АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Державний устрій Риму

Читайте также:
  1. Адміністративний устрій.
  2. Благоустрій та озеленення населених місць. Значення зелених насаджень в житті людини
  3. Глава 8 Адміністративно-територіальний устрій Української РСР
  4. Державний борг та його види. Вплив бюджетного і державного боргу на економіку.
  5. Державний борг та можливості його погашення.
  6. Державний бюджет
  7. Державний бюджет та його структура. Концепції формування державного бюджету.
  8. Державний бюджет. Проблеми збалансування.
  9. Державний бюджет: види бюджетного сальдо; концепції збалансування бюджету; джерела дефіцитного фінансування.
  10. Державний дефолт
  11. Державний заклад
  12. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ (НАГЛЯД) ТА СПОСТЕРЕЖЕННЯ У СФЕРІ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Пристрій Римської громади

Ромул приписують організацію римської громади (від лат. civitas).

Населення міста у той час складали дві основні групи: власнеримські громадяни, так звані патриції, і не-громадяни - плебеї. Плебеїне входили в общину повноправних громадян і становили вільний, алепозбавлений політичних прав верства населення, обвешенний різнимиповинностями, однак, вони несли військову службу нарівні з патриціями. Призавоюванні сусідніх громад римляни відштовхували частина їх землі в громадськийфонд, але плебеї до користування цією землею не допускалися. У руках плебеївбуло зосереджено, головним чином, торгове і промислове багатство:горді своїм походженням патриції вважали принизливим будь-яке заняття,окрім землеробства, політичної діяльності і військової служби. Патриції булиповноправними громадянами. Вони розпадалися на три племені (триби). Триплемені - РАМН, тіціі і луцери - складали "римський народ". Кожне плем'яскладалося з 100 пологів. Кожні 10 родів утворювали курію. Куріїутворювали загальне народні збори римської громади - куріатні коміції.

Народної збори брало або відкидало запропоновані йому законопроекти,обирало всіх вищих посадових осіб, виступав як вищоїапеляційної інстанції при вирішенні питання про смертну кару, оголошуваввійну, спільно із сенатом обирало царя, займалося найважливішими судовимисправами і т.д.

Отже, говорячи про походження римських станів, слід взяти за основуйого "комплексну теорію":

- патриції були дійсно корінним громадянством. Вони представляли собою повноправний "римський народ";

- клієнти були в безпосередньому зв'язку з патриціями, вони отримували від них землю, худобу, користувалися їх захистом на суді і пр. За це вони повинні були служити у військових загонах своїх покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;

- плебеї стояли поза родової організації патриціїв, тобто не належали до

римського народу", не мали доступу до общинної землі і були позбавлені політичних прав.

Римська патриціанських громада представляла собою примітивний місто -держава з типовими рисами "військової демократії". Ще одним органомдемократії була рада старійшин - сенат. Його члени називалися "батьками" (відлат. patres - батьки). До компетенції римського сенату входили справибезпосереднього управління, вироблення законопроектів, укладення миру. Вінскладався з старійшин всіх 300 пологів, тому і називався сенат (від лат.senex - старий, старійшина). Старійшини становили потомственийаристократію римської общини, оскільки укоренився звичай, згідно з якимїх обирали з однієї і тієї ж сім'ї кожного роду.

Згідно з легендою, Ромул створив сенат з 100 сенаторів, Тулл Держ?? Ілійдодав ще 100, а Тарквіній Старовинні довів їх до 300.

Згодом патриції перетворилися на замкнену групу знати,протистоїть широкому загалу плебеїв. Посилення ролі плебеїв в економіці заїх чисельному перевазі призвело до боротьби між плебеями і патриціями,перший етап цієї боротьби завершився реформами суспільного ладу,приписуваним царя Сервию Тулію. Поряд з колишнім поділом населення запологах, вводилося нове розподіл населення за майновим ітериторіальним ознаками.

У ході реформи "військової демократії" всі римські громадяни, як патриції,так і плебеї, були "оцінені" по їх наявному майну (земля, худоба,інвентар та ін) і розділені на 193 сотні - центурії. Тобто, згідно зреформи було проведено поділ на 5 майнових розрядів або класів:

у перший клас зараховувались особи, що володіли станом не менше, ніж у 100.000 асів (асс - мідна монета, спочатку вагою в 1 фунт, цінність її для раннього періоду історії Риму не встановлена);

у другому - 75.000 асів;

у третьому - 50.000 асів;

в четвертому - 25.000 асів;

в п'ятому - 12.500 асів.

Ті, у кого стан було дуже мало, стояли "нижче класу" і називалися

"пролетарі" (лат. proletarii, від слова proles - потомство), тобто люди,які мали тільки дітей.

Кожен розряд населення виставляв певну кількість своїхпредставників - воскових одиниць - центурій (буквально - сотня). Зацентуріях стало тепер проводитися голосування в народні збори, кожнаЦентурія мала один голос. Пролетарі, тобто зовсім позбавлені враховуєтьсямайна, склали всього одну Центурии. При узгодженому голосуванніперших двох розрядів голоси інших не мали значення. Замість старихродових триб було запроваджено поділ на територіальні триби. Реформи

"військової диктатури" Сервія Тулія завдали нищівного удару по застаріломуродового ладу і заклали основу держави, тобто було зруйновано суспільство,засноване на кровну спорідненість, і замість нього створено державнепристрій, засноване на майновий відмінності і територіальний поділ.

Майновим становищем визначалося і місце воїнів в строю легіону.

Найбагатші громадяни I класу служили в кінноті і називалися вершниками.

Решта членів цього класу повинні були мати повну важке озброєнняпіхотинця і стояти в перших рядах легіону.

Громадяни інших класів мали полегшене озброєння, займали місце взадніх рядах. Воїни V класу були в дію легко збройними, апролетарі в строю взагалі не служили.

Сервій Туллій допустив до війська і плебеїв, наділивши їх певними політичними правами за допомогою організації нової форми народногозборів. У ньому брали участь обидва стани. Воно називалося центуріатнихзборами.

Центурія (сотня), будучи військової тактичної одиницею, стала іголосуючий одиницею. До центуріатних зборів перейшли найважливіші функціїстарих зборів - оголошення війни, вибір посадових осіб, суду тощо

На той період часу дані реформи були прогресивною формоюуправління.

Римська республіка у V — середині III ст. до н.е.

Згідно з легендами, спочатку Римом правили один за одним сім царів. Три останніх із них були етрусками. Сьомого царя — Тарквінія Гордого — за жорстокість і неповагу ДО народу римляни вигнали разом з усією родиною. Сталося це в 510 р. до н.е.

Звільнившись з-під влади Тарквінія Гордого, римляни вирішили, що відтепер управління в Римі буде спільною справою—республікою (що в перекладі з латині й означає «справа народу»).

З 509 р. до н.е. римляни почали обирати з числа патриціїв двох правителів терміном на один рік. Вони називалися консулами. Першим римським консулом став небіж Тарквінія Луцій Юній Брут, який очолив народне повстання проти царя.

Плебеї не мали права брати участь в управлінні. Між ними і патриціями почався розбрат. У 494 р. до н.е. римські солдати, що набиралися з плебеїв, на знак протесту проти позбавлення плебсу громадянських прав, забралися з Рима на розташовану неподалік Священну гору. Налякані ослабленням війська патриції пішли на великі поступки. Плебеї одержали можливість щорічно обирати народних трибунів, які обстоювали їхні інтереси в сенаті.

Тепер, якщо сенат хотів прийняти постанову, спрямовану проти плебеїв, народному трибуну було достатньо сказати тільки одне слово: «Вето!» («Забороняю!»). Так виникло право вето, тобто право народного трибуна скасовувати розпорядження консула або рішення сенату. Спочатку трибунів було два, але потім їхнє число зросло до десяти.

Однак боротьба плебеїв за свої громадянські права на цьому не закінчилася. Вони ще раз пішли на Священну гору, коли владі народних трибунів загрожувало знищення.

 

У IV ст. до н.е. плебеїв остаточно зрівняли у правах з патриціями. На честь цієї події у Римі було зведено Храм Конкордія, або «Храм Згоди».

Влада у Римській республіці поділялася на народні збори, сенат і магістратів (вищих урядовців).

Народні збори приймали закони та обирали магістратів. Голосували громадяни Риму на Марсовому полі — широкій рівнині за міською стіною. При цьому над містом піднімався червоний прапор—знак того, що Риму не загрожує вторгнення.

Найдавніші римські магістрати — консули — мали однакову владу. Вони по черзі головували на народних зборах, робили набір у військо, пропонували нові закони. Кожен із консулів міг скасувати розпорядження іншого. Під час війни один консул, зазвичай, залишався в Римі, а другий на чолі війська відправлявся в похід.

Для прийняття законів громадяни збиралися частіше на Форумі — головній площі міста. Вони повинні були без обговорення голосувати за закон або проти нього. Один раз у п'ять років громадяни обирали двох цензорів, як правило, з колишніх консулів. Вони проводили перепис населення та оцінку майна римлян, а також стежили за їхньою поведінкою.

Найвпливовішим державним органом римської республіки був сенат. Він поповнювався без усяких виборів колишніми консулами, народними трибунами, іншими посадовими особами. Усі вони довічно були членами сенату. Усього в сенаті було 300 чоловік. Він мав величезну владу: відав скарбницею, розробляв плани ведення війн, вів переговори з іншими державами. Суддями в Римі могли бути тільки сенатори. Сенат ні перед ким не звітувався у своїх діях і не ніс відповідальності за помилкові рішення. У випадку, якщо державі загрожувала смертельна небезпека, призначав диктатора — одноосібного правителя країни, якому підкорялися усі, і призупиняв право «вето».

Римляни створили велике і боєздатне військо, що поділялося на легіони. Основну масу воїнів-легіонерів складали землевласники: безземельних бідняків на військову службу не брали. У війську була найсуворіша дисципліна — накази командирів виконувалися точно і беззаперечно. Перед боєм римляни шикувалися трьома лініями, кожна з яких складалася з десяти загонів. У першій лінії стояли юнаки призовного віку, у другій — воїни старші і міцніші, а в третій — найдосвідченіші, чия мужність була випробувана у битвах. Кіннота під час бою захищала піхоту з флангів, а при перемозі переслідувала розгромленого противника. Римляни мали метальні машини та інші знаряддя для облоги фортець.

Протягом VI - IV ст. до н. е. в результаті завойовницьких війн з сусідніми народами римляни приєднали значні території. Але в 390 р. до н. е. в Італію вторгайся полчища галльських темен. Римляни були розбиті, а їхнє місто захоплене, пограбоване і спалене. Вистояла лише фортеця на Капітолійському пагорбі. її врятували гуси, які зняли ґелґіт, коли вороги вночі спробували вдертися на мури міста. Після цієї події жителі оточили Рим неприступною фортечною стіною.

Ведучи безперервні війни з народами, що населяли Італію, римляни захоплювали одну область за іншою. У 290 р. до н.е. вони підкорили усі племена Апеннінського півострова. Настала черга і грецьких колоній на Апеннінах. Тоді Тарент — найбагатше з грецьких міст Італії—звернувся за допомогою до епірського царя Пірра, що вважався видатним полководцем.

У 280 р. до н.е. Пірр висадився в Італії. У запеклій битві він переміг ворога. Другу битву з римлянами цар Пірр також виграв. Однак військо Пірра зазнало таких величезних втрат, що цар вигукнув: «Ще одна така перемога, і ми загинемо!» (Так виник крилатий вислів «піррова перемога».) Третій, останній, бій Пірр програв і з залишками війська повернувся в Грецію.

Війни Риму за підкорення Італії тривали понад 200 років: на середину ПІ ст. до н.е. римляни володіли всім Апенінським півостровом.

1. Римська республіка: організація влади та суспільство

Щоосені на Марсовому полі в Римі збиралися коміції, на яких народ обирав кращих громадян на державні посади. Ті, хто прагнув обійняти посаду, з'являлися на коміції вбраними в білу тогу (кандйду), яка була символом чистої совісті народного обранця. Відтоді всіх, хто бажає бути обраним на будь-яку посаду, називають кандидатом. Коміції, окрім виборів магістратів, ухвалювали закони, оголошували війни, розглядали скарги на судові рішення.

Будь-яке питання попередньо розглядалося сенатом. Його роль у державному житті була дуже значною. Сенат затверджував рішення коміцій після ухвалення; перед сенатом звітували магістрати, які потім входили до його складу. Сенаторами ставали тільки знатні громадяни. Декрети сенату починалися словами: «Сенат і римський народ (ухвалили)». Початкові літери цих слів «SPQR» карбували на дощечках під бронзовою фігуркою орла та на прапорах римських легіонів.

У разі особливої небезпеки для держави замість звичайних магістратів обирався диктатор (урядовець із надзвичайними повноваженнями) та його помічник, посада якого називалася «начальник кінноти». На надзвичайні посади кандидатів обирали не довше, ніж на шість місяців. Це правило не допускало зосередження повної влади в одних руках на тривалий строк.

Усе громадянське населення складалося з патриціїв, плебеїв і вершників. Вільні громадяни утворювали панівний клас рабовласників. Безправні раби були «майном, знаряддям праці, що розмовляє».

 

КОМІЦІЇ - народні збори в Римі.

ТОГА- традиційний римський одяг — довга тканина, обгорнена навколо тіла.

МАГІСТРАТИ - вищі державні урядовці в Римі: консули, претори, едили, цензори, народні трибуни.

2. Господарювання римлян

Основним господарським заняттям італійців було землеробство. Родюча земля, теплий клімат забезпечували високі врожаї. На твердих ґрунтах землероби використовували важкі плуги, що мали масивний залізний леміш. Легкий ґрунт розпушували ралами та мотиками. Здебільшого на землях Італії вирощували пшеницю, ячмінь, просо, а там, де землі були малородючими, — ріпу, боби.

Ті з вас, хто полюбляє солодощі, були б прикро вражені, потрапивши до Стародавнього Риму. У ті часи римлянам цукор був не відомий, а потреби організму в солодкому задовольняли, уживаючи натуральне виноградне вино — неміцне, до того ж густе і в'язке, наче кисіль. Звичайну воду римляни майже не пили, надаючи перевагу тому ж таки вину, яке розбавляли водою.

Елліни, що заселили південні береги півострова, допомогли корінним жителям у розвитку виноградарства. Саме вони перетворили занедбані пагорби Південної Італії на квітучі виноградники. Римські вина охоче вживали не лише на півострові, вони були широко відомі по всьому Середземномор'ю.

Від греків італіки навчилися вирощувати оливки, виробляти з них олію. Скотарі розводили переважно овець і свиней, в Етрурії — волів (головну тяглову силу). А на землях Луканії, Калабрії та в Апулії розвинулося відгінне скотарство. Тут розводили овець, кіз і коней.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)