Основні стилі в художній культурі 19 ст

XIX ст. — час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, при цьому їх співвідношення і роль зазнали істотних змін. На перший план висувається література, XIX сторіччя називають її «золотим віком» — як за сузір'ям імен у всіх жанрах, так і за різко зростаючим впливом на суспільство. Завдяки технічному прогресу в поліграфії, збільшенню тиражів і здешевленню друкарської продукції вона стала доступною досить широким верствам населення. З іншого боку, розвиток освіти і підвищення рівня письменності підвищили попит на книгу. Якщо ще на початку сторіччя вона була доступна лише вузькому прошарку аристократії і дуже багатих підприємців, то на кінець сторіччя вона з'явилася в оселі кожної письменної людини. Змінився і сам письменник, його суспільне становище. Літераторство перетворилося у професію, у автора з'явилася можливість пером заробляти на життя. Бурхливі події початку сторіччя залучили письменників в гущу подій. Стендаль воював в армії Наполеона, Джордж Байрон брав участь в грецькому повстанні проти турків, Шандор Петефі загинув, воюючи проти карателів Миколи I, Лев Толстой обороняв Севастополь, Еміль Золя активно втрутився у справу Дрейфуса… Літератор починає усвідомлювати, як ніколи раніше, свою відповідальність за виховання суспільства. Романтизм. Гостре неприйняття реакції і прози життя, які запанували в суспільстві, породили у 20-ті роки романтичний бунт молодого покоління. Романтизм як такий — не просто художній стиль, подібний класицизму або бароко. Романтизм — суспільний і культурний рух, який охопив багато країн Європи і найрізноманітніші сфери — від філософії і політичної економії до моди на костюми і зачіски. При цьому всіх романтиків об'єднувало одне: «ненависть до дійсності, пекуча потреба тікати від неї» (зі слів англійського письменника Сомерстета Моема). Реалізм. У 40-і роки XIX ст. впливовою течією стає реалізм. Його основою стали безпосереднє, живе і неупереджене сприйняття та правдиве відображення реальної дійсності. Як і романтизм, реалізм критикував дійсність, але при цьому він виходив з самої дійсності, в ній же і намагався виявити шляхи наближення до ідеалу. На відміну від романтичного героя, герой критичного реалізму може бути аристократом, каторжником, банкіром, поміщиком, дрібним чиновником, але він завжди — типовий герой у типових обставинах. Декаданс. У 80-і роки XIX ст. кризові суспільні явища дістали своєрідне відображення в літературі. Заявила про себе нова течія, яка отримала назву декадентство, або декаданс (в перекладі з французького — занепад). У 1886–1889 рр. у Парижі видавався журнал «Декадент», в якому друкувалися поети Шарль Бодлер, Артюр Рембо, Поль Верлен. Декаданс не був чимось єдиним і розпадався на ряд напрямів: натуралізм, символізм, проповідь «чистого мистецтва». Їх об'єднувала опозиція до загальноприйнятої «міщанської моралі», настрій безнадійності, втоми і відчаю, переконаності в занепаді і загибелі культури.

Античний театр

Античний театр - театральне мистецтво Древньої Греції, Древнього Риму, а також низки країн Близького Сходу, культура яких розвивалася під сильним грецьким впливом в епоху еллінізму - період, що почався в IV столітті до н. е.. і завершився в 30 роки до н. е.. завоюванням цих країн Римом. Історія античного театру охоплює майже ціле тисячоліття (VI ст. До н. Е.. - IV-V ст. Н. Е..). У цю пору виникло європейське театральне мистецтво в тій його якості, в якій воно живе зараз: з'явилася драматургія, сформувалися основні принципи акторського мистецтва, сценічна техніка і основи оформлення театру і вистави, виникли стаціонарні театральні споруди.Перші театральні вистави зародилися ще в глибоку давнину, коли наші далекі предки - мисливці і хлібороби збиралися на ігрища, на святкування, коли влаштовували обрядові дійства. Так на батьківщині театру - в Стародавній Греції під час галасливих святкових процесій на честь Діоніса, бога виноробства, розігрувалися сценки з його життя. У них розповідалося про те, як Діоніс приніс у Грецію виноградну лозу, про боротьбу Діоніса з ворогами, про його загибель, воскресіння та перемоги над супротивниками. Зображалося урочисте прибуття Діоніса через моря на повитому плющем кораблі, який римляни пізніше прозвали корабельним возом - «каррус наваліс». Звідси виникло слово карнавал. Діоніса оточував натовп супутників - ряджених у козлячі шкури і маски. Сама маска - це не випадковість, це «личина» - символ театру. Ну а де гра - там повинні бути й правила гри, які теж формувалися поступово. Театр займав особливе місце в житті стародавніх греків, він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш хвилюючих уми сучасників проблем. Велика була його громадська і виховна роль. Хоча, як правило, сюжети грецьких трагедій походили з усім знайомих з дитинства міфів, це не означало, що вистави були незлободенними і не зачіпали животрепетних питань. Адже в уста міфологічних героїв драматурги завжди вкладали слова, що стосуються найгостріших проблем сучасності. Тому драматична поезія (а всі без винятку трагедії і комедії в Греції писалися віршами), змогла відсунути на другий план інші літературні жанри і на ціле століття стати жанром панівним.Трагедія (в буквальному перекладі - «пісня козлів») виникла з хорової пісні, з дифірамба, виспівуваного сатирами, одягненими в козлячі шкури і зображали веселих супутників грецького бога виноробства Діоніса. У V столітті до нашої ери до хору були додані 3 актори, які ведуть з ним діалог, - так виникла драма, театральне дійство.Грецький театр багато в чому відрізнявся від сучасного. По-перше, в Греції не було постійних труп, та й професійні актори з'явилися не відразу.

Поиск по сайту: