектів та пропозицій. Цьому об'єктивно перешкоджало подальше загострення стосунків між Верховною Радою України та Президен­том України.

У грудні 1994 р. Президент України вніс проект Закону «Про дер-жавну владу і місцеве самоврядування в Україні». Верховна Рада Ук­раїни абсолютною більшістю голосів прийняла Закон України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», але імплементація положень цього Закону до Конституції України зазнала пораз-ки. Закон України «Про застосування Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» та зміни Конституції (Ос­новного Закону) України у зв'язку з його прийняттям» не набрав кваліфікованої більшості голосів від конституційного складу парла­менту, як це передбачали чинні конституційні положення.

Враховуючи безвихідність ситуації, що склалася в молодій дер-жаві, та шукаючи шляхи її подолання, Президент України Л. Д. Куч­ма та Голова Верховної Ради України О.О. Мороз підписали Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», більш відомий як Конституційний Договір. Цей Договір набув чинності з моменту його підписання 8 червня


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

1995 р. Розділ 1 Договору декларував, що «на період до прийняття но-вої Конституції України організація та функдіонування органів дер-жавної влади і місцевого самоврядування здійснюється на засадах, визначених Законом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».

Фактично Договір відіграв роль альтернативно! форми внесення змін до Конституції України, своєрідного механізму імплементації Закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Але аналіз співвідношення чинної на той час Конституції України, Зако­ну «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні» та Дого­вору «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» свідчить про неоднозначність змісту і форми Договору 1995 р.

Феномен правової природи Конституційного Договору викликає неоднозначні оцінки. О. М. Мироненко оцінює цей конституційний акт як такий, що розколов суспільство, відкинув конституційний про-цес майже до його початкової стадії та довів свою надуманість і повну недієздатність1. В. М. Шаповал зазначав що попри суперечливість Договору, саме на його основі більше року здійснювались організація та функціонування ключових ланок державного механізму2. В. Д. Гончаренко констатував, що Договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію і діяльність державного апарату України в період дії цього акта3. В. Г. Кремінь, Д. В. Табачник і В. М. Ткаченко вважають, що Конституційний Договір хоч, і не по-клав край кризовій ситуації в країні, проте поставив проблеми взаємовідносин двох гілок влади України у правове поле, в ор-ганізаційні рамки4.

Складна і неоднозначна правова природа Договору не спростовує його значення в національному конституційному процесі. Договір

1 Конституція незалежної України / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка,
В. О. Євдокимова. — К., 2000. — С. 40.

2 Шаповал В. Конституційні акти України першої половини 90-х років XX ст.
(питання кваліфікації) // Право України. — 2000. — № 6. — С. 9.

3 Гончаренко В. Державно-правове будівництво в перші роки незалежної України
(24 серпня 1991 р. — серєдина 1996 р.) // Вісник Академії правових наук України. —
1999. — №4. — С. 82.

* Кремінь В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М. Україна: Альтернатива поступу (критика історичного досвіду). — К., 1996. — С. 655.


6.2 Історія Конституції України 1996 р.

«Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» 1995 р. став помітною віхою в історії консти-туційного права України, оскільки стимулював конституційний про-цес та прискорив прийняття чинної Конституції України.

Неспроможність Конституційної комісії вчасно розробити проект Конституції спонукала співголів Конституційної комісії створити ро-бочу фупу. До її складу увійшли науковці та практичні працівники з Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Ук-раїнського інституту міжнародних відносин, Секретаріату Верховної Ради України та Адміністрації Президента України1. Робочій групі вдалося розробити проект Основного Закону, але доопрацьовувався він уже іншою робочою групою.

Вже 24 листопада 1995 р. Конституційна комісія підтримала про-позицію Президента України і утворила нову робочу трупу в складі 4 представників Верховної Ради України, 4 представників Президен­та України і 2 представників від органів правосуддя для доопрацювання конституціиного проекту. Проект, розроблений першою і дооп-рацьований другою робочою групою, був винесений на обговорення Конституційної комісії 12 березня 1996 р. і рекомендований до роз-гляду Верховною Радою України. Вже 20 березня проект Конституції України був поданий на спеціальне засідання парламенту. Співголови Конституційної комісії Л. Д. Кучмі та О. О. Морозу попри різницю поглядів і оцінок проекту, були одностайні в прагненні якнайшвид-шого прийняття Основного Закону2.

Уже 2 квітня 1996 р. Верховна Рада України винесла питання про проект Конституції України до порядку денного пленарних засідань, а 17 квітня 1996 р. розпочався його розгляд. У парламенті над проек­том спочатку працювала міжфракційна ініціативна трупа, а з 5 травня 1996 р. — створена на її основі Тимчасова спеціальна комісія з дооп-рацювання проекту Конституції України на чолі з народним депута­том України М. Д. Сиротою3.


Шемшученко Ю. С. Від Декларації — до Конституції // Правова держава Вип. 8. — С. 7. 2 Голос України. — 1996. — 22 березня.

Шемшученко Ю. С. Від Декларації — до Конституції // Правова держава Вип. 8. — С. 8.

13 6-200


1997.—

1997.— 385


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

28 травня — 4 червня 1996 р. відбулося перше читання проекту, а через два тижні — друге. Доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією проект Основного Закону був прийнятий Верховною Ра­дою у першому читанні 4 червня (258 голосів «за»). При підготовці до другого читання проекту Конституції України Тимчасова спеціальна комісія врахувала близько 6 тисяч поправок до зазначе-ного акта.

Ситуація загострилася 26 червня 1996 р., коли Рада національної безпеки України і Рада регіонів при Президентов! України виступили з різким засудженням будь-яких подальших зволікань з прийняттям нової Конституції України, оскільки такі зволікання загострюють соціально-економічну ситуацію в державі. Того ж дня Президент Ук­раїни видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 ве-ресня 1996 р. щодо прийняття нової Конституції України, в основу якої було покладено варіант проекту Основного Закону в редакції ро-бочої групи від 11 березня 1996 р.

Цей проект мав пропрезидентський характер і загрожував існуванню парламенту в тодішньому його складі, оскільки передбачав ство-рення двопалатного парламенту Національних Зборів України. До то­го ж, у разі прийняття Конституції шляхом всенародного голосування, авторитет парламенту був би суттєво підірваним.

У відповідь на це Верховна Рада України прийняла 27 червня по­станову «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції України у другому читанні». Відповідно до положень постанови По-годжувальна рада депутатських фракцій і груп визначає нерозглянуті статті конституційного проекту або їх окремі частини і вносить про­позиції про їх попередній розгляд. Парламент розглядає визначені Погоджувальною радою статті та їх окремі частини в редакції, запро-понованій Тимчасовою спеціальною комісією, і приймає щодо них рішення згідно з Регламентом. У разі відхилення пропозиції Комісії голосуються альтернативні поправки до цієї пропозиції. В разі відхи­лення всіх поправок передбачалося вироблення узгоджувальної ре­дакції ії тексту з урахуванням поправок, що набрали найбільшу кількість голосів. Узгоджувальні пропозиції мали розроблятися Пого­джувальною радою і передаватися до Тимчасової спеціальноі комісії для опрацювання та внесення їх на розгляд парламенту. Також перед­бачалося, що проведення Всеукраїнського референдуму щодо затвер-дження тексту Конституції України могло бути за умови доопрацю-вання проекту Тимчасовою спеціальною комісією і прийняття його у


6.2 Історія Конституції України 1996 р.

поугому читанні відповідно до вимог Регламенту, з урахуванням за-ажень і Пропозицій Президента України1.

Було також вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття нової Конституції України. 28 червня 1996 р. о 9 годині 18 хвилин після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України ("за» проголосували 315 народнихдепутатів). Після прийняття Конституції України Пре­зидент скасував свій Указ про проведення всеукраїнського референ­думу.

Водночас Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня 11996 р. засвідчив втрату чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня 1978 р. з на-ступними змінами та доповненнями та Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого са-моврядування в Україні» у зв'язку з прийняттям Конституції України.

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. стало основним здобутком першого періоду історії Конституції України 1996 р. (1991 — 1996 рр.) і водночас, точкою відліку другого періоду (1996-2004 р.) розвитку Конституції України 1996 р.

Прийняття Конституції України мало важливе політичне, еко-номічне, соціальне та духовне значення. Нова Конституція України сприяла примирению та консолідації політичних сил, подоланню економічної кризи, причиною якої в багатьох випадках була недоско-налість та колізійний характер національного законодавства, вирішенню на конституційному рівні соціальних проблем та гар-монізації міжнаціональних і міжконфесійних взаємовідносин в Ук­раїні, розвитку національної духовності українського народу.

Конституція України 1996 р. врахувала досягнення вітчизняної й світової конституційної наукової думки і практики конституційного будівництва. Вона є втіленням національної ідеї й ментальності ук­раїнського народу, доказом здатності українськоі нації як політичної й етнічної спільності до державотворення і правотворчості. Основний Закон став програмою подальшого розвитку України у політичному, економічну, соціальному і культурному напрямах і документом для

Шемшученко Ю. С. Від Декларації — до Конституції // Правова держава. — 1997. — в«п. 8.— С. 9.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

входження України до світового і, насамперед, європейського співто-вариства як рівноправного і повноцінного суб'єкта.

Характерною ознакою другого періоду історії Конституції України 1996 р. стала реалізація її положень через новостворені правові акти (закони та підзаконні акти) та систему органів державної влади й місцевого самоврядування, передбачену Конституцією України. Тобто протягом 1996—2004 рр. було в цілому сформовано нормативно- та ор-ганізаційно-правові механізми реалізації Конституції України 1996 р.

Конституція України 1996 р. проголосила Україну суверенною, не-залежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Були конституйовані положення про народний суверенітет, носієм якого і єдиним джерелом влади в Україні є народ, про поділ державної влади на законодавчу, виконав-чу та судову. Конституційні положення закріпили основні права, сво-боди і обов'язки людини і громадянина; визначили конституційні за­сади форм безпосередньої демократії; врегулювали конституційно-правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади та ор­ганів правосудия; закріпили правові засади територіального устрою України; встановили конституційний статус Автономної Республіки Крим; врегулювали основи місцевого самоврядування в Україні; виз­начили правовий статус Конституційного Суду України та порядок внесення змін і доповнень до Конституції України.

На виконання положень Конституції України було прийнято ряд законів, що деталізували і розвинули конституційні положення. Пер­шим законом, прийнятим відповідно до чинної Конституції України, став Закон України «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р. Цей Закон визначив конституційно-правові засади організації та діяль-ності Рахункової палата. Першочерговість прийняття закону про Ра­хункову палату зумовлювалася терміновою потребою приведення бю­джетного процесу у відповідність до нового Основного Закону.

Наступним законом, що стосувався реалізації права громадян на звернення, став Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовт-ня 1996 р. У ньому було врегульовано питання практичної реалізації права громадян вносити до органів державної влади, об'єднань гро­мадян відповідно до їх статуту пропозиції щодо поліпшення їх діяль-ності, про недоліки в роботі вищеназваних суб'єктів, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.


Важливим кроком у реалізації конституційних положень стало прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Законодавство про органи конституційної юстиції в Україні веде свою історію з 1992 р., коли був прийнятий перший наиіональний закон про Конституційний Суд, положення якого так і не були реалізовані в повній мірі до 1996 р. Чинний Закон про Кон­ституційний Суд України визначив його єдиним органом консти­туційної юстиції в Україні. Закон також визначив порядок організації та діяльності Конституційного Суду, правовий статус суддів Консти­туційного Суду, порядок конституційного провадження та правову природу рішень і висновків Конституційного Суду України.

Важливою віхою історії Конституції України 1996 р. стала ре-алізація положень її розділу XV «Перехідні положення», дія більшості з яких обмежувалася трирічним терміном від дня прийняття чинної Конституції. 3 28 червня 1999 р. Конституція України пере важно за­вершила перехідний період своєї дії й повною мірою набула чинності.

У 1996-2004 рр. також було прийнято ряд інших законів України, що розвивали положення Конституції України. Окремі з цих законів дали початок кардинальній реформі самостійних інститутів держав-ної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, 7 лютого 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій Ук­раїни», що став законодавчим підгрунтям для проведення судово-правової реформи в Україні.

Водночас життя доводило необхідність реформування окремих по­ложень Конституції України. Політичні, економічні, соціальні та інші чинники зумовили потребу зміни форми держави, а відтак — конституційної реформи. Політики, громадські діячі, науковці про-понували власні проекти внесення змін до Конституції України 1996 р., але переважна більшість із них не знайшла підтримки у пар-ламентаріїв.

Посиленням соціально-економічної кризи та суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України позначився в Ук­раїні 2000 р. Зазначені кризові явища загострилися у зв'язку з неспро-Можністю парламенту вчасно прийняти Державний бюджет України на 2000 р., поданий Кабінетом Міністрів України. До того ж сам пар­ламент розколовся на так звану «більшість» та «меншість». У сУспільстві набула поширення ідея проведення конституційного ре­ферендуму, почали створюватися ініціативні групи з питання прове­дення відповідного всеукраїнського референдуму.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

На виконання вимоги більше трьох мільйонів громадян України, засвідченої в установленому порядку протоколом Центрально! вибор-чої комісії «Про загальні підсумки збирання підписів громадян Ук­раїни під вимогою проведення всеукраїнського референдуму за на­родною ініціативою» від 15 січня 2000 року відповідно до ст. 72 та п. 6 ст. 106 Конституції України, Президент України видав Указ «Про про-голошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» № 65/2000 від 15 січня 2000 р.1.

Попри численні песимістичні прогнози, 16 квітня 2000 р. відбуло-ся голосування з чотирьох питань, винесених на всеукраїнський ре­ферендум, участь у якому взяли 29 728 575 виборців (81,15 %) із 36 629 926 громадян, що були включені до списку громадян України, що мали право голосу на всеукраїнському референдумі. Всі питання референдуму отримали підтримку виборців: за питання про додаткові підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України проголосувало 84,69 % громадян України, які взяли участь у голосуванні; за обмеження депутатської недоторканності — 89 %; за зменшення конституційного складу парламенту з 450 до 300 народних депутатов України — 89,91 %; за необхідність формування двопалат-ного парламенту в Україні — 81,68 %2. Серйозних порушень чинного законодавства про референдуми Центральна виборча комісія не за-реєструвала.

Конституційний Суд України визнав рішення всеукраїнського ре­ферендуму 16 квітня 2000 р. імперативними, але вони так і не були ре-алізованими. Тим самим ідея проведення конституційної реформи не була реалізованою. Невдовзі, під впливом поглиблення політичної та соціально-економічної кризи ця ідея була остаточно забута.

Подальші спроби провести конституційну реформу з метою вдос-коналення положень Конституції України виявлялися в нових законо­проектах про внесення змін до чинної Конституції, що подавалися на розгляд Верховної Ради України. У 2001—2004 рр. більшість проектів законів про внесення змін до Конституції України передбачалося ре-алізувати саме таким шляхом. Найвідомішими стали два проекти за­конів про внесення змін до Конституції України, внесені Президен

1 Указ Президента Україна «Про оголошення всеукраїнського референдуму за
народною ініціативою» від 15 січня 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000. — № 8. —
С. 2.

2 Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року. Повідомлення
Центрально! виборчої комісії // Голос України. — 2000. — 25 квітня. — С. 2.


6.2 Історія Конституції України 1996 р.

том України та групою народних депутатів України (А. С. Матвієнком, В Л- Мусіякою, А. I. Мартинюком, О. О. Морозом, Ю. Г. Ключковсь-ким та ін.) у 2003 р.1. Ці проекта виносилися на всенародне обговорення та стали предметом Грунтовних дискусій правознавців.

Зокрема, законопроект про внесення змін до Конституції України, запропонований Л. Д. Кучмою, отримав широкий резонанс у суспільстві. На всенародному обговоренні розглядалося 38 статей за-значеного законопроекту, 22 з яких отримали підтримку громадян Ук­раїни, 13 — були відхилені і 3 — залишилися поза увагою громадян України. Так, за зменшення складу Верховної Ради України вислови-лося 152,1 тис. громадян України, а проти — 31,143 тис. громадян. Ро­бота з обробки й узагальнення результатів всенародного обговорення тривала з 7 березня по 15 травня 2003 р. Утім результати всенародно­го обговорення так і не були реалізовані.

Серед сукупності об'єктивних і суб'єктивних причин, що гальму-ють розвиток референдного процесу в Україні, можна назвати такі: відсутність цілісної національної концепції референдного процесу; дискредитація інституту референдуму в суспільстві у зв'язку з ігнору-ванням владою рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р.; недосконалість чинного законодавства про референдуми (на-гадаємо, що на сьогодні Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. безнадійно застарів); політична заанга-жованість інституту референдуму в Україні та ряд інших.

На жаль, спроби внести необхідні зміни до Конституції України 1996 р., що мали місце в 2001—2004 рр., виявилися безплідними. Вод-ночас суперечки щодо проведення конституційної реформи помітно уповільнили роботу щодо прийняття законів України, прийняття яких прямо передбачала Конституція України 1996 р. Зокрема, від Дня прийняття нині чинної Конституци і до сьогодні в Україні не прийнято закони України про Кабінет Міністрів України, про Адміністрацію (нині — Державний секретаріат) Президента України та ряд інших. Залишаються не приведеними у відповідність до Кон­ституції України 1996 р. такі важливі закони України, як Закон Ук­раїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. та ряд інших.

«Про внесення змін до Конституції України» (проект внесено Президентом україни); «Про внесення змін до Конституції України» (проект внесено народними Депутатами України»// Право України. — 2003. — № 8. — С. 3-24.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

Віру народу України у власні сили пробудили події, пов'язані з ви-борами Президента України в 2004 р., що отримали в політичній те-орії та практиці назву Помаранчевої революції. Ці події ознаменува-ли третій період історії Конституції України (2004 р. — донині), пов'язаний із удосконаленням Конституції України шляхом прове­дення конституційної реформи.

Наслідком Помаранчевої революції стало не лише обрання Прези­дентом України В. А. Ющенка та проголошення політичного курсу на подальшу демократизацію суспільного і державного життя й євро-інтеграцію, а й те, що народ України, реалізуючи своє природне пра­во здійснювати владу безпосередньо у будь-якій формі, що не супере-чить чинному законодавству, активно сприяв проведению справедли-вих виборів Глави держави та порушив питання про потребу внесення змін до чинної Конституції. Тобто саме народ України як єдине джерело влади в Україні поставив проблему необхідності внесення змін до Конституції України 1996 р.

Помаранчева революція, як і будь-яка інша доленосна для суспільства і держави подія, завжди повинна мати свої юридичні наслідки. В інакшому випадку вона втрачає сенс і має всі шанси втра-тити свої здобутки під впливом контрреволюційних тенденцій і опор-тунізму. Юридичним здобутком Помаранчевої революції став Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., що втілив волю народу України до зміни форми держави.

Нагадаємо, що 8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було вирішене питання про внесення змін до Конституції України. 402 голосами підтримали пакет доку-ментів — Закон про внесення змін до Конституції України, Закон про особливості застосування закону про вибори Президента України при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р., та про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення системи органів місцевого самоврядування1.

У запропонованих змінах зазначається, що конституційний склад Верховної Ради України — це 450 народних депутатів, які обираються на основі загального рівного і прямого виборчого права. Строк по-вноважень Верховної Ради України становить 5 років, а народні депу­тата України здійснюватимуть свої повноваження на постійній ос-

1 Акт консолідації і примирення // Урядовий кур'єр. — 2004. — С. 1. 392


6.2 Історія Конституції України 1996 р.

нові. У змінах до Конституції передбачено вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. У прийнятому документі визначено механізм припинення повноважень народних депутатів України. Крім раніше існуючих норм, повноваження народ­ного депутата України припиняються достроково у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії чи вибор-чого блоку політичних партій, або ж виходу народного депутата Ук­раїни зі складу такої фракції. У Законі передбачено, що Верховна Ра­да України є повноважною за умови обрання не менш як двох третий від її конституційного складу.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узго-дження політичних позицій має формуватися коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Коаліція має бу­ти сформована протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради Україн, що проводиться після чергових або позачергових виборів парламенту. Коаліція депутатських фракцій відповідно до цієї коаліції вноситиме пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, міністра оборони, міністра закордонних справ, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, а також го-лови Антимонопольного комітету, голови Держкомітету телебачення та радіомовлення, голови Фонду державного майна України. Верховна Рада України також звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України та членів уряду. Верховна Рада України також дає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України. Пар­ламент має право висловити недовіру Генеральному прокуророві.

Передбачено, що положення Закону про внесення змін до Кон­ституції України набирають чинність з 1 січня 2006 р., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуття по­вноважень Верховною Радою України, обраною в 2006 р..

Реалізація конституційної реформи в 2006 р. передбачає якісну зміну чинної Конституції України, а також оновлення чинного зако-нодавства України з метою його приведення у відповідність до Кон­ституції України та прийняття нових законів України, необхідність яких визначається положеннями оновленої Конституції України.


Розділ VI. Конституція як основний закон суелільства та держави

6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

Структура Конституції Україні відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регу-люванню. Категорія «структура конституції» є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окрема конституція.

Форма конституції має зовнішню і внутрішню сторони, тобто сис­тему і структуру1. Система Конституції України як об'єктивне явище конституційного права впливає на ії внутрішню побудову, яка знач-ною мірою формується під впливом суб'єктивних чинників. Водно-час зб'язок системи і структури конституції є взаємним. Структура Конституції України не лише відображає її систему, а й впливає на якісні характеристики цієї системи.

Структура Конституції України є, власне, внутрішньої побудовою єдиного цілісного нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Як справедливо зазначав П. Б. Стецюк, питання структури кон­ституції як документа, очевидно, наикраще і найпростіше розглядати у випадках, коли йдеться про писану одноактну (тобто таку, яка є єдиним логічно побудованим і завершеним документом) конституцією. За наявності конституцій з іншими формами вираження (писаної не-кодифікованої чи змішаної конституцій), розгляд питання про їхню будову як таку певним чином ускладнюється2. Конституція України 1996 р. належить саме до писаних одноактних конституцій. Говорячи про її структуру, слід мати на увазі структуру єдиного нормативно-правового акта.

Щодо поняття структури конституції думки вітчизняних і за-рубіжних учених у цілому збігаються. На думку Ю. М. Тодики, струк­тура конституції — це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання однорідних конституційних норм у певні комплекси —

1 Тодика Ю. М. Конституція України: Проблеми теорії і практики. — X., 2000. —
С. 28.

2 Стецюк П. Б. Осиови теорії конституції та конституціоналізму. Ч. 1: Посіб. для
студентів. — Л., 2003. — С. 131-132.


6.3 Структура й функцїї Конституції України 1996 р.

розділи та послідовність їх розміщення1. При цьому під структурою конституції вчений розуміє логічний зв'язок різних інститугів неза-лежно від місця розміщення норм у тексті конституції2. П. Б. Стецюк вважає, що структура конституції — це її внутрішня будова, це поділ її тексту (за логічними критеріями) на окремі складові частини3.

Російські вчені-конституціоналісти також схильні розуміти під структурою конституції її зовнішню форму, спосіб внутрішньої побу-дови конституції як нормативно-правового акта. Так, М. В. Вітрук ро­зуміє під зовнішньою формою конституції зовнішнє вираження конституційних положень у вигляді одного або кількох нормативних актів, що мають специфічну назву — конституція, основний закон, декларація, статут і т. д.4.

Отже, структура Конституції України — це внутрішня взаємоузгод-жена побудова Основного Закону як нормативно-правового акта найви-щої юридичної сили.

Елементарний склад структури конституцій є доволі багато-манітним. За своїм поділом (розташування різних частин) консолідо-вані конституції неоднакові, що відображає багатоманітність особли-востей історичного, політичного, соціально-економічного, етнічно-го, конфесіонального та іншого розвитку конституцій різних країн світу. Так, Конституція США має сім крупних статей, до складу яких входять самостійні розділи й інші більш дрібні частини. Оскільки статті Конституції США є великими за обсягом, то при посиланні на Конституцію слід вказувати статтю, розділ і абзац. У конституціях, що були прийняті пізніше, затвердилася більш зручна структура: розділи, глави, інші частини мають свої заголовки, що характеризу-ютьтой чи інший об'єкт конституційно-правового регулювання. Втім і нині існують конституції, що не мають заголовків, а в інших консти­туціях — заголовки мають не лише розділи і глави, а й окремі статті (Конституція Греції 1975 р., Конституція Іспанії 1978 р., Конституція Португалії 1976 р. та ін.).

1 Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 153.

г Конституційне право України: Підруч. / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 57.

3 Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. — Ч. 1: Посіб. для
студентів. — Л., 2003. — С. 132.

4 Конституционное право: Учеб. / Отв. ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — С. 63.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

Чітка структура конституції, змістові позначення не лише частин, а й статей спрошують користування нею, особливо для пересічних громадян, яким легше знайти матеріал, яким вони цікавляться за відповідними заголовками і подзаголовками. 3 іншого боку, при поділі конституції необхідно уникати надмірних ускладнень та дрібності ча­стин, що може угруднити користування конституцією. Доволі склад-ну структуру має, наприклад, Конституція Бразилії 1988 р., що містить безліч ступенів поділу (розділи, глави, відділи всерєдині глав, статті, параграфи, що позначаються латинськими цифрами ілатинсь-кими буквами, пункта з арабськими цифрами і т. д.)1.

Конституція України 1996 р. нал ежить до кодифікованих консти-туційних актів. Бона існує у вигляді єдиного нормативно-правового ак­та, до складу якого входять три основні частини: преамбула, основна частина, прикінцеві і перехідні положення. У свою черту основна час-тина та прикінцеві й перехідні положення Конституції України склада-ються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що містять 161 статтю (розділи І-ХІУ) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції Ук­раїни складаються з кількох абзаців, що не нумеруються, а при поси-ланні на них позначаються як частини відповідної статті.

Преамбула конституції — це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багато-функціональний характер. Бона виконує принаймні дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та мета, яка при цьому ставиться2. Тобто пре­амбула конституції має концептуальний характер.

Преамбула властива більшості конституцій і має важливе політи-ко-ідеологічне навантаження, але, як правило, безпосередньо не ма-ють юридичної сили, якщо тільки не включають до свого складу (як виняток із загального правила) положень нормативного характеру (наприклад, проголошення прав і свобод громадян у чинній преам-булі Конституції Франції 1946 р.)3. Утім світовій конституційній прак-

1 Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституції. — М., 2005. —
С. 113; Конституция Бразилии // Конституції зарубежньіх стран / Сост.
В. Н. Дубровин. — М., 2001. — С. 288-279.

2 Конституція України: Науково-практичний коментар. — К.: X., 2003. — С. 5.

3 Енгибарян Р. В., Тадевосян 9. В. Конституционное право: Учеб. — М-, 2000. — С. 53.


6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

тИці відомі конституції, що взагалі не містять такого структурного елементу, як преамбула, наприклад, конституції Італії, Бельгії, Греції, КНР, Малайзії та ін.

Преамбула Конституції України, що є своєрідною вступною час-тиною цього нормативно-правового акта, має концептуальний харак­тер. Бона є найбільш загальним, концептуальним втіленням націо-нальної ідеї. В ній визначаються історичні, правові, політичні, ду-ховні, соціальні та інші передумови прийняття Конституції України, їїметаі завдання.

Преамбула як важлива складова конституції існувала за часів ство-рення перших конституцій у світі. Найвідомішою конституцією із числа перших у світі конституцій, що діє й нині, є Конституція США 1787 р. її Преамбула декларує: «Ми, народ Сполучених Штатів Аме­рики, з метою утворення більш досконалого Союзу, утвердження пра­восудия, забезпечення внутрішнього спокою, організації спільної оборони, сприяння спільному добробуту й забезпечення нам і нашим нащадкам благ свободи, утверджуємо й приймаємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки»1.

Урочистий стиль преамбули зберігається і в сучасних консти-туціях. У окремих конституціях зарубіжних країн урочистість преам­були поєднується з надмірно патетичним стилем викладення її поло­жена Зокрема, в преамбулі Конституції Республіки Індонезія йдеть-ся про таке: «Боротьба за незалежність Індонезії вступила в свою щас-ливу стадію і вдало привела індонезійський народ до воріт незалеж-ності, до воріт вільної, єдиної, суверенно'!, справедливо! і процвітаю-чої індонезійської держави»2.

Іноді у преамбулі втілюються основи зовнішньої політики держа­ви. Наприклад, у доволі поширеній преамбулі Конституції Японії 1947 р. визначається: «Ми... сповнені рішучості забезпечити для себе і своїх нащадків плоди мирно! співпраці з усіма націями і рішучості не допустити страхіття ново! війни... Ми хочемо зайняти почесне місце в міжнародному співтоваристві, що прагне до збереження миру і на-завжди знищити на Земній кулі тиранію і рабство, пригнічення і не-терпимість».

Конституції зарубежньіх государств: Учебное пособие / Сост. В. В. Маклаков. — М., 1999. —С. 15. Конституції зарубежньіх стран / Сост. В. Н. Дубровин. — М., 2001. — С. 442.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

В октройованих конституціях, як правило, міститься послання до народу з боку посадової особи, політичної сили чи держави, шо окт-руює конституцію народу. Зокрема, в Конституційних актах Канади міститься самостійний акт — «Прокламація про Конституційний акт 1982 р.», що й виконує функцію преамбули консолідованої консти­туції Канади. У ньому, зокрема, вдеться про те, що: «Ми цією нашою Прокламацією заявляемо за порадою нашої Таємної ради для Канади, що Конституційний акт 1982 р. вступає в силу з дотриманням поло-жень вищезгаданої статті 59 в сімнадцятий день квітня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят другого року від Різдва Христова. Ми просимо Наших вірних підданих і всіх, до кого ці положення мають відношення, прийняти їх до відома і керуватися ними»1.

Преамбула Конституції України декларує:

«Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським на­родом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі Ук­раїни,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, право-ву державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, по- передніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим I грудня 1991 року всенародним голо-суванням,

приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України».

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, за-для досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпе­чення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення грома­дянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

1 Конституції зарубежньіх государств: Учебное пособие / Сост. В. В. Маклаков. — М., 1999. — С. 467-468.


6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

У формулі преамбули, «усвідомлюючи відповідальність перед Бо­гом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми по-коліннями», відображена воля як Верховної Ради України, так і всьо-го Українського народу взяти на себе відповідальність, про яку вдеть­ся в даній частині преамбули, за своєю сутністю є відповідальністю морально-політичною, все ж не слід применшувати значення цієї конституційної формули. її втілення в практичні дії органів держав-ної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій та інших громадських об'єднань, всіх громадян Ук­раїни — вагома гарантія того, що майбутнє України стане таким, яким йогохоче бачити Український народ1.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. становить пере-важно її основна частина, до складу якої входять тринадцять розділів та 159 статей. Основну частину Конституції України 1996 р. станов-лять групи норм Конституції, що визначають загальні засади суспільного і державного ладу; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; конституційні основи виборів і референдумів; право-вий статус вищих органів державної влади — Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус прокуратуру систему та функції судів загальної юрисдикції; особли-вості адміністративно-територіального устрою України; правовий статус Автономно! Республіки Крим; основи місцевого самовряду­вання; порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ 1 «Загальні засади» Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрями роз-витку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного правотворення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріп-люють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності й безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрями зовнішньополітичної діяльності держави, встанов-люють державні символи України тощо.

УII розділі Конституції України «Права, свободи та обов'язки лю­дини і фомадянина» визначаються основні принципи прав і свобод людини і фомадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гаранта, а

1 Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 7-8.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціаль-ні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей розділ також містить норми, щ0 встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадяни­на та гаранта їх виконання.

Важливе місце в структурі Конституції України посідає розділ, присвячений виборам і референдумам (розділ III «Вибори. Референдуми»). Цей розділ порівняно з іншими містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, вдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми без­посередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому розділі Конституції України. Розділ III Конституції Ук­раїни також визначає юридичний механізм ініціювання всеук-раїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), пи­тання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV«Верховна Рада України» Конституції України норматив­но визначає поняття національного парламенту, порядок його форму-вання та діяльності, конституційно-правовий статус народного депу­тата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бю­джетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей розділ та­кож встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У розділі V Конституції України об'єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є Ілавою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок об-рання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі в порядку імпічменту, визначено по­вноваження Президента України. Важливою також є ст. 107, яка виз­начає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України.

Наступний, шостий розділ Конституції України — «Кабінет Мі-ністрів України. Інші органи виконавчої влади» — містить норми


6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

конституційного права, що визначають структуру та порядок форму-вання Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну сИлу актів Кабінету Міністрів України, а також визначає консти-туційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зок-рема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий ста­тус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Про­куратури України та порядку призначення та звільнення з посади Ге­нерального прокурора. Організацію і порядок діяльності органів про­куратури відповідно до ст. 123 Конституції України визначає спе-ціальний закон.

Наступним, восьмим розділом Конституції України є розділ «Пра-восуддя», який містить норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб'єктів правосуддя — Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів за-гальної юрисдикції. Цей розділ також включає статті, що визначають порядок фінансування та створення належних умов для функціону-вання судів і діяльності суддів (ст. 130), конституційно-правовий ста­тус Вищої ради юстиції (ст. 131) тощо.

Найбільш «лаконічним» структурним елементом основної части-ни Конституції України є розділ IX «Територіальний устрій України». Він містить лише дві статті, які визначають основні принципи тери-торіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є розділ X «Автономна Республіка Крим», присвячений регулюванню консти-туційно-правового статусу цієї невід'ємної складової частини Ук­раїни. Зазначений розділ містить норми, що визначають систему ор­ганів Автономної Республіки Крим (Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим), порядок їх формування та взаємовідносини з вищими і цент-ральними органами державної влади України, встановлюють право Автономної Республіки Крим видавати власні нормативно-правові акти, визначають повноваження Автономної Республіки Крим тощо.

Два останні розділи Конституції України присвячені механізму ор-ганізаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так,


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

розділ XII «Конституційний Суд України» визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Він містить конституційно-правові норми, що виз-начають основні функції Конституційного Суду України, порядок його організації та діяльності, правовий статус суддів Конституційно­го Суду України, встановлює суб'єктів звернення до Конституційно­го Суду України тощо. Розділ XIII Конституції України визначає по­рядок внесення змін до Конституції України. При цьому процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін. Внесення змін до розділів I, III, XIII Основного Закону, зважаючи на фундаментальне системоутворююче значення для структури Конституції, передбачає більш складну процедуру, ніж внесення змін до інших розділів Основного Закону.

Структура основної частини Конституції України дає підстави вва-жати, що вона в цілому об'єктивізує систему національного консти­туційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об'єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України.

Останнім елементом Конституції України є її Прикінцеві та Пе-рехідні положення, які за своїм змістом належать до нормативних га-рантій Основного Закону, оскільки мають на меті утвердити дату прийняття Конституції України як державне свято та забезпечити комплексну дію Конституції України на період повної адаптації чин­ного законодавства України до положень нової Конституції України. При цьому слід враховувати, що розділ XV «Перехідні положення» Конституції України на сьогодні фактично втратив свою актуальність, оскільки майже всі пункта Перехідних положень уже реалізовані.

Водночас слід звернути увагу, що ст. 160 розділу XIV «Прикінцеві положення» визначає інший, особливий порядок набуття Консти-туцією України чинності, ніж це передбачено ч. 5 ст. 94 Конституції України. Якщо закони України, як правило, набувають чинність не раніше дня їх опублікування, то Конституція України набула чин­ності з дня її прийняття — 28 червня 1996 р. Наступна стаття (ст. 161) цього розділу визначила дату прийняття Конституції України держав-ним святом — Днем Конституції України. На сьогодні День Консти­туції України є одним із найвизначніших і найбільш шанованим на­родом державним святом.

Структура Конституції України зумовлена і тісно пов'язана із своїми функціями. Внутрішня побудова Основного Закону є опти-


6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

мальною юридичною моделлю для ефективного цілеспрямованого впливу Конституції України на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Ці функції є життєво необхідними для суспільства, що підтверджує більш ніж двохсотлітня історія існування конституцій у світі.

функції конституції відображають діалектику загального, особли­вого і єдиного. Необхідність конституції на сучасному етапі розвитку людства визначають загальні функції конституції. Неоднаковий зміст конституцій, його зміна на різних етапах розвитку, природа консти­туції визначають спеціальні функції конституції того чи іншого роду. Це — окреме в функціях конституцій. Нарешті, в унікальних умовах окремих країн конституції тієї чи іншої держави можуть здійснювати функції одинарного порядку (наприклад, закріплення конфесійного представництва в органах держави в Лівані чи етнічного в Македонії)1.

Думки вітчизняних і зарубіжних учених-конституціоналістів щодо сутності та змісту функцій конституції в цілому збігаються. Під функціями конституції вчені розуміють найголовніші шляхи її впли­ву на розвиток держави і суспільства2, напрями та способи впливу конституції на суспільні відносини3 тощо. Тобто, категорія «функції конституції» виражає цілеспрямовані напрями та види впливу основного закону суспільства і держави на суспільні відносини.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багато-функціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольна охоронну та інші власне конституційні функції. Вчені називають й інші види функцій конституції: загальносощального регулювання і забезпечення балансу соціальних інтересів, політичні, геополітичні, організаційні, правозахисні функції, функції забезпечення рівних економічних умов господарського і соціального партнерства, охо-ронні, обмежувальні, стабілізуючі функції4; функцію верховної ле-галізації основ існуючого суспільного і державного ладу, певного пра-

1 Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституції. — М., 2005. — С. 60.

Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. — 2000. — № 1. — С. 32-34.

Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2004. — 17 с.

Тодика Ю. М. Конституція України: Проблеми теорії і практики. — X., 2000. — С 70-80.


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

вопорядку, розвиваючу функцію, стабілізаційну функцію, ідеологічну функцію1 та ряд інших.

Суттєвим недоліком досліджень функцій конституції є відсутність системних підходів до розуміння сутності та змісту функцій, і тим са­мим до їх класифікації, що проявляється у відсутності визначення критеріїв класифікації функцій конституції. Як правило, функції конституції подаються у вигляді простого лінійного переліку, тоді як мають класифікуватись за відповідними критеріями.

Класифікація функції Конституції України є похідною від кла­сифікації основних функцій національного конституційного права як галузі права. Відповідно основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції Ук­раїни на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції Ук­раїни на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

У першу черту, функції Конституції України класифікуються за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правово­го акта на суспільні відносини. Основними об'єктами впливу Кон­ституції України є основні сфери суспільного та державного ладу, а са-ме — політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), а також зовнішньополітична сфери. Відповідно необхідно розрізняти такі об'єктні функції Основного Закону, як політична, економічна, соціальна, ідеологічна та зовнішньополітична.

Конституція України, уособлюючи найзначніші здобутки галузі конституційного права, здійснює цілеспрямований вплив на всі ос­новні сфери суспільного і державного ладу нашої держави. Зокрема, в політичній сфері Конституція України забезпечує реалізацію народ­ного суверенітету, визначає політичні права громадян України і га­рантує їх здійснення, визначає і регулює форми безпосередньої демократії — вибори, референдуми та ін., регулює відносини між вищими органами державної влади та між органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування, в тому числі органами Автономної Республіки Крим, визначає конституційно-правовий статус політич-них партій та інших суб'єктів політичної діяльності; в економічній сфері Конституція України визначає основи економічної системи Ук­раїни, закріплює форми власності, визначає та гарантує економічні

1 Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституції. — М., 2005. — С. 60-63.


6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.

права і свободи людини і громадянина; в соціальній сфері — встанов­лює основні принципи існування та розвитку громадянського суспільства, встановлює і гарантує соціальні права і свободи людини та фомадянина, визначає конституційно-правовий статус таких соціальних фуп, як об'єднання громадян, національні меншини, релігійні фомади тощо; у культурній (духовній, ідеологічній) сфері — визначає національну ідеологію державотворення та правотворення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові культурної само-бутності корінних народів і національних меншин України, а також забезпечує задоволення національно-культурних і мовних потреб ук-раїнців, які проживають за межами держави, встановлює культурні права та свободи людини та фомадянина і гарантує їх реалізацію, а також забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та право національних меншин на вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин тощо; у зовнішньополітичній сфері Консти-туція України визначає основні принципи зовнішньополітичної діяльності, пріоритети зовнішньої політики держави.

Об'єктні функції Конституції України можна класифікувати й за основними інститутами конституційного права, що об'єктивізовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-пра-вового регулювання, що властиві певним фупам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції: конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод і обов'язків людини і фомадянина; форм безпосередньої демократії'; правового статусу органів державної влади та органів місцевого само-врядування, а також їх службових і посадових осіб; місцевого само-врядування; адміністративно-територіального устрою України; пра­вового захисту Конституції тощо.

Функції Конституції України слід також розрізняти за способами і засобами впливу на суспільні відносини, що є предметом консти­туційного права. Як і для галузі конституційного права в цілому, для Конституції Україні властиві (за способом і засобом) такі функції, як Регулятивна, установча, охоронна, контрольна, інтефативна (систе­моутворююча), правотворча, правозастосовча, інформаційна, аксіо-логічна та ряд інших. Наприклад, інтефативна (системоутворююча) Функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства. Усі


Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства та держави

інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти мають не су-перечити Конституції України і розвивати ії положення. Тобто Конституцію України ще називають Основним Законом не лише через ії верховенство, а й через те, що Конституція України є фундаментом національного законодавства.

Як і функції конституційного права в цілому, функції Конституції України також можна розрізняти за умовами їх впливу на суспільні відносини. Йдеться про часові та просторові критерії класифікації функцій Конституції України.

За часом функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (розділ XV Конституції України), існували на період, що не перевищував п'ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимча­сові функції Конституції України не властиві, що й зумовлює таку ії ознаку, як стабільність.

6.4 Правова охорона Конституції України

Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов'язковість її спеціального правового захисту як одного з най-важливіших об'єктів конституційного права. Закономірно, що Кон­ституція, яка стоїть на захисті суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей, є ефективною лише за умови ії правової захищеності, гарантованості. Конституція, що не має надежного правового захисту, приречена до занепаду, нехтування її положень на користь інтересів вузьких соціальних груп.

Проблема правового захисту конституції набула актуальності з ча­су появи перших конституційних актів. Так, достовірно відомим є су-довий прецедент у справі Холмса В. Уолтона, що мав місце у 1780 р. у північноамериканському штаті Нью-Джерсі, коли закон штату було визнано таким, що не відповідає конституції штату, а в 1803 р. Верхов-ний Суд США вперше прийняв рішення у справі Мербері щодо не-конституційності загальнофедерального закону.


6.4 Правова охорона Конституції України

Наприкінці XIX ст. у ряді європейських країн (Данія, Норвегія, франиія, Швейцарія та ін.) утверджується практика судового і парла­ментского контролю за дотриманням конституції, а вже на початку XX ст., після Першої світової війни з'являються перші спеціалізовані органи правової охорони конституції — конституційні суди. Зокрема, в Конституції Австрії 1920 р. була передбачена діяльність Вищого Конституційного суду Австрії.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.04 сек.)