ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З КЛІЄНТАМИ

РІЗНОГО ВІКУ

/. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку

Вікова типологія соціальної ро­боти ґрунтується на соціологічних ха­рактеристиках вікової структури населення [1,550], під якою розумі­ється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соц­іального й економічного характеру. Вікова структура населення фор­мується під впливом природного й механічного руху населення, людсь­ких втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урлаиіса: 0-2 роки — ясель­ний вік; 3-6 років — дошкільний вік дитинства; 7-15 років — шкільний вік дитинства; 16-24 роки — юність; 25-44 — зрілість; 45-59 років — повна зрілість; 60-69 років — літній вік; 70-79 років — рання старість, 80-89 років — повна старість, 90 років і більше — глибока старість Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Супдберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти — 0-14, батьки — 15-49, пра­батьки — 50 років і більше.

У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідно­ситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально-педагогічпої точки зору, є така вікова класифікація: дитинство (від на­родження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).

У геронтології [2,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі люди­ни поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийня­та в 1963р. у Києві па семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:

— молодий вік 18-44 роки

— середній вік 45-59 років

— літній вік 60-74 роки

— старечий вік 75-90 років

— довголіття старше 90 років

Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспіль­ства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція вироб­ництва) статевовікову схему:

0-17 років

18-64 роки — чоловіки

18-59 років — жінки

післяиродуктивпий вік старше 65 років чоловіки

старше 60 років — жінки

старьість 65-79 років — чоловіки

60-79 років — жінки

глибока старість старше 80 років

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність віковихтипологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторон­ності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах прак­тичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися па власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

З певною віковою категорією клієнтів. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи не­сприятливого вирішення яких залежить ЇЇ особистіший розвиток, особис­та "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізовано­го суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конк­ретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:

318 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 319

— природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі виз­
наченого рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального роз­
витку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших репо-
нально-культурних умовах);

— соціально-культурні (пізнавальні, моральні, цінпісио-смислові),
які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного
боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й
агентами соціалізації, а з іншого боку-ісиують у вигляді визначених норм
і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко
вступаючи у протиріччя;

— соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості,
ЇЇ самовизначення в реальному житті п на перспективу, самоактуалізація
й самоствердження), які па кожному віковому етапі мають специфічний
зміст і способи способи їх вирішення.

Звичайно, якщо якесь завдання залишається певирішепим, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спот­ворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше зав­дання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в нега­тивному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

Ми свідомо акцептували на цій групі клієнтів, оскільки ця вікова група с найбільш активною, але й найбільш суперечливою. До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років. Завдаипяякі вирішуються під час роботи з цією групою такі: природио-культурпі (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забез­печення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соц-іально-психологічиі (знаходження почуття продуктивності, відчуття кон­тролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).

Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічпі закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.

Провідною проблемою соціальпої психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роб-

лягь те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна ха­рактеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чо­ловік" і "жінка"). В обставинах тендера має місце тендерна роль — набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світо­ва практика соціальпої роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різиоймовірпіспі (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують ко­ледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).

Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, в якої мірі соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Тендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити на­явність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алко­голізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат у особистіших, внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Тендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкуль-тури (паціональію-етпічпу, ментальну, правову і т.ін.). У результаті той чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже і соціальна робота з представника­ми різних культур буде набувати відповідного соціальїю-психологічіюго сену.

У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мис­лення на рівні "Я-концепція".

Більшість людей страждають від властивого їм нахилу па користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно і обов'язково позитивно).

У повсякденному житті люди:

— часто звалюють невдачу па ситуацію, а вдачу приписують собі;

— звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно
бажаними особливостями і здібностями;

— вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого
майбутнього;

320 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 321

— переоцінюють ціпість власних думок і недоліків (помилковий кон­сенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).

Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажан­нями підтримати й підвищити самооцінку — спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може при­вести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомопіто-ринг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і ре­гулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу па свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличу­ють майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в гли­бині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулю­вання вражень". Через поведінку, що саморуйпує імідж, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди — проблеми, знахо­дячи виправдання невдачам.

Я-коицеиція містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину па досягнення особли­вої мети — до того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-копцеиції зу­мовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.

Так, наприклад, сучасні соціальио-нсихологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою само­повагою й соціальним самоиочуттям[3,66-67]. Люди з високою самопова­гою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь па експонуючу темпу картину, як правило, уявляють собі не­приємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.

У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самоносилец-пя людини, якій надається допомога.

Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консульту­вання безробітних громадян із застосуванням треишгової технології [4,260-263]. Ці приклади примітні і тим, що демонструють нам факт того зна­чення, яке має феномен самоповаги (самооцінки) в соціальній роботі.

Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована па самопосилен­ня людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена в практичній діяльності па іидивідуальпо-особпетіспому рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапи­ла у скрутну життєву ситуацію, змінити ЇЇ, щоб допомогти людині прийня­ти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до пової життє­вої ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соц­іальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан на досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних випадках:

1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою
проблемою;

2) коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можли­
вості, щоб жити краще.

Професійний соціальний працівник падає допомогу і першим, і другим.

Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроб­лені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Тому перед професіоналом — стоїть завдання опанувати ними.

Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи пови­нен складатися з трьох основних етапів.

Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основ­ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визна­читися й з'ясувати для себе реальне положення справ у його проблемній ситуації, а також побачити не використані до цього часу можливості і ресурси для вирішення власних проблем.

322 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Проте, слід сказати, що клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, доки він не визна­чить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основ­ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозу­міти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використову­вав. Цей етан пов'язаний з відповідями па такі питання, як: "Що ви хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етан пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.

Третій етап — соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до по­ставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямку діяти, але йому необхідна допо­мога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етан пов'яза­ний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.

На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнтові перебороти упе­редження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповід­но до пової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час інте-ракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивш, тобто пізнавальні. Особ­ливість техніка полягає у спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований у бік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї іите-ракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.

2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку

Дана вікова категорія населення характеризується такими особливос­тями: вона потребує вирішення специфічних завдань та вибору напрямів роботи з ними.

Осиовими напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які по­требують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; ство­рення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота серед близьких і різних людей похилого віку.

Для даної вікової групи вирішуються такі завдання: природпо-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя); соціально-культурні (збереження іі переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; знаходження форм участі в житті близьких); соціальпо-психологічпі (прояв почуття задоволення прожитим життям, почуття викопаного обов'язку; знаходження доступних способів саморе-алізації; пом'якшення кризи переходу до ніслятрудового життя).

Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі ста­рінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних про­блем літнього й старечого віку; з особливостями самітності; адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної іі творчої; з використанням залишкових фізич­них і інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами догляду за безпомічними старими людоми й низкою інших соціальпо-[ісихолоґічних і морально-етичних проблем.

Соціальний же працівник, наприклад, фахівець у галузі геронтології, більшу увагу приділяє проблемам психології і психопатології літнього й старечого віку, засвоєнню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх сімейпо-побутових проблем, розумінню деоптологічних питань в обслу­говуванні й соціальній роботі зі старими людьми.

При цьому спеціалістам необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старості. Старість — заключний період вікового індивідуального роз­витку (онтогенезу),що наступає закономірно. Старіння — руйнівний про­цес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічні функції організму.

Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної "втрутитися" у біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологіч­ного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у той чи інший віковий період.

324 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демог-рафічиого старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди нібито є для суспільства тягарем.

Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини. Перша (економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці 30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює "над­лишки", частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших соціальних послуг (більш за те, пенсіонери, як правило, не можуть спо­жити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс про­жити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга (моральпо-гумаиістичпа) полягає в тому, що ставлення до людей літньо­го віку, як до людей, "які, віджилим своє", людей, "які, не мають цінностей", є варварським, відверто цинічним і жорстоким.

Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду ос­нов організації діючих соціальних служб у напрямках соціального захис­ту й опіки старих людей.

Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої і ста­рої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх фак­торів. Тут галузь соціальної роботи стратегічно спрямована на медичне обслуговування літніх і старих людей, па підтримку їхньої життєдіяль­ності в родині і суспільстві, а також па забезпечення їхніх особистих потреб.

У людей похилого віку часто тпаступає період самотності. Під самот­ністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке пере­живання, пов'язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, постійне відчуття нокинутості, марності й непотрібності власного існування.

Самотність у старості — поняття далеко не однозначне і, власне кажучи, має соціальний смисл:

— самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус
літньої і старої людини, що утрудняє їй можливості зав'язувати нові і
підтримувати старі контакти і зв'язки, обумовлений різними причинами
як психічного, так і соціально-економічпого характеру;

— самотність як результат відсутності родичів, дітей, онуків, под­
ружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;

— самотність як повне позбавлення людського спілкування для бага­
тьох старих людей, які живуть у родині;

— самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно обирається самою особистістю завдяки своєму характеру й психічному здоров'ю па основі прагнення відмежуватися від оточення, бажання за­хистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність від втручання сторонніх, і навіть близьких родичів.

Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей факторів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об'єктивну відсутність суспільних контактів, самотність же є суб'єктивним психічним станом. Вона не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою обумовлена монотонністю й нудьгою існування. Міра самотності зале­жить від очікувань, які є в літньої і старої людини.

Це комплекс економічних, соц­іальних і правових гарантій для гро­мадян літнього і старечого віку, що базується па принципах людинолюб­ства й милосердя з боку держави стосовно членів суспільства, які цього

потребують.

У свою чергу, соціальний захист населення літнього і старечого віку здійснюється за трьома напрямами: профілактика, підтримка і представ­ництва.

Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини через зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти ЇЇ влаш­туванню в стаціонарні установи соціального обслуговування.

Підтримка — це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво — захист інтересів старих людей, визнаних не­дієздатними, від їхнього імені, з метою надання їм необхідної допомоги. Таким чином, практична, соціальна робота з літніми і старими людь­ми полягає в тому, щоб зробити роки життя людини в цьому віці гідними й благополучними.

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН у березні 1995 р. для підготовки і проведення Міжнародного року літніх людей (1999 р.) виділені додаткові принципи, що об'єднані в п'ять груп.

1. Принципи групи "незалежність" мають на увазі, що літні і старі люди повинні мати доступ до основних благ і обслуговування, мож­ливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, що приносить прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяль-

326 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

пості, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підго­товки, жиїи в безпечних умовах з урахуванням особнстісних нахилів і стану, що змінюється, мати можливість в проживати в домашніх умовах доти, поки це можливо.

2. Принципи групи "участь" відображають питання залучення людей
похилого віку до життя суспільства й активної участі в розробці і
здійсненій політики, яка стосується їхнього добробуту, можливостей ство­
рювані рухи чи асоціації осіб літнього віку.

3. Принципи групи "відхід" є основною при вирішенні проблеми
забезпечення людини похилого віку доглядом і захистом з боку родини,
громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи
відновлення оптимального стану й попередження захворювання, доступу
до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальпих
установ і обов'язкового дотримання в соціальних установах прав люди­
ни й основних свобод, включаючи повагу гідності, переконань, пестатків
і особистого жипя, а також права приймати рішення щодо догляду та
якості життя.

4. Принципи групи "реалізація внутрішнього потенціалу". На них
базується ідея, яка стверджується, що літні і старі люди повинні мати
можливість для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди
був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культури,
духовного життя й відпочинку.

5. Принципи групи "гідність" несуть ідею недопущення експлуатації,
фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забез­
печення їм прав па справедливе до них ставлення незалежно від віку,
статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу,
а також незалежно від їхнього трудового внеску.

Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення гідного життя.

Отже, базуючись па зазначених принципах, вікових особливостях людніш, можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-культурпі, соціально-культурні, соціально-психологічні, які лежать в ос­нові практичної діяльності соціального працівника.

Література

1. Социальпая работа / Под. общ. ред. проф. В.И.Курбатова.-Рос­
тов н/Д: "Феїшкс", 1999. - 576с.

2. Яцемирская Р.С., Белеиькая И.Г. Соціальная героїітология: Учеб.
иособие для студептов висш.учеб.заведений. — М.: "ВЛАДОС", 1999.
- 224с.

3. Майерс Д. Соціальная психолопія/ Переп.с апгл. — СПб.: Пи-

тер, 1997. - 688с.

4. Психология социальной работьі / О.Н.Алексаидрова, О.Н.Бого-
любова, Н.Л.Васильєва и др.; Под обіцей ред. М.А.Гулшюй. - СПб.:
Питер, 2002. - 352с.

5. Настольная книга специалиста: социальпая работа с пожильши
людьми / Под ред. Демидовой Т.Е. - М., 1995.

6. Технології соціальїю-педагогічігої роботи: Навч. посібник / За
заг.редлгроф. А.Й.Капської. — К., 2000. — 375с.

Питання для сапоперевірки

1. Дайте сутпіспу характеристику поняття "вікова структура насе­
лення".

2. Коротко охарактеризуйте три групи соціально-вікових завдань для

а) зрілого віку;

б) літнього і старечого віку.

3. Дайте коротку характеристику особливостей людей зрілого віку.

4. У чому полягає сутність соціально-нсихологічпого базису соціаль­
ної роботи з людьми зрілого віку.

5. Розробіть зразкову програму самомоніторингу для осіб середньо­
го віку.

6. Розробіть програму "самопосилеппя" для конкретної особи зріло­
го віку.

7. Дайте коротку характеристику особливостей вікової структури
населення "літнього віку" і соціальної роботи з нею.

8. У чому полягає проблема обов'язків соціальної роботи з літніми і

старими людьми?

9. Використовуючи методологічну технологію в галузі соціальної
роботи, розробіть конкретну технологію роботи з визначеною групою
клієнтів літнього і похилого віку.

325 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи ^29

ГЛАВА 8.

Поиск по сайту: